/

Крим: перші кроки в Україні

Почати

Немає сумніву в тому, що вивчення реакції кримського населення на передачу Кримської області до складу України перебувало під пильним зором кремлівського керівництва. Зібрана інформація, яка не поширювалася у ЗМІ, надходила до Кремля засобами спецзв’язку. Про це свідчить реакція українського центрального комітету на висновки в процесі обговорення побоювання частини російського населення щодо «неодмінної українізації півострова». Випереджуючи події, кремлівські ідеологи вже тоді готували підґрунтя для зросійщення в Криму переселенців з України. За їхнім задумом, півострів мав бути відроджений і розбудований українськими переселенцями, але він, як і раніше, мав залишитися російськомовним.

Не випадково це питання нібито спонтанно виникло на XXV партійній конференції, що відбулася 10 березня 1954 року, фактично через два тижні після прийняття Постанови ВР СРСР про зміну адміністративного перепідпорядкування Кримської області.

Очевидно, на такому зібранні партійні та господарські представники мали б перейматися катастрофічним станом кримської економіки, занедбаним сільським господарством, низьким рівнем життя, гострою нестачею води та електроенергії, відсутністю доріг, водогонів, каналізацій у більшості міст Криму. Проте тодішніх керманичів зацікавило зовсім інше. Для них важливим стало убезпечити Крим від поширення української мови й культури. Питання загострилося й тому, що серед керівних кадрів було чимало тих, хто в часи війни перебував у тилу, а після її завершення боровся з УПА.

Вивчення особових справ значної частини тогочасного кримського керівництва, які я переглядав у фондах колишнього партархіву, виявило, що багато хто з цих осіб під час війни не були справжніми фронтовиками, вони обіймали різні штабні посади, були політпрацівниками, служили інтендантами чи працювали в армійських газетах.

Після депортацій з Криму німців, кримських татар, греків, вірмен, болгар, інших етносів почалася перша хвиля відбору переселенців для заселення південнобережжя й передгір’я як найбільш облаштованих для життя частин півострова. Перевага надавалася сільським активістам, членам партії, колишнім охоронцям ГУЛАГів, смершівцям та відставникам. Тому закономірно, що ці нові кримчани холодно сприйняли урядові рішення про перепідпорядкування Кримської області Україні. А оскільки це рішення було прийняте найвищим кремлівським керівництвом, то не наважувалися щось заперечити. Єдине, на що вони спромоглися, – показати перед новою київською владою іншу, відмінну від загальноприйнятої, точку зору. Для них було важливо озвучити її з високої трибуни обласної партконференції.

Знаменно, кримська преса ані перед передачею, ані після входження Криму до України не говорила хоч про якусь критику рішень кремлівських вождів. Не зміг я відшукати і виступи делегатів XXV конференції. Можливо, їх зберігали у спеціальному фонді.

Витяг з виступу секретаря ЦК КПУ Миколи Підгорного на цій конференції розкриває маловідомі факти позицій частини кримської верхівки щодо акту передачі Кримської області до складу України. Це, як уже відомо (див. газету “Кримська світлиця” № 30 за 2017 р.), проявилося ще під час обговорення цього питання в трудових колективах.

Підгорний М. тоді зачитав одну із записок, яких, за його словами, надійшло чимало до кримських керівників: «В настоящий момент отделы райисполкомов начали получать из Министерств УССР документы на украинском языке. Желательно знать каков будет порядок введения украинского языка в Крымской области, в частности в советских учреждениях, школах, прессе, радио и т.п.». Зрозуміло, що записку вміло використано як зачепку; такі показові моменти дозволяли доповідачам, так би мовити, легалізувати й актуалізувати шорсткі питання. Відтак, партійний вождь закцентував на спланованому і відповів: «Це питання, настільки мені відомо, хвилювало трудівників Кримської області ще задовго до того, як було оголошено Указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області до складу УРСР… Я повинен сказати, що такі розмови цілковито безпідставні, потрібно враховувати, що в Україні таких областей як Кримська, або майже таких, чимало. Сюди відносяться Ворошиловградська, Сталінська і низка інших областей, де навчання в школах проводиться російською мовою, діловодство ведеться також російською. Ясно, що так само буде і в Криму».

Отже, ще до офіційної передачі області було вирішено, що Крим залишиться російськомовним, тому явно не українським.

Як величезне досягнення комуністів, кремлівський психолог Микола Підгорний продемонстрував навіть в Україні наявність російських шкіл. Щодо цього, то “навіть у західних областях України маємо російські школи, так само і в усіх інших областях. Але і в цих школах українську мову вивчають як предмет” – з гордістю заявив секретар ЦК КПУ. До якого рівня національної деградації можна опуститися партійному керівнику республіки, щоб майже з вибаченням переконувати делегатів кримської партійної конференції в тому, що нічого поганого не станеться, якщо в Україні “в російських школах буде викладатися українська мова. Викладають же інші мови”.

Підгорний М. тоді запевнив: «Діловодство як велося, так і буде вестися російською мовою. Немає ніякої потреби переводити діловодство на українську мову». Як узагалі “можна подумати про те, що діловодство в установах може вестися українською мовою», – обурювався сам виступаючий. “Стосовно радіо, кіно, листування — те ж саме, все буде так, як і було”. І, як з’ясувалося, ніколи навіть не порушувалося питання, щоб одразу після приєднання Криму до України, все ставити “шкереберть, все перевести на українську”. Оце “шкереберть” вичерпно характеризує ставлення до всього українського як доповідача, так і всіх кримських партійних керівників.

Варто тут зазначити, що цю гуманітарну політику ніхто навіть не намагався переглянути. Ситуація в цій сфері істотно не змінилася навіть за 25-річний період незалежності України. І те, що рівно через 60 років ми втратили відбудований руками нашого народу Крим, значною мірою є наслідком продуманого курсу кремлівських вождів, накресленого для Кремлівської області ще у далекому 1954 році.

 

Петро Вольвач

Автор культурологічних матеріалів, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: