Кримська платформа: на шляху до II саміту

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Установчий саміт Кримської платформи, який відбувся 23 серпня 2021 року та зібрав представників 42 іноземних держав та 4 міжнародних організацій є без жодного перебільшення історичною подією для України. Саміт став найбільшим міжнародним заходом на високому рівні в історії України та продемонстрував, що Україна здатна формувати порядок денний і виступати локомотивом вирішення важливих для всієї міжнародної спільноти питань.

За задумом ідейних творців, Кримська платформа має стати не одноразовим заходом, а повноцінним міжнародним форматом, спрямованим на деокупацію Криму. Як ми описували у статті Декларація Кримської платформи, головним досягнення є спроба створити механізм постійної взаємодії країн-партнерів щодо деокупації Криму.

Установчий саміт та підписана декларація виявились важливим досягненням, проте організація постійної взаємодії між країнами-підписантами та наповнення сенсом наступних самітів Кримської платформи залишається значним викликом.

На установчому саміті Кримської платформи головна робота тривала за такими напрямами:

  • політика невизнання спроби анексії Криму;
  • санкційна політика;
  • безпека Азово-Чорноморського регіону;
  • права людини та міжнародне гуманітарне право;
  • економічні та екологічні наслідки окупації.

На цей момент стоїть питання щодо подальшого наповнення діяльності Кримської платформи та проведення наступного саміту. На нашу думку, необхідним є певне оновлення порядку денного Кримської платформи. Наприклад, обговорення питання безпеки Азово-Чорноморського регіону ефективніше проводити у форматі із залученням одного або декількох партнерів, які мають можливість змінити баланс сил в Азово-Чорноморському регіоні.

Нижче ми наводимо перелік напрямів, навколо яких може фокусуватися діяльність у рамках Кримської платформи в найближчому майбутньому, що передбачатиме вжиття Україною проактивних заходів за підтримки міжнародних партнерів.

Санкційна політика

Санкційна політика разом із політикою невизнання є головними напрямами співпраці України з державами-партнерами. Це є зрозумілим, оскільки, ці напрями мають міжнародний вимір і без активного залучення держав-партнерів Україні не вдасться досягнути суттєвих результатів у цих напрямах. Важливо підкреслити, що без оновлення  внутрішньоукраїнських санкційних процедур, питання підвищення ефективності міжнародних санкцій проти Росії буде значно ускладнено.

На жаль, міжнародний та іноземний досвід застосування й адміністрування санкційних процедур залишився поза увагою вітчизняних законодавців у 2014 році, коли ухвалювався Закон України «Про санкції». У ситуації, коли українські дипломати намагаються посилити міжнародний тиск на Росію, архаїчність, неефективність українських санкційних процедур і використання санкційних списків для захисту бізнес-інтересів окремих осіб щонайменше демонструє непослідовність дій української влади та спроби «загрібати жар чужими руками». Це може підтверджуватися багатьма свідченнями, що нібито під час зустрічей з представниками іноземних партнерів, українським посадовцям неодноразово доводилося чути, щось на кшталт: «про яке посилення санкцій західними державами може йти мова, якщо Україна сама до цього моменту у багатьох сферах співпрацює з Росією і толерує роботу українських компанії на території окупованого Криму».

Діяльність у рамках Кримської платформи може сприяти посиленню санкційного тиску на Росію з кількох причин:

  • Реалії політичного менталітету свідчать, що «вікна можливостей» для реалізації важливих ініціатив в Україні відкриваються або під суттєвими мотиваційними поштовхами міжнародних партнерів, або на порозі важливих дат і подій. Отже Кримська платформа володіє значним мотиваційним потенціалом для довгоочікуваної ревізії українського санкційного законодавства. На цей момент існує декілька альтернативних варіантів вдосконалення санкційної політики, наприклад: проект Закону про внесення змін до Закону України “Про санкції” щодо застосування санкцій; проект Закону про національні та міжнародні санкції. Окрім цього, окремий варіант вдосконалення санкційного механізму розробляється Міністерством закордонних справ України руками Олексія Макеєва, спеціального представника МЗС з питань санкційної політики. З низки причин оптимальним шляхом можна вважати створення єдиного центру, відповідального за санкційну політику України. Санкційна політика є важливим елементом протидії збройній агресії Російської Федерації та безпосередньо стосується національної безпеки України. У зв’язку з цим, майбутній єдиний центр санкційної політики має бути інкорпорований в президентську вертикаль. Можна припустити, що такий центр може бути створений у рамках РНБО.
  • Координаційний механізм, створений для забезпечення узгодження дій держав-підписантів декларації Кримської платформи, є дуже важливим для посилення координації України та держав-партнерів. Це є продовженням успішних дипломатичних зусиль України з 2014 року з метою збереження та посилення санкційного тиску на Російську Федерацію. Одним із майданчиків для цих зусиль можуть стати саміти Кримської платформи, участь в яких здебільшого беруть держави, які підтримують щонайменше збереження санкційного тиску на Російську Федерацію. А така позиція створює значний потенціал для поширення санкційного режиму на інших фізичних та юридичних осіб, секторів економіки.

Реалізація другого пункту є неможливою без реалізації першого – повної ревізії українського санкційного механізму. На відміну від більшості «західних» держав, для України питання дотримання та посилення санкційного тиску на Росію має екзистенційне значення. Це є наріжним каменем стратегії деокупації та реінтеграції Криму та, у довгостроковій перспективі, нівеляції російської загрози. Саме тому, Україна має бути локомотивом реалізації таких завдань як: пошук активів підсанкційних осіб, розширення санкційного списку, моніторинг шляхів обходу санкційних обмежень та багатьох інших.

Удосконалення санкційного законодавство включено до так званого пакету законопроєктів «Кримська платформа», що дає надію на оновлення санкційного законодавства до наступного саміту Кримської платформи.

Політика невизнання

Політика невизнання є одним із важливих елементів політики з деокупації Криму, але також одним із тих, розуміння яких є недостатнім.

Необхідність дотримання політики невизнання щодо тимчасово окупації Криму міститься в усіх резолюціях Генеральної асамблеї ООН, починаючи з  Резолюції Генеральної Асамблеї ООН про територіальну цілісність України
№ 68/262 від 27 березня 2014 року: (Генеральна асамблея ООН) закликає всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-яких змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на основі вищезгаданого референдуму та утримуватися від будь-яких дій чи угод, які можуть бути інтерпретовані як визнання будь-якого такого зміненого статусу.

Водночас, на цей момент відсутні документи, які б визначали деталі політики невизнання: правила їх застосування; необхідність поширення на всі сфери з чітко визначеними винятками; відповідальність за порушення такої політики та механізм визначення, в який момент певна дія або бездіяльність стають актом порушення політики невизнання. Така ситуація призводить до того, що не дивлячись на підтримку країною політики невизнання, національні компанії цієї країни можуть прямо чи опосередковано функціонувати на окупованій території і таких прикладів можна навести десятки.

Детальна інформація щодо цілей та напрямів політики невизнання міститься в аналітичних матеріалах Інституту Чорноморських стратегічних досліджень, наприклад: https://www.blackseanews.net/read/161341. Автори стверджують, що політика невизнання спроби анексії Криму має реалізуватися в тому числі через прийняття міжнародними організаціями та окремими країнами рішень, в яких містяться такі положення, перелік яких не є вичерпним:

  • заборона прямого чи опосередкованого визнання спроби анексії у документах чи діях (включаючи відвідання Криму чи роботу в Криму на умовах РФ);
  • заборона на публікацію та демонстрацію в будь-якому вигляді географічних і навігаційних карт, в яких вказувалася б «приналежність» Кримського півострова Російської Федерації;
  • заборона для туристичного бізнесу, в тому числі онлайн-сервісів бронювання та надання логістичних та страхових послуг;
  • заборона організаторам міжнародних наукових, освітянських, туристичних, спортивних, культурних, бізнесових та інших заходів, виставок, фестивалів, рекламних кампаній та інших подій та інші.

Одним із можливих документів, підписання яких могло би відбутися за результатами проведення II саміту Кримської платформи, може стати Декларація щодо політики невизнання окупації АР Крим та м. Севастополь. Прийняття такої декларації стало би важливим кроком вперед для підвищення ефективності політики невизнання окупації Криму. Декларація, зокрема, має чітко деталізувати політику невизнання: навести цілі такої політики; сфери, на які вона розповсюджується; алгоритм дій держав-підписантів у випадку виявлення фактів порушення такої політики окремими юридичними особами; вимоги щодо взаємодії з російськими компаніями з метою уникнення потрапляння окремих продуктів на окуповану територію з території Російської Федерації тощо.

Економічний розвиток півдня України

На установчому саміті Кримської платформи обговорювалась необхідність реалізації економічних, інфраструктурних та інших проєктів у південних регіонах України. Так, у фінальній декларації Кримської платформи міститься наступне: (Учасники вирішили) розглянути можливість підтримки економічних, інфраструктурних та екологічних проектів, які сприяли б подальшому розвитку регіонів України, які межують з тимчасово окупованим Кримським півостровом.

У червні 2021 року на території Херсонської області проводився I міжнародний інвестиційний форум «Південна стратегія розвитку». На форумі був презентований значний перелік економічних та інфраструктурних проєктів, реалізація яких стала би потужним поштовхом для розвитку півдня України. Детальніше ознайомитися з проєктами можна за посиланням: https://ustrategy.org.

Питання сталого розвитку прилеглих до окупованих територій регіонів є стратегічно важливим, оскільки перш за все саме на підставі прагматичних розрахунків абсолютна більшість мешканців окупованого Криму приймають рішення щодо інтенсивності їх контактів з материковою Україною, а саме: вступ до закладів освіти; отримання документів; пошук роботи; отримання медичних послуг та багато іншого.

Для України є важливим забезпечити високий контраст між рівнем розвитку підконтрольної території та окупованого Криму у соціальній, освітній, культурній, економічній та інших сферах. На жаль, поки можемо констатувати, що недостатній економічний та соціальний розвиток регіонів України кардинально ускладнює реінтеграцію окупованого Криму.

Саме тому, питання забезпечення сталого розвитку південних регіонів України, перш за все, Херсонської області, має бути одним із пріоритетів у контексті державної політики деокупації та реінтеграції Криму.

Проведення інвестиційного форуму стало важливим першим кроком, але цього недостатньо. Інвестування у прилеглі до окупованих територій України завжди несе більші ризики для інвесторів навіть порівняно з не найпривабливішим бізнес-кліматом решти регіонів України. Це вимагає розробки додаткових стимулів для інвестування в південні регіони. Україна у цьому питанні має використовувати підхід, який передбачає внутрішнє інвестування за фінансової підтримки міжнародних партнерів.

По-перше, на цей момент в Україні функціонує Державний фонд регіонального розвитку, який може використовуватися для розвитку прилеглих до Криму території. Кошти фонду використовуються відповідно до Державної стратегії регіонального розвитку. Так, у Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 у рамках стратегічної мети 1 «Формування згуртованої держави в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та просторовому вимірах» визначено оперативну ціль 3 «Створення умов для реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях в український простір». Проте, у затвердженому Плані заходів реалізації Стратегії на 2021-2023 роки на виконання оперативної цілі 3 передбачена реалізація лише одного завдання: «Забезпечення захисту і повноцінної реалізації національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях або вимушено переселилися з них, у тому числі корінних народів та національних меншин». У зв’язку з цим, можна припустити, що кошти Державного фонду на цей момент фактично не використовуватимуться у цілях деокупації та реінтеграції Криму.

Беручи до уваги, що відповідно до Закону України «Про засади державної регіональної політики» метою функціонування Державного фонду регіонального розвитку не є реінтеграція та деокупація Криму, на цей момент цього механізму є недостатньо. Одним із шляхів забезпечення сталого розвитку прилеглих до Криму територій є створення окремого Державного фонду розвитку території, прилеглих до тимчасово окупованих території. Іншим шляхом є внесення змін до Закону України «Про засади державної регіональної політики», зазначивши, що частина коштів фонду має використовуватися у цілях державної політики щодо деокупації та реінтеграції Криму, а саме, розвитку прилеглих до тимчасово окупованої території областей України.

По-друге, важливим є створення стимуляційних умов для ведення бізнесу на території Херсонської області, наприклад, шляхом запровадження спеціального правового режиму ділової активності (спеціальні економічні зони). За словами експертів Київської школи економіки: «Найпопулярніші цілі створення таких зон – залучення іноземних інвестицій (в тому числі, і на проблемних територіях), налагодження міжнародної та регіональної співпраці, створення нових робочих місць, розвитку територій навколо СЕЗ, експериментування з регулюванням ділової активності».

Другим крилом такого підходу є залучення фінансової підтримки міжнародних партнерів у різних формах: кредитів із низькою обліковою ставкою; фінансової допомоги; прямих іноземних інвестицій тощо. 24 серпня 2021 року Велика Британія, Канада, США, Швейцарія та Швеція оголосили про наміри утворити спільний міжнародний фонд «Партнерство за сильну Україну», підписавши відповідний документ, що є початком такої діяльності.

Саме Кримська платформа може стати тим координаційним механізмом, який просуватиме ідею необхідності інвестування в південні регіони у зв’язці «Україна-міжнародні партнери». Але залученість міжнародних партнерів стане можливою виключно за умови формування Україною нових інструментів для сталого розвитку півдня України та реалізацією конкретних проєктів.

Знищення української ідентичності

З 2014 року саме права людини були головною вхідною точкою для залучення міжнародних партнерів до теми тимчасово окупованого Криму. Постійні порушення прав людини Російською Федерацією на територій Криму регулярно засуджуються провідними державами світу, а також міжнародними організаціями. Сьогодні можемо говорити про значну кількість майданчиків, на яких центральною темою в контексті окупації Криму є саме питання дотримання прав і свобод людини.

Не дивлячись на це, певні аспекти порушень прав людини в окупованому Криму залишаються на периферії уваги як української влади, так і міжнародного співтовариства. Головним таким питанням є системна політика держави-агресора спрямована на знищення української ідентичності в окупованому Криму.

У міжнародних документах постійно згадуються різні аспекти порушень прав людини в окупованому Криму. Але питання цілеспрямованої політики держави-окупанта щодо знищення української ідентичності зустрічається вкрай рідко і лише тезово, не розкриваючи підґрунтя та наслідків таких дій. Наприклад, у резолюції Генеральної асамблеї ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Україна» (16 грудня 2020 року) містяться лише короткі згадки про це:

  • глибоко стурбована обмеженнями, з якими стикаються українці, в тому числі кримські татари, у здійсненні своїх економічних, соціальних та культурних прав, включаючи право на працю, а також можливість зберегти свою ідентичність і культуру та здобувати освіту українською та кримськотатарською мовами;
  • засуджує всі спроби Російської Федерації легітимізувати або нормалізувати спроби анексії Криму, включаючи автоматичне надання російського громадянства, незаконні виборчі кампанії та голосування, зміну демографічної структури населення Криму та придушення національної ідентичності.

Що стосується української спільноти, то Російська Федерація принципово не визнає сам факт існування окремої української ідентичності. Єдиним відповідним результатом для Російської Федерації є їх цілковита асиміляція та повне зачищення культурного, політичного, інформаційного та інших просторів від будь-яких згадок про присутність на півострові українців як окремої етнічної спільноти. Отже, відбувається переслідування та примусова депортація українських активістів; знищення Кримської єпархії ПЦУ; ліквідація освіти українською мовою в закладах освіти; перейменування та знищення місць пам’яті; заборона доступу до українських ЗМІ; цілковита зміна демографічного складу населення Криму. Усі вищенаведені приклади формують картину системної державної політики Російської Федерації щодо українців на території Кримського півострова – етноцид.
Станом на зараз в української влади та міжнародної спільноти відсутнє спільне системне бачення щодо цілеспрямованої політики Російської Федерації в окупованому Криму з метою знищення української ідентичності. Кримська платформа може стати важливим майданчиком, завдяки якому питання системного переслідування української громади Криму набуде широкого розголосу.

Іван КРИМСЬКИЙ

 

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: