Пам’ятник Тарасові Шевченку в Сімферополі є знаковим місцем для всіх хто боровся і продовжує боротьбу за український Крим. Щоденно, з 2 по 15 березня 2014 року тут проходили акції спротиву, мобілізуючи активну частину кримчан на захист територіальної цілісності України. 9-го березня, на день народження Шевченка, на мітинг вийшли близько 2000 людей. Але за кілька годин до заходу на залізничному вокзалі Сімферополя представники так званої «кримської самооборони» викрали співкоординатора руху «Євромайдан – Крим», організатора мітингу Андрія Щекуна та фотокореспондента громадянського руху Анатолія Ковальського…
Кримчани продовжують приходити до Шевченка й досі у важливі для України дати, незважаючи на репресії окупаційної влади. Так, цього року 9 березня громадський рух спротиву “Жовта Стрічка” провів акцію на тимчасово окупованих територіях України, у тому числі в Криму. Активісти процитували відомі рядки з першої поетичної збірки Шевченка “Кобзар”. Акцію провели у Сімферополі, Алушті та Севастополі.
Тарас Шевченко важливий для Криму не лише як національний поет України — його поезія має універсальний антиімперський зміст. У сучасному контексті російської окупації півострова його постать набула ще й символічного політичного та культурного значення — як знаку свободи, української присутності та права на історичну пам’ять. Шевченко став одним із моральних авторитетів боротьби в окупації, нагадуванням, що Крим був, є і буде частиною українського історичного, культурного та духовного простору.
З нагоди 212-річчя від дня народження і 165-х роковин від дня упокоєння Великого Кобзаря розповідаємо читачам про те, як пов’язаний Тарас Григорович Шевченко із Кримом.
Чи був Тарас Шевченко в Криму?
Про Крим Тарас Григорович Шевченко знав змалечку, в основному з розповідей чумаків, які їздили на Перекопські і Чонгарські соляні промисли. Розповіді про ці промисли, про кримські степи і море, веселі й журливі чумацькі пісні назавжди залишилися в його пам’яті. З розповідей свого діда та з кобзарських дум уперше малий Тарас довідався і про морські походи запорожців на Чорне море, про героїчну минувшину та боротьбу з турками й татарами.
На жаль, поетові не довелося побувати в Криму, хоч він і збирався відвідати півострів. Так, очікуючи довгожданої волі, Тарас Григорович починає 12 червня 1857 року вести в Новопетровському укріпленні щоденник, до якого вже наступного дня записує:
«…я расположил было мое путешествие таким образом: через Кизляр и Ставрополь поехать в Екатеринодар прямо к Кухаренку. Насмотревшись досыта на его благородное, выразительное лицо, я думал проехать через Крым, Харьков, Полтаву, Киев в Минск, Несвиж и, наконец, в село Чирковичи и, обняв своего друга и товарища по заключению Бронислава Залецкого, через Вильно проехать в Петербург».
Від задуму відмовився, отримавши лист Михайла Лазаревського. Той написав, що поету слід поспішати, ніде не зупиняючись. Тож Шевченко мусив вертатися в Петербург коротшим маршрутом — по Волзі, а тому не відбулися ані його кубанське побачення після довгої розлуки з давнім приятелем Яковом Кухаренком, українським письменником і наказним отаманом Чорноморського козачого війська, ані задумана поїздка до Криму.
Крим у творчості Великого Кобзаря
У другій половині 1848 року, під час Аральської описової експедиції капітан-лейтенанта флоту Олексія Бутакова, Шевченко у вірші «Ой я свого чоловіка» створить типовий малюнок з чумацької дійсності:
А і з Криму чоловік
Ледве ноги доволік.
Воли поздихали,
Вози поламались,
З батіжками чумаченьки
Додому вертались…
Також поет згадує Крим у поемі “Іржавець” (1847):
Не плакала б Матер Божа
В Криму за Украйну.
Як мандрували день і ніч,
Як покидали запорожці
Великий Луг і матір Січ,
Взяли з собою Матер Божу,
А більш нічого не взяли,
І в Крим до хана понесли
На нове горе-Запорожжя…
Чули, чули запорожці
З далекого Криму,
Що канає Гетьманщина,
Неповинно гине…
А в баладі “У тієї Катерини…” (1848) згадано і Крим, і Бахчисарай:
«Єсть у мене брат єдиний
У неволі вражій!
У Криму десь пропадає,
Хто його достане,
То той мені, запорожці,
Дружиною стане»…
Третій, [Іван] Ярошенко,
Славний вдовиченко,
З лютої неволі
Із Бакчисараю
Брата визволяє…
У вірші “Слава” (1858) згадується Севастополь – місто втрати військової слави, заснованої на крові:
І з п’яними кесарями
По шинках хилялась,
А надто з тим Миколою
У Севастополі…
Про долю одного з покалічених у севастопольській кампанії під час Кримської війни українців йдеться в Шевченковій повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», написаній в 1856-1857 роках, а художника-мариніста із Криму Івана Айвазовського Тарас Григорович згадує в повісті “Художник” (“приехал из Крыма Айвазовский”) 1856 року.
Коли додати сюди ще й пізніший ескіз «Богдан Хмельницький перед кримським ханом» (1857), то стає очевидним, що Тарас Шевченко перший в українському мистецтві подав зображення ханів Іслам-Герая III, Шагін-Герая, провідника Джамбуйлуцької ногайської орди Мусабея, інших знатних татар і ногайців.
Чи знали про Шевченка в Криму?
У Державному архіві в Автономній Республіці Крим ялтинський дослідник Олександр Януш виявив секретний циркуляр Nº 438 від 19 червня 1847 року міністра внутрішніх справ Російської імперії Лева Перовського, на імʼя таврійського губернатора Володимира Пестеля, такого змісту:
«Государь Император Высочайше повелеть соизволил: напечатанные сочинения: Шевченки — «Кобзарь», Кулеша — «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Мыхайло Чернышенко», Костомарова — «Украинские баллады» и «Ветка», — запретить и изъять из продажи.
…Цензурному ведомству не дозволять впредь перепечатывать означенные сочинения новым изданием».
Смерть поета мала відгук і на півострові — у №4 феодосійської газети «Радуга» за квітень 1861 року було надруковано замітку Платона Дьяченка, що започаткувала кримську Шевченкіану. Також були надруковані в цій же газеті виконані ним же переклади російською мовою одинадцяти віршів Кобзаря. Доти не тільки в Криму, а й у цілій Україні ніхто за переклади Шевченка на інші мови не брався. Платон Семенович Дьяченко (бл. 1817 — 26.03.1876) — мешканець Ялти, колезький асесор повітового поліцейського управління.
З його перекладами ознайомився релігійний і науковий діяч Керовбе Кушнерян, настоятель вірменської католицької громади у Феодосії і декан католицьких парафій таврійської губернії: він захопився поезією Шевченка настільки, що переклав її вірменською. Переклади Кушнеряна разом зі статтею “Тарас Шевченко – національний поет Малоросії (з нагоди 65-річчя від дня народження)” вийшли у 1879 р. в журналі “Базмавеп”, який видавався у Венеції. Згодом Кушнеряна визнали першим перекладачем Кобзаря вірменською мовою і першим вірменським шевченкознавцем.
17 лютого 1902 року в міському зібранні Севастополя відбувся присвячений пам’яті Шевченка музично-літературний вечір, огляд якого було подано в “Крымском вестнике”.
А перший пам’ятник народному поетові України в Криму з’явився раніше, ніж у Києві — у 1900 або 1901 р., на дачі Алчевських у Місхорі. Відомо, що українці Феодосії та Ялти мали зносини з об’єднаним комітетом зі спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві, що розпочав роботу в 1904 році, складаючи пожертви на цю справу.
Тому, як влучно зазначає кандидат філологічних наук Антон Божук, ці факти спростовують насаджувані свого часу в Криму і досі популярні в російській пропаганді твердження про те, що ім’я та творча спадщина Тараса Шевченка були невідомі на території півострова до входження Криму до складу УРСР у 1954 році.
Тарас Шевченко і кримськотатарська література
Вірші Т. Шевченка стали надбанням кримських татар лише в другій половині 1930-х років. Серед кримськотатарських літературознавців та письменників, які вивчали творчість Тараса Шевченка особливо виділяються такі, як А. Алім, Ш. Алядін, Е. Шем’ї-заде, А. Осман, Ш. Селім, А. Велієв, Ю. Кандим, Ш. Алі, А. Мефаєв, Р. Муєдін, К. Джаманакли, Е. Фазил, А. Менсеттаров. Твори великого поета публікувалися не тільки окремо, але й у збірках з коментарями видавців, редакторів відомих на той час людей.
Тарас Шевченко був зрозумілий кримськотатарській інтелігенції як непохитний борець за національну свободу, за безперешкодний розвиток національної мови та літератури. Таку схожість делікатно визначав народний поет Юнус Кандим: «Читаючи Шевченка, близько доторкаєшся з радощами і болем не тільки самого поета, але й кожного українця. Не тільки українця, а й кожного татарина. Усмішка на обличчі і біль у серці не можуть бути українськими чи кримськотатарськими. Прочитайте Шевченка і ви переконаєтесь в цьому».
Найпопулярнішим у кримськотатарській літературі був Шевченків «Заповіт». Під кримськотатарською назвою «Васиет» оригінальний твір було перекладено кілька разів, зокрема, такими відомими письменниками, як Ешреф Шем’ї-заде, Амді Алім, Шаміль Алядін, А. Менсеттаров, Амет Мефаєв.
Перша збірка вибраних творів Т. Г. Шевченка («Сайлама шиирлер») кримськотатарською мовою вийшла в Сімферополі 1940 року, приурочувалась вона до 125-річчя від дня народження поета.
Ще одна збірка перекладів — «Узакъ ве якъын Шевченко» («Далекий і близький Шевченко») побачила світ аж 1999 року, уже в незалежній Україні.
Шевченко український і… окупантський
Після проголошення незалежності України статті про Кобзаря публікувалися в газетах «Кримська світлиця», «Дзвін Севастополя», «Голос Крыма» (цей тижневик видавали кримські татари).
Григорій Рудницький упорядкував енциклопедичний довідник “Тарас Шевченко і Крим”, який побачив світ 2001 року у видавництві “Таврія”, а перед тим друкувався з 17 червня 1995 по 30 березня 1996 року у «Кримській світлиці».
Окрема велика тема — пам’ятники. Матеріал у “Голосі Криму” про історію пам’ятників Великому Кобзареві в Криму вже писав Сергій Конашевич — тож повторюватися не буду.
Зазначу тільки, що значна кількість ініціатив щодо вшанування пам’яті Тараса Шевченка на півострові стали реальністю завдяки діяльності товариства «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка.
Нині ж, коли Крим окупований, всі українські організації на півострові заборонені. І хоч формально рашисти Шевченка не забороняють, але його творчість намагаються маргіналізувати, деполітизувати та витіснити з публічного простору. Великого Кобзаря намагаються подати як «класика слов’янської культури» або «поета російської імперії», а не як символ українського визвольного руху. Попри це віримо, що справжній Шевченко ще повернеться в Крим, коли
“…Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще незачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі”.
Разом з цим матеріалом рекомендуємо читати статтю “Історія та доля пам’ятників Шевченкові в Криму”.
*При підготовці матеріалу використані статті Антона Божука, Леніє Демірджаєвої та Григорія Рудницького.
