Наш «Domus», або як кримське сонечко зігріває львів’ян
/

Наш «Domus», або як кримське сонечко зігріває львів’ян

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Наталя Меншикова народилася в Криму, який чотири роки тому, одразу після сумнозвісного «референдуму», була змушена залишити і переїхати до Львова. Тут знайшла однодумців і створила аматорсько-професійний театр «Domus», що в перекладі з латинської означає «дім». Театр діє у «спальному» Сихівському районі, де понад двісті тисяч мешканців. На таку велику кількість людей, звісно, бракує культурно-освітніх закладів. Так що «Domus» — це яскравий приклад того, як кримська культурницька присутність (Наталя Меншикова є професійним режисером) збагачує духовне життя галичан. Щоправда, останні теж не стоять осторонь, а всіляко допомагають новому колективу. А львівський актор Денис Федєшов став директором театру.

Наш «Domus», або як кримське сонечко зігріває львів’янЗустрілися ми з Наталею в кафе «Кримська перепічка», яке також засноване кримчанами. Жінка легко і невимушено спілкується українською. Навіть надто добре, як для кримчанки. Починаю з того, що прошу розповісти трохи про себе та про своє коріння. Це ж не всі отак зможуть: раптом зібратися і переїхати із сонячного Криму в далеку Галичину. Надто, враховуючи, що стільки негативних міфів про наш край було вкладено в голови кримчан. Відповідь режисерки мене цілком задовольняє. І мимоволі містить чимало інформації про стан кримського українства до 2014 року. Не всі ж там «перекотиполя» і шукачі кращого життя. Не всі є нащадками кагебістів та військових, якими Москва щедро нашпиговувала Крим до 1991 року.

У декого з мешканців півострова таки глибоке українське коріння: «Моя мама народилася в Криму, по її лінії всі українці, – каже Наталя. — Бабуся по лінії батька також мешкала в Криму. Тато народився в козацькому Запоріжжі, а його мама свого часу довго жила на Кубані. Кубань на той момент ще була україномовною і співала українські пісні, тому і бабуся сформувалася майже українкою. І я дуже рано могла розмовляти українською, тим паче, що ми її вчили з другого класу. Школа наша була російською, але той, хто хотів знати мову, – знав».

Далі дізнаюся, що Наталчин тато був військовим юристом, а перша його спеціальність – викладач англійської мови. Мама ж була товарознавцем. Широкий діапазон спеціальностей… Тобто не можна сказати, що дитина виросла за кулісами. Що ж тоді підштовхнуло до театру? Відповідь Наталі мимоволі видає тепле ставлення до батька: «Хоч до театру батьки не мали відношення, але я змалку ходила до бібліотеки з татом. Йому давали багато книжок, і він мені дещо читав уголос. З шести років я вже сама ходила в бібліотеку і читала книжки. Пам’ятаю, що в той період я отримала багато знань саме з книг. Вплив батька був величезним! Хоч він і не схиляв мене безпосередньо до театру, але явно схиляв до знань. На жаль, тепер діти читають менше. Настала епоха комп’ютера…». Тут Наталя Меншикова звертає увагу на книжки в руках хлопчика, який вперше завітав у «Кримську перепічку» і взяв декілька книжок зі стелажів, що стоять у центрі залу. Похвалила його вибір: «Хороші книжки узяв». «Глибоко ж у ній сидить педагог…» – своєю чергою, думаю я і вирішую запитати, чи не була вона знайома з керівником сімферопольської студії «Світанок» Аллою Петровою? Та теж уміла працювати з дітьми.

Наш «Domus», або як кримське сонечко зігріває львів’ян«У Сімферополі було багато театральних студій, — відповідає режисерка, — і «Світанок», і «Факел», і багато-багато інших. Особисто з Аллою Петровою я не була знайома. Але розумію, що ті кримські студії, які залишилися там, як і ті, які створені вже тут, виконуватимуть свою місію. Наш театр у Львові якоюсь мірою є ниточкою, що пов’язує Львів із Кримом. Є одна важлива річ, яку варто знати. Людина, яка народилася серед стількох стихій: тут тобі і море, тут тобі й гори, степ, і повітря неповторне кримське, – неодмінно буде сформована усіма цими факторами. І буде носієм кримської енергетики. На материкову Україну вона неодмінно принесе щось своє! Ми тут створили виставу «Добраніч, мамо». Там навіть музичний супровід кримського автора. Він цілком проукраїнський, хоч і вимушений був залишитися на півострові. У нього є кілька музичних п’єс, деякі нам підходять. Одну з них ми й вибрали у вищеназваній виставі. І виконавиця там кримчанка. А німецькі друзі, які приїхали сюди, записали звук. Така ось цікава кримсько-львівсько-німецька культурницька співпраця… Кримчанин цей і надалі готовий з нами співпрацювати. Телефонує нам час від часу…».

* * *
До речі, «Domus» не обмежується виступами у Львові. Побували вже й на Луганщині, планують їхати в Слов’янськ і Краматорськ. Творча енергія маленького колективу постійно потребує виходу, тому Наталя Меншикова прагне розширювати географію діяльності. З гордістю розповідає:
«Минулого літа ми їздили в Сєвєродонецьк і в Новий Айдар. Започаткували новий проект: «Жити зараз, працювати разом!». Проводили майстер-класи як для переселенців, так і для місцевого населення. Хотіли таким чином поєднати людей. А головною нашою метою було донести до людей ідею: жити потрібно зараз! Не можна життя відкладати на потім. Ми там поставили виставу «Метелики вільні». Автором п’єси є Леонард Герш. Нас дуже тепло приймали глядачі, хоч вистава йшла українською… Як бачимо, мова зовсім не стала на перешкоді! Дехто й досі пише нам звідти листи, запрошує знову приїхати в гості».

* * *

Наш «Domus», або як кримське сонечко зігріває львів’ян
Наталя Меншикова і Денис Федєшов. Джерело – http://fakty.ua

А ще я пригадав, як минулої зими на Сихові гостював «Дукач» — цікавий творчий колектив з Покровська. Була з ними й молода журналістка Олена Заїка, з якою ми час від часу обмінюємося листами. Відразу після поїздки до Львова вона написала: «Ви що, серйозно думаєте, що нашим дітям могло у Львові не сподобатись? Вони у захваті, і що найголовніше — вони ці емоції тепер передадуть своїм друзям, знайомим, близьким… Такі зустрічі однозначно мають проводитись! І повинні бути двосторонніми. Ми розуміємо, що навряд чи зможемо чимось здивувати мешканців Західної України, але гідно презентувати їм свій край — ми спроможні. Я дуже сподіваюсь, що скоро ми зможемо приймати у себе вдома делегації з Галичини та Буковини, і що до нас не страшно буде їхати. Ми для цього робимо все, що від нас залежить…».

Так ось, на мою думку, цей приїзд донецьких теж був би неможливим без участі Наталії Меншикової. Ну, й кафе «Кримська перепічка» варто згадати – без нього тепер на Сихові мало що обходиться, надто коли йдеться про культурницьку активність вихідців з Криму і Донбасу. А театр «Domus», взагалі, є таким собі лагідним кримським сонечком, яке навіть у зимову пору щедро зігріває душі львів’ян.

Фото – https://dnews.dn.ua

Сергій Лащенко, «Кримська світлиця» № 26, 2018 р.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Лащенко

Автор культурологічних матеріалів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: