Кизил-кобинська культура і країна таврів
/

Кизил-кобинська культура і країна таврів

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish
Кизил-кобинська культура і країна таврів
Пам’ятки кизил-кобинської культури у Західному Криму та синхронні їм пам’ятки центральної і західної груп: а — пам’ятки старшого дотаврського періоду; б — пам’ятки молодшого дотаврського періоду; в — пам’ятки І фази таврського періоду; г — пам’ятки ІІ фази таврського періоду й античні поселення Західного Криму зі знахідками кизил-кобинської кераміки.

Більше двох з половиною сотень років археологічних пошуків нараховує історія досліджень Криму. Після мандрів європейців Дюбуа де Монпере і Петра Симона Палласа кримські старожитності стали предметом вивчення істориків давнини. Їхні описи були першими науковими систематизованими роботами з кримської археології. Більшість із описаного ними – це кинуті фортеці-ісари кримських готів, венеціанців і генуезців, але французи лишили й описи давніших руїн.

Кизил-кобинська культура і країна таврів
Буролискована орнаментована корчага з поселення Сахарна Головка в Інкерманській долині. Кизил-кобинська культура, VII ст. до н.е., початок таврського періоду. Розкопки А. К. Тахтая, 1944 р.

Перш за все це згаданий Псевдо-Скілаком Херсонес. Разом із Херсонесом у перших наукових роботах по Криму завдяки античним авторам одразу виник образ Партенос, або Артеміди Таврополос, а поруч з нею почали шукати таврів. І згодом, уже після війни з Наполеоном, російська аристократія, що все частіше почала звертати увагу на Крим, саме цей образ винесла на поверхню у своїх путівниках. З таврами почали асоціювати кримські мегаліти – могильники кам’яних скринь, розташовані в передгір’ях і на Південнобережжі.

Наприкінці ХІХ ст. ентузіасти-краєзнавці Д. О. Шпак і М. М. Печонкін зібрали на Гераклейському півострові доволі цікавий матеріал, не схожий на античні чи середньовічні старожитності. Це була ліпна лискована кераміка із орнаментом, іноді заповненим білою пастою, крем’яні ножі, різноманітні кістяні знаряддя, кам’яні зернотерки. Усі ці старожитності було визначено доісторичним часом.

На початку ХХ ст. дослідженням так званих кримських дольменів – могильників кам’яних скринь, розташованих на схилах Кримських гір, – зайнявся М. І. Репніков. Він ототожнив ці пам’ятки із легендарними таврами слідом за Дюбуа де Монпере і датував їх добою раннього заліза. У 1926 році в невеличкій науково-популярній статті, присвяченій своїм дослідженням доісторичних старожитностей Криму в печерах Кизил-Коба, Кош-Коба і біля Нейзацу, Г. А. Бонч-Осмоловський навів доволі цікавий матеріал, що відрізнявся від досліджуваного їм матеріалу шару доби каменю. Це так само, як і на Гераклейському півострові, була лискована ліпна кераміка, вкрита орнаментом, іноді заповненим білою пастою. За місцем знахідки цю виділену культуру дослідником було названо кизил-кобинською.

Кизил-кобинська культура і країна таврів
План гряди А некрополя таврів Уркуста І у верхів’ї річки Чорної (за: Лесков, 1965).

Зараз, через століття, ми виділяємо три періоди в цій культурі — старший дотаврський, молодший дотаврський і таврський. Із їхніх назв зрозуміло, що з таврами пов’язується тільки останній період культури. Виходячи із твердження, що найстійкішою етнічною ознакою для варварських суспільств є кераміка, дуже небагато нащадків мешканців поселень дотаврських періодів кизил-кобинської культури лишилося на початку таврського періоду. Загалом матеріальний комплекс і, перш за все, посудні набори таврського періоду відповідають синхронним пам’яткам суміжних регіонів — Північного Кавказу, Передкавказзя і Кубані, Подоння, Дніпровського Лівобережжя і Середнього Подністров’я. Така «мішанина» в посудних наборах, імовірно, була наслідком якогось катастрофічного демографічного явища на Півночі Причорномор’я, пов’язаного із початком скіфського панування в регіоні і, власне, приходом наступної хвилі кочових племен, відомих за пам’ятками новочеркаського типу. Принаймні зараз можна говорити про складання «образу» культури вже на початок VII ст. до н.е., і з того часу кардинальних змін у типології матеріального комплексу кизил-кобинської культури вже не відбувалося аж до її зникнення. Тобто саме це населення греки, засновуючи свої міста в Тавриді, через століття назвуть таврами.

Кизил-кобинська культура і країна таврів
Знахідки із некрополя Уркуста. Розкопки О. Лескова, 1956-1957 рр. Наукові фонди Археологічного музею Інституту археології НАН України.

Таврський період поділяється таким чином на два етапи — ранній і пізній. Ранній (середина VIII — середина VI ст. до н.е.) – це час складання культури таврів, освоєння ними території Кримських передгір’їв і гір. Пізній (середина VI – кінець IV/III ст. до н.е.) – час співіснування зі скіфами на півночі й грецькими містами на узбережжі. За таврського періоду формується три основні групи пам’яток таврів — західна, центральна і східна. Західна — це басейн річки Чорної, центральна тяжіє до середньої течії Салгиру (район нинішнього Сімферополя), східна розташована в горах у верхів’ях річок Зуя, Біюк- і Кучук-Мускомія. Можливо, існувала ще й південнобережна група, але вона дуже погано досліджена, тому ані про її хронологію, ані про характер поселень нічого наразі сказати не можна.

Західна група — найстарша в культурі, власне, з неї і розпочалася кизил-кобинська культура в ХІІ ст. до н.е. Її основне поселення Уч-Баш зникає на початку таврського періоду. Замість нього в долині річки Чорної з’являється багато невеликих поселень із доволі бідною матеріальною культурою, а у верхів’ях річки — могильники кам’яних скринь, цвинтарі, полишені населенням долин Чорної річки — Інкерманської, Каракобинської та інших. Зникає кизил-кобинська культура в цій групі разом із інтенсифікацією контактів із греками Херсонеса в середині — третій чверті IV ст. до н.е. В другій чверті IV ст. до н.е. поселення таврів пересуваються із передгір’їв і гір до кордонів хори Херсонеса. Якимось чином це населення було задіяне в економіці античного полісу. Проте частина поселень лишалась у передгір’ях. Такі контакти призвели до суспільного розшарування в середовищі таврів, що видно з розвитку їхніх некрополів упродовж IV ст. до н.е.

Кизил-кобинська культура і країна таврів
Знахідки із некрополя Уркуста. Масштаб 5 см. Розкопки О. Лескова, 1956-1957 рр. Археологічний музей Інституту археології НАН України.

Явище суспільного розшарування, коли із цивілізованими греками контактує лише верхівка племені, збагачуючись від цих контактів, а решта населення критично бідніє, простежено не тільки на хорі античних міст Криму, а й біля античних центрів Південно-Західної Європи. Як результат — наприкінці IV ст. до н.е. в західній групі пам’яток уже немає поселень із специфічною етнічною рисою таврів — чорно- і буролискованою керамікою із врізним орнаментом, заповненим білою пастою. Натомість з’являються поселення із керамічним комплексом пізніх скіфів, з якими асимілювали і залишки таврів.

Центральна група — найбагатша в культурі за таврського періоду. Її населення, ймовірно, найбільше від інших контактувало саме зі скіфами, адже вздовж Салгиру пролягав один із основних степових шляхів із Боспору (Керченського півострова) до Перекопу. Вона датується від зламу VIII/VII ст. до н.е. аж до кінця ІІІ ст. до н.е. Одним із останніх поселень таврів було невеличке селище на місці Неаполя Скіфського, проте між зникненням цього поселення й появою власне Неаполя в ІІ ст. до н.е. минув певний час.

Найгірше вивченою групою є східна, розташована на північно-східних схилах Карабі-яйли й у передгір’ях. Вона виникла в другій половині VIII ст. до н.е. або на початку VII ст. до н.е., ймовірно, із залишків населення молодшого дотаврського періоду і мігрантів із Передкавказзя внаслідок появи в Причорномор’ї кочівників-новочеркасців. У IV ст. до н.е. пам’ятки цієї групи просуваються ще далі в гори, де зберігаються дуже архаїчні риси орнаменту на парадному посуді таврів. Проіснувала група доволі довго — до ІІ ст. до н.е. досить глибоко в горах, трансформувавшись у так званий східний або айвазовський локальний варіант культури, що зазнав впливу культур Таманського півострова. Частина населення, ймовірно, асимілювала із кочівниками, вже в IV ст. проявившись на пам’ятках типу Кринички.

Таври господарювали в своїх долинах на невеликих поселеннях, невеликі наземні будинки, вкриті очеретом, слугували прихистком від негоди і їм, і їхній худобі. Переважальною ланкою господарства було відгінне (яйлажне) скотарство, але вони знали і землеробство, щоправда, доволі примітивне. Ремесла, швидше за все, розвинені не були, проте столова кераміка вже в V ст. до н.е. стає якісно виготовленою, лискованою по кольоровому ангобу, багато оздобленою орнаментом. Східна група пам’яток, скоріше за все, була утворена за участі ковалів-залізоробів, оскільки одне з найранніших відомих поселень цієї групи (Сеферек Коба) якраз і виникло біля родовища залізної руди як металургійний центр.

Загалом зникнення кизил-кобинської культури і таврів як народу, що асоціюється з її останнім періодом, пов’язано із процесом складних економічних відносин з греками і скіфами. І якщо як компонент таври асимілювали в пізньоскіфському суспільстві, то подальших їхніх слідів у грецькому суспільстві наразі достеменно встановити не вдалося.

Евеліна Кравченко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Евеліна Кравченко

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, керівник Інкерманської експедиції ІА НАНУ

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: