Грязелікарня "Мойнаки". Фото надане автором
//

Лікарня відома від Криму до Афганістану 

Почати

Крим недарма називають світом у мініатюрі. У цьому маленькому світі є й аналог близькосхідного Мертвого моря.

Мойнакське озеро отримало свою назву від імені одного з тюркських племен – мойнаків. Водойма знаходиться на західній околиці Євпаторії.  Вона чималенька – довжиною два кілометри, а шириною близько 900 метрів. А от її середня глибина всього 45 см. Найбільша глибина не перевищує метра, тож з кінця в кінець озеро можна пройти пішки.

Колись це була морська затока, яку оточували ліси й болота, та згодом між нею й морем утворилася піщана коса. Певно її намило штормами. Озеро здавна славиться своїми лікувальними грязями, його вода щедро насичена солями – концентрація соли там 150 г на літр води – це, щоправда, менше ніж у Мертвому морі; там соли 280 – 330 г на літр. Легенда каже, що колись на березі Мойнакського озера відпочивав Геракл. Давні історики: Геродот, Пліній Старший, Клавдій Птолемей  – у своїх творах згадували про цілющі грязі цих країв.

У другій половині ХІХ ст. Євпаторія стає курортним містом. Ті, хто приїздив туди влітку, все частіше стали звертати увагу не лише на морський відпочинок, а й на цілюще Мойнакське озеро. Одна біда: майже не було до кого звернутися за професійною порадою як правильно і з користю для здоров’я використовувати цей скарб природи.

Саме у цей час за справу беруться два лікарі – Самійло Ісаакович Ходжаш і Сигізмунд Петрович Цеценевський. Хто ж були ці два доктори – ентузіасти грязелікування?

Доктор Шемуель бен Ічхак Ходжаш. Фото надане автором

Самійло Ісаакович (Шемуель бен Ічхак) Ходжаш (1850 – 1910) – відомий у місті лікар. Він народився у караїмській родині в Євпаторії, закінчив Євпаторійське міське училище й Одеську гімназію. Вищу освіту здобув у Києві на медичному факультеті університету Святого Володимира. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр., де рятував життя поранених у шпиталях Галацу й Сістова (нині це болгарське місто називається Свиштов). Був нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня й бронзовою медаллю. По закінченню війни доктор Самійло Ходжаш повернувся до рідного міста й працював у Євпаторійській земській лікарні.

Його колега, Сигізмунд Петрович Цеценевський (1846 – 1896) – колезький радник, євпаторійський повітовий лікар, професіонал своєї справи, знаний і шанований у Євпаторії.

Компаньйони вирішили, що добро не має пропадати, тож у 1884 р. взяли в довгострокову оренду (на сорок років) частину озерного узбережжя. За умовами оренди по закінченні її терміну підприємці мали передати все ними зведене у власність міста.

На мойнакському березі підприємливі лікарі зводять лікарню, проєкт якої на їх замовлення виконав одеський архітектор Олександр Осипович Бернардацци.

Будівництво закладу коштувало партнерам 42 тисячі карбованців. Його нинішня адреса – вулиця Полупанова, 30.

Грязелікування в Мойнаках. Фото надане автором

За два роки грязелікарня почала приймати перших пацієнтів. Дерев’яна будівля складалася з двох відділень – для чоловіків і жінок. Загалом там було 14 номерів і загальна зала. Перший же сезон роботи лікарні (а сезон у ній тривав з 20 травня по 20 серпня) засвідчив масштаб успіху: було відпущено близько 12 тисяч рапних ванн.

Восени 1886 р. був зведений кам’яний корпус. У ньому так само були чоловіче й жіноче відділення, куди були підведені водопроводи з гарячою й холодною ропою. Також у кожному з відділень було по загальній залі, й десять номерів, по п’ять на відділення. У кожному номері була встановлена мармурова ванна, а у кожному залі стояли по сім цинкових ванн. Був передбачений і майданчик для грязьових ванн під сонцем. Пропускна здатність лікарні була розрахована на двісті чоловік на день.

26 травня 1887 р. була відпущена перша грязьова ванна. Того сезону клієнтами грязелікарні стали 343 людини. Курс лікування для пацієнтів тривав від трьох до чотирьох тижнів.

Згодом авторитетні медичні світила зі столиці визнали, що Ходжаш і Цеценевський стали основоположниками нового наукового підходу у лікуванні грязями.

Грязьові процедури. Фото надане автором

На третій сезон діяльності лікарні там працювали 45 осіб: двоє лікарів – це, власне, були Ходжаш і Цеценевський; двоє фельдшерів, 26 робітників, 14 людей прислуги й доглядач. Робітниками були чоловіки, а штат прислуги комплектувався з жінок.

Кількість клієнтів закладу з року в рік стрімко збільшувалась. У 1890-х рр. лікарня приймала до шести тисяч гостей за сезон, тож для них було зведено двоповерховий готель на 44 номери, доба перебування у яких коштувала від півтора до трьох карбованців. Там же був ресторан, а оточував будівлю мальовничий парк з фонтанами, один з перших парків, що прикрасили Євпаторію. Нинішня адреса готелю – вул. Франка, 30.

У 1892 р. для безперебійного забезпечення лікарні водою було зроблено артезіанський колодязь. У 1897 р. Мойнакському озеру “височайшим указом” було надано охоронний статус.

Вся ця розкіш зникла разом із іншими старорежимними надмірностями. Лікарня була знищена після захоплення Криму більшовиками, а озеро засмічене. У травні-червні 1926 р. в одному з приміщень Мойнакської грязелікарні жив відомий радянський письменник Микола Олексійович Островський.

Лише у 1927 р. радянська влада заходилася організовувати нову грязелікарню. Але, як то кажуть, то вже інша історія. Нині у приміщенні колишньої лікарні розташовані господарські служби санаторію “Батьківщина”.

Пам’ять про лікарню Ходжаша й Цеценевського надовго пережила саму лікарню. Для декого навіть стала важливою частиною родинної історії.

У 1957 р. радянські керівники напевно були дуже здивовані бажанню високого гостя СРСР – короля Афганістану Захір-шаха – відвідати Євпаторію. Мабуть ще більше вони були здивовані, коли, приїхавши до цього міста, король вирушив до Мойнакського озера й на його березі зробив намаз. Виявилося, що ще в 1910-х рр. його мати Парвар Бегум відвідувала лікарню Ходжаша й Цеценевського, де лікувалася від безпліддя. Лікування було успішним, і за багато десятків років по тому син королеви не забув щиро подякувати за це Богу. Може згадав він у своїй молитві й двох докторів старої Євпаторії?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: