НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «СПРАВА ПРО СКІФСЬКЕ ЗОЛОТО: ПОТОЧНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ»
/

Науково-практичний круглий стіл «Cправа про скіфське золото: поточний стан та перспективи»

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

30 липня 2019 року в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України відбувся науково-практичний круглий стіл на тему: «Справа про скіфське золото: поточний стан та перспективи». Приводом для організації заходу слугувало нещодавнє проміжне рішення Апеляційного суду Амстердама у справі щодо колекції українських культурних цінностей з кількох кримських музеїв, які ще 2013 року були вивезені на виставку за кордон і досі не повернуті до України, з огляду на анексію Криму та подальший судовий процес у нідерландських судах.

Майданчик для спілкування було обрано не випадково. В Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України ще на початку 2016 року було підготовлено науково-експертний висновок у справі про скіфське золото. Цей висновок є, можливо, найбільшим за обсягом і найкомплекснішим у зазначеній справі, оскільки його готували фахівці з різних галузей: конституціоналіст д.ю.н. О. В. Батанов, цивіліст к.ю.н. М. В. Венецька та фахівець з міжнародного права охорони культурних цінностей к.ю.н. О. І. Мельничук – учениця професора д.ю.н. В. І. Акуленка, який ще за радянських часів започаткував у нашій країні системні дослідження права охорони пам’яток історії та культури.

До організації круглого столу спершу долучилися ВГО «Спілка археологів України» та Рада молодих учених Відділення історії, філософії та права НАН України. Згодом до організаторів приєднався Інститут економіко-правових досліджень НАН України – установа, з якою пов’язана одна з найсильніших в Україні школа господарського права. Питання права оперативного управління у справі про скіфське золото знову в фокусі уваги суду, і, щоб представити йому послідовну та вивірену позицію української сторони з цього питання, вкрай потрібен конструктивний діалог юристів-цивілістів та юристів-господарників.НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «СПРАВА ПРО СКІФСЬКЕ ЗОЛОТО: ПОТОЧНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ»

До участі у круглому столі було долучено чимало фахівців з різних галузей права, археологів, музейних працівників, громадських діячів, журналістів та інших зацікавлених осіб. Загалом було зареєстровано понад сорок учасників. Низка організацій була репрезентована першими особами. Так, були присутні директори двох національних музеїв (Національний музей українського народного декоративного мистецтва і Національний музей мистецтва Богдана та Варвари Ханенків) та директори двох інститутів НАН України, директор ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України», члени правління ВГО «Спілка археологів України». Не обійшли своєю увагою круглий стіл запрошені представники Верховного суду, Міністерства юстиції України та Міністерства культури України. Крім того, участь у події взяли співробітники Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, Інституту економіко-правових досліджень НАН України, Інституту археології НАН України, Інституту законодавства Верховної Ради України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Кримського інституту стратегічних досліджень, Музею історичних коштовностей України та Центру громадянських свобод. Були також присутні представники Адвокатського об’єднання «Сергій Козьяков і партнери» – організації, що здійснює функції з представництва інтересів України у справі про скіфське золото. Таким чином, вдалося зібрати як значну частину людей, прямо або опосередковано пов’язаних зі справою, так і небайдужих фахівців, які готові поділитись своїм досвідом задля повернення до України її національних скарбів.

На початку заходу виступив директор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії наук України, дійсний член Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України Ю. С. Шемшученко. У своєму вступному слові він привітав присутніх, нагадав основні віхи розвитку справи про скіфське золото, вказав на її важливість для Української держави і суспільства. Слід зазначити, що Юрій Сергійович упродовж останніх років уважно стежить за ходом судового процесу, за кожної нагоди згадує про справу скіфського золота та пов’язану з нею позицію науковців інституту щодо відстоювання національних інтересів України та необхідності належної охорони культурної спадщини нашого народу.

Після цього учасників привітав директор Департаменту міжнародних спорів Міністерства юстиції України М. Л. Кодунов. Максим Леонідович зазначив, що його департамент веде чимало важливих для держави справ, але справа скіфського золота є особливою. Це – та справа, яку ми не маємо права програти. Адже іноді так чи інакше доводиться програвати справи на чималі грошові суми, але ніколи не можна допустити втрати національних скарбів Українського народу, що є засадничим підґрунтям нашої ідентичності. Також були привітання від співорганізаторів заходу – директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України, доктора юридичних наук, члена-кореспондента НАН України та НАПрН України В. А. Устименка, голови ради молодих учених Відділення історії, філософії та права НАН України О. О. Малишева, а також від заступниці начальника Управління правового забезпечення – начальниці відділу правової роботи Міністерства культури України Ю. В. Юрченко.

Хоча захід первісно задумувався як дискусія щодо юридичних аспектів справи, для організаторів було дуже важливим, щоб учасники з числа юристів ознайомилися з її музейним та пам’яткознавчим контекстом, дізналися конкретні дані щодо складу колекції так званого скіфського золота. Тому на початку круглого столу було заслухано презентацію на тему: «Виставка «Крим – золотий острів у Чорному морі»: ідея, мета і наукова складова», яку на прохання організаторів люб’язно підготувала старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Е. А. Кравченко. Цей виступ доповнила своїм розлогим коментарем директор Національного музею українського народного декоративного мистецтва, заслужений працівник культури України Л. В. Строкова, яка також запропонувала присутнім ознайомитись із принесеним нею німецькомовним ілюстрованим каталогом виставки. Людмила Володимирівна у 2004-2016 рр. завідувала Музеєм історичних коштовностей України, що є філією Національного музею історії України, брала особисту участь як в організації виставки, так і в роботі щодо повернення колекції, яку продовжує й досі. З інформації, наведеної доповідачами, зрозуміло, що колекція, про яку йдеться, налічує 2111 одиниць зберігання, з яких утворюється 565 експонатів виставки. Не всі експонати є виробами із золота і не всі предмети можна приписати скіфам, але це не заперечує того факту, що колекція є безцінною. Так, окремі експонати з каменю та керамічні вироби не поступаються, а то й перевищують своєю цінністю вироби з золота.

Як зазначила Е. А. Кравченко, виставка колекції, зібраної з п’яти українських музеїв, була першим етапом великого європейсько-українського проєкту наукового та культурного співробітництва, що передбачав не лише виставки, а й музейні та наукові обміни, археологічні дослідження тощо. Перша виставка, що пройшла в Німеччині та Нідерландах, мала попередньо ознайомити європейську громадськість з давньою історією та музейними скарбами України, засвідчити унікальність і самобутність нашої культури, виправдати майбутні, пов’язані з реалізацією проєкту, фінансові затрати європейських платників податків. Саме з цим пов’язано те, що для виставки було зібрано справді цінні та унікальні речі, що репрезентували культурну спадщину Криму й України. Доповідачка зауважила, що колекцію здебільшого складають археологічні предмети, знайдені вже після Другої світової війни – в період перебування Криму у складі УРСР.

Далі була заслухана розлога доповідь-презентація старшого наукового співробітника відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, кандидата юридичних наук О. О. Малишева «Справа про скіфське золото: ретроспектива та перспектива». Доповідач детально проаналізував рішення у справі Окружного суду Амстердама від 14 грудня 2016 року та останнє проміжне рішення Апеляційного суду Амстердама від 16 липня 2019 року, окреслив позицію та аргументи сторін спору, спробував визначити логіку суду першої і другої інстанцій.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «СПРАВА ПРО СКІФСЬКЕ ЗОЛОТО: ПОТОЧНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ»Позивачами в суді є чотири кримські музеї, що виступають під своїми ще українськими назвами (Центральний музей Тавриди, Керченський історико-культурний заповідник, Бахчисарайський державний історико-культурний заповідник, Національний заповідник «Херсонес Таврійський»). Насправді, на території окупованої АРК уже давно зареєстровано російські музейні установи, яким передано майно відповідних українських музеїв, але всі аргументи української сторони щодо фантомного характеру та неналежності позивачів у справі відкидаються нідерландськими судами.

Основним відповідачем є Університет Амстердама, до структури якого входить Музей Алларда Пірсона, де наразі зберігається колекція скіфського золота. Музей у 2014 році відмовився повертати колекцію як до України, так і до окупованого Криму, побоюючись, що за будь-яких обставин невдоволена сторона оскаржить його дії в суді.

Російська сторона, передусім, спирається на окремі положення кредитних договорів, укладених між кримськими музеями та Музеєм Алларда Пірсона. Цими положеннями передбачено, що після завершення виставки експонати мають бути повернені до цих музеїв. З іншого боку, в цих самих договорах вказується, що всі передані на виставку колекції та предмети належать до державної частини Музейного фонду України та складають національне надбання Українського народу. Ця розбіжність легко вирішується судом на користь України, адже як вітчизняному законодавству, так і праву всієї континентальної Європи властиве уявлення про примат речового права над зобов’язальним. Таким чином, державна власність України на колекції має пріоритет над договірним зобов’язанням третьої сторони щодо їхнього повернення до певних музеїв.

Зазначену державну власність неможливо оспорити, а тому російська сторона намагається маніпулятивно зіграти на складнощах розуміння нідерландською Фемідою специфіки правової природи державної власності за українським законодавством та співвідношення майнових прав держави з правами державних юридичних осіб. За законодавством України музейні колекції закріплюються за музеями на праві оперативного управління, яке є похідним від права державної власності і, по суті, є обмеженим правом володіння, яке жодним чином не може протиставлятися праву держави. Натомість Росія подає судові цю українську правову модель через концепції та терміни, властиві для країн романської правової групи, де статус державних юридичних осіб є автономнішим, ніж це має місце на пострадянському просторі.

Втім, суд першої інстанції не став з’ясовувати правову природу права оперативного управління та співвідношення майнових прав держави і підпорядкованих їй юридичних осіб. Це стало можливим завдяки застосуванню міжнародної публічно-правової процедури повернення незаконно вивезених культурних цінностей, яка ґрунтується на Конвенції ЮНЕСКО 1970 року про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності. Суд визнав, що після спливу строку дії дозволу України на вивезення колекцій за кордон на відповідні предмети поширюється правовий режим незаконно вивезених культурних цінностей. Таким чином, відповідні колекції підлягають поверненню до України як держави походження, а вже компетентний український суд має вирішити наявний майновий спір щодо колекцій. Таким рішенням нідерландський суд фактично знімав з себе відповідальність перед Росією за остаточне рішення у справі. Крім того, це давало змогу покласти всі витрати на зберігання колекцій в Амстердамі не на сторону, яка програла, а на Україну, оскільки Конвенція ЮНЕСКО 1970 року покладає відповідні фінансові обов’язки саме на державу походження.

Цю логіку повністю руйнує проміжне рішення Апеляційного суду Амстердама від 16 липня 2019 року, яким критикується попереднє рішення суду і визнається, що Конвенція ЮНЕСКО 1970 року не підлягає застосуванню. Суд не визнає за колекціями скіфського золота правового режиму незаконно вивезених, оскільки вивезення судом розуміється лише як процес перетину кордону, а подальший сплив строку дії українського дозволу на вивезення суд не вважає суттєвим юридичним фактом. Не приділив суд належного значення й аргументам української сторони щодо фантомного характеру позивачів у справі і визнав так звані кримські музеї належними щодо заявлених вимог сторонами.

З мотивувальної частини рішення наочно вбачається, що постановлене на користь України рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважає таким, що має бути скасоване. Крім того, цей суд планує ухвалити нове рішення, для чого йому не вистачає ще додаткових пояснень сторін стосовно майнових прав на відповідні колекції, питання щодо яких суд збирається розглянути відповідно до українського законодавства. Тобто основні здобутки української сторони в процесі нівелюються, а сам процес, як від самого початку прагнула російська сторона, переходить у річище майнового спору. Контекст окупації Криму Росією та міжнародно-правовий механізм повернення культурних цінностей при цьому не відіграватиме для суду суттєвої ролі.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «СПРАВА ПРО СКІФСЬКЕ ЗОЛОТО: ПОТОЧНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ»
Евеліна Антонівна Кравченко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України
Відділ археології раннього залізного віку

На думку О. О. Малишева, Україні слід оскаржити проміжне рішення апеляційного суду до Верховного суду Нідерландів і в процесі касаційного оскарження акцентувати на тому, що у питанні визнання за культурними цінностями правового режиму незаконно вивезених культурних цінностей пріоритет для застосування має закон держави походження (lex originis). Про це прямо говорить, наприклад, Базельська резолюція Інституту міжнародного права від 3 вересня 1991 року. Крім того, таке тлумачення опосередковано витікає з Оперативних директив 2015 року щодо впровадження Конвенції ЮНЕСКО 1970 року, затверджених на третій зустрічі представників держав – учасниць Конвенції. Крім того, процедура повернення культурних цінностей належить до публічного права. У цій сфері застосовується принцип «дозволено те, що прямо передбачено». Натомість суд, доводячи «законну вивезеність» колекцій, фактично вдається до застосування принципу «дозволено, що не заборонено», а це є неприпустимим.

Багато поставлених доповідачем запитань було знято наступним виступом директора Департаменту міжнародних спорів Міністерства юстиції України М. Л. Кодунова. Представник міністерства зазначив, що Україна таки розглядає можливість оскарження проміжного рішення від 16 липня, але для подання касаційної скарги в цьому разі потрібен дозвіл самого апеляційного суду, яким рішення постановлено. Клопотання про такий дозвіл вже подане українською стороною і є всі шанси, що цей дозвіл буде отримано. Адже перегляд проміжного рішення цілком в інтересах самого апеляційного суду, який сам собі створив складну юридичну ситуацію, пов’язану з необхідністю розгляду справи за українським законодавством, чого іноземні суди зазвичай намагаються уникнути. Максим Леонідович повідомив про деякі вразливі місця проміжного рішення, які вселяють українській стороні впевненість в перемозі у Верховному суді Нідерландів. Водночас саме проміжне рішення доповідач характеризує як несподіване, але жодним чином не фатальне. За будь-яких обставин за Україною лишається достатньо аргументів для того, щоб не сумніватися у перемозі.

Директор Інституту економіко-правових досліджень НАН України, член-кореспондент НАН України В. А. Устименко у своєму виступі окреслив своє бачення проблематики права оперативного управління у контексті тих питань, які ставить у проміжному рішенні Апеляційний суд Амстердама. Було розкрито повністю похідний характер відповідного права від права державної власності, специфіку регулювання права оперативного управління в різних сферах, зокрема в музейній. Було слушно звернуто увагу, що згідно з Законом України «Про музеї та музейну справу» колекції та предмети державної частини Музейного фонду України не передаються музеям, а закріплюються за ними на праві оперативного управління. Володимир Анатолійович навів випадки з вітчизняної судової практики, коли право оперативного управління так само, як і у справі про скіфське золото, безуспішно намагалися протиставити праву власності держави. На думку доповідача, Україні слід доводити суду свою позицію з використанням європейського досвіду регулювання відносин державної власності.

Після цього коротко виступила старший науковий співробітник відділу проблем цивільного трудового та підприємницького права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник М. В. Венецька – учасниця авторського колективу, яким готувався висновок зазначеного інституту у справі про скіфське золото. У зазначеному висновку Марина Віталіївна висловила сумнів, що музейні колекції та предмети належать музеям на праві оперативного управління в тому розумінні, як цей інститут закріплено в Господарському кодексі України. Адже обмежена оборотність музейних колекцій та предметів не дає змоги вважати їх майном з точки зору ГК України.

Виступ наукового консультанта відділу забезпечення діяльності голови та заступника голови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, кандидата юридичних наук С. Є. Морозової багато в чому доповнив попередніх доповідачів. Було проаналізовано російську доктрину щодо права оперативного управління та відповідні позиції західних дослідників, які займаються вивченням права пострадянських країн. Позиції цих вчених можуть становити значний інтерес у контексті представлення української позиції нідерландському суду, а тому українські науковці можуть допомогти команді, що представляє Україну, налагодити зв’язки з відповідними західними вченими.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КРУГЛИЙ СТІЛ «СПРАВА ПРО СКІФСЬКЕ ЗОЛОТО: ПОТОЧНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ»
Олександр МАЛИШЕВ, старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук

Доповідачка, крім того, навела аргументи щодо неналежності так званих кримських музеїв як сторін у процесі. Стелла Євгенівна провела певну підготовчу роботу, отримала інформацію як з українських, так і з російських реєстрів юридичних осіб, вказала шляхи, за якими слід працювати Україні. У виступах багатьох учасників круглого столу лунали пропозиції щодо вжиття низки управлінських заходів для того, щоб Росія не могла виступати в процесі через кримські музеї як українські юридичні особи. Представниця Міністерства культури України Ю. В. Юрченко зазначила складність впровадження подібних заходів через закріплену в законодавстві спеціальну конкурсну процедуру призначення керівників закладів культури і брак у Міністерства культури важелів впливу на цей процес.

Дещо підсумував дискусію старший науковий співробітник відділу проблем аграрного, земельного екологічного та космічного права Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, кандидат географічних наук В. І. Олещенко. У своєму короткому виступі він посилався на свій досвід державної служби, зокрема, на участь у розробленні Конституції АРК. Надав коментарі щодо нібито окремої, не передбаченої законодавством України, форми власності Автономної Республіки Крим, стосовно якої суд знову ставить запитання в проміжному рішенні. Підкреслив необхідність комплексного перегляду законодавства про охорону культурної спадщини, з урахуванням уроків справи про скіфське золото.

За результатами обговорення учасники схвалили резолюцію круглого столу зі зверненням до Президента України, Прем’єр-міністра України, міністра юстиції України та міністра культури України. Резолюція містить рекомендації як у частині подальшого ведення справи, так і щодо врахування її досвіду в державній політиці щодо охорони культурної спадщини.

Олександр МАЛИШЕВ, старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук, журнал Пам’ятки України, 2019 рік

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Малишев

старший науковий співробітник відділу історико-правових досліджень Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: