ЛОМИКАМІНЬ У ПРЯМОМУ ЗНАЧЕННІ: ДОЛЯ КРИМСЬКОГО МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Ялтинський історико-літературний музей. Музей Лесі Українки.
/

Ломикамінь у прямому значенні: доля кримського музею Лесі Українки

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Увічненням пам’яті видатного класика української літератури Лесі Українки ще в 1920-х роках перейнявся український науковець і громадський діяч Валентин Отамановський, який активно займався пам’яткоохоронною діяльністю. Зокрема, восени 1925 р. він, перебуваючи на посаді директора Вінницької філії Всенародної бібліотеки України (ВБУ) при Всеукраїнській Академії наук, спеціально поїхав до Ялти, аби пересвідчитись, як у цьому місті зберігається пам’ять Лесі Українки та похованого тут іншого видатного митця українського слова – Степана Руданського.

Леся Українка в Криму, 1897 р.

Допомагав Отамановському в цій місії Павло Горянський – колишній голова Ялтинської громади українців та Малої Ради українців Криму; на той час він готувався переїздити до Києва і стати до праці у ВБУ, оскільки хотів «хоч решту свого віку попрацювати не на чужій роботі та дати українську освіту синам, бо в Криму з них українців не буде».

Горянський показав Отамановському будинок № 8 на вулиці Літкенса (теперішня Катерининська), в якому у 1897-1898 рр. жила Леся Українка. Взимку 1926 р. Отамановський турбував усі можливі інстанції Києва проханням порушити клопотання перед відповідними установами Криму щодо сприяння охороні пам’ятних місць у Ялті: зокрема, пропонувалося «впорядкування могили Степана Руданського в Ялті й належна її охорона, звільнення помешкання в Ялті, де проживав свої останні роки Руданський, його впорядкування та устаткування в такий спосіб, щоб усе це нагадувало про письменника, його життя та твори; те ж зробити і для помешкання Лесі Українки; прибити на будинках, де мешкали Степан Руданський і Леся Українка, таблиці із зазначенням, хто та коли проживав у них; включити ці пам’ятки до екскурсійної програми». Вже в березні того року в Криму відповіли: все це можливе, але – за умови надання відповідних коштів.

Зусилля Отамановського не залишилися без конкретних наслідків.
Перебуваючи в Ялті у 1907-1908 рр. зі своїм чоловіком Климентом Квіткою, який працював деякий час у сімферопольському суді, Леся Українка мешкала у флігелі збудованого у 1889 р. приватного будинку купчині Ліщинської. Саме тут постав меморіальний музей письменниці, ініціативна група з розбудови якого виникла на початку 1970-х років. До цієї справи долучилися: винороб-науковець Микола Охріменко, що був учнем Лесі Українки, кримські «просвітяни» та подвижники кобзарського мистецтва Олексій Нирко й Остап Кіндрачук, а також Олександр Януш, Тетяна Цимбал та інші. В результаті зусиль активістів до столітнього ювілею народження Лесі Українки у 1972 р. навпроти будівлі майбутнього музею було споруджено її пам’ятник, установлено меморіальну дошку на будинку, де вона проживала у 1897 році, започатковано збір експонатів для музею. Через тогочасні гоніння української національної інтелігенції роботу над розвитком музею було припинено, а в будинку, звільненому у 1976 р. від комунальних квартир під експозиції, було відкрито відділ Ялтинського краєзнавчого музею під назвою «Музей дореволюційної прогресивної російської та української культури».

У 1991 р. до 120-річчя народження Лесі Українки в музеї було відкрито експозицію «Леся Українка і Крим». 10 вересня 1993 р. під впливом ялтинських осередків ВУТ «Просвіта» та Союзу українок міськвиконком прийняв рішення надати експозиції «Леся Українка і Крим» статус «Музей Лесі Українки» на правах відділу Ялтинського державного історико-літературного музею. До 10-річчя незалежності України у 2001 р. було відкрито нову експозицію музею – «Ломикамінь», створену за допомогою міжнародного фонду «Відродження». Цю незвичну назву винайшла сама Леся Українка, вперше побачивши гірський едельвейс; її саму за життя критики називали «ломикаменем української культури та літератури».

Олена Пчілка та Леся Українка в Ялті, кінець 1897 р.

На базі музею свого часу сформувалася перша українська школа міста; музейні приміщення стали додатковими аудиторіями для студентів Кримського державного гуманітарного інституту. Тут збиралися активісти «Просвіти» та Союзу українок, а також клубу української творчої інтелігенції Ялти «Кримська кутя», було засновано народний аматорський ексклюзив-театр «Сім Муз»; при музеї також зростала українознавча бібліотека. На базі музею відбувалися традиційний фестиваль «Лесина осінь» і конкурс «Кримська плеяда», а Спілка театральних діячів України традиційно проводила тут конкурс молодих українських акторів на краще читання творів Лесі Українки.

До основної експозиції музею входили: прижиттєві видання творів письменниці, предмети побуту її родини, світлини її рідних і близьких, малюнки кінця XIX – початку XX ст., український національний одяг. Доля багатьох з цих предметів наразі невідома. До російської окупації Криму музей Лесі Українки позиціонувався як місток до світу української культури для мешканців і гостей Криму, а на його сайті зазначалося: «Культурологічна робота музею сприяє ствердженню української державності на Кримському півострові – не гаслами та барикадами, а щоденним випромінюванням світла, котре кличе до себе здорові націєтворчі сили на Південному березі Криму». До слова, за роки російської анексії Криму нового сайту музею так і не було створено: про будь-які моменти його життя дізнатись можна лише від музейних працівників.

У березні 2012 р. Олександра Вісич, яка на той час була завідувачем ялтинського музею Лесі Українки, поскаржилася українським ЗМІ, що тепер виходити на балкони музейної будівлі стало небезпечно для життя; особливо становище погіршилося після тривалих лютневих штормів і небувалих для Ялти морозів, котрі вкривали стіни шаром льоду, після чого всередині музейних залів волога лягла пліснявою на стелі та стіни, котрі вкрилися тріщинами. Незважаючи на те, що 21 жовтня 2010 р. Верховна Рада України під час підготовки до святкування 140-річчя народження Лесі Українки рекомендувала Кабінету Міністрів України до 1 лютого 2011 р. вжити заходів щодо забезпечення ремонту музею в Ялті, справа з місця не рушила. Востаннє будівля ремонтувалася вибірково аж у середині 1980-х рр.; відтоді, за словами пані Вісич, перекриття стали непридатними, будівлю було визнано аварійною, а деякі приміщення музею довелося взагалі закрити, прибравши звідти експозиції. У різні часи співробітники музею сотнями розсилали прохання зберегти будівлю від руйнації до різних фондів та державних інстанцій України, проте ніхто так і не відгукнувся.

Паралельно, «на заздрість Лесі», російські бізнесмени вкладали величезні кошти у відновлення ялтинської «Білої дачі», де колись мешкав письменник Антон Чехов.

На початку квітня 2014 р. доля музею Лесі Українки в Ялті постала під питанням з огляду на російську окупацію Криму. Частина співробітників музею припускала, що роботу установи може бути призупинено аж до консервації через виниклі обставини, а всі заходи, що проводилися на її базі, буде переміщено на материкову Україну, до інших місць, пов’язаних із життям і творчістю Лесі Українки. Працівники музею не ризикували давати розлогі коментарі та просили зачекати деякий час, доки ситуація більш-менш проясниться. «Поки що самі не знаємо, що відбувається і що буде з нами завтра. Зараз певний перехідний період. Нам нічого не кажуть про майбутнє», – зізнавалися вони «не на камеру». Тим часом об’єктиви телекомпаній держави-окупанта фільмували всі недоліки будівлі, супроводжуючи кадри коментарями про те, як Україна «переймалася» своїми культурними цінностями. Незабаром директор музею Ольга Ткачук спростувала інформацію щодо можливого закриття установи, назвавши її «недостовірною та необґрунтованою», і додавши, що передумов для закриття чи перепрофілювання музею немає.

ЛОМИКАМІНЬ У ПРЯМОМУ ЗНАЧЕННІ: ДОЛЯ КРИМСЬКОГО МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Музей Лесі Українки в Ялті

25 лютого 2016 р. в Ялтинському історико-літературному музеї до 145-ліття народження Лесі Українки та 25-ліття відкриття першої експозиції «Леся Українка і Крим» відбувся традиційний захід «Сім струн»; у його рамках у Кримському державному гуманітарному університеті (після російської окупації Криму був перейменований на «гуманітарно-педагогічну академію (ГПА) – філію Кримського федерального університету ім. В. І. Вернадського») відбувся конкурс читців «Кримський колаж», на якому пролунала написана в Криму поезія Лесі Українки. У заході брали участь викладачі та студенти «ГПА» та «Ялтинського медичного коледжу», вчителі та учні ялтинських шкіл № 9 і № 15, співробітники сімеїзького музею Михайла Коцюбинського та капела бандуристок імені Степана Руданського.

ЛОМИКАМІНЬ У ПРЯМОМУ ЗНАЧЕННІ: ДОЛЯ КРИМСЬКОГО МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Окупанти закрили музею по незрозумілим технічним причинам

За лічені дні ЗМІ Росії та окупованого нею Криму повідомили, що меморіальний музей Лесі Українки в Ялті потребує капітального ремонту та реставрації, оскільки вже понад рік стоїть зачинений через обвалену стелю. При цьому було зазначено, що найближчим часом реставрація музею не планується. Співробітники установи відмовилися давати інтерв’ю з цього приводу, пославшись на те, що керівництво у відпустці до квітня, однак повідомили, що в будівлі планується тривалий ремонт, а сам музей може простояти зачиненим до кінця 2017 року: саме такий термін завершення відповідних робіт визначила міська «влада».

Водночас інформацію про обвал даху музею його засновниця, професор Острозької академії Світлана Кочерга назвала перебільшеною, однак підтвердила, що проблеми існують. «Там, справді, була велика тріщина і, вочевидь, посипалося каміння. Але музейники нічого не розкажуть, а от очевидці, котрі були нашими волонтерами, друзями музею, розповіли, що це дійсно сталося. Приміщення справді потребувало ремонту. Доля музею Лесі Українки в Ялті під великим питанням. Мене хвилює, в якому стані він працюватиме і чи залишиться він там. Можливо, залишать там кімнату чи щось таке, але самого музею може не стати. Я припускаю, що його відновлять, але з іншою концепцією – наприклад, музей російської культури зі вкрапленням, як кажуть, народів Росії. Музей Лесі Українки, яким він був, хоча б на рівні відділення, гадаю, що не відкриють», – висловила припущення пані Кочерга.

ЛОМИКАМІНЬ У ПРЯМОМУ ЗНАЧЕННІ: ДОЛЯ КРИМСЬКОГО МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Окупанти оглядають музей після дощу, що залив будівлю музею

У своїх подальших інтерв’ю вона покладала провину за сучасний стан музею на довоєнну українську владу: посадовці місцевого та центрального рівнів свого часу не зробили нічого, аби відремонтувати музей, відтак окупаційна влада дуже легко знайшла привід для його закриття. «Українські чиновники лише імітували турботу про українську культуру в Криму. Доходило до абсурду: постанову Верховної Ради, що регламентувала ремонт музею до ювілею, було підписано вже після цієї дати. Насправді музей тримався лише на нашому ентузіазмі. Я досі не можу забути, як залишала музей, а мені на голову обсипалося каміння. Ми тоді писали звернення до всіх, до кого могли, але не отримали жодної реакції. Очевидно, що окупанти, якщо не закриють музей, то будуть використовувати його для створення міфу про свою «демократичну» політику», – розповідала пані Світлана. Додатково вона висловила невдоволення українськими ЗМІ, котрі «ігнорували цей музей, коли він був хворим, і зловтішаються, коли став покійником».

ЛОМИКАМІНЬ У ПРЯМОМУ ЗНАЧЕННІ: ДОЛЯ КРИМСЬКОГО МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Пам`ятник Лесі Українки в місті Ялта, біля музею

Водночас Міністерство культури України висловило стурбованість повідомленнями про закриття музею Лесі Українки в Ялті для відвідувачів. «Як повідомляють ялтинські активісти, жодних робіт там не проводиться. Особливо цинічним виглядає той факт, що музей закрито у рік 145-ї річниці від дня народження української поетеси, коли її ім’я пошановується у всьому світі. Очевидно, що справжніми намірами Кремля є повне припинення діяльності музею, який був створений зусиллями української громади Криму у рік здобуття Україною Незалежності і який за ці роки став одним із головних осередків наукової та просвітницької роботи, спрямованої на популяризацію української культури та зміцнення національної ідентичності українців у Криму. Міністерство культури розцінює дії так званої влади Криму як продовження агресивної політики Кремля стосовно історії і культури українського народу та ініціюватиме звернення до відповідних міжнародних організацій з метою тиску на Російську Федерацію щодо негайного відновлення роботи музею Лесі Українки в Ялті та припинення репресивної політики Кремля у ставленні до українців, української культури та історії на території тимчасово окупованого Криму», – йшлося у заяві відомства. При цьому кримські проукраїнські активісти були переконані у намірах ялтинської «адміністрації» закрити музей рейдерськими методами на догоду представникам бізнесу чи владних структур держави-окупанта. Зовнішньо будівля не виглядала аварійною і не мала явних ознак руйнації.

ЛОМИКАМІНЬ У ПРЯМОМУ ЗНАЧЕННІ: ДОЛЯ КРИМСЬКОГО МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Квіти до пам`ятника Лесі Українці

Буквально за кілька днів після виходу заяви українського Мінкульту тогочасний «голова адміністрації Ялти» Андрій Ростенко спільно з фахівцями «департаменту архітектури та містобудування» здійснив робочий виїзд до музею Лесі Українки, за підсумками якого повідомив, що «управління капітального будівництва адміністрації міста» спільно з «державним комітетом з охорони культурної спадщини республіки Крим» займається підготовкою технічного завдання та інших необхідних документів для розробки проектно-кошторисної документації та проведення реставраційних робіт у музеї. «Доволі тривалий вплив агресивного природнього середовища та зношеність будівлі призвели до відповідних негативних наслідків, підсумком яких стала необхідність проведення капітального ремонту та реставраційних робіт. Сьогодні ми інтенсивно займаємося цим питанням. Враховуючи, що будівля є пам’яткою історії та архітектури, процес вимагає великої підготовчої роботи. Я гадаю, ми максимально прискоримо ці процедури. Після цього ми відшукаємо кошти й забезпечимо якнайшвидше проведення реставраційних робіт, щоб знову відкрити музей. Пріоритети у цьому питанні розставлені чітко й однозначно», – заявив Ростенко. Тоді ж було зазначено, що з метою убезпечення відвідувачів музей Лесі Українки зачинено для відвідування, а експозицію перевезено на зберігання.

Водночас «начальник управління культури адміністрації Ялти» Лариса Ковальчук розповіла, що на початку лютого 2016 р. на другому поверсі будівлі музею Лесі Українки сталася часткова руйнація штукатурки й тиньку стелі. Експозиція не постраждала, проте її довелося закрити. «Ми давно порушували питання на найвищому рівні, в тому числі на державному, щодо необхідності ремонту будівлі музею, внесеної до переліку об’єктів департаменту капітального будівництва Ялти, які підлягають капітальному ремонту. Ясна річ, у таких умовах ми не можемо допускати туди відвідувачів. Експозицію ми закрили лише з цієї причини. Роботу призупинено, але закривати музей ніхто не буде. Головне, що місто розуміє проблему й надало кошти. На кожній технічній раді голова міської адміністрації запитує про перебіг робіт щодо документації і тримає це питання на постійному особистому контролі. Ця проблема почалася не сьогодні, а отже, її вирішення буде тривалим. Спочатку підготують документацію, потім треба буде провести всі необхідні законодавчі процедури, оскільки будівля музею є пам’яткою архітектури. Але я впевнена, що ми все це здолаємо і наша культурна спадщина буде доступною, як і раніше. Зараз нам надали 5 мільйонів рублів для складання ремонтного кошторису та початку ремонтних робіт. Ми віримо в те, що у 2016 році музей знову відчинить свої двері для відвідувачів», – розповіла вона. За півтора року, у вересні 2017 р., Лариса Ковальчук заявила журналістам, що музей Лесі Українки в Ялті відремонтують уже за 130 мільйонів рублів у рамках російської федеральної цільової програми (ФЦП) «Культура Росії» на 2012-2018 рр.; при цьому вона додала, що проектно-кошторисна документація для реставрації музею вже готова й успішно пройшла експертизу.

ЛОМИКАМІНЬ У ПРЯМОМУ ЗНАЧЕННІ: ДОЛЯ КРИМСЬКОГО МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Ялтинський історико-літературний музей. Музей Лесі Українки.

Попри суперечливість моменту, представникам ялтинської «влади», які брали участь у керуванні містом до війни, не можна відмовити у слушності, коли вони зараховують до причин аварійного стану будівлі меморіального музею понад 20-річну відсутність капітального ремонту. Від 2010 р. до російської окупації Криму міська влада Ялти щорічно зверталася до Сімферополя та Києва з проханням щодо надання з республіканського та державного бюджетів коштів на проведення ремонтно-реставраційних робіт, однак ці звернення залишалися без уваги. Проте цікавим є інше: теперішні «керманичі» Ялти, традиційно скаржачись на «погану Україну», зазначають, що до коригування й аналізу було взято проектну документацію на зазначений об’єкт, вироблену ще у… доокупаційному 2013 році! Дещо згодом пролунала заява про надання коштів на виготовлення нової проектно-кошторисної документації з ремонту.

Наприкінці зими 2018 р. українські ЗМІ, посилаючись на кримських проукраїнських активістів, повідомили: від літературно-меморіального комплексу Лесі Українки залишилися тільки дві маленькі тумби з фотографіями та особистими речами поетеси, що притулилися серед експозиції «Ялта ХІХ століття» на першому поверсі. До того в музеї було надано по одній залі для висвітлення кожного з трьох кримських періодів життя і творчості Лесі Українки – 1890-1891, 1897-1898 та 1907-1908 рр. Про початок реставраційних робіт мови на той час не було, навіть попри наявність відповідної документації. Тим часом у Міністерстві культури України заявляли, що мають обмежені можливості для захисту української культурної спадщини у Криму: єдині можливі дії – моніторинг ситуації через відкриті джерела та спілкування з мешканцями Криму й подальше інформування міжнародних спеціалізованих організацій та українських правоохоронних органів.

ЛОМИКАМІНЬ У ПРЯМОМУ ЗНАЧЕННІ: ДОЛЯ КРИМСЬКОГО МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Пам`ятник культурної спадщини України

У червні 2018 р. в кримських ЗМІ з’явилося повідомлення про те, що «влада» Ялти виграла «суд» щодо частини будівлі на Катерининській, 8, яка була передана в оренду у 2011 р. під міні-готель, і виселила орендатора за допомогою судових виконавців. «У 2016 р. адміністрація міста прийняла принципове рішення щодо розірвання угоди з метою розміщення музейних експозицій і зберігання фондів у звільнених приміщеннях. Місто ініціювало судові розгляди, які тривали донедавна й завершилися на користь міської адміністрації. Орендатор не бажав добровільно звільняти приміщення, тому туди виїхали представники федеральної служби судових виконавців, котрі висунули вимоги щодо необхідності повернення території музею зі встановленням термінів», – розповіли в окупаційному «керівництві» Ялти.

ЛОМИКАМІНЬ У ПРЯМОМУ ЗНАЧЕННІ: ДОЛЯ КРИМСЬКОГО МУЗЕЮ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Меморіальна дошка Лесі Українці в м. Ялта

27 лютого 2019 р. до чергової річниці народження Лесі Українки традиційно відбувся захід «Сім струн», під час якого «директор» Ялтинського історико-літературного музею Юлія Рудник висловила впевненість, що вже цього року вдасться розпочати реставрацію будівлі музею української письменниці: мовляв, з «муніципального» бюджету надано кошти на розробку відповідної проектно-кошторисної документації, котра перебуває на погодженні у Москві, де розглядається питання щодо включення цих робіт у тематичну ФЦП. Цікаво, адже принаймні з 2016 р. й аж дотепер представники ялтинської «влади» говорять про вироблення проектно-кошторисної документації реставрації музею, надання коштів на цю ж таки реставрацію та її включення до російської ФЦП як про вже доконаний факт.

А втім, у середині квітня цього року (2019 року) було оприлюднено проект щорічного звіту «голови адміністрації Ялти» Олексія Челпанова про результати діяльності його самого та очолюваного ним «органу влади» за 2018 рік, де серед завдань на 2019 рік у частині капітального будівництва зазначалася реставрація музею Лесі Українки, невиразно запланована на 2019-2021 рр. Зовсім нещодавно, 16 серпня, «голова комітету з економічної, бюджетно-фінансової та податкової політики державної ради республіки Крим» Валерій Коваленко, розхвалюючи «розквіт російського півострова», серед інших об’єктів культурної спадщини «передрік» реставраційні роботи музею Лесі Українки. Словом – «обіцяємо обіцяти». Вчорашніх українських посадовців, котрі нині «вірою і правдою» служать окупантові, не турбує збереження ані українських, ані «исконно своих» культурних пам’яток: єдина цінність для них – кошти з будь-якого бюджету, котрі можна «освоїти» під ту чи іншу «шляхетну мету».

Сергій КОНАШЕВИЧ, журнал Пам’ятки України, 2019 рік

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: