Лев Мацієвич
Лев Мацієвич
/

ЛЕВКО МАЦІЄВИЧ: будівничому українського Севастополя — 140 років

Почати
  • This page available also in
  • English
Лев Мацієвич
Лев Мацієвич

13 січня 2017 року виповнюється 140 років з дня народження Левка Макаровича Мацієвича — першого авіатора-українця, військового інженера, громадського і політичного діяча. Для кримчан його постать є знаковою, оскільки він був активістом і меценатом українського національного руху в Севастополі початку ХХ століття.

Народився Лев Мацієвич 13 січня 1877 року в містечку Олександрівка на Київщині, в родині бухгалтера цукрового заводу. Від матері, що походила зі священичого роду, навчився основ грамоти. Зацікавився технікою в ранньому дитинстві: після спостереження за працею машин заводу брався вдома за моделювання власних пристроїв У 9-річному віці вступив до 3-ї Київської гімназії на Подолі, де виявив нахил до фізики і математики, а також науково-фантастичної і пригодницької літератури. У 6-му класі, захопившись хімією, обладнав у помешканні лабораторію. Відмінно вивчав іноземні мови.

18-річним юнаком Лев вступає на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Навесні 1897 року долучається до Української студентської громади. Згодом його старші сестри — Мелітина, що мала стоматологічний кабінет, та Олександра, а згодом і молодша — Шура, згуртують жіночу частину громади. Одним з приятелів Мацієвича став письменник, бандурист і композитор Гнат Хоткевич: разом вони влаштовували українські вистави та займалися просвітницькою роботою. Зацікавившись українською культурою, Лев, який до того часу завжди розмовляв російською, демонстративно перейшов на українську і до кінця життя користувався нею у спілкуванні й листуванні не лише з однодумцями, а й з рідними. Відтоді ж він називає себе «Левко». Саме в студентські роки він став не просто прихильником української ідеї, а українцем.

У Львові Левко знайомиться з діячами українського руху, привозить звідти літературу і періодику. Під впливом Миколи Міхновського на початку 1900 року бере участь у заснуванні Революційної Української Партії (РУП).

У лютому 1901 року за участь у студентських виступах Левко Мацієвич був виключений з вишу і висланий до Севастополя під нагляд поліції на один рік. На кримському півдні він не гає часу: плаває на суднах, працює на будівництві крейсера «Очаків» та інших кораблів, за кілька місяців поновлюється в університеті і блискуче захищає дипломний проект комерційного пароплава. Долучається до Українського гуртка любителів драматичного мистецтва при Народному домі і стає помічником режисера — свого інститутського товариша Олександра Коваленка, який прибув до Севастополя роком раніше. Революційно налаштовані парубки, що мріяли про вільну Україну, заснували конспіративний гурток, для якого сестри та друзі Левка привозили нелегальну літературу з материкової України. З часом відділення гуртка з’явилися в урядових установах, у порту та гарнізоні.

Лев МацієвичУ 1902 році Мацієвич отримує звання інженера-капітана, захистивши з найвищою оцінкою проект броненосного крейсера, після чого у Севастополі вступає на службу до порту, викликає до себе сестер і дає їм освіту. У 1903 році після практики в Севастопольському військовому порту Коваленко стає флотським інженером-механіком. Товариші відновлюють театральну діяльність під псевдонімами «Мова» і «Журбенко» (під останнім Коваленко друкувався в українських часописах), відшукують у Севастополі українців і залучають до своєї діяльності. Для пропаганди української культури вони щороку влаштовують вечори пам’яті Шевченка, меценатом і патронесою яких була Євгенія Муркен (Мацієвич був репетитором її доньок). Навесні 1903 року ця пані виступає з ініціативою друку в Севастополі журналу «Хлібороб», який мав майже повністю виходити українською мовою і містити статті на сільськогосподарську тематику, а також оповідання й повісті. Передбачалося, що його редактором стане Левко Мацієвич. Проте міністр внутрішніх справ відхилив клопотання.

У 1903 році Мацієвич входить до приймальної комісії на Севастопольському рейді, займається будівництвом кораблів, які у 1917-1918 рр. підніматимуть українські прапори. Навчається у морській академії в Санкт-Петербурзі, але у 1904 році через проблеми з легенями повертається до Севастополя. Тоді ж начальник Таврійського жандармського управління двічі повідомляє, що інженер перебуває під таємним наглядом через «посилену агітацію серед робітників порту». Мацієвич допомагає Михайлові Коцюбинському збирати матеріали для оповідань про життя і побут Криму — отримує книжки для письменника у Морській бібліотеці та сповіщає його про наявність тих чи інших видань у продажу. З Севастополя Левко їздить до Галичини, де відвідує Михайла Грушевського. У 1906 році очолює просвітницьку організацію «Кобзар», яка була створена раніше українською інтелігенцією Севастополя і щойно почала діяти легально. Завдяки діяльності Мацієвича гурток перетворюється на помітну силу українського національного руху.

Виїхавши до Петербурга в 1908 році для організації військового літакобудування, Левко Мацієвич долучається до тамтешньої української громади, при цьому не забуваючи матеріально допомагати севастопольському «Кобзареві».

Захопившись теорією та практикою повітроплавання, у 1910 році Мацієвич стає одним з перших пілотів царської Росії, здобувши вміння у Франції в авіашколі Анрі Фармана. Після цього в Петербурзі він піднімає в повітря пасажирів, здійснює перші нічні польоти, проектує власний літак.

7 жовтня 1910 року під час свята повітроплавання в Петербурзі «Фарман-4» Левка Мацієвича зазнав катастрофи. Пілота поштовхом викинуло з сидіння до того, як аероплан буквально розвалився в повітрі. Паси безпеки та парашути в літаках з’являться лише після цього випадку…

Похорон капітана Мацієвича перетворився на маніфестацію: за його труною йшли понад 100 тисяч чоловік. Серед 350 вінків на його могилі на цвинтарі Олександро-Невської лаври був і вінок із жовто-блакитною стрічкою — від Української Громади, в якій покійний був заступником голови правління. Поклав його старий приятель і товариш по РУП Мацієвича — Симон Петлюра.

Сергій КОНАШЕВИЧ,
для ІА «Голос Криму» та «Кримської Світлиці»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: