Рух "Євромайдан-Крим" на акції в Києві. Фото Анатодія Ковальського.

Кримський Євромайдан: Концентрація та боротьба ідентичностей

Почати

Революційні події осені 2013 – зими 2014 рр. змінили Україну чи, ймовірніше, виявили раніше неявні риси та характеристики українців. Багато хто з них і сам не підозрював у собі того потенціалу, який вони активували в ті місяці. Те саме можна сказати і про кримчан, які брали участь у русі/ініціативі – кримський Євромайдан.

На відміну від київського Майдану та решти регіональних рухів, кримський Євромайдан у заключній фазі своєї дії мав унікальну функцію – громадянську ініціативу протесту в умовах фашистського бунту та іноземної окупації. Іншою своєрідною рисою кримського Євромайдану була співпраця з національними інститутами самоврядування кримських татар.

Якщо розуміти кримське суспільство перших років другого десятиліття як сукупність різних етнічних, соціальних та майнових ідентичностей, то кримський Євромайдан восени 2013-го – взимку-навесні 2014-го став досвідом прояву цих ідентичностей в екстремальних умовах. Крім того, це був час максимальної реалізації – для кожного з учасників процесу – власної готовності відстоювати свої цінності та чинити опір нав’язуванню чужих. Ідентичність зрештою – це набір екзистенційних цінностей. У ті місяці кримчани або боролися за свої цінності та ідентичність, часто із загрозою для життя, або спостерігали за цією боротьбою збоку.

Важливою умовою діяльності кримського Євромайдану було ще й те, що, на відміну від багатьох регіональних рухів на підтримку київського Майдану, кримські активісти діяли в умовах тотальної організаційної, фінансової та політичної переваги прихильників Януковича. У розпорядженні останніх був, окрім іншого, весь державний апарат. Активісти кримського Євромайдану із самого початку сприймалися чиновниками Криму як небезпечні та дратівливі елементи. Інформаційна війна на півострові у той період проходила як масована дискредитація і київського Майдану, і кримських активістів загального антикорупційного руху. Крім інформаційних атак, робилися й спроби прямого фізичного впливу.

Становище у Криму напередодні Революції Гідності 

Загальнополітична ситуація. Починаючи з березня 2010-го, а саме після того, як прем’єр-міністром Автономної Республіки Крим став соратник Януковича Василь Джарти, державний і муніципальний апарат Криму було поставлено під контроль Партії регіонів, членів структур родини Януковича, а часто на низовому рівні – просто «вихідців із Донецької області». Їх ніби відрядили до Криму. Цей процес супроводжувався вичавлюванням і навіть, за наполегливими чутками, вбивствами представників кримської за походженням політичної еліти. До 2014 року склався деякий конгломерат управлінців і політиків, де домінантну роль відігравали підконтрольні Януковичу і Джарти чиновники, які «приїхали», а як якась допомога їм – «місцеві», що змирилися зі своїм другорядним становищем.

Метою цієї експансії було встановлення контролю над ресурсами, що залишилися, насамперед прибережною землею. До 2014-го Крим був контрольований Януковичем настільки щільно, що це може бути порівняно хіба що з Донецькою областю.

Описаний процес відбувався у ширшому часовому контексті – кримська політична історія з 1991 року була нічим іншим, як формуванням проросійського анклаву. Спрощена формула кримської політики у загальноукраїнському контексті була приблизно такою: «Ми, кримські політики, спираємось на російськокультурне населення, і тільки нам воно довіряє, а тому вимагаємо поваги і до нас, і до цієї культури». Фактично ж їм відводилася роль маклерів на ринку кримської землі в умовах постійного щораз більшого попиту на неї. У таких умовах у Криму консервувалися проросійські й антиукраїнські, й антикримськотатарські, й антиєвропейські уявлення та міфи.

Панівне становище у ЗМІ, численні партійні структури, потужна Кримська єпархія Української православної церкви Московського патріархату, штучно створені групи «казаков» – і все це в регіоні з найстарішим і найконсервативнішим населенням.

Водночас власне «російські» або тим паче ірредентистські політсили в Криму були маргінальними і нечисленними. Влада була «донецька», а не проросійська, останні були контрольованими конкурентами перших.

Взимку 2014-го у кримських провладних ЗМІ вибухнула істерична інформаційна кампанія проти київського Майдану. Крім того, у Криму масово вербувалися учасники антимайданівських мітингів у Києві. Як приклад нагнітання істерії можна навести заголовок «Кримської правди» про візит до Києва послів європейських країн: «Україно, тобі не соромно? Погані масони вирішують твою долю!». 

Консолідація громадянського суспільства. Одночасно і паралельно з цим із середини 2000-х у Криму розвивалося і проєвропейське, проукраїнське інформаційне середовище. Розпочала роботу низка нейтральних у партійних симпатіях газет, таких як «1 Крымская», «События»; чимало кримських кореспондентів працювало на загальноукраїнські ЗМІ: Радіо Свобода, «Дзеркало тижня», «День», Урядовий кур’єр», «Голос України». Також кримьскі журналісти працювали для ВВС, сайту «Обком» тощо. На початку 2010-х відкрилося кримськотатарське телебачення АТР – найякісніший канал за всю нову історію Криму. У Феодосії працювала, мабуть, єдина повністю самоокупна (і тому незалежна) кримська газета – «Кафа». Ці ЗМІ та журналісти приділяли велику увагу корупції, правам людини, етнічній дискримінації, а також дотримувалися принципів об’єктивності та журналістської етики – і тим самим були проєвропейськими. І вони ніяк не залежали від кримської влади, не були сервільними, як інші – і тому мимоволі були опозиційними.

Важливим процесом був і розвиток інтернету і все більше використання кримчанами цих нових каналів комунікації. Традиційні ЗМІ стали поступатися форумам і сайтам роллю головного й єдиного джерела та інтерпретатора подій. У Криму з 2005-го помітну роль почали відігравати «кримські» форуми ресурсу maidan.org з кількома сотнями активних учасників. Дещо більше було пасивних читачів цього форуму. Кримські форуми та статті на кримські теми працювали як ефективний механізм обопільної комунікації – «проєвропейська Україна» та «проєвропейський Крим».

Проєвропейські симпатії, а частіше неприйняття корумпованої та брехливої ​​кримської політики стрімко визрівали серед журналістів, університетської молоді, активістів НГО (яких ставало все більше), а також серед дедалі більш численних IT-фахівців. Окрему групу склали представники малого та середнього бізнесу, які або зазнали збитків від дій влади, або ті, хто просто не хотів миритися з неконкурентним і корумпованим бізнес-середовищем.

Природно, що позначені соціальні групи ставали союзниками і кримськотатарському руху, і кримським українцям. Таким чином і формувалось те середовище, яке згодом стане і кримським Євромайданом, і опором російській окупації.

Крим, вставай! Учасники руху “Євромайдан-Крим” закликають кримчан прийти на мітинг, грудень 2013 р. Фото Анатолія Ковальського

Загалом фахівці оцінюють активно проросійську частину кримського суспільства на період зими-весни 2014-го як одну третину. Другу третину становили пасивні проєвропейські симпатики, решта посідали вичікувальну позицію. Однак усі державні структури, значна частина ЗМІ, партійні системи Партії регіонів та КПУ, мережа проросійських агентів виступили одним – однозначно антимайданівським – фронтом. Активісти Євромайдану були у чистому вигляді громадянським суспільством – не пов’язаним із державою, а часто й чітко опозиційним їй.

Кримські українці, їхнє становище та ресурси

Основу кримського Євромайдану становила громада кримських українців. У Криму етнічні українці складали понад чверть від загальної кількості населення, проте за багатьма характеристиками виступали як національна меншина, причому меншина, уражена у правах. Проблеми з освітою дітей рідною мовою, нерозвиненість ЗМІ, відсутність бюджетного фінансування культурних програм, дискримінація політичних і громадських структур – ось основні сфери утисків української громади. З огляду на те, що Крим входив до Української держави, таке становище було й абсурдним, і вкрай дратівливим для кримських українців. Українці материка ставилися до становища кримських українців співчутливо, вибудовувалися горизонтальні зв’язки кримських активістів нацруху з київськими та регіональними групами українських націоналістів. Фактичний статус національної меншини створював якусь спільну платформу ставлення до кримської політичної реальності у кримських українців та кримських татар, громадських, культурних і політичних структур обох громад.

Також критика з боку проросійських ірредентистських структур часто перераховувала і українські, і кримськотатарські організації ніби через кому.

Ще треба сказати, характеризуючи кримських українців, що етнічність у політичних симпатіях цієї групи не мала вирішального значення – чимало затятих супротивників і кримського, і київського Майданів були етнічними українцями. Основу української громади, яка почувалася в Криму дискримінованою, становили вихідці з материкових областей, що осіли в Криму вже в підлітковому й навіть зрілому віці, а також нащадки репресованих українських націоналістів, члени сімей діячів української культури. Нерідко групи кримських українців мали риси земляцтв – рівненської, волинської та ін. Взимку 2014-го активну роль та найбільш емоційну й щиру форму протесту демонстрували студентки факультету української філології Таврійського національного університету.

У розпал боротьби, взимку 2014 року, до акцій кримського Євромайдану приєдналися групи фанатів-ультрас футбольного клубу «Таврія». Часто вони, ці молоді хлопці, приймали на себе всю злість учасників контр-мітингів – активістів КПУ та молодіжної організації Партії регіонів.

Структурною основою кримського Євромайдану стала громадська організація «Кримський центр ділового та культурного співробітництва “Український Дім”» та її лідер Андрій Щекун. З середини 2000-х «Український Дім» проводив інформаційну, культурну діяльність щодо просування прав і вимог кримських українців, намагався об’єднати розрізнені громадські, політичні та субрегіональні групи кримських українців, знаходив потенційно лояльних чиновників у держапараті.

Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент, березень 2014 р., м. Сімферополь.

Значну об’єднавчу місію серед кримських українців відігравала і Кримська єпархія Української православної церкви Київського патріархату та архієпископ Кримський і Сімферопольський Климент. Під час подій зими 2014 року він та його церква виступили як потужний союзник Євромайдану, але, будучи релігійною структурою, від прямих політичних висловлювань архієпископ Климент утримувався.

Але загалом треба констатувати, що Київ в особі як державних структур, так і керівництва партій не розумів ролі української громади Криму й об’єктивно діяв на її ослаблення та фрагментацію, зокрема, тим, що дробив її на групи прихильників тієї чи іншої національно-демократичної сили. Роздробленість проукраїнських політичних сил у Криму була причиною її політичної слабкості.

Події у Києві восени 2013-го спричинили значні зміни настроїв у Криму, особливо серед латентних, неактивних прихильників євроінтеграції. Важливе значення мало пряме, просте враження від кадрів із побиттям київських студентів міліціонерами. Ставало зрозуміло, що щось подібне – побиття та силове придушення – чекає на всіх не згодних з політикою та практикою Януковича. І це усвідомлення породжувало зворотну реакцію – «треба об’єднуватися й діяти».

Один мій знайомий у ці дні сказав: «Людина, яку постійно залякують, має вибір – або боятися далі, що нестерпно, або активно чинити опір». Кримський Євромайдан складався з тих, хто вирішив активно чинити опір.

Андрій Щекун та його «Український Дім» зміг спрямувати активність кримських прихильників київських протестувальників у певні межі, сконцентрував мінімальну матеріальну базу, підбадьорив розрізнені групи проєвропейськи орієнтованих кримчан. До того моменту обмежена етнічними маркерами кримська громада українців вийшла за ці межі й стала точкою консолідації значних, етнічно не обумовлених сил.

У грудні 2013-го в Сімферополі було створено Штаб національного спротиву, лідерами якого стали Андрій Щекун і Сергій Ковальський. Практика показала, що фактично це було зародженням нової кримської політичної сили – насамперед тому, що кримські організації проєвропейських партій фактично самоусунулися від активності на підтримку київського Майдану.

Було створено офіс з кількома співробітниками (який згодом став об’єктом нападів), в якому розвинулася діяльність у кількох напрямах:

– організація та проведення у Сімферополі мітингів на підтримку київського Майдану. Наймасовіші акції збирали понад 1000 осіб, усього їх було проведено кілька десятків у період з грудня 2013-го до березня 2014-го.

– мітинги та ходи кримського Євромайдану проходили під прапорами України, Європейського Союзу та прапором кримських татар.

– допомога кримчанам, які збиралися їхати до Києва на Майдан.

– організація виїзду кримських груп до Києва, де вони поширювали інформаційні бюлетені про кримський Євромайдан, брали участь у різноманітних ініціативах та акціях Майдану.

Координатори кримського Євромайдану. Фото Анатолія Ковальського.

Для розподілу обов’язків та певною мірою для забезпечення дієздатності руху за будь-якого розвитку подій лідерські функції поділили між собою Андрій Щекун, Сергій Ковальський, Сергій Мокренюк та Ісмаїл Ісмаїлов.

Офіс кримського Євромайдану в Сімферополі став тим місцем, де кримчани, які бажали вирушити до Києва і взяти участь у подіях, що відбувалися там, знаходили необхідну інформаційну, консультаційну та матеріальну допомогу.

З іншого боку, цей офіс приймав і консолідував фінансову допомогу тих кримчан, які готові були жертвувати на потреби київського Майдану.

Майже від самого початку діяльності кримського Євромайдану його акції стали об’єктом уваги антимайданівських сил. Зокрема, це виявлялося у проведенні в тому ж місці і в той же час мітингів КПУ, молодіжної організації Партії регіонів тощо, часто набагато численніших, ніж акції кримського Євромайдану. Одному з лідерів невідомі пошкодили автомобіль, а потім намагалися підпалити офіс.

Слід звернути увагу ще на одну рису кримських акцій зими 2014-го – паралельну, але не солідарну позицію лідерів кримського Євромайдану та Меджлісу. Акції кримського Євромайдану також проходили паралельно з акціями Меджлісу та взагалі політичною активністю кримських татар у той період. Кримськотатарських масових активних заходів в акціях кримського Євромайдану не було. До акцій Євромайдану долучалися деякі представники Меджлісу, активісти – кримські татари в індивідуальному порядку. Згодом це стало предметом запитань багатьох спостерігачів, однак слід констатувати, що обмін інформацією та численні контакти української й кримськотатарської громади все таки були, але заявлених спільних акцій – ні.

На заключному етапі – після перемоги київського Майдану – за аналогією до киян, які захопили садибу Януковича у Межигір’ї, кримчани зробили виїзд до прибережного маєтку Януковича у Масандрі. Їх, кілька десятків людей, допустили на його територію, маєток було оглянуто, а охороні було заявлено, що тепер це «власність народу».

Зіткнення ідентичностей

Запропоную таке формулювання кримського Євромайдану: консолідація різнохарактерних, різновікових і різноетнічних осіб та груп навколо етнічно позначеної української громади.

Важливо зауважити, що українська громада однозначно заявила про себе як проєвропейська сила у Криму. Важливо й те, що вона мала невелику, але хоч якусь структуру та лідерів, і тому змогла стати певною точкою концентрації «слов’янських» проєвропейських сил Криму.

Залучені нею особи та групи мали різну та найчастіше протилежну культурну, політичну, майнову, професійну характеристику. Втім, саме етнічно маркована українська громадська структура стала центром мобілізаційної концентрації всіх тих сил і людей, які усвідомили загрози для себе і для країни в тому разі, якщо київський Майдан буде придушений і розгромлений.

У ході подій, що розгорнулися, стало ясно, що етнічна ідентифікація того чи іншого учасника подій – кримської його частини – має другорядне або навіть п’ятирядне значення. Серед активних учасників придушення кримського Євромайдану кількість етнічних українців була дуже великою. Водночас серед активістів Євромайдану етнічних росіян і взагалі російськокультурних було також дуже і дуже багато.

Слід говорити не про етнічні розмежування, а про культурні. Запропоную ще одне, доповнювальне формулювання: кримський Євромайдан був моментом консолідації нащадків жертв російського та радянського тоталітаризму й, з іншого боку, – культурних послідовників його, цього тоталітаризму, реалізаторів.

Що важливо: у ситуації екстремальній і одна, і друга політична та життєва стратегія перейшли з потенційної фази до активної. Простіше кажучи – кожному стало потрібно відкрити своє обличчя.

Загалом у ході подій зими 2014-го у Криму переплелися та протиставились різні етнічні, культурні та соціальні ідентичності. Повторюся, що для багатьох активістів одним із потужних джерел особистої підтримки київського Майдану (і кримського Євромайдану) було неприйняття радянської спадщини й Януковича як його, хоч і непрямого, продовжувача. Водночас можна назвати ще цілу низку мотивацій, що приводили того чи іншого кримчанина на акції на підтримку киян:

– протест проти силового придушення громадянських виступів, солідаризація на кримському рівні з київськими протестувальниками;

– (у зв’язку з попереднім пунктом) очікування реакції влади у разі поразки Майдану, обґрунтоване очікування на встановлення жорсткого авторитарного режиму, придушення всіх свобод;

– неприйняття домінування російської мови та російської культури на шкоду українській, дискредитація останньої, посилення зрощування політичної культури України з російською з подальшим поглинанням першої, «путінізація» України;

– відчуття загроз для власності з боку влади та пов’язаних із сім’єю Януковича бізнес-структур, при тому, що кримські бізнесмени спостерігали, наскільки легко віднімаються їхні активи та майно. Відчуття безперспективності подальшого розвитку свого бізнесу, якщо ситуація не зміниться.

Важливо й те, що кримський Євромайдан складався не лише з учасників акцій чи відвідувачів офісу, а й з багатьох найчастіше анонімних його симпатиків. Їхня активність полягала у наданні моральної підтримки «явним» активістам, але, крім того, працювали групи інформаційного супроводу, налагодження комунікацій, обміну інформацією, збору допомоги.

Своєю чергою, багатьом «пасивним» кримським «майданівцям» діяльність активістів Євромайдану демонструвала приклад громадянської мужності, підбадьорювала їх, говорила, що вони не одні у просторі керованої ненависті до київського Майдану. На загальноукраїнському рівні кримський Євромайдан демонстрував, що далеко не всі кримчани підтримують Януковича, що вони здатні активно чинити опір, що Крим це не лише проросійський анклав, а й у значній частині його мешканців їхні союзники.

Такого ж роду сигнал подавався і прихильникам влади, споживачам антимайданівської пропаганди, і, що важливіше, кримчанам, які «не визначилися». З одного боку, ті, хто «не визначився», готові були прийняти аргументи держпропаганди, але тут виявилося, що не всі кримчани ці аргументи приймають, що є такі кримчани, які виходять протестуючи на центральні площі. Це розмивало, а часто навіть нівелювало твердження кримської влади про те, що нібито Крим «не сприймає київських бунтівників».

Натомість активність кримських активістів ставила під сумнів іншу ключову тезу антимайданівської пропаганди: «Кримчан це не стосується, це боротьба законної влади з агресивними українськими націоналістами». Виявилося, що серед кримчан є чимало тих, кого назвати українськими націоналістами ніяк не можна, однак вони всіляко підтримують Майдан.

Роль загроз

Не менш важливо – як каталізатор прояву проєвропейської ідентичності – було й те, що з початку активної діяльності всі його активісти та лідери стали об’єктами агресивної уваги проросійських груп, які, своєю чергою, користувалися підтримкою міліції та були організовані російськими спецслужбами. Останнє твердження важко довести документами, однак є значна кількість непрямих ознак, оцінок експертів та учасників подій. Ілюстративними можуть бути думки активістів кримського Євромайдану, які відвідували київський Майдан, що були приблизно такими: «Так, там убивають, там пряма небезпека, але тут – у Криму – страшніше. Там є друзі, а тут нема чи майже нема, чи їх майже не видно».

Роль кримського Євромайдану

Кримський Євромайдан мав одну рису й один унікальний для проєвропейських рухів того часу період – місяць активного опору російській окупації після того, як вона сталася.

Підсумовуючи, слід констатувати, що кримський Євромайдан став основою – й організаційною, і як приклад громадянської активності – опору російській окупації, яка розгорнулася в березні 2014-го. Боротьба з режимом Януковича природно переросла у боротьбу з анексією. Важливо те, що у перші дні після вторгнення російські солдати сприймалися як певне непорозуміння, як пропагандистський та інформаційний, а не військовий чинник. І здавалося, що громадянськими акціями можна вплинути на повернення цих солдатів до Росії. Як і кримський Євромайдан, так і протест проти окупації головним і, мабуть, єдиним фронтом мав інформаційний фронт – заявити про те, що далеко не всі кримчани раді встановленню в Криму російських порядків.

Для багатьох учасників антиокупаційних акцій це була форма прямого особистого протесту. У березні 2014-го активісти боротьби з Януковичем стали частиною груп підтримки, що самоорганізувалися, українських військових, «жіночих» пікетів, антиокупаційних мітингів. Кримський Євромайдан розширився, залучив рішучіших активістів, і саме цей рух став основою громадянського опору окупації.

Андрій КИРИЛОВ

Також по темі: Рух «Євромайдан-Крим»: як все починалось. (відео)

_____________________________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: