Молебень у штабі ЧФ РФ у Севастополі на день пам’яті “святого праведного воїна” Феодора Ушакова. Фото надано автором.

«Не російська» і «не украинская»: УПЦ МП і кримське питання

Почати

Під час міжнародної конференції «Уроки гібридного десятиліття: що треба знати для успішного руху вперед» Президент України Петро Порошенко заявив, що як держава, так і він особисто поділяють принцип невтручання держави – особливо іноземної – у церковну діяльність. При цьому він пригадав, як президент РФ Володимир Путін розповідав, що Росія тримається на двох стовпах – Російській православній церкві (РПЦ) та ядерній зброї, і назвав ненормальним той факт, що в Кремлі збирали Раду безпеки РФ на чолі з Путіним, щоб обговорити шляхи захисту РПЦ в Україні.

«Дорогі мої, вам тут немає чого робити. Нема що робити вашій Церкві, нема що робити вашим збройним силам, нема що робити вашому озброєнню. Додому, в Росію», – резюмував Глава Української держави. У самій РПЦ його слова назвали «дискримінацією за релігійною ознакою» і заявили, що парафіянами УПЦ МП є «більшість громадян України», пригрозивши, що наша держава «припинить своє існування» у разі їхньої «масової еміграції». При цьому було уточнено, що українське громадянство має «переважна більшість кліриків, єпископату та мирян» УПЦ МП. Відтак виникає запитання: яке ж тоді громадянство має решта?

Наступного дня після заяви Петра Порошенка очільник Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП), митрополит Київський і всієї України Онуфрій своїм листом зобов’язав усіх єпархіальних і вікарних архієреїв прибути 13 листопада на зустріч із Президентом України до актової зали Києво-Печерської лаври. Того ж дня у цій церкві поскаржилися, що тисячі українських військових можуть бути позбавлені «духовного окормлення своїми пастирями», котрим «перешкоджає» Генеральний штаб Збройних сил України (ЗСУ). За словами заступника голови відділу УПЦ МП зі взаємодії з ЗСУ та іншими військовими формуваннями України архімандрита Луки (Винарчука), директиву Генштабу ЗСУ з грифом «ДСК» (для службового користування) не допускати капеланів УПЦ МП до військових частин усі командири отримали ще навесні 2018 р. Ще у квітні 2017 р. голова згаданого відділу УПЦ МП, митрополит Білоцерківський і Богуславський Августин повідомляв, що володіє інформацією про те, що в Генштабі ЗСУ негативно реагують на прохання з частин про призначення капеланами священиків цієї церкви. 9 листопада у Генштабі заяву архімандрита Луки спростували. Вочевидь, у відомстві не зробили висновків з кримських подій березня 2014 р., коли на бік «христолюбивого воинства» держави-агресора масово перебігали «окормлювані» московською церквою військовослужбовці, котрих «батюшкі» роками навчали любити «наше единое отечество».

Вельми дражливим для УПЦ МП є питання окупованих територій сходу та півдня України. Три кримські єпархії цієї церкви формально залишаються в її складі і своїм безпосереднім керівником вважають митрополита Онуфрія. Цю «єдність» задекларувало й висвячення наприкінці вересня у Києво-Печерській лаврі єпископа Ялтинського Нестора (Доненка), призначеного вікарієм Сімферопольської і Кримської єпархії. Але цей крок усередині самої РПЦ стосовно своєї української «доньки» та її осередків на анексованому півострові було зроблено зовсім не з великої пошани до міжнародного права та територіальної цілісності України.

В УПЦ МП дуже часто нагадують про свою «відокремленість» від держави. Однак, судячи з її «благих діянь», стосується це виключно тієї держави, на території якої ця конфесія діє. Спробуймо розглянути кілька прикладів «симфонії» її кримських єпархій з державою, яка де-факто контролює окупований півострів.

У листопаді 2016 р. протоієрей Олександр Якушечкін (секретар Сімферопольської і Кримської єпархії УПЦ МП, настоятель Петро-Павлівського кафедрального собору в Сімферополі) привселюдно порадів, що кримчани у 2014 р. «зробили свій історичний вибір і повернулися додому, показавши всій Росії гідний приклад патріотизму та духовності», оскільки раніше їх «змушували виправдовуватися, чому у школах досі розмовляють російською і не святкують день народження ОУН-УПА, а в класах нема портретів Бандери та Шухевича», і назвав «духовно-моральне та патріотичне виховання» кримських дітей і молоді «стратегічним питанням нашого виживання як країни і як народу» та «питанням національної безпеки».

23 жовтня 2018 р. під час святкування 25-річчя «Русской общины Крыма» у Кримському академічному (після окупації більше не «Українському») музичному театрі він зачитав вітання митрополита Лазаря – який, до слова, сам роками входить до числа почесних гостей соборів «общини», разом із представниками російських керівних, дипломатичних і військових структур, і благословляє їх на працю.

9 листопада в актовій залі «ТРК «Крим» у Сімферополі за благословенням митрополита Лазаря прес-служба Сімферопольської і Кримської єпархії УПЦ МП спільно з окупаційними «міністерствами» внутрішньої політики, інформації і зв’язку та освіти, науки і молоді у рамках регіонального етапу різдвяних освітніх читань «Молодь: свобода та відповідальність» провела круглий стіл на тему: «Кордони свободи та поняття відповідальності у сучасному молодіжному середовищі крізь призму православ’я та соціокультурних традицій». У роботі круглого столу, модератором якого став керівник єпархіального прес-центру протоієрей Георгій Дик, узяли участь журналісти підконтрольних окупантам ЗМІ, викладачі та студенти «Кримського федерального університету», «Кримського університету культури, мистецтв і туризму» та «Кримського художнього училища ім. М. С. Самокиша». Від єпархії участь також брав керівник її відділу з роботи із молоддю о. Денис Волков. Після завершення круглого столу було прийнято підсумковий документ, в якому було зазначено, що поняття свободи особистості дедалі частіше вживається у ЗМІ, виступах політичних лідерів держави-окупанта (яку тут було названо «нашою») і декларується її конституцією, однак різні люди вкладають у це поняття різний сенс, тож відтак розглядати його необхідно у межах «традиційних цінностей російського народу». Зі свого боку Сімферопольська і Кримська єпархія УПЦ МП прямим текстом задекларувала, що активно співпрацює з «органами влади РК» у справі духовно-морального виховання молоді і готова до подальшого продовження цієї співпраці. «В обмін» представники єпархії закликали продовжити практику запрошення її священнослужителів для участі в обговореннях громадських і культурних питань у рамках медіа-проектів, розширити обсяг інформації про соціальні акції, які проводить єпархія, а також впровадити практику проведення неформальних навчальних семінарів для представників ЗМІ про особливості висвітлення у медійному просторі питань релігійної тематики – «передусім православної».

Протоієрей Ігор Тишкевич благословляє майбутніх учасників навчального походу до Кронштадта на судні «Перекоп». Фото надано автором.

13 листопада під час щотижневих зборів керівників єпархіальних відділів згаданий о. Володимир Кашлюк повідомив, що в єпархії здійснюються богословські та дистанційно-заочні катехизаторські курси, а також практико-орієнтовані навчальні курси «Православна психологія та сімейне консультування» – причому не просто так, а «на виконання документів Священного Синоду та Архієрейського Собору РПЦ «Про релігійно-освітнє та катехитичне служіння у РПЦ», «Про організацію місійної роботи у РПЦ», «Про організацію молодіжної роботи у РПЦ» та «Про принципи організації соціальної роботи у РПЦ». Здавалося б, навіщо «самоврядній» УПЦ МП, яка демонстративно цурається своєї «російськості», жити за «нормативно-правовими актами» РПЦ, від якої вона «незалежна»? І, тим більше, навіщо «істинній українській церкві» брати участь у заходах з нагоди «всеросійських церковно-державних свят» – як-от, скажімо, «Дня народної єдності»?

Як церква, що дуже любить називати себе «канонічною» і «благодатною», «зміцнює патріотичні основи» в окупованому Росією Криму – ми вже майже 5 років бачимо за її «духовным окормлением» місцевих «христолюбивых властей и воинства», а також незаконних парамілітарних формувань на кшталт тих же «казаків», які взимку-навесні 2014 р. «захищали громадян від банд ісламістських і бандерівських екстремістів» у тісній взаємодії з підрозділами ЗС РФ. Наведемо лише кілька прикладів за останній час.

16 жовтня протоієрей Ігор Тишкевич, який «окормляє» курсантів севастопольського «ЧВВМУ ім. П. С. Нахімова», після молебня «перед початком доброї справи» благословив майбутніх учасників навчального походу до Кронштадта на судні «Перекоп». 22 жовтня благочинний Кіровсько-Білогірського церковного округу протоієрей Георгій Барзул під час урочистих заходів благословив на «гідне виконання військового обов’язку» призовників перед незаконним відправленням на строкову службу до лав окупаційних збройних сил (до речі, 17 жовтня до Міжнародного кримінального суду в Гаазі було передано звернення української сторони щодо незаконного примусу кримчан до служби у ЗС РФ). 24 жовтня ієромонах Сава Тринитко відвідав окупаційну військову частину на горі Кастель, де познайомився і поспілкувався з новоприбулими. 31 жовтня у храмі святителя Миколая у Комишовій затоці Севастополя його настоятель о. Сергій Федоров відправив урочистий молебень на славу російського флоту. Наприкінці жовтня настоятель храму Олександра Невського у Козачій затоці Севастополя о. Сергій Поливцев (у 2017 р. – керівник паломницького відділу Мурманської і Мончегорської єпархії РПЦ, наразі – помічник командира бригади морської піхоти ЧФ РФ з роботи із віруючими військовослужбовцями) освятив бойову техніку батальйонно-тактичної групи 810-ї окремої гвардійської бригади морської піхоти ЧФ РФ, після чого відправив молебень перед іконою «святого праведного воїна» Федора Ушакова і благословив окупаційних військовослужбовців перед відбуттям на виконання бойового завдання, підкресливши «богоугодність справи, на яку вони виступають» і необхідність уникати будь-якого гріха, після чого побажав «виконати свій обов’язок з честю і повернутися додому неушкодженими з перемогою».

Водночас у Севастополі на 19-й береговій батареї за участі духівництва Севастопольського церковного округу УПЦ МП та за підтримки місцевої «добровольчої народної дружини» відбулося об’єднання дитячих «військово-патріотичних клубів» «Орлан», «Сокіл» і «Яструб» в «асоціацію військово-патріотичного руху «Звитяга» («Доблесть»). Настоятель місцевого храму святого апостола Андрія Первозваного у затоці Омега о. Іван Лучин поблагословив кожну дитину на «подальші перемоги». До речі, у червні 2012 р. в с. Орлине (Севастопольський регіон) цей священик зі своїм «колегою» о. Володимиром Ломакіним очолив розгром книжкового намету адвентистів сьомого дня парафіянами місцевого храму Сергія Радонезького; після цього інциденту обидва «святі отці» були позбавлені права носіння камилавки та наперсного хреста відповідно і вибачилися перед постраждалою стороною.

26 жовтня у Сімферополі під головуванням уже згаданого о. Дмитра Кроткова відбулася нарада, в якій узяли участь керівник відділу єпархії у справах «казачєства» о. Ігор Лесик, голова відділення з роботи із віруючими військовослужбовцями ЧФ РФ Олександр Литвиненко, штатні й позаштатні священнослужителі МО РФ, помічники благочинних зі взаємодії з військовими структурами. На порядку денному розглядалися питання організації міжрегіональних різдвяних читань на базі «військового комісаріату РК» у Сімферополі 22 листопада, «вдосконалення взаємодії з військовими комісаріатами РК і Севастополя», «окормлєнія» кримських «казаків» і взаємодії з їхніми товариствами. О. Дмитро Кротков акцентував увагу на необхідності зробити висновки з подій у Керчі й посилити «духовно-патріотичне виховання» у школах і кадетських класах за різними військовими напрямками.

Проте київська «верхівка» УПЦ МП впритул не бачить «благих деяний» свого кліру в Криму і продовжує лякати паству на підконтрольній території: якщо українська православна церква здобуде незалежність – на окупованих Росією теренах «зникне остання українська структура з центром у Києві». При цьому УПЦ КП та УГКЦ, ясна річ, у розрахунок не беруться: в УПЦ МП свято переконані, що вони – це «єдине українське, що залишилося на Донбасі та в Криму». Хоча ніхто не може сказати як слід, скільки й чого саме українського залишилося у самій УПЦ МП – тим більше на окупованих територіях. Ба більше: у цій церкві дії Вселенського патріархату щодо України порівнюють з… російською окупацією Криму (!) – при тому, що свого часу голова УПЦ МП митрополит Онуфрій заявив, що Крим «сам відпав».

На 13 листопада Президент України Петро Порошенко запросив ієрархів УПЦ МП до «Українського дому» задля обговорення подальшої долі української помісної церкви. Однак ті у призначений день зібралися у Києво-Печерській лаврі на екстрене засідання Священного Синоду, яке переросло у Собор єпископів: проведення останнього не було анонсоване жодним чином. З 89 єпархіальних і вікарних архієреїв, які мають право голосу, були присутні 83: серед них – митрополит Сімферопольський і Кримський Лазар, який є одним з постійних членів синоду. У прийнятій постанові було зазначено, що УПЦ МП, «звершуючи своє служіння Богу і народу України, принципово підтримує незалежність та територіальну цілісність України, присутня в усіх регіонах України та об’єднує як підконтрольні, так і непідконтрольні українській владі території» (з огляду на викладені вище факти – лунає більш ніж блюзнірськи й цинічно). При цьому архієреї виступили проти «перетворення церкви на елемент політики чи пропаганди», оскільки це «суперечить її природі» (втім, щось не видно, щоб вони пручалися описаним процесам, які явно відбуваються на окупованих територіях), а також проти «будь-яких спроб змінити назву УПЦ [МП] та інших проявів дискримінації її вірян» (хоча що поганого у тому, щоб називатись так, як є насправді, – «Російська православна церква в Україні»?).

На додачу Собор єпископів УПЦ МП оголосив рішення Священного Синоду Константинопольського патріархату стосовно надання автокефалії українській церкві «незаконними», «недійсними» і «такими, що не мають жодної канонічної сили», назвавши їх «наслідком спекулятивного трактування церковної історії», а процес надання Томосу про автокефалію – «штучним, нав’язаним ззовні і таким, що не відображає внутрішньої церковної необхідності». При цьому сам Константинопольський патріархат, на думку архієреїв УПЦ МП, «став на шлях розколу»: спираючись на цей сумнівний аргумент, вони, слідом за «церквою-матір’ю», оголосили про припинення євхаристичного спілкування, яке «на даний час є неможливим». На додачу Президентові України було висунуто ультиматум: «Собор єпископів УПЦ (МП) підтверджує свою готовність до зустрічі з Президентом України, але на церковній території».

Сергій КОНАШЕВИЧ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: