Українці в Криму за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року
///

«Невидимі» українці: Російська статистика свідчить про русифікацію українців Криму

Почати

Пришвартувавши до «рідної гавані» Кримський півострів, «федерали» вчинили закономірний крок — вирішили провести облік наявних нових підданих у Криму. Щоб ніхто не прослизнув повз око начальства. Перепис відбувався у жовтні 2014 року. Україною він не визнаний, але його підсумки, якщо пильно придивитися, дають чималу інформацію для роздумів.

П’ята графа

Дані “перепису” кримчан періоду московської окупації Криму в 2014 році

Найбільше скоротилася кількість українців, хоча ця етнічна група все ще посідає друге місце після росіян. Щодо рідної мови, то українська втратила позиції найбільше, потрапивши з другого місця з відсотками аж на четверте. Це свідчить, напевно, про те, що десятки тисяч етнічних українців, свідомих громадян з рідною українською мовою вимушені були переселитися на материкову частину країни? Безумовно, так. Але насамперед такі підсумки засвідчують відносність даних будь-якого перепису та самоідентифікації людей за етнічною приналежністю та мовним чинником.

Ще один цікавий момент перепису — вибірка за етнічною приналежністю та віком. Тобто ми маємо дані про демографічну динаміку (народжуваність та приріст) за певними етнічними групами. В Україні такого не робили.
Не робили через недоцільність — у нас немає такого разючого контрасту між «титульною» нацією та основними меншинами у плані народжуваності та приросту чисельності. Є лише кримські татари, що виділяються на загальному тлі, а також цигани, та навіть їхня висока народжуваність не йде у жодне порівняння з тим, які тектонічні зрушення відбуваються у Росії. Натомість у нас є деякі регіональні відмінності всередині самої української нації — Західна Україна контрастує зі Східною.

 

Російський підхід

Але ж у Російській Федерації свято зберігають радянські традиції, зокрема, звичним для постімперської держави лишається й постійне розпалювання дружби між націями та народностями. З одного боку, росіяни (та асимільовані українці в їхньому складі) вимирають як етнос, повільно та невідворотно. Дані перепису 2010 року свідчать, що на тисячу етнічних росіянок у Російській Федерації припадає 1405 дітей — простіше кажучи, дітей лише 70% від покоління батьків, а онуків буде навіть і 49%. Навіть у етнічних українок в РФ цей показник становить 1749, що значно більше. На відміну від нашої нації, у Росії немає територій на кшталт Західної України, які могли б витягнути титульну національність з ями. Приріст населення серед корінних народів Північного Кавказу та Сибіру значний, але всіх разом їх нині менше 5%, а коли їхня доля буде більшою, «обличчя» росіянина дещо зміниться. Це цікаво, насамперед, з точки зору демографії. Але ще цікавіше і з точки зору політики.
Найбільшою небезпекою для існування Росії, принаймні у її нинішньому розумінні, є саме демографічна криза. Нації помирають не від інфаркту, і навіть не коли їм відбирає мову, бездітність позбавляє їх майбутнього.

Перечитуючи знову

При вдумливому вивченні офіційних документів перепису, проведеного окупантами в Криму, ріжуть око деякі невідповідності: середній вік етнічного українця в Криму 48 років. Для порівняння: середній вік кримського татарина— 35 років, цигана в Криму — 28 років. У росіян Криму він начебто 40 років. Середній вік свідчить про рівень народжуваності та приріст. Якщо він менше 35 — ця група має приріст, якщо більший за 40 років, цій групі загрожує скорочення чисельності.

Таким чином, за офіційними даними перепису, з 302 тисяч дітей, що народилися в 2010-2014 роках, приблизно 67% — росіяни, 17% — кримські татари і «просто» татари ще 3% , а українці — 8% (всього лише 24 тисячі). Та якщо подивитися співвідношення у віковій групі 40-50-річних кримчан, то там інша картина. Росіяни — 62%, українці — 18%.

За даними того ж перепису 2014 року, у росіян в Криму доля мононаціональних шлюбів становила 68%, а у кримських українців — 36%. Тобто можна вирахувати, що близько третини кримських дітей мали змішане російсько-українське походження та ще кілька відсотків — моноетнічне українське (ті самі 8%?).
Завищені дані про чисельну перевагу росіян і, навпаки, занижена питома вага українців, імовірно, пов’язані з «добровільно-примусовим» записуванням дітей російсько-українського змішаного походження в росіяни. Це випробувана часом асиміляційна практика, яку застосовувала російська імперська влада.

Чому вчить історія?

У Воронезькій області Росії є населені автохтонними українцями території. Якщо в 1959 році в цій області 7,5% складали українці, то в 2010-му перепис виявив менше двох відсотків українців. Сто тридцять тисяч душ поділися невідомо куди! Що це, якщо не етнічні чистки? Де реакція міжнародної спільноти? Де бомбардувальники НАТО з мандатом ООН? Де санкції?

У 1926 році в РСФРР мешкало сім мільйонів етнічних українців; внаслідок політики інтернаціоналізму та посиленої дружби народів тепер (у 2010 році) їх лишилося 1928 тисяч. Як зникли з обрію ці люди, куди вони поділися?

Така доля може спіткати й українців Криму. Якщо розпад імперії зла нинішній кремлівський керівник публічно називає «найбільшою геополітичною трагедією», то, звісно, поява України на світовій мапі, за цією логікою, є історичною помилкою, яку необхідно будь-що виправити.

Імперія брехні

Але демографічна криза є не єдиною і, судячи з усього, далеко не головною проблемою Росії. Розруха починається в головах, а хибні дані статистики призводять до хибних рішень політиків.

Навіть якщо спиратися на дані проведеного восени 2014 року на окупованому півострові перепису нових російських підданих, цілком можливо довести, що разом моноетнічних і двоетнічних українців у Криму приблизно від сорока відсотків до половини. Але то всього-на-всього арифметика. У житті все складніше.

Найгірша брехня — збрехати самому собі. Російська держава, хоч як би вона називалася — імперією, республікою, союзом чи федерацією, невиправна. Брехати, що українців у Криму немає, а якщо і є, то мало, й усі вони російськомовні, — недалекоглядна та хибна стратегія. Ми, українці, історію східного сусіда вивчили не гірше за самих росіян. Принаймні краще за кремлівських вождів. На черговому етапі випробувань Росія опиниться в новій глибокій кризі — як було вже багато разів у минулому.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Валерій Верховський

Автор культурологічних статей, український письменник-фантаст, журналіст газети «Кримська світлиця» 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: