Літературна мапа Криму на сторінках «Поэтического атласа»
/

Літературна мапа Криму на сторінках «Поэтического атласа» (продовження)

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Продовження. Початок тут.

Керч і Керченський півострів

Літературна мапа Криму на сторінках «Поэтического атласа»Керч — найдавніше місто Криму, «вічне місто», бо перші поселення з’явилися тут ще в шостому столітті до нашої ери, засновані колонізаторами з Мілета.

Загальновідомо, що Керченський півострів був привабливим для давньогрецьких мореплавців саме через зручність розташування, а також пшеницю, яку вони обмінювали на вино і кераміку. Ще один відомий народ — скіфи, що час від часу воювали з греками, хоронили своїх царів у курганах, разом з ними відправляючи в мандрівку до Царства Мертвих неймовірну кількість золота, коней, воїнів і наложниць.

Незважаючи на багатовікову історію, літератори оминали Керч і Керченський півострів. Мабуть, таку моду задав Олександр Пушкін, який не знайшов могилу Мітридата Євпатора і не запам’яталося йому нічого, окрім рибацьких човнів і всюдисущого запаху риби. Також ми майже нічого не знаємо про літераторів з Керчі, окрім Івана Липи (його іменем навіть названо невеличкий провулок від вулиці Мітридатської) і Георгія Шенгелі. Обидва провели в місті дитинство.

Щодо тематичних пластів — Керч у ХІХ ст. була центром археологічних розкопок, сюди з’їжджалися видатні науковці того часу. Але в літературних творах про Керч головний лейтмотив — це Друга світова війна.

Сталось це після виходу славнозвісної книги мемуарів Леоніда Брежнєва «Малая земля», в якій згадується Керч і факт присутності генсека в керченських степах. Це стало причиною присвоєння місту звання «герой» і створення нового дискурсу, що відсунув на другий план античний пласт культури.

Літературна мапа Криму на сторінках «Поэтического атласа»В «атласі» конкретно місту присвячено аж дві сторінки: це однойменні вірші Миколи Ушакова і Всеволода Рождественського, а також вірш Максиміліана Волошина з циклу «Кіммерійська весна» під номером 10. У примітках знаходимо такі твердження: «Город-герой Керчь — самый восточный город Крыма. Керчь под именем Пантикапайон (Пантикапей) была столицей Боспорского царства. В 1774 г. Керчь вместе с крепостью Еникале отошла к России, став первой базой Российского флота на Черном море. Сейчас Керчь — крупный металлургический и судостроительный центр страны».

Отже, на двох сторінках, присвячених Керчі, ми знайомимось трохи з морським повітрям, будівництвом кораблів і атмосферою рибальського містечка. Наприклад: «Уж бродят сосущие смерчи / Меж небом и рваной водой, / Уж низкие мазанки Керчи / Сверкнули зеленой слюдой» (Вс. Рождественський), «И упорством дышат улиц трассы, / а на берегу, / не на воде, / свежевыкрашенные баркасы / говорят о мире и труде» (М. Ушаков), «Ныряли чайки в гладь морскую, / Клубились тучи. Я смотрел / Как солнце мечет в зыбь стальную / Алмазные потоки стрел» (М. Волошин).

Як це було колись зі Старим Кримом, Керч також втратила флер величності, перетворившись на промислове місто без видатних рис. Принаймні так здається після ознайомлення з розділом. Але подивимось на інші розділи. Можливо, там ми знайдемо щось більш конкретне.

Окрім «Керчі», в «атласі» знаходимо ще чотири розділи, присвячені Керчі і Керченському півострову: «Аджимушкай», «Ак-Монай», «Мітридат», «Ельтиген». Усі ці місцини пов’язані з Другою світовою, і навіть гора Мітридат, на якій первинно розташовувався акрополь Пантикапея, розглядається лише в контексті подій 1943 року. Чудову ілюстрацію до того, як змінювалися акценти, знаходимо в розділі «Мітридат». Це вірші вже згадуваної вище Юлії Друніної: «О горе Митридата / Слагали легенды и оды — / Усыпальницы, храмы, дворцы, / Хороводы владык… / Я рассеянно слушаю экскурсовода, / А в ушах у меня / Нарастающий яростный крик».

Літературна мапа Криму на сторінках «Поэтического атласа»

Тобто лірична героїня говорить про те, що події Другої світової (конкретно йдеться про Ельтигенський десант) для неї набагато важливіші за античність, що можна пояснити радянською психологією. Цар — це автоматично поганець.

Ще одне культове місце для радянської літератури — це, звісно ж, Аджимушкай і його каменярні. Саме тут під час Другої світової тримали оборону протягом 170 днів партизанські загони. Вже багато років тут діє музей, куди водять на екскурсії керчан, починаючи зі шкільної лави.
Ельтиген (після 1945 р. — Героївка) — невеличке село, загальновідоме через події листопада 1943 року, коли на територію, зайняту ворогом, висадився десант і захопив плацдарм, названий опісля «Вогняною землею».

Можна сказати, що трійця «Аджимушкай — Мітридат — Ельтиген» є базою для формування певного канону для поезії про Керч і Керченський півострів. І жодних тобі згадувань про античність, скіфські кургани, солоні озера, степи тощо. Натомість маємо цілу «поему» авторства радянського поета Костянтина Симонова «Дожди», яку він написав під час перебування на Ак-Монайському перешийку як кореспондент «Красной звезды». Хоча, маємо визнати, що, окрім одного рядка зі згадуванням топоніма, ніщо не вказує на приналежність до Криму: «Над Акмонайскою равниной / Шел зимний дождь, и все сильней, Все было мокро, даже спины / Понуро несших нас коней». Вірш написано у формі листа, ліричний герой хоче бути не тут і зараз, а поруч з коханою, і Керченський півострів виконує функцію тла, на якому розгортаються події та відбиваються емоції і почуття. Це одна з основних рис колоніальної літератури: вона послуговується певними місцями лише як декораціями, не заглиблюючись у сутність «пейзажу».

Севастополь

Літературна мапа Криму на сторінках «Поэтического атласа»Ще одне місто-герой — Севастополь. При цьому це місто знакове для російської літератури аж двічі: Севастополь був епіцентром подій і Кримської, і Другої світової воєн. Хоча починалося все з античності: наприкінці V ст. до н.е. сюди припливли давньогрецькі колонізатори з Гераклеї Понтійської і заснували поліс під назвою Херсонес. Протягом двох тисячоліть Херсонес був великим політичним, економічним та культурним центром, зберігши велич до кінця XIV ст.

1783 рік вніс значні зміни: було побудовано порт і поселення, і 10 лютого 1784 року місто отримало ім’я «Севастополь», що з грецької перекладається як «величне місто». Однак ця велич матиме зовсім інше значення, що чудово відбилося в імперській та радянській літературі, живописі, пісенній ліриці. Севастополь — це найголовніший аргумент російськості Криму, легенда, створена за короткий час, що продовжує функціонувати на користь однієї держави вже багато років поспіль.

В «атласі» розділ «Севастополь» налічує шість сторінок, на яких прославляється подвиг солдатів Кримської війни, а потім, звісно ж, війни «Вітчизняної». Наведу найхарактерніші приклади: «Ударила война, / Россия вызвана на созерцанье миру, / На суд Истории: да гордый дух и доблесть в нас живет, / Что мы не скованы лжемудростию узкой! / Что с гордостью я всем сказать могу: я Русский!» (А. Майков), «Чует сердце — скоро дрогнут скалы / От стального крика батарей. / Мы еще услышим, адмиралы, / В бухтах грохот русских якорей…» (О. Сурков), «Линкоры, как горы откованной стали, / Недвижны, неслышны на гребнях волны; / Они силуэтами строгими встали, / Полночные стражи Советской страны» (В. Луговской).

Літературна мапа Криму на сторінках «Поэтического атласа»Окрім основного розділу, про Севастополь у книжці також є окремі розділи, що присвячені визначним подіям двох війн. Наприклад, Малахов курган. Це — висота у східній частині Севастополя, названа на честь капітана Малахова, чий будинок стояв у підніжжя пагорба. Малахов курган був ключовим пунктом оборони міста під час воєн. У віршах знову знаходимо хвалу імперії: «Я был убит, как адмирал Нахимов, / Я разрывался на куски стократ / И был зарыт в бесчисленных могилах, / Как тысячи матросов и солдат. / Но как сама бессмертная Россия, / Став в эти дни сильней, чем Голиаф, / Я, зубы сжав и муки пересилив, / Восстал из гроба, смертью смерть поправ» (Р. Івнєв), «Видно, много, видно, слишком, выше края, / здесь войны хлебнула родина родная. / Лезли — бандами, командами, полками… / Стыл Малахов, ощетинившись штыками» (Р. Казакова).

В «атласі» Севастополь, звісно ж, асоціюється з героїчним минулим. Але є також розділи, що відсилають нас до історії Херсонесу (до речі, Пантикапея як окремого розділу в книжці немає). І тут ми можемо спостерігати абсолютно різні бачення. Наприклад, Микола Мінський так описує Херсонес: «Печальней никогда не видел я руин. Разрытые дома зияют, как могилы». Напевно, поета вразила минула велич Херсонесу, що бачив різні епохи і різних людей. Вірш розповідає нам про певний містичний досвід людини, яка доторкнулася до вічності. Схожий настрій вірша Єфима Зайцевського, що осмислює тлін буття та його швидкоплинність: «Я прихожу к тебе и тщетно б стал искать / Здесь града славного и поверять преданья: / Везде ничтожества и тления печать!».

Уривок з поеми «У самого моря» Анни Ахматової — це з особистого, де переплітаються різні пласти історії, а також повітря, море і рибацькі човни: «Когда я стану царицей, / Выстрою шесть броненосцев / И шесть канонерских лодок, / Чтоб бухты мои охраняли / До самого Фиолента», «Я с рыбаками дружбу водила. / Под опрокинутой лодкой часто / Во время ливня с ними сидела, / Про море слушала, запоминала, / Каждому слову тайно веря». Цей вірш — один із найкращих в «атласі», адже він дуже точно передає атмосфери Херсонесу, його руїн і спекотного сонця.

Як бачимо, вірші про Севастополь мають панегіричний характер, тобто їхня основна мета — це вихваляння героїчного минулого в контекстах Кримської та Другої світової воєн. Херсонес осмислений поетами в категоріях вічності, плинності, трагічності історії. Однак все ж таки Севастополь і все, що є в його межах, асоціюється з легендарністю і величчю після 1783 року.

Замість висновків

«Поэтический атлас Крыма» – видання, яке показує читачу/туристу/краєзнавцю лишень одну грань півострова, що в більшості випадків ігнорує історію та інші культури. Натомість максимально висвітлюються події після 1783 року.

На жаль, таке бачення Криму досі продовжує існувати. Тож основна проблема — це формування іншої літератури, що здатна переосмислити мультикультурний Крим, а також історичні події новітнього часу. Головне питання в тому, скільки часу потрібно для загоєння ран і створення нових смислів?..

Фото з відкритих джерел

Роза Кримська, «Кримська світлиця» №№ 1-2, 5-6, 2019 р.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Роза Кримська

Авторка культурологічних матеріалів ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: