Урок в україномовному класі загальноосвітньої школи № 4 м. Бахчисарай перед окупацією Криму (2013/2014 навчальний рік), Після окупації Криму у цій школі, як і більшості інших шкіл регіону, україномовні класи були закриті. Фото А. Ковальського
/

Кримський лінгвоцид

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Лінгвоцид (від лат. lingua – мова i cide – вбивство) – цілеспрямоване нищення мови як визначальної ознаки етносу – народності, нації.

19 квітня 2017 року Міжнародний суд ООН ухвалив наказ у справі Україна проти Російської Федерації щодо застосування тимчасових заходів, відповідно до якого Росія у тимчасово окупованому Криму мала забезпечити доступність освіти українською мовою. Для розуміння, чому ж серед одних із перших міжнародних документів було питання щодо мови, потрібно розглянути певні аспекти, які й сформували таке рішення.

Мова як квінтесенція

Рушієм національного є дух, а екзистенцією духу є мова.

Вільгельм Гумбольт

Будь-який агресор, плануючи окупацію та анексію територій, практично має два плани – безпосередньо дії щодо захоплення території та дії щодо утримання цієї території. Якщо плани з окупації передбачають здебільшого військові дії, то вже після цього це економічні, політичні, ідеологічні та інші. Зокрема, й плани щодо мовного питання.

Питання мови завжди було не просто важливим, а архіважливим. Саме мова є одним із головних носіїв національної ідентичності. Це розуміли ще з давніх-давен. Ще у VIII ст. халіфи забороняли коптську мову, що призвело до її практичного зникнення. Аналогічну політику проводили і британці ще за часів Кромвеля в Ірландії. Не залишилася осторонь і Російська імперія, намагаючись знищити фінську, польську, литовську, білоруську та інші мови. І особливо боролися російські імперці з українською мовою. Чого лише варті укази Петра І (1720 р.), Валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський указ (1876 р.) та інші. Цю «традицію» продовжував і Радянський Союз, недарма на мову звертав увагу комуністичний диктатор Йосип Сталін, який написав спеціальну роботу «Марксизм і питання мовознавства». А політика русифікації на українських землях охоплювала всі сфери.

Не «пасе задніх» і Російська Федерація. З часу отримання Україною незалежності мовна експансія Росії на Кримському півострові не припинялася ні на мить – вона відбувалася різними шляхами: від фінансування заходів, присвячених «русскій» культурі, до діяльності «агентів впливу», які не тільки просували так званий «русскій мір», а й саботували розвиток української мови на півострові.

Проте відповідно до Всеукраїнського перепису населення 2001 року 24,4% населення АР Крим та 22,1% населення Севастополя називали себе українцями. Але протидія українській мові тільки поширювалася – у 2004 році Верховна Рада АР Крим ухвалила програму розвитку й функціонування української мови в Автономній Республіці Крим на 2004-2010 роки, однак згодом за низкою пунктів її фінансування було зменшено або скасовано заднім числом постановою Верховної Ради АРК. Починаючи з 2010 року, органи влади АР Крим фактично припинили діяльність щодо популяризації та підтримки функціонування української мови. У Севастополі «пішли далі» – 16 серпня 2012 року Севастопольська міська рада надала російській мові статус регіональної.

Після окупації півострова у 2014 році Російська Федерація припинила маскування і розпочала активне переслідування української мови. Наразі в тимчасово окупованому Криму практично відбувається лінгвоцид української мови.

У перші ж місяці після вторгнення російських військ до Криму відбулося витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя – припинили працювати засоби масової інформації, які виходили українською мовою, з бібліотек було вивезено та знищено книжки українською мовою, мова зникла зі спілкування. Відбулося «зачищення» мовного простору, з якого силоміць прибрали українську мову. Так, наприклад, уже 7 березня 2014 року в м. Севастополі було заборонено використання української мови в офіційному діловодстві, а в першій половині 2014 року на території Кримського півострова було демонтовано таблички українською мовою на органах публічної влади, школах, установах культури.

Мовне питання в освіті

Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.

Ліна Костенко

Особливу увагу окупанти приділили мовному питанню в освітній сфері. Питання освіти завжди було одним із найважливіших у державі, особливо в тоталітарній. Фашистська Італія, нацистська Німеччина, комуністичний Радянський Союз докладали багато зусиль для створення «необхідної» системи освіти, яка формувала «потрібного громадянина». У Британській імперії було заборонено вживання валлійської мови в школах Уельсу, а політика Німеччини навіть призвела до протестів (Вжесненський шкільний бойкот). А утиски української мови в освіті почалися ще з часів Московської держави, за царя Михайла було видано наказ за поданням Московського патріарха Філарета, щоб спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького, російські імператори забороняли українську мову в школах, а горезвісний Валуєвський циркуляр забороняв друк саме навчальних та освітніх книг. Продовжила антиукраїнську політику Радянська держава, поступово витісняючи українську мову з усіх сфер життя, зокрема і з освіти.

Не залишилась осторонь і Російська Федерація, створюючи «необхідну» систему освіти, вкладаючи в її зміст ідеологічну складову. Наприклад, за кілька років до окупації активно формувала уявлення про «російські (руські) території», особливо в шкільній освіті.

При підготовці до анексії українського Криму прискіпливу увагу окупантів було прикуто до системи освіти, адже у 2014 році в 586 закладах середньої освіти Криму навчалася понад 191 тисяча учнів та учениць, а у 74 севастопольських школах – близько 35 тисяч дітей. Із загальної кількості лише 7 загальноосвітніх закладів здійснювало навчання українською мовою, а ще 76 – українською та російською. Усього в АРК діяло 829 класів з українською мовою навчання. У м. Севастополі була лише одна школа з українською мовою навчання та 9 шкіл, де викладання здійснювалося українською та російською мовами. На початку 2013/2014 навчального року в Севастополі діяло 50 класів з українською мовою навчання, в яких навчалося 994 (3%) учнів. Окрім того, на 2013 рік в АР Крим 1760 дітей (2,9% від загальної кількості) виховувалося українською мовою у 3-х дошкільних навчальних закладах. У м. Севастополі діяв лише один український дитячий садок, в якому виховувалося 690 дітей (4,8%). І це без закладів вищої та середньої професійної  освіти.

Початок деукраїнізації освіти окупованого Криму

Споконвіку було Слово.

Старий Завіт

З самого початку окупації півострова Російською Федерацією окремою лінією проходила освітня сфера. Адже саме в закладах освіти проводився так званий «референдум», саме молодь брала активну участь у мирному протистоянні анексії. Так, у рік окупації випускники та випускниці севастопольської гімназії № 5 ім. Лесі Українки прийшли на останній дзвоник у вишиванках, а в Ялті (Крим) випускники та випускниці заспівали гімн України під музику російського гімну, яку увімкнуло керівництво навчального закладу.

Про терміновість і підготовленість окупантів говорить і швидкість ухвалення рішень на федеральному рівні в освітній сфері. Вже 25 квітня 2014 року Державна Дума Російської Федерації приймає Федеральний закон від 05.05.2014 № 84-ФЗ «Об особенностях правового регулирования отношений в сфере образования в связи с принятием в Российскую Федерацию Республики Крым и образованием в составе Российской Федерации новых субъектов – Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в Федеральный закон «Об образовании в Российской Федерации», який було схвалено Радою Федерації 29 квітня і підписано президентом В. Путіним 5 травня 2014 року.

Система управління освітою практично не змінилася і більшість чиновників та чиновниць залишилися на своїх місцях (проте пізніше все ж таки відбулася заміна управлінської ланки вихідцями з Росії).

Інфографіка з огляду Уповноваженого із захисту державної мови щодо обмеження функціонування української мови на тимчасово окупованих територіях України.

Хоча у так званій Конституції Республіки Крим, ухваленій 11 квітня,  проголошувалася можливість використання трьох мов – російської, української та кримськотатарської («Ст. 10.1. Государственными языками Республики Крым являются русский, украинский и крымско-татарский языки. Статья 19.2. Каждый имеет право на пользование родным языком, на свободный выбор языка общения, воспитания, обучения и творчества»). Вже з самого початку окупації розпочалося «вичавлювання» української мови зі сфери освіти. Завершення навчального 2013-2014 року пройшло під тиском окупаційної ідеології та ненависті до українського, що підкріплювалося навіть фізичними погрозами. Це призвело до вимушеного виїзду більшої частини проукраїнських кримчан, серед яких було багато педагогічних працівників.

На початок 2014-2015 навчального року були практично «розставлені крапки над і» щодо забезпечення можливості навчання українською мовою в тимчасово окупованому Криму. Всю кримську освіту було переведено «на рейки» російських освітніх стандартів. Уже в травні 2014 року так зване «Міністерство освіти, науки та молоді Республіки Крим» заявило про перекваліфікацію вчителів української мови та літератури, і влітку 276 педагогів було направлено на 10-місячні курси перенавчання за спеціальністю «Російська мова і література».

У червні так зване «Міністерство освіти, науки та молоді Республіки Крим» надіслало до закладів освіти листа «О выборе языка обучения», в якому, з одного боку, наголошувало на праві вибору мови навчання, а з іншого – зазначало: «Преподавание и изучение государственных языков Республики Крым не должно осуществляться в ущерб преподаванию и изучению государственного языка Российской Федерации».

Також згідно з п. 4 ст. 14 Федерального закону «Про освіту в Російській Федерації»: «4. Граждане Российской Федерации имеют право на получение дошкольного, начального общего и основного общего образования на родном языке из числа языков народов Российской Федерации» та п. 2. ст. 11 Закону так званої  «Республіки Крим» від 6 липня 2015 року № 131-ЗРК/2015 «Про освіту в Республіці Крим»: «2. Граждане Российской Федерации, проживающие на территории Республики Крым, имеют право на получение дошкольного, начального общего, основного общего образования на родном языке, в том числе на русском, украинском и крымско-татарском, а также право на изучение родного языка в пределах предоставляемых системой образования возможностей, в порядке, установленном законодательством об образовании», тобто навчання рідною мовою можливо тільки у 1-9 класах, а у 10-11 класах навчання відбувається тільки російською мовою.

А 1 вересня 2014-2015 навчального року відбулося суттєве скорочення числа школярів, які навчаються українською мовою, з 12 867 до 1 990 осіб. Українська мова вивчалася як предмет у 142 класах, класи з навчанням українською мовою були у 20 школах, а з семи шкіл з українською мовою навчання залишилась тільки одна (школа № 20 в Феодосії).

Окрім того, у Таврійському національному університеті ім. Вернадського (м. Сімферополь) було ліквідовано факультет української філології. А в ухваленій наприкінці 2014 року Державній програмі розвитку освіти і науки в Республіці Крим на 2015-2017 роки жодного слова не було присвячено питанню здобуття освіти українською мовою.

Ненависть до української мови дійшла до крайньої межі. Так, в одній зі шкіл Сімферопольського району викинули підручники та книги українською мовою і примушували школярів їх рвати.

Ситуація з українською мовою в закладах освіти тимчасово окупованого Криму та м. Севастополя на початок 2022 року

Межі моєї мови означають межі мого світу.

Людвіг Вітгенштейн

На жаль, Українська держава так і не змогла створити систему аналізу освітнього поля на окупованому півострові. Інформація збирається та узагальнюється епізодично. Системно відстежують ситуацію в освіті в окупованому Криму громадські організації. Так, у 2021 році Центр громадянської просвіти «Альменда» провів ґрунтовне дослідження ситуації, яка склалася в освітньому полі тимчасово окупованого Криму[1], зокрема й з питань мови[2].

Отже, за роки окупації кількість учнів та учениць, які навчаються українською мовою в закладах освіти тимчасово окупованого Криму, катастрофічно скоротилася з 12 867 осіб до 212 дітей. За інформацією так званого «Міністерства освіти, науки та молоді Криму», в 2020-2021 навчальному році в загальноосвітніх навчальних закладах тимчасово окупованого Криму навчалося 218 974  учнів та учениць, з яких українською мовою навчається 0,09%, або 206 учнів (152 учні у школі № 20 м. Феодосії та 52 учні у Сімферопольській академічній гімназії), і ще 3 780 учнів вивчають українську мову поглиблено, факультативно, у позаурочний час. І ще 93 дитини (0,1%) навчається українською мовою у дошкільних навчальних закладах окупованого Криму.

 

Навчальні роки 2013-2014 2014-2015 2015-2016 2016-2017 2017-2018 2018-2019 2019-2020 2020-2021 2021-2022
Кількість школярів, які навчаються українською мовою 12 867 1 990 949 371 318 249 206 214 212
Відсоток школярів, які навчаються українською мовою 7,3% 1,2% 0,5% 0,2% 0,2% 0,12% 0,09% 0,097% 0,094%

 

Причому країна-окупант вдається до маніпуляцій, вказуючи, що тисячі кримчан і кримчанок вивчають українську мову «как предмет, углубленно, факультативно, во внеурочной деятельности», адже перевірити систему вивчення практично не можливо, особливо організацію вивчення у позаурочний час. Проте навіть і в цій статистиці відбувається зменшення, так у 2020-2021 навчальному році окупанти повідомляли, що українську мову вивчає 4 155 учнів та учениць, а у 2021-2022 навчальному році їх було вже 3 780 (скорочення на 11%).

Також, за інформацією окупаційного департаменту освіти і науки Севастополя, у 2020-2021 навчальному році з 48 748 учнів та учениць окупованого Севастополя 0,1% (70 учнів) вивчають українську мову в 5 загальноосвітніх навчальних закладах.

Фіктивність навчання українською мовою показує і методичне забезпечення. Так, у 2015 році було розроблено орієнтовні програми: «Українська мова», «Українська література», як рідна, так і нерідна, для дошкільних і загальноосвітніх організацій, які були схвалені рішенням федерального навчально-методичного об’єднання із загальної освіти Міністерства освіти і науки Російської Федерації (протокол № 2/15 від 20.05.2015 р.). Проте самі програми розроблені тільки російською мовою. Окрім того, відтоді вони не оновлювалися.

Також Інструктивно-методичний лист «Про формування навчальних планів загальноосвітніх організацій Республіки Крим, що реалізують основні освітні програми, на 2021/2022 навчальний рік» вказує, що, незважаючи на навчання та декларування навчання українською мовою, в тимчасово окупованому Криму всі форми підсумкових атестацій складаються російською мовою: «1.25. Предметні галузі «Рідна мова і літературне читання рідною мовою», «Рідна мова і рідна література» реалізуються в освітньому просторі Російської Федерації у таких форматах: навчальні предмети «Рідна мова» і «Літературне читання рідною мовою»/«Рідна література» при навчанні рідною мовою зі збереженням усіх форм підсумкової атестації державною російською мовою.

Наступним яскравим прикладом фарсу є забезпечення підручниками. Адже як можна викладати українською мовою або українську мову та літературу без підручників? За роки окупації було видано аж 7 підручників, та й ті тільки для початкової школи й тільки з української мови та літератури. А для середньої школи – жодного підручника. А зміст підручників не витримує жодної критики, дійшло до того, що окупаційна влада навіть була вимушена вилучати деякі підручники через дискримінаційні тексти.

Ще одне. Проголошуючи рівноправність мов навчання на півострові, окупанти та колаборанти з самого початку вводили всіх в оману, тому що навчання рідною мовою, відповідно до російського законодавства, можливо на рівні дошкільної, початкової загальної та основної загальної освіти (ст. 14 п. 4 Закону РФ «Про освіту»), тобто тільки у 1-9 класах, а на рівні середньої загальної освіти (10-11 клас) навчання проводиться російською мовою. Це положення було продубльовано і в ст. 11.2 окупаційного Закону № 131-ЗРК/2015 від 06.06. 2015 р. «Про освіту в Республіці Крим».

Маємо і ще одну фейкову сторінку про українську освіту в окупованому Криму – це єдина кримська україномовна школа № 20 у м. Феодосії. Протягом усіх років окупації цю школу подають як заклад, в якому викладають українською мовою, проте аналіз лише сайту цієї школи дозволяє спростувати це твердження: сайт повністю російськомовний, українською мовою предмети викладаються тільки до 9 класу, а далі – російською, гуртки всі присвячені військово-спортивному напрямку. Окрім того, сам заклад розташовується навіть не в м. Феодосії, а в смт Приморське, що в 14 км від Феодосії із населенням трохи більше 12 тисяч.

Росія зробила все, аби мова в Криму зникла

Мова, взята як система, німіє.

Еліас Канетті

Підбиваючи підсумки, потрібно зазначити, що після окупації Росія зробила все можливе, щоб українська мова зникла з окупованого півострова, насамперед, – з освіти. Хоча під тиском міжнародної спільноти, найяскравішим прикладом якого є рішення Міжнародного суду ООН у Гаазі від 19 квітня 2017 року щодо практичного повернення української мови у сферу освіти, Росія створює «потьомкінські села», а точніше, мабуть, «потьомкінські школи».

Отже, у тимчасово окупованому Криму є формальні ознаки для навчання української мови: розроблено програми вивчення української мови та літератури, створено факультативні курси, є певна кількість підручників (для початкової школи), наявні педагогічні кадри й є система підготовки та перепідготовки.

Проте в реальності можливості для вивчення української мови в закладах освіти окупованого Криму відсутні:

– підручники є лише для початкової школи;

– кількість дітей, які вивчають українську мову, складає менше десятої відсотка, а задекларовану кількість дітей, які вивчають українську мову у позаурочний час, не можна перевірити;

– навіть у закладах освіти, де навчання проводиться українською мовою, у старшій школі предмети викладаються тільки російською мовою;

– незважаючи на вивчення української мови, атестації складаються тільки російською мовою.

І наостанок

Російська Федерація в 2020 році почала проводити різні пропагандистські кампанії, пов’язані з «поширенням української мови», як-от, відновлення викладання української мови у Севастополі або звернення ініціативної групи з Сімферополя до російського президента Володимира Путіна відродити українську гімназію в Сімферополі та українські школи на всій території півострова – все це ніщо інше як окозамилювання, яке спрямоване в основному на міжнародну спільноту.

Олег ОХРЕДЬКО, експерт ЦГП “Альменда”

________________________________________________________________

[1] Аналітичний звіт «Оцінка імплементації державної політики реалізації права на освіту для дітей з тимчасово окупованого Криму» – Режим доступу: https://almenda.org/analitichnij-zvit-ocinka-implementaci%d1%97-derzhavno%d1%97-politiki-realizaci%d1%97-prava-na-osvitu-dlya-ditej-z-timchasovo-okupovanogo-krimu/

[2] Моніторинг стану реалізації права на освіту та освітніх потреб мешканців окупованого Криму. Червень 2021. – Режим доступу:  https://almenda.org/monitoring-stanu-realizaci%d1%97-prava-na-osvitu-ta-osvitnix-potreb-meshkanciv-okupovanogo-krimu-2/

_______________________________________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: