Ліквідація Кримського ханату
/

Ліквідація Кримського ханату

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

У середині ХVIII ст. Російська імперія впритул наблизилася до Чорноморського узбережжя. Під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Кримський ханат був проголошений незалежною від Османської імперії державою. Росія одержала можливість безпосередньо впливати на події, що відбувалися на його території.

Ліквідація Кримського ханатуНевдоволення європейських держав посиленням впливу Росії в Причорномор’ї та Криму не дозволяли Катерині II вільно діяти у цьому регіоні. Усвідомлюючи це, російський уряд спочатку не ставив завдання приєднання Кримського ханату. Йому був необхідний лише контроль над Кримом і Північним Причорномор’ям. Проголошення незалежності Кримського ханату дозволяло російському уряду, не привертаючи уваги з боку Європи, розширити сферу свого впливу.

У Криму точилася боротьба різних угруповань. Постійна зміна ханів не давала можливості створити сильну державну владу. На території ханату проживали як кримські татари, так і племена кочових єдисанських, єдичкульських, буджацьких і джамбуйлуцьких татар. У літературі їх здебільшого об’єднують під загальною назвою «ногайські татари». Вони складали близько 40% населення ханату і кочували як по території Кримського півострова, так і за його межами.

Є документ під довгою назвою, що ілюструє ситуацію, яка складалася в той час у Кримському ханаті: «Пояснення стану і схильності кримських, буджацьких і ногайських татар, із показанням укоріненої між ордами незгоди і недовіри, і тому найближчого способу, яким вони до наміру відділення від Порти спокушені бути можуть». Документ був складений радником Колегії іноземних справ П. Веселицьким для командувача Другої російської армії П. Паніна в 1769 р., де докладно описано заняття і місця кочування кожної татарської орди, а також стосунки, які сформувалися між різними етнічними гілками татар. Про кримських татар Веселицький писав: «Кримські татари, як відомо, народ осілий, який за положенням свого півострова і родючістю землі більшою частиною займається будівництвом, торгівлею, скотарством і хліборобством… Інші орди ведуть кочовий спосіб життя, займаючись скотарством і грабуванням сусідів». Описуючи розбіжності між татарськими ордами, Веселицький зазначав, що найдужчі орди – єдисанську та буджацьку буде легше схилити до відділення від Османської імперії і приєднання до Росії.

Ліквідація Кримського ханатуЩе відвертішу позицію займав дипломат Бакунін. Його думка щодо подальшої долі Кримського ханату була висловлена у записці «Роздуми російського патріота щодо колишніх з татарами справ у війнах та засобах припинення тих назавжди», яку він подав на ім’я Катерини ІІ. Посваривши татар між собою, писав він, легше буде оволодіти Кримом, а потім заселити його українцями, а на добре обжиті місця останніх поселити росіян з центральних губерній Росії. Щодо кримських татар цей дипломат пропонував відверто-цинічну перспективу їхньої подальшої долі: «Татар геть з Криму».

Під час тривалої російсько-турецької війни, а саме 16 жовтня 1769 р., Катерина II відправила П. Паніну рескрипт такого змісту: «Ми вважаємо: чи не можна буде за цих обставин Крим і всі татарські народи похитнути у їхній вірності Порті Оттоманській вселенням їм думки до заведення у себе незалежності від будь-якого уряду й обіцянкою їм у тому з нашого боку дійсної допомоги». Імператриця давала Паніну повну можливість діяти самостійно, виходячи з обставин, що складалися.

Ліквідація Кримського ханату
Так виглядав Ханський палац невдовзі після приєднання Криму 1783 року. https://www.bbc.com

Автори дореволюційної біографії Паніна розповідали: «Майстерно ведучи переговори з татарами, вчасно лякаючи їх, вчасно улещуючи їх же, усуваючи до того ж дуже вміло непорозуміння між ними і запорожцями, майстерно схиляючи татар до прийняття заступництва Росії… і домагаючись, таким чином, ослаблення їх іноді дуже небезпечної сили, Панін у підсумку зумів викликати у них довіру. Домігшись завдяки цьому умиротворення більшості орд, він водночас полегшив подальші зносини і навіть підкорення Криму». Першими піддалися єдисанські і буджацькі орди, які вступили в союз із Росією і відмовилися від османського верховенства. Після них пішли єдичкульські та джамбуйлуцькі татари. Подальша доля Криму стала передбачуваною.

14 грудня 1782 р. Катерина ІІ надіслала Г. Потьомкіну рескрипт, в якому містилися інструкції щодо його наступних дій. Привід, під яким уряд передбачав провести приєднання Криму, у трактуванні імператриці виглядав так: «Перетворення Криму у вільну та незалежну область не принесло спокою Росії і обернулося лише новими для неї турботами зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність непритаманна татарським народам і, щоб охороняти її, нам потрібно завжди бути збройними і в мирних умовах розморювати війська важкими рухами, роблячи великі витрати, як під час війни… Беручи до уваги всі ці обставини, ми прийняли рішення дати інший зборот кримським справам… і зробити на майбутній час Кримський півострів не гніздом розбійників і заколотників, а територією Російської держави. Тому ми з повним розумінням повідомляємо всім нашу волю на привласнення Кримського півострова і на приєднання його до Росії».

Треба зупинитися ще на одному питанні. Політика, яку проводила Російська імперія у цьому регіоні, була спрямована на здобуття контролю над протоками: дістатися до Босфору та Дарданелл як виходу до Середземного моря. Частково ця мета була досягнута шляхом приєднання до Росії північних і північно-східних берегів Чорного моря – Кримського ханату і Грузинського царства. Але кінцева мета, яку ставили собі володарі імперії, була більш масштабною: витіснення Туреччини з Європи та завоювання сусідніх з Росією земель. Захоплення Криму було лише початком цієї цілеспрямованої політики.

19 квітня (8 за ст. ст.) 1783 р. Росія, порушивши умови Кючук-Кайнарджийського договору, заявила про включення Криму до складу Російської імперії. Майже рік управління півостровом здійснювалося військовою владою через створену з цією метою Мусульманську раду. 2 лютого 1784 р. було видано наказ, згідно з яким створювалася Таврійська область, до складу якої увійшли Кримський півострів, Тамань і землі на північ від Перекопу аж до Катеринославського намісництва. Першим губернатором Таврійської області став Григорій Потьомкін.

Тетяна Бикова,

к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: