Плакат початку 1920-х рр. Невідомий художник. Джерело: httpwww.krimoved-library.rubooksistoricheskie-sudbi-krimskih-tatar288.html
/

Ліквідація політичних партій та інших небільшовицьких організацій в Криму

Почати

Першим своїм завданням більшовики вважали усунення загрози з боку інших політичних партій. Тому всі праві партії було негайно заборонено. Ліквідувалися також групи цілком лояльних сіоністів. Згодом рішенням об’єднаного засідання Кримського обкому РКП(б) та Кримревкому від 2 січня 1921 р. з допомогою Кримської НК було заарештовано та вислано з Криму всіх членів вірменської партії Дашнакцутюн.

Серед лівих найсуттєвішими противниками були меншовики, есери, національні партії кримських татар та євреїв. Профспілки в Криму створювалися і керувалися меншовиками, а кооперативний рух більшою мірою перебував у руках соціалістів-революціонерів. Національні рухи визнавалися «небезпечними», тому що мали на меті цілі, які суперечили програмовим настановам більшовиків.

Точних даних щодо чисельності лівих партій у 1920-1921 рр. немає. В архівних матеріалах згадується цифра – 43 тис. меншовиків. Це явне перебільшення. Втім, кількість членів різних партій у Криму була, безумовно, чималою.

27 листопада 1920 р. Кримський обком РКП(б) ухвалив рішення, яке забороняло допускати меншовиків до роботи в колегії Кримревкому. 4 грудня обком порушив питання «відрядити їх за межі Криму». А 2 січня 1921 р. на названому раніше об’єднаному засіданні обкому РКП(б) та Кримревкому було остаточно вирішено вислати з Криму найвпливовіших членів партій меншовиків та есерів: «4) Підтвердити постанову ОК про вислання всіх меншовиків з Криму, причому вислання здійснює Кримська НК. Доручити Кримській НК організувати процес меншовиків для надзвичайної сесії Революційного трибуналу; 5) Вислати також соціалістів-революціонерів».

У листопаді 1920 р. до Кримревкому з доповідною запискою звернулися семеро членів ЦК Міллі Фірка (Б. Чобан-Заде, Х. Чапчакчи, Б. Одобаш, С. У. Таракчиєв, Осман Муєддінов, Ф.-А. Абдураман та ще один, чий підпис розібрати не вдалося) на чолі з головою ЦК С. Хаттатовим. Документ починався заявою про те, що «Міллі Фірка є, по-перше, відображенням мусульманського громадського сумління, яке повстало проти гніту, експлуатації, приниження та образ світовим капіталом мусульманського світу, а, по-друге, життєвим шляхом до послідовного переходу від капіталістичного господарства до комунально-колективістського». Далі вони писали: «Йде протистояння європейському імперіалізму двох сил – радянської Росії й поневоленого мусульманського світу». Звідси, на їхню думку, випливав такий висновок: радянська Росія «є першим вірним і природним другом та союзником пригнобленого мусульманства». Після чого в записці зазначалося, що, «оскільки зараз Комуністичній партії потрібні працівники у справі організації економічної структури суспільства у напрямку переходу від капіталістичного ладу до колективного на трудовій основі, то інтелігенція, яка вийшла з надр мусульманського народу і знайома з побутом та особливостями, психологією та традиціями мусульман, може взяти на себе співробітництво у цій справі». Водночас керівники Міллі Фірки вважали, що між цими двома силами є розбіжність – «не в принципах, а лише в часі, місці та засобах здійснення комуністичного ідеалу», тому що «побут, особливості, психологія і традиції мусульман не сумісні з диктатурою пролетаріату». Адже «у мусульман зовсім інша, відмінна від європейця психологія і зовсім інший погляд, суспільні та економічні особливості, що пояснюється, перш за все, тим, що дотепер збереглася майже у трьох сотень мільйонів з трьохсот п’ятдесяти мільйонів напівкочова, напівосідла форми суспільного життя, що заважає класовій диференціації». Наявність у мусульманському суспільстві шаріату та цілої низки інших вчень, на думку авторів документа, призводила до того, що «шляхи досягнення соціального щастя мусульманського народу цілком відмінні від засобів і шляхів, обраних європейським трудовим народом».

Далі в записці були змальовані заслуги, досягнуті Міллі Фірка протягом періоду Громадянської війни: «Міллі Фірка вступила в Криму на шлях боротьби проти релігійних, станових та суспільно-економічних забобонів кримсько-мусульманського суспільства. У результаті трирічної діяльності партії сьогодні вже можна стверджувати, що татарський народ наближається до остаточного звільнення від забобонів, рабського підпорядкування впливу фанатичних мулл, властолюбних мурзаків-поміщиків. Міллі Фірка затвердила в Криму принцип націоналізації вакуфів, доходи з яких згідно з волею всього татарського народу передавалися на культурно-просвітницькі цілі. …Міллі Фірка звільнила жінку-татарку від тисячолітнього сімейного, суспільного і релігійного рабства, допустила до участі у суспільному житті народу». У записці зазначалося, що завдяки діяльності Міллі Фірка в кожному повіті було створено початкові училища, жіночу вчительську школу в Сімферополі, татарське середнє художнє училище і вчительську семінарію в Бахчисараї, реформовано Бахчисарайську вищу духовну семінарію. В селах Криму було відкрито народні татарські школи, які навчали грамотності татарських селян.

Записка закінчувалася проханням: «Усе, нами викладене, зводиться до такого: 1) згідно з нашим переконанням на Сході буржуазією є колонізатори – власники європейського капіталу та групи, що їх підтримують; 2) розвиток і зростання революційного руху в мусульманському світі залежать від ступеня інтенсивності революційної діяльності мусульманської інтелігенції. Якщо буде визнано, що Міллі Фірка вела в Криму суспільну боротьбу і відіграла революційну роль, то Міллі Фірка домагається: 1) легалізації Міллі Фірка, 2) передачі татарських релігійних, просвітницьких справ і вакуфів у ведення Міллі Фірка, 3) дозволу на видання газети «Міллет», літературних і наукових журналів і книг».

Кримревком передав записку в Кримський обком РКП(б). Вона була розглянута 30 листопада 1920 р. з винесенням такої резолюції: «Про Міллі Фірка: 1) Ухвалити резолюцію, що відхиляє угоду з групою загалом як шкідливим і непотрібним пережитком. 2) Почати кампанію проти Міллі Фірка усною і письмовою агітацією. 3) Видати брошуру, спрямовану проти Міллі Фірка. Доручити написати її тов. Фірдевсу». Це означало цілковиту заборону партії.

Услід за Міллі Фірка більшовики ліквідували всі інші мусульманські організації, які перебували поза їхнім впливом. 6 грудня Кримський обласний комітет видав наказ, згідно з яким мусульманські типографії переходили виключно до користування РКП(б). Жодна інша організація не мала права користуватися ними без відома та згоди Кримського обкому РКП(б). 16 грудня секретар партійного комітету Феодосії Островський повідомляв до Сімферополя про успішну ліквідацію всіх самостійних мусульманських груп.

Єдиною небільшовицькою організацією, якій на деякий час вдалося домогтися легалізації в Криму (з 4 лютого 1921 р.), була Єврейська комуністична партія (ЄКП), що виділилася з Поалей-Ціону в 1920 р. Проте й вона була ліквідована. У 1922 р. в цій партії відбувся черговий розкол: деякі керівники ЄКП під тиском більшовиків відмовилися від «палестинізму», тобто пункту програми про активне сприяння еміграції євреїв у Палестину. В грудні 1922 р. ЄКП ухвалила рішення про розрив із Всесвітнім єврейським комуністичним союзом Поалей-Ціон і «беззастережний вступ до РКП(б)» із усім майном та архівними матеріалами.

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: