Перший секретар ЦК КПРС, голова Ради Мiнiстрiв СРСР Микита Сергiйович Хрущов в українському Криму. Ялта, серпень 1963 року, пансiонат «Шахтарськi зорi».
/

На тобі, небоже, що мені негоже…

Почати

За радянської доби, коли мова заходила про статистику, говорили, що існує велика брехня і статистика. Дійсно, радянська статистика завжди була частиною комуністичної ідеології. Вона пильно контролювалася самим Політбюро та енкаведистсько-кадебістськими опричниками. Адже факти тотального нищення статистичних працівників, які подавали незручні для кремлівських вождів дані, досить поширене явище. Тому й існували в країні кілька форм статистичної звітності – одна для широких «народних мас» та закордону, а інша – не прифарбована, справжня – для Політбюро та КДБ.

Тож покладатись на доброчесність офіційних радянських статистичних даних про стан економіки у країні та у будь-якій союзній республіці не доводиться. Більшої довіри викликають поточні дані про економічні негаразди, які без ідеологічної косметики потрапляли до місцевої преси. Їхнє вивчення переконливо доводить, що впродовж першого повоєнного десятиліття економіка Криму перебувала у досить занедбаному стані і просувалась до справжньої економічної та гуманітарної катастрофи. Саме ці причини й змусили тодішнє кремлівське керівництво, перш за все, голову Ради Міністрів СРСР Георгія Маленкова та Першого секретаря ЦК КПРС Микиту Хрущова ще наприкінці 1953 року вдатися до шулерського вчинку – нав’язати занедбаний РРФСР і сплюндрований війною Крим Україні, яка мала його відроджувати та рятувати півострів від російського бездарного господарювання. Цю хитромудру акцію кремлівські ідеологи завуалювали під братерську благодійність «великого русского народа» перед святкуванням 300-ліття «Переяславської ради» та «добровольного воссоединения с Великой Россией».

Приховані від стороннього ока перемовини з керівництвом УРСР кремлівські керманичі розпочали невдовзі після вересневого пленуму ЦК КПРС 1953 року, присвяченого сільському господарству – одній з найбільш занедбаних галузей економіки Радянського Союзу. Саме на цьому пленумі ЦК і визріла ідея нав’язати Кримську область РРФСР Україні.

Зазначену версію підтверджує головний редактор провідної союзної газети «Известия», зять Микити Хрущова Олексій Аджубей. Він супроводжував Першого секретаря ЦК КПРС у його втаємниченій інспекторській поїздці до степового Криму пізньою осінню 1953 року. Відшукати якусь інформацію про цю подію у тогочасній кримській пресі нам не вдалося. Безумовно, до цієї короткотермінової експедиції степовим Кримом Микиту Хрущова спонукав катастрофічний стан сільського господарства на півострові та неспроможність кримського партійного керівництва відновити економіку у Криму, в Ялті. Після вельми складного для нього вересневого пленуму ЦК КПРС Микита Хрущов вирішив особисто ознайомитися з життям переселенців у степовому Криму.

Вони засипали центральні органи та газети лавиною скарг. Спогади Олексія Аджубея дозволяють зрозуміти мотивацію досить несподіваного рішення кремлівського керівництва про передачу Кримської області Україні. Вони настільки цінні, що їх потрібно частіше нагадувати тим, хто вперто бездоказово не втомлюється стверджувати те, що Микита Хрущов, як партійний функціонер, який тривалий час працював в Україні, через свою прихильність до неї «подарував» у 1954 році Крим українцям. Ця примітивна провокативна нісенітниця і московська фальсифікація не витримує жодної критики і не аргументується жодним документом.

Отже, Олексій Аджубей свідчить у своїх спогадах: «Тут, на плато, все ще дихало страшною війною. Вздовж доріг розбиті танки і артилерійські гармати і скрізь, до горизонту, сірі кам’яні обеліски, споруджені військовими будівельниками в пам’ять про своїх полеглих товаришів. І земля теж висохла і заросла жорсткою щетиною бур’янів. Пустували селища, татарські аули, їхні господарі, відіслані злою волею Сталіна в далекі холодні краї, втратили всяку надію на повернення… Хрущов не поспішав до Сімферополя, хоча господарі наполегливо пропонували перепочити з дороги. Він звертав з тракту, на випаленій траві розстилали брезент, перекушували практично на ходу, ніби все ще йшла війна. Більше всього Микиту Сергійовича вразили й розстроїли натовпи переселенців, котрі хтозна-яким чином прочули про його поїздку. Мовчазна сіра маса людей перегороджувала дорогу і так само мовчки, не розступаючись, чекала, поки машини не зупиняться. Люди тяжко довго не починали розмови, даючи можливість Хрущову розпочати першим. Потім з натовпу лунало одне запитання, друге, третє. Про їжу, житло, допомогу.
Переселенці в більшості приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей»[1]
.

«Це я зараз пишу «приїхали», – продовжує Аджубей, – а вони кричали «нас пригнали» – звичний стогін людей, котрі втрачали надію в житті. З натовпу лунали і взагалі істеричні вигуки: «Картопля тут не росте, капуста в’яне». Або раптом зовсім сумне: «Клопи заїли». «Чого ж їхали?» – запитував Хрущов, – і натовп видихав: «Обманули»[2].

Рішення про передачу Криму. Фото надано автором.

Після цієї досить неприємної поїздки по степовому Криму Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов та Голова Ради Міністрів СРСР Георгій Маленков, який також відпочивав у Криму, начебто полетіли до Києва. Розповідають, що вони буквально на колінах благали тодішнього першого секретаря ЦК КПУ Олексія Кириченка та голову Ради Міністрів УРСР Никифора Кольченка рятувати Кримську область від неминучої економічної та гуманітарної катастрофи.
Безумовно, рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР приймалося не одноосібно, а було колективною думкою всього вищого політичного і державного керівництва тодішнього СРСР. Воно визріло невдовзі після повернення з України перших осіб партії і держави до Москви.

Вже наприкінці 1953 року розпочалася активна підготовча робота. Про це свідчить довідка про стан сільського господарства у Кримській області, підготовлена для першого секретаря ЦК КПУ Олексія Кириченка від 4 січня 1954 року. Вона мала ознайомити партійного керівника республіки зі станом сільського господарства Кримської області напередодні передачі її Україні. Зазначимо, що довідка укладена досить фахово і нам видається, що наведені у ній статистичні дані про стан сільського господарства у Кримській області напередодні передачі її Україні викликають довіру.

Цінним є те, що для порівняння показників з довоєнним періодом у ній наводяться дані за 1940 рік. Тож є можливість простежити динаміку статистичних показників за увесь післявоєнний період.

Отже, станом на кінець 1953 року площа земельних угідь Кримської області складала 2562,1 тис. га, з них в обробітку перебувало 1270,6 тис. га. Порівняно з 1940 роком площа посівів у 1950 році у Криму скоротилась майже на 135 тис. га, а в 1953-му – на 35 тис. га. На 1954 рік запланована посівна площа в області зменшувалась порівняно з 1940 роком на 80 тис. га. Скоротилися не лише посівні площі зернових культур, але й катастрофічно впала їхня урожайність. Якщо в 1913 році урожайність зернових на кримській землі складала 11,2 ц/га, в 1940-му – 10,7, то в 1950 році з кожного гектара посівів одержали лише 3,9 ц/га.

Досить показово, що найбільш провальний для кримської влади рік – 1950 – укладачі довідки вилучили. А саме він і віддзеркалює рівень деградації сільськогосподарської галузі в Кримській області і переконливо доводить пряму залежність урожайності кримських ланів від погодних умов року. Адже подаровану Богом більш високу урожайність зернових у 1952 році (15,2 ц/га) укладачі довідки подали як величезне досягнення партійного керівництва.
Досить невтішними були показники в області і з виробництвом головної продовольчої культури – озимої пшениці.

У 1940 році озиму пшеницю в Криму вирощували на площі майже 370 тис. га. В 1950-му її площа скоротилась майже вдвічі і складала 195 тис. га. Лише в 1953 році площі озимої пшениці досягли довоєнного рівня, на цьому ж показнику передбачалося зупинитися і наступного 1954 року.

Урожайність озимої пшениці в області також була досить низькою і не досягала рівня 1913 та 1940 років. Якщо в 1913 році з кожного гектара озимої пшениці в Криму отримували 13,1 центнера, а в 1940-му – 11,5 центнера, то в 1950 р. – лише 4,4 центнера. В сприятливому 1952 році урожайність озимої пшениці підвищилася до 15,3 ц/га. У 1954 році передбачалось з кожного гектара озимої пшениці отримати 12,4 центнера, тобто майже на рівні 1913 року.

Урожайність овочевих культур зменшилась майже вдвічі (118,2 ц/га в 1940 р.), 51 ц/га – у 1952 і 55 ц/га у 1953 році. Не відбулося також істотного розширення площі овочевих культур. Порівняно з 1940 роком площа під овочевими культурами скоротилась майже вдвічі (118 тис. га в 1940 році і 51-55 тис. га в 1952 і 1953 роках відповідно).

Населення Криму потерпало від гострої нестачі головної після озимої пшениці продовольчої культури – картоплі. Якщо у 1940 р. з кожного гектара картопляного поля отримували майже 70 ц, то у 1950 та 1953 рр. урожайність картоплі знизилась: 29,0 – 30 ц/га.

Справжня катастрофа склалася з вирощуванням коренеплодів (головним чином кормових буряків). Воно зменшилося порівняно з 1940 р. майже втричі і становило 42 ц/га у 1952 р. і 47,0 ц/га – у 1953 р.

Вдвічі зменшилась і урожайність сіна. Таким чином, кормова база для тваринництва у повоєнні роки значно погіршилась.

Не відбулося за десять повоєнних років помітного прогресу й у розвитку садівництва та виноградарства – колись провідних галузях кримської економіки.

Рішення про передачу Криму. Фото надано автором.

Як засвідчує довідка, загальна площа садів у колгоспах та радгоспах Криму у 1940 році складала 12,3 тис. га. В 1952 році – 9,8 тис. га, а в 1953 р. – 10 тис. га. Не передбачалося закладки нових садів і у 1954-му. Відновити колишню славу кримського садівництва за десять повоєнних років так і не вдалося. Якщо у 1940 році з кожного гектара кримського саду одержували 55 ц, то у 1951 році – лише 15,6, у 1953 р. – 48,5, а у 1954 р. передбачалось отримати 29 ц. У 1913 році лише з одного дерева кримських синапів знімали понад 20 ц високоякісних яблук.

Ще катастрофічніша ситуація у перше повоєнне десятиліття склалася у виноградарстві. За статистичними даними, навіть у 1954 році площа промислових виноградників не досягла рівня 1940 року і скоротилася до 7069 га. Це складало лише 79,2% довоєнного рівня. Систематично не виконувалися плани посадки нових виноградників, для цього вкрай не вистачало садивного матеріалу.
Урожайність промислових виноградників була дуже низькою і варіювала в межах 19,6-11,9 ц/га і порівняно з 1939 роком складала 18,5 ц/га у 1951 році і 24,8% – у 1953 р.

Для виноробської галузі не вистачало сировини. Аби не зупинилося виробництво, виноматеріали завозили з України та Північного Кавказу. Місцева преса повідомляла, що у фірмових магазинах не можна було навіть за високими цінами придбати колись популярні марочні вина «Сонячна долина», «Кокур», «Кагор», «Ташли».

Кримське тваринництво з року в рік потерпало від дефіциту не лише концентрованих, а й грубих кормів. З наданої українському керівництву січневої доповідної записки 1954 року довідуємося, що грубими кормами кримські ферми були забезпечені лише на 81%, сіном – на 3%, а соковитими кормами – на 40%.

Особливо катастрофічною ситуація із забезпеченням тваринницьких ферм була у кримському передгір’ї. Господарства Алуштинського району грубими кормами були забезпечені лише на 10%, Балаклавського – на 48%, Куйбишевського – на 50%, Судацького – на 46%, Бахчисарайського – на 55%, Білогірського – на 60%.

Якщо в 1940 р. в середньому на 1 корову припадало 20,2 ц грубих кормів, то у 1953 р. цей показник знизився до 17,4 ц, а у 1953 р. становив 19,8 ц. Катастрофічно для худоби не вистачало сіна та силосу. Порівняно з довоєнним періодом забезпеченість тварин цими кормами зменшилась у 2-2,5 рази.

Майже у всіх районах для зимового утримання тварин бракувало відповідних приміщень. Велика рогата худоба приміщеннями була забезпечена на 92%, телята – на 82%, вівці – на 77%, свині – на 87%, птиця – на 82%.

Кримська область у перше післявоєнне десятиліття з року в рік не виконувала плани державних закупівель сільськогосподарської продукції. Навіть у 1953 році область не досягла довоєнного обсягу закупівлі зерна (393 тис. тонн проти 407 тис. тонн – у 1940 р.). Майже у 1,5-2 рази скоротились державні закупівлі овочів та картоплі. Різко впали показники заготівлі фруктів, винограду та тютюну.

За рахунок поголів’я на присадибних господарствах переселенців відбулося збільшення державних закупівель м’яса, молока, зросло виробництво яєць. Але для повноцінного забезпечення кримського населення основними продуктами харчування власної продукції не вистачало. Тому переважну частину продуктів харчування для міського населення доводилося завозити на півострів з України.

Про стан промислового виробництва, будівельної галузі та соціально-гуманітарної сфери напередодні передачі Кримської області Україні – тема окремої розмови.

 

__________________________________________

[1] Аджубей А. Как Хрущёв Крым Украине отдал//Новое время. – 1992. – № 6. – С. 21.

[2] Там само. – С. 21.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Петро Вольвач

Автор культурологічних матеріалів, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: