Фотографії рекламних носіїв оприлюднив у Faсebook у 2019 році екс-перший заступник Постійного представника Президента України в Автономній Республіці Крим Ізет Гданов. "КПВВ «Каланчак» та КПВВ «Чонгар». Освіта за програмою «Крим-Україна»", - йдеться на носіях.
///

Міркування на тему освітньої реінтеграції в Криму

Почати

Протягом усього періоду окупації Кримського півострова надходила інформація щодо політики мілітаризації свідомості дітей на півострові. Цей процес як один із інструментів політики колонізації мав різні форми: класи юних друзів поліції, саперів, пожежників, десантників тощо з носінням відповідної форми; дитячі воєнізовані паради, сценки, постановки тощо; навчання поводженню зі зброєю та готовності вбивати; навчання патріотизму російською; інше, інше, інше. Мілітаризація свідомості стала вагомою та невід’ємною частиною окупаційного освітнього простору.

Днями на сайті Міністерства освіти та науки України було опубліковано новину про те, що у Житомирі відкрився клас з навчання правил поводження з вибуховими предметами та ознайомлення з роботою МНС. Опубліковані фотографії демонстрували спеціалізований клас та маленьких дітей-дошкільнят або учнів початкової школи на уроці, одягнених у форму МНС України1.

У сучасному світі освіта виконує різні функції: соціальну, пізнавальну, розвивальну, комунікативну, підготовку людини до життя та праці, організаційну тощо. Усі функції, що виконуються системою освіти, тісно об’єднані між собою. Відповідно ефективність системи освіти полягає у забезпеченні єдності всіх компонентів, суб’єктів та функцій. Освіта має одночасно забезпечувати здобуття певної спеціальності разом із забезпеченням задоволення потреб користувачів освітніх послуг бути: здатними приймати раціональні, компетентні рішення у профільній сфері діяльності; продуктивними працівниками на профільному робочому місці; генераторами нових ідей у своїй галузі діяльності; активними, відповідальними громадянами своєї держави; активними учасниками світових економічних, соціальних та політичних процесів. Ключові слова: людина, освіта, культура, відповідальність, виховання2.

Цілком очевидно (і українська реальність це ілюструє щодня) суспільство гостро потребує людей нової формації – вільних, амбітних, високоосвічених, відкритих до спілкування, гнучких до змін, доволі сміливих, щоб приймати виклики, пристрасних та готових служити не лише своїм кишеньковим інтересам та інтересам суспільства.

Потреба в таких людях у процесі реінтеграції Криму, з урахуванням усіх завдань, ще більша. Тому завдання системи освіти у взаємодії з учнями, іншими вигодонабувачами та іншими громадськими інститутами – виростити нове покоління молодих людей саме такими – новими. Здавна відома біблійна істина каже, що не вливають нового вина в старі міхи. Тому й виростити нову людину, яка зуміє знайти себе, реалізувати, бути корисною та успішною в сучасному світі, застарілими підходами неможливо. Зокрема, й освітньою моделлю, що сьогодні функціонує. Знову набирають обертів розмови про 12-річний освітній цикл на рівні обов’язкової середньої освіти; про необхідність скорочення числа дисциплін, що вивчаються, як захист від щораз більшого навантаження тощо.

Виклики, які стоять перед системою освіти зараз, потребують якісних змін. Дискусія про формування нової моделі школи млява. Здебільшого вона йде у контексті: скорочення предметів; збільшення терміну навчання; використання дистанційних форм навчання; об’єднання предметів тощо. На жаль, не ведеться обговорення цього питання в контексті: яка мета майбутніх змін; як зміняться завдання навчання; кого готує система освіти; якими будуть критерії оцінки; як зміни у підсистемі обов’язкової середньої освіти позначаються на підсистемі вищої освіти?

У цьому контексті слід додати до вже наявних функцій ще одну можливу функцію кримської регіональної освітньої моделі як невід’ємної складової частини української освітньої моделі – експериментальну функцію. Освіта, крім традиційних для неї функцій, має виконувати і додаткові, пов’язані з політикою реінтеграції. Необхідність реінтеграції освітнього простору в деокупованому Криму збігається з необхідністю розробки та впровадження нової освітньої моделі України. Було б доцільно апробувати нову освітню модель в умовах цільових завдань, пов’язаних із питаннями реінтеграції Криму.

Сьогодні школу оцінюють насамперед за рівнем знань її випускників, але, як показує практика, в епоху технічного прогресу, коли інформація стає доступною для всіх, одних знань недостатньо для того, щоб стати успішною та щасливою людиною. Є щось більше – вміння спілкуватися, об’єднуватися заради ідеї, співпрацювати, співпереживати, працювати в команді, вміння слухати і прислухатися, вміння чути і бажання бути почутим, вміння спільно жити в суспільстві вільним і водночас не порушувати межі особистісного простору інших людей, вміння та бажання бути корисним.

Тому основним завданням вчителя та школи є виховати Вільну Людину з великої літери. Це, дійсно, так, адже свобода дає змогу:

  • бачити;
  • рухатися вперед;
  • жити та діяти автономно.

Сформувати відповідального громадянина можна лише за умови, що Людина Вільна. Своєю чергою, «відповідальний громадянин» – це, зокрема, патріот. Але поняття «патріотизм» не визначено Міністерством освіти та науки України. У наявних документах МОН не дано опис критеріїв, за якими визначається категорія «патріотизм» або підбивається підсумок, – «освітній процес сформував патріота». У контексті питань реінтеграції Кримського півострова та подолання наслідків мілітаризації свідомості окупантами питання виховання патріотизму, опис його критеріїв в освітньому процесі набуває ще більшого значення.

Той, хто навчається, має чітко засвоїти в процесі навчання, хто такий «відповідальний громадянин», хто такий «патріот». «Відповідальний громадянин» – це той, хто беззаперечно підкоряється будь-яким рішенням влади, чи той, хто об’єктивно оцінює такі рішення з погляду національних інтересів, інтересів суспільства, інтересів людини? Категорія «патріотизм» – це більшою мірою націоналізм чи відповідальність перед суспільством, чи повне підпорядкування інтересам влади?

Дві парадигми, які формують цілі та інструменти патріотичного виховання:

  1. Патріотизм – це приналежність до української громадянської ідентичності.
  2. Патріотизм – це любов і повага до свого способу життя, ухвалення необхідності його захисту.

Який із варіантів обере Україна? До речі, перший варіант парадигми – перефразоване визначення патріотизму, яке застосовується в освітніх стандартах російських окупантів.

Освоєння набору компетенцій, які відповідають встановленим критеріям категорії «відповідальне громадянство» та «патріотизм», є реалізацією виховної функції освіти з одночасною реалізацією соціально-політичної та аксіологічної функцій освіти. Без такого розуміння безглуздо говорити про формування справді національної еліти в Україні, яка діє в інтересах української політичної нації. Це – з одного боку.

З іншого боку, освоєння такого набору компетенцій неможливе без реалізації основної функції освіти – підготовки до життя та праці на основі набуття необхідних знань та формування необхідних компетенцій. Професіоналізм у вибраній сфері та патріотизм нерозривні. Відповідно необхідне чітке та однозначне формулювання вимог до результатів навчання. Зокрема, такі вимоги мають бути сформовані до вчителя, викладача, вихователя дошкільного закладу та інших учасників освітнього процесу. Це є більш ніж актуальним у контексті питань реалізації політики реінтеграції освітнього простору.

Інший аспект цього питання. У світі потреба до навчання, до самовдосконалення, до збільшення обсягу компетенцій не залишає людину все життя. А який має бути мінімально допустимий цикл навчання за тривалістю, після проходження якого можна стверджувати, що людина має мінімально необхідний обсяг компетенцій, щоб віднести себе до категорії «відповідальний громадянин» та/або «кваліфікований працівник»?

Ще один аспект у реалізації основної функції освіти у площині питання безперервності навчання. Йде десятий рік війни та окупації Кримського півострова. Після настання факту деокупації виникне необхідність перекваліфікації та перепідготовки великої кількості фахівців для забезпечення кримського сегменту ринку праці. Які алгоритми для організації та реалізації цієї потреби вже розроблені та підготовлені? У риториці відповідальних інститутів влади про це тиша.

У контексті пізнавальної функції освіти. Завдання функції «забезпечувати молоде покоління необхідними знаннями, розвивати його навчальні здібності, вміння та навички, задовольняти пізнавальні інтереси та потреби, створювати умови для здобуття актуальної інформації з питань сучасної політики, права, етики, культурології, психології та інші. Як зазначають вчені, інформацією є нові відомості про навколишній світ, одержувані в результаті взаємодії з ним, а також дані про що-небудь, які розглядаються в аспекті передачі інформації в часі та просторі»2. Невід’ємною частиною пізнання навколишнього світу є пізнання регіону проживання, малої батьківщини людини.

Якщо заглянути в підручники української літератури: чи багато можна побачити пропонованих для ознайомлення учням творів кримськотатарських, караїмських авторів чи авторів кримчаків? А якщо заглянути до підручників історії України: чи багато можна знайти інформації, яка б пов’язувала літературні твори авторів корінних народів України та історичні події, пов’язані з цими творами? А наскільки глибоко висвітлено питання кримського періоду для деяких українських авторів? Цілком логічно, що в моделі предмета «українська література» не буде місця авторам, які репрезентують корінні народи України чи авторів інших національностей, що творили на території України. Та, може, вже час від моделі «українська література» переходити до моделі «література України»?

Чи можна розраховувати на ефективну реінтеграцію Криму без розуміння та осмислення літературно-історичного контексту розвитку та життя цієї української території? Але до реалізації такого підходу освітній простір не готовий. Це – реальність. Де сьогодні, наприклад, можна ознайомитись із сигнальними примірниками навчальної літератури для Криму, підготовленими з урахуванням усіх нюансів кримської реальності. Ті, що використовуватимуться у навчальному процесі хоча б у перехідний період? Питання риторичне. Такої навчальної літератури немає у природі.

У поточній риториці влади є дуже багато про майбутній розвиток кримського туризму. А яке відображення знайде ця риторика у шкільних чи вишівських програмах, в освітньому процесі? Чи означає така риторика, що така робоча спеціальність туристичної індустрії, як екскурсовод, стане результатом освітнього процесу на рівні загальноосвітньої школи? А розділи підручників історії, географії, літератури, біології стануть інструментами м’якої підготовки учнів до роботи «екскурсоводом»?

Для України 2010 рік став першим роком часткового подолання наслідків світової кризи 2007-2009 років. На кінець 2010 року населення Автономної Республіки Крим становило 1 963 500 осіб (без населення міста Севастополя). Освітній простір Автономної Республіки Крим характеризувався такими загальними показниками. Загалом у системі регіональної освіти АРК у 2010/2011 навчальному році було задіяно 63 700 працівників.

Структура кількісних показників регіональної системи освіти в Автономній Республіці Крим у 2010/2011 навчальному році

Рівень навчального закладу Кількість установ Кількість учнів
Дошкільні навчальні заклади 607 51 800
Загальноосвітні навчальні заклади1 600 177 500
Професійно-технічні НЗ 30 14 172
ВНЗ2 32 55 523
Всього 1 269 298 995

1 – на початок 2010/2011 навчального року функціонувало 609 загальноосвітніх шкіл. На кінець навчального року їх лишилося 600.

2 – статистичних даних щодо кількості структурних підрозділів вищих навчальних закладів з інших регіонів України на території Кримського півострова немає. Але відомо, що у цих структурних підрозділах на території Криму навчалося 28 400 студентів.

Не секрет, що на території Кримського півострова мовою спілкування була російська, що відбилося і в освітньому просторі АРК.

Структура використання мов в освітньому процесі 2010/2011 навчального року

Рівень навчального закладу Мова навчання
українська російська кримськотатарська англійська
Дошкільні навчальні заклади 1 715 49 546 539
Загальноосвітні навчальні заклади 13 609 149 793 5 399 217
ВНЗ 8 515 47 008
Всього 23 839 246 347 5 938 217

Йде десятий рік окупації. Весь період окупації українська мова фактично була забороненою для вживання на окупованій території. У Криму в цей період можна спостерігати картину, коли група кримських мешканців запливає в море та спілкується українською мовою, – замовкаючи, коли підпливає хтось незнайомий, чужий. Небезпечно, можна постраждати за мову.

Норми закону України «Про освіту» потребують викладання українською мовою в освітньому процесі. Яким чином у процесі реінтеграції кримського освітнього простору поєднуватимуться: обов’язковість виконання норм закону; російськомовність учнів; виконання завдання необхідності засвоєння навчального матеріалу?

Реальність життя підказує, що подібна проблема вирішується поступово через м’яку заміну російської мови повсякденного спілкування на українську. Політико-національні особливості Кримського півострова вимагають, своєю чергою, впровадження ще однієї мови повсякденного спілкування – кримськотатарської мови. Але для вирішення такого непростого завдання потрібні відповідні кадри. Кадри, які в освітньому процесі вільно спілкуватимуться з учнями українською, кримськотатарською та російською мовами. В ідеалі ще й англійською.

Коли у грудні 2015 року Президент України підписав рішення про евакуацію з окупованого Криму Таврійського національного університету імені І. Вернадського, була надія, що базовим для підготовки кадрового резерву з необхідним набором компетенцій стане евакуйований університет. Не склалося. Керівництво університету розглядало свою «кримськість» лише як постійну індульгенцію та піар-складову.

Інструментами реалізації функцій освіти є працівники системи освіти, насамперед учителі, викладачі, вихователі дошкільних закладів освіти. На сьогодні слід констатувати, що підготовку кадрового резерву для реалізації елемента політики «реінтеграція кримського регіонального освітнього простору» відповідальними інститутами влади – провалено.

Без введення до чинного українського законодавства визначення понять «науковий колабораціонізм» та «освітній колабораціонізм» сформувати справедливі підходи щодо оцінки/люстрації кримських регіональних освітніх кадрів буде неможливо. У результаті під загрозою може опинитися весь процес освіти на деокупованому півострові. Що, своєю чергою, негативно вплине на суспільно-політичну та соціально-економічну стабільність у регіоні.

Застосовувана формула у чинному законодавстві – стаття 111-1 Кримінального кодексу: «Здійснення громадянином України пропаганди у навчальних закладах незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у навчальних закладах», – вимагає усунення всіх працівників освіти в деокупованому Криму. Тільки по АРК це майже 64 000 кадрових одиниць, а ще є Севастополь.

Починаючи з 2014 року, представники громадських організацій, експертної спільноти, які займалися кримськими питаннями, звертали увагу влади на неприпустимість продовження наукової співпраці між українськими вченими та науковим середовищем держави-агресора, включаючи окуповані території Кримського півострова. Але співпраця тривала: участь у науково-практичних конференціях (зокрема, у ВНЗ, що розташовані в окупованому Криму); публікації у російських наукових журналах; взаємна участь у спеціалізованих радах із захисту дисертацій; реалізація спільних наукових проєктів та інші варіанти співробітництва.

Спираючись на набутий протягом дев’яти років окупації Кримського півострова досвід, припустимо запропонувати такий варіант трактування поняття «науковий колабораціонізм»: «Добровільна участь у російських наукових проєктах; у наукових проєктах, що фінансуються або співфінансуються російською стороною; участь у наукових та/або науково-практичних конференціях, симпозіумах, круглих столах, інших заходах з обговорення або обміну науковими досягненнями, технологічними розробками тощо, що проводяться на території держави-агресора, на окупованих територіях України, відео-конференціях, що проводяться російською стороною та /або за участі представників російської сторони. Зокрема, які фінансуються або співфінансуються російською стороною; публікація наукових статей, інших матеріалів за підсумками наукових досліджень у російських виданнях чи фінансованих повністю чи частково російською стороною.

Добровільне обіймання керівних посад у наукових установах на окупованій території України; публічні заяви щодо підтримки окупації території України; ведення агітації, роз’яснювальної роботи на користь держави-окупанта, зокрема, заклики, агітація про вступ на службу до збройних сил, інших підрозділів держави-агресора; публічне схвалення ведення війни проти України; заклики до знищення України та її громадян».

А без справедливої оцінки регіональних освітніх кадрів буде проблемою формування кадрового резерву без завдання шкоди в цьому ж питанні для інших регіонів України. Тим більше у ситуації «демографічної ями» як наслідка війни. Адже кадровий резерв знадобиться ще й для деокупованих територій Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.

Відповідно, спираючись на набутий протягом дев’яти з лишком років окупації Кримського півострова досвід, припустимо запропонувати такий варіант трактування поняття «освітній колабораціонізм»: «Добровільне обіймання керівних посад в освітніх установах на окупованих територіях України, інших територіях Російської Федерації; знищення/участь у знищенні українських книг, навчальних матеріалів, наочних посібників; організація, проведення, участь у освітніх заходах, що мають на меті мілітаризацію свідомості учнів, схилення їх до підтримки держави-окупанта, схвалення ведення війни проти України, готовність до участі у війні проти України на боці держави-агресора; публічні заяви щодо підтримки окупації території України; ведення агітації, роз’яснювальної роботи на користь держави-окупанта, зокрема, заклики, агітація про вступ на службу до збройних сил, інших підрозділів держави-агресора; публічне схвалення ведення війни проти України; заклики до знищення України та її громадян».

Для реалізації відповідної підготовки кадрового резерву необхідно, як мінімум, 5 років функціонування спеціальної програми виключно з підготовки необхідних кадрів для системи освіти. За наявності ресурсів, спеціальних програм, навчальних посібників та інших умов. За зазначений період можна розраховувати на підготовку первинної мінімальної кількості необхідних кадрів. Об’єктивно розрахувати: кількість населення, відповідно частку учнів; потребу в кількості освітніх закладів різних рівнів; розрахувати необхідну кількість кадрів неможливо. Орієнтирами таких розрахунків сьогодні мають бути довоєнні показники, які будуть відкориговані протягом одного місяця після настання факту деокупації.

З цієї причини даний аспект питання реінтеграції освітнього простору Криму доведеться вирішувати, як то кажуть, «з коліс». За старими радянськими традиціями – «доблесно долати додатково самостійно створені проблеми та труднощі» щодо питання підготовки до реалізації політики реінтеграції.

Сьогоднішня риторика від влади щодо питання деокупації Криму здебільшого звучить у контексті – деокупація відбудеться поточного 2023 року. Точніші варіанти тимчасових орієнтирів: кінець липня – серпень; вересень – жовтень; кінець 2023 року. Тобто з погляду освітнього процесу факт деокупації відбудеться у період літніх канікул або у період першої половини нового 2023/2024 навчального року.

Варіант деокупації у період липня – серпня 2023 року. Зручний час для зміни навчальних планів у забезпеченні навчальних закладів кадровим складом, навчальними посібниками, програмними продуктами та іншими освітніми матеріалами. Але. У цей час працюють приймальні комісії ВНЗ та спеціалізовані професійно-технічні навчальні заклади. У серпні ухвалюються рішення про зарахування на навчання. Якщо ці процеси відбуватимуться або будуть завершені, то вони відбудуться на підставі освітніх документів, виданих окупаційною владою у Криму.

Якою буде позиція та алгоритми дій з цього питання? Ми визнаємо ці документи? Риторика влади – «ні, не визнаємо». Ми замінюємо ці документи на українські зразки? За якими принципами та в якій організаційній формі відбуватимуться ці процеси? Позначиться це на поточному навчальному процесі чи ні? Як ухвалені рішення позначаться на долі власників цих документів?

Якщо оцінювати функцію диференціювальної освіти, то слід зазначити, що набирають чинності й такі фактори, як престиж навчального закладу, його доступність та відповідність якості освіти її ринковій вартості. Процес освіти пов’язаний не лише з підготовкою людини до певного виду діяльності, а й впливає на соціальний статус людини, будучи засобом, але не гарантом позитивної соціальної мобільності. Освіта має одночасно і практичне, і символічне значення, тому що знання та навички, використані на практиці, показують реальний результат освіти, а формальний результат (у вигляді відповідного документального підтвердження) набуває найчастіше символічного значення. Диплом тією чи іншою мірою визначає соціальний статус особистості, і саме в цьому він відображає символічний аспект освіти.

Інший варіант: деокупація у вересні – жовтні 2023 року. Період початку нового 2023/2024 навчального року. Тобто навчальний рік розпочався за навчальними планами, які були нав’язані державою-окупантом. Який алгоритм наших дій? Чи буде оголошено перерву в освітньому процесі? На який термін? Знову питання визнання/невизнання окупаційних освітніх документів. Яким чином вирівнюватиметься позапланова перерва з точки зору тривалості та закінчення навчальних циклів? Запитань набагато більше.

Ще один варіант: деокупація до кінця 2023 року. Період закінчення першої половини нового навчального року. Для ВНЗ це сесійний період. За якими навчальними планами проводитиметься сесія? Окупаційними? Так, новий або оновлений викладацький склад буде некомпетентним з низки предметів. За новими українськими? Так, студенти за ними не навчалися. Крім того, проблематика питань попередніх варіантів також вимагатиме рішень. Повертаємось до питання алгоритмів дій.

А якщо деокупація відбудеться лише навесні 2024 року? У період закінчення 2023/2024 навчального року. Додається проблематика видачі освітніх документів. Який зразок? Слід нагадати, що у період березня – травня 2014 року МОН України щодо кримських випускників змінювала свою позицію приблизно п’ять разів, чим повністю дезорієнтувало частину студентської молоді. Ми знову наступимо на ті ж самі граблі?

Освіта як соціальний інститут у сучасному суспільстві одночасно є найважливішим фактором забезпечення соціальної мобільності та відіграє значну роль у соціальному розшаруванні або соціальній спеціалізації членів суспільства, розподілі індивідуальностей членів суспільства за соціальними верствами та соціальними групами, а також усередині них. У 1960-х роках ХХ століття суспільство почало орієнтуватися на масову культуру. Зокрема, на масовість та загальнодоступність освіти як невід’ємну складову культури. Освіта як соціальний інститут стала основним механізмом соціального відбору та розподілу індивідів у структурі соціального розшарування суспільства. Освіта набула статусу найважливішого засобу соціальної мобільності, виступаючи як канал масових переміщень з одних соціальних верств до інших. Яким бачать майбутнє кримської молоді розробники політики реінтеграції кримської регіональної системи освіти? Невідомо.

Для реальної підготовки до проведення процесу реінтеграції освітнього простору на деокупованій території Кримського півострова сьогодні необхідно здійснити таке:

  1. Чинна влада має визнати провальність політики, що формується з питань реінтеграції освітнього простору на території Кримського півострова.
  2. Розробити та опублікувати критерії оцінки результатів процесу реінтеграції освітнього простору в деокупованому Криму. Зокрема, критерії визначення категорій «патріотизм» і «відповідальний громадянин».
  3. Розробити, затвердити та опублікувати алгоритм дій для обміну документів про освіту, отриманих у період окупації Криму.
  4. Розробити, затвердити та опублікувати навчальні програми на перехідний період, враховуючи наявні кримські особливості. Перші три роки процесу реінтеграції деокупованої території Криму з урахуванням того, що з 2027 року старшокласники обиратимуть дисципліни навчання відповідно до норм чинного законодавства та нормативних актів.
  5. Розробити, затвердити та опублікувати алгоритми відбору та підготовки кадрового резерву для освітнього простору Кримського півострова. Розпочати підготовку кадрового резерву.
  6. Внести необхідні законодавчі та нормативні зміни з питань кадрової люстрації та формування регіональної освітньої моделі у кримській регіональній освітній системі.

__________________

  1. https://mon.gov.ua/ua/news/na-zhitomiri-vidkrito-klas-bezpeki-na-bazi-pozhezhno-ryatuvalnoyi-chastini-dsns
  2. http://ir.librarynmu.com/bitstream/123456789/4245/1/Vird_2014_36_10.pdf

___________________________________________

Юрій СМЕЛЯНСЬКИЙ, 

експерт з питань тимчасово окупованих територій, співзасновник правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень» на замовлення редакції газети “Кримська світлиця”

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: