ФОТО: півострів Крим з відкритих джерел, https://rubryka.com/video/crimea-ecology/
//

Крим: довкілля та людина. Перші кроки реінтеграції

Почати

Цього року чимало експертів прогнозують деокупацію півострова і початок українського урядування. За інформацією віцепрем’єрки уряду Ірини Верещук, ухвалено урядове рішення про підготовку державних службовців для Криму[1]. Серед першого набору фахівців, за офіційними джерелами, не передбачається підготовка спеціалістів з питань охорони довкілля, і за лаштунками громадськості – питання стратегічного бачення розвитку Криму загалом. Далі я спробую накреслити коло питань, які стосуються екологічної складової розвитку півострова, показати взаємозв’язок між довкіллям та загальним соціально-економічним розвитком півострова, визначити, де є критичні точки дотику стану унікальних природних об’єктів з напрямами подальшого розвитку територій.

Ось уже 9 років, як Крим опинився під російською окупацією. Покоління дітей, які мали піти до школи у вересні 2014 року, вже завершують навчання, крім того, два покоління студентів отримали дипломи і разом з дипломами – ідеологічні настанови російських університетів. А що навколо? Економіка, яка всі 9 років перетворювалась на додаток до військової бази, і це було виправданням усього, що відбулося зі станом довкілля, природно-заповідними об’єктами, об’єктами культурно-історичної спадщини. Корінні мешканці Криму, корінні народи, зокрема киримли, майже розчинилися серед «новітніх мігрантів». І майже одразу після деокупації виникатимуть декілька викликів.

Перший. Урядовий. Майже повна відсутність серед місцевого населення людей, готових і спроможних до урядування, особливо на регіональному рівні, хоча місцеве самоврядування теж буде у скрутному становищі. Ми маємо відновити, а можливо, і створити систему урядування. Урядування на центральному рівні, на місцевому рівні, на рівні безпекових викликів, на рівні галузевого та регіонального управління, і все це дуже швидко. Тут є дві потенційні небезпеки. Небезпека кадрова і матеріально-технічна. Кадрова полягає у неможливості заповнити потенційні вакансії проукраїнськими фахівцями або фахівцями, які будуть залучені з інших регіонів України, і «перевантаження» цих функцій на місцевий рівень без належної уваги до їхньої політичної та громадянської позиції. Друга небезпека – відсутність матеріально-технічного та фінансового забезпечення урядування, особливо для нових управлінців, і їхнє поетапне «повернення» до місць попереднього проживання і працевлаштування. І ми повертаємо Крим у гіршому варіанті, ніж це було 2014 року.

Другий. Розвитковий. Економіка, що орієнтована на мілітарні цілі, не може так само розвиватися, без кардинального реформування і трансформацій. Проблема полягає у відсутності чіткого розуміння інвестиційної привабливості різних об’єктів Криму, бо всі вони потребуватимуть ретельного аналізу та оцінки доречності їх використання у подальшому. Яка економіка майбутнього Криму сьогодні вдається більш перспективною? Це – аграрний сектор, попри важкі агрокліматичні умови та необхідність застосування сучасних агротехнологій рослинництва і тваринництва. Пригадаємо, як держава Ізраїль створила світовий хаб овочівництва в кам’яній пустелі. Тож степи Криму, як і південних областей материкової України, мають давати гарний і затребуваний далеко за межами України врожай. За часи окупації врожайність степових районів Криму впала на 25% (за даними окупаційної влади)[2], а після деокупації потенційна врожайність може зрости до рівня, який значно перевищує початок 2000-х.

Третій. Соціальний. Соціальні зобов’язання потребуватимуть ґрунтовного перегляду – пенсіонери російських збройних сил і силових структур, державні службовці, керівники бюджетних підприємств не мають розраховувати на «універсальне» вирішення всіх питань. Однак з боку України це потребуватиме ресурсів і витримки.

Четвертий. Фактор довкілля та екологічної безпеки. На цьому я хочу зупинитися більш детально. Дослідження стану довкілля Криму були ускладнені через неможливість отримати достовірну інформацію про стан природних ресурсів та наслідки негативного впливу на довкілля півострова. Російські джерела інформації спочатку були закриті для запитів з України, потім були закриті навіть із використанням VPN, і, нарешті, офіційні сайти практично припинили давати будь-яку інформацію, яка стосувалася статистики природокористування.

Які основні питання стосовно довкілля ми розглядали протягом років тимчасової анексії?

Перше і, мабуть, найголовніше – це питання про воду. Водозабезпеченість Криму, проблеми з водопостачанням і можливості вирішення цих проблем. Було навіть знято документальний фільм – «Крим. Зневоднення». Однак проблема води залишилась актуальною, попри заповнення минулого року всіх 22 водосховищ півострова. Зазначимо, що загальний об’єм водосховищ – 334,2 млн м3. Залежно від джерела наповнення їх поділяють на: водосховища природного стоку та наливні водосховища Північно-Кримського каналу (нині якісний стан води – величезна кількість механічних домішок – не дозволяє воду каналу, яка крадеться окупаційною владою з Дніпра, використовувати для житлово-комунальних потреб).

Тож розглянемо, з чого складається водний баланс Криму.

Територією Кримського півострова протікає 1 657 річок, струмків і балок загальною довжиною 5 996 км. Їхня довжина, площі водозбірних басейнів та обсяги води, що протікає, невеликі. Водотоки завдовжки менше 10 км складають більшість – 92,1%.

Надалі зазначимо, що стан поверхневих водних ресурсів Криму нині не відповідає даним численних довідників та статистичних джерел.

На ділянці від Алупки до Ялти найвідоміша річка – Хастабаш, яка починається під горою Ай-Петрі. Довжина річки – 2,45 км. Впадає річка в море на схід від мису Комунарів. Річка багатоводна, ніколи не пересихає. Поверхневий водозбір річки малий, з урахуванням території Ай-Петринської яйли – 5,63 км2. Одна з небагатьох ще наявних річок, яка у 2019-2020 роках перетворилася у маленький потічок. Річка частково відновилася тільки минулого року через аномальні опади.

Через західну частину Ялти протікає річка Учан-Су. Довжина річки – 7,0 км, площа водозбірного басейну – 28,9 км2. Річка бере початок під кромкою Ай-Петринської яйли на значній висоті і тече вниз із дуже великим нахилом. Двокаскадний водоспад Учан-Су є найвищим у Криму (його висота – 98 м). На другому каскаді споруджено невелику будову з водозабором і скульптурою орла на даху. Звідси вода надходить у Могабинське водосховище обсягом 300 тис. м3 і використовується потім для водопостачання Ялти. Основні притоки Учан-Су – правобережні Барбала і Кухна та лівобережний Яузлар – гірські річки, що несуть свої води в глибоких ущелинах.

Через східну частину Ялти протікає річка Дерекойка, впадає в море поблизу морського порту. Дерекойка – найбільша ріка Південного берега Криму. Довжина її становить 9,6 км, площа водозбірного басейну 51,0 км2. Річка бере початок під кромкою Нікітської яйли злиттям річок з лівого берега Гува і з правого – Путаміца (Бал-Алма).

З північно-західних схилів Головного пасма беруть початок найзначніші за протяжністю і водністю річки Кримського півострова (з південного заходу на північний схід) – Бельбек, Кача, Альма, Західний Булганак.

Річка Бельбек (довжина – 55 км, площа басейну – 505 км2) – одна з найбільш багатоводних річок Криму. Середні, за багаторічними спостереженнями, витрати води в гирлі дорівнюють 2,08 м3/с, що становить 65,5 млн м3 за рік. Річка починається біля села Щасливого злиттям річок Біюк-Узенбаш і Манаготра. Річки, що становлять верхів’я Бельбека, є гірськими потоками з вузьким руслом, великим падінням, крутими високими берегами. Впадає річка в Чорне море біля села Любимівка. Поблизу моря русло схоже на яр завширшки в 25-30 м.

У 2020 році річка практично припинила своє існування, сухе русло спостерігалося на всій довжині. Минулого року річка відновилася, але у спеціалістів є мотивовані сумніви щодо того, чи залишиться наявна водність річки при зміні режиму сезонних опадів.

Річка Альма завдовжки 79 км є однією з найбільш протяжних річок Криму. Площа водозбору дорівнює 635 км2. Витік річки розташовується на території Кримського природного заповідника в Центральній гірській улоговині. Одним із джерел Альми є цілюще джерело Савлух-Су (пам’ятка природи місцевого значення), що впадає в 0,5 км нижче джерела. Впадає Альма в Каламітську затоку Чорного моря. Середньобагаторічні витрати Альми становлять 1,2 м3/с; обсяг річного стоку – 37,5 млн м3. Водами річки наповнюються два водосховища: Партизанське, об’ємом 34,4 млн м3 для водопостачання Сімферополя, та Альмінське, об’ємом 6,2 млн  м3 для підживлення Альми з метою зрошення садів.

На північних схилах Головного пасма беруть початок Салгир і його основні притоки. Салгир разом із притокою Біюк-Карасу являє собою найбільшу в Криму річкову систему. Загальна довжина Салгира і 14-ти приток, що безпосередньо впадають у нього, дорівнює 923 км. Площа водозбірного басейну Салгира – 3 750 км2. Річка Салгир – єдина річка Криму, що має довжину понад 200 км. Починається Салгир злиттям річок Кизил-Коба та Ангара на північ від села Перевального.

Водозбірний басейн Салгира межує на сході з басейном річки Східний Булганак, на південному сході – з басейнами річок Південного берега Криму, на південному заході – з басейнами річок Альма і Західний Булганак. Густота річкової мережі водозбору р. Салгир – 0,25 км/км2.

Основними природними режимоутворювальними факторами для забезпечення Криму водними ресурсами є: кліматичні (атмосферні опади, температура, дефіцит вологості), геоморфологічні, геолого-гідрогеологічні.

Метеорологічні умови в перші роки тимчасової анексії, а саме: у 2014-2018 роках, для більшості районів Криму були сприятливими для поповнення запасів підземних вод за рахунок атмосферних опадів. Максимальна кількість опадів випала в рівнинному Криму (метеостанція Сімферополь – 406,5 мм), мінімальна – в Нижньогірському районі (метеостанція Нижньогірська – 183,4 мм).

Загалом у Криму, за даними минулих років, максимум опадів випадає у районах Гірського Криму і Південного берега Криму, а мінімум опадів – у Північному Криму, на Керченському півострові і Присиваш’ї. Для Кримського регіону характерним є нерівномірний розподіл запасів прісних підземних вод. Так, більш висока (>70 тис. м3/добу) насиченість геологічних утворень прісними водами встановлена в Сакському, Джанкойському, Нижньогірському, Красногвардійському, Роздольненському, Бахчисарайському районах. Найбільший водозабір характерний для Красноперекопського району (99,279 тис. м3/добу), Джанкойського району (64,224 тис. м3/добу), Сакського району (54,127 тис. м3/добу), Красногвардійського району (30,742 тис. м3/добу), Бахчисарайського району (21,99 тис. м3 /добу) і Сімферопольського району (14,055 тис. м3/добу). Незначні обсяги водозабору (5,288 тис. м3/добу) спостерігалися в Ленінському районі.

Чи достатньо цього для водозабезпечення Криму? Питання багато в чому риторичне, бо пов’язане з кількома факторами. Як використовуватимуться наявні водні ресурси? На яку кількість людей вони розподіляються, а головне – яку економічну активність вони забезпечуватимуть?

Сьогодні Крим перетворюється у потужну військову базу. І мілітарні та парамілітарні, і споріднені й обслуговувальні підприємства, а також відповідні господарчі об’єкти, потребують чималої кількості води. І це – головний (чи принаймні найважливіший для російської влади) споживач водних ресурсів півострова.

Для того, щоб усвідомити причини водного дефіциту в Криму, маємо пригадати знищення ландшафтних умов для наповнення річок і водосховищ через різні інфраструктурні проєкти, хаотичну забудову, безконтрольне буріння свердловин у пошуках підземних вод тощо.

Це питання доволі широке, воно водночас пов’язано з кліматичними змінами та недолугими намаганнями окупаційної влади не помічати системності водного дефіциту, адже за декілька років «інерційного сценарію» можна буде розраховувати тільки на аномальні природні явища[3]. За роки тимчасової окупації намагання окупаційної влади вирішити проблему водопостачання через глибоководне (пропозиція бурити дно Азовського моря глибокими свердловинами, із заглибленням понад 1000 метрів[4], викликає, окрім скепсису, природне занепокоєння наслідками такої діяльності для довкілля[5]) та поверхневе буріння, опріснення води, штучне засівання хмар йодидом срібла для створення опадів (штучні дощі) не дало бажаного результату (ми детально вивчали це питання та причини неефективних наслідків, які призвели до підтоплення Сімферополя[6]). Наприклад, для забезпечення опрісненою водою потреб Криму необхідно витратити величезні матеріальні ресурси, які вимірюються в мільярдах доларів (якщо скористатися досвідом Тунісу з опріснення середземноморської води на о. Джерба, то собівартість такої системи опріснення сягнула б майже 1 мільярда євро для Криму, а загалом 1 кубічний метр опрісненої води за сучасними технологіями коштує до 1,7 дол. США[7], однак, треба взяти до уваги, що така вода потребує подальшого доведення до питної якості, бо вона за своїм складом близька до дистильованої). Крім того, треба буде вирішити величезну проблему утилізації рапи, яка утворюється в процесі опріснення.

Підготовчі та проєктні роботи з опріснення води тривають, і нині вони опинилися у компетенції «Роскосмосу»[8], однак нині про їх доведення до практичних результатів говорити марно.

Нині дефіцит водних ресурсів не відчувається так гостро, як у минулі посушливі роки. Навіть прорив дамби біля Каховського водосховища не приніс бажаної водності – зруйнованим і занедбаним за багато років зневоднення Північно-Кримським каналом йде вода, мутність якої перевищує всі припустимі нормативи. Головна проблема водозабезпечення Криму – це мілітаризація та незбалансоване водоспоживання. І це не можна вирішити нині на місцевому рівні, бо Крим – це «обгортка» пропаганди, а що там «посередині» мало кого цікавить серед кремлівських можновладців.

Друге питання – це проблеми природно-заповідного фонду. Якщо заповідник заважає «важливим справам», то це – проблема заповідника. І тоді в ньому вже можна будувати, зрубувати цінні дерева та знищувати екосистеми. Ялтинський гірсько-лісовий заповідник при прокладанні траси «Таврида» змінив свій статус і природоохоронне значення. Зносили цілі елементи рельєфу та цінні ландшафти, наприклад, зникла з кримських краєвидів гора Агармиш[9]. Як довели дослідження Кримськотатарського ресурсного центру під керівництвом автора, збиток для довкілля тільки через знищення дерев і чагарників склав понад 1,15 млрд грн[10]. Минулого року окупаційна влада запланувала знищення майже мільйона дерев у Байдарському заказнику для будівництва нової лінії електропостачання для Севастополя[11]. Звісно, що так звані «природоохоронні органи» окупаційної влади погодились на це.

Третє – видобування корисних копалин. Зрозуміло, що російська влада привласнила всі надра півострова, розробки копалин у Балаклаві, біля Керчі, видобування будівельних матеріалів у степовому Криму стало предметом і хижацького ставлення до довкілля, і конфліктів. До речі, потужні російські компанії не проводять безпосередні роботи щодо видобування корисних копалин, звісно, через пересторогу опинитися під санкціями. Тому ці роботи здійснюють дрібні підприємці, і далі через посередників сировина потрапляє до споживача.

У Криму, згідно з офіційними даними, на момент окупації розташовувалося 24% усіх придатних до експлуатації (видобування) вапняків України. Всі кримські родовища вапняків експлуатуються і нині.

Потреба металургійної промисловості України у флюсових вапняках, а це 20-25 млн тонн на рік, практично повністю задовольнялася за рахунок видобутку на кар’єрах, розташованих у Донецькій області та в Криму, де зосереджено 97% розвіданих запасів вапняків для металургійної промисловості. Українські металурги нині не отримують достатньої кількості флюсових вапняків, бо, крім втраченого Криму, значна частина вапнякових родовищ опинилася на непідконтрольній Україні частині Донбасу. Однак повернемося до Криму.

Нині продаж і видобування вапняку сконцентровані у декількох приватних компаній, однією з найбільших є компанія «АМОНТЕ» (село Відкрите, істор. назва – Найн Бронт), значний видобуток понтичного вапняку  здійснюється на Іванівському родовищі, але санкції мають орієнтуватися на компанії, що є покупцями вапняку на теренах РФ.

Саме великі підприємства мають нести відповідальність за порушення українського законодавства, крім безпосередніх видобувачів мінерально-сировинних ресурсів, які загалом є представниками малого та середнього бізнесу.

«Балаклавське рудоуправління» (назва збережена і нині)  поставляла флюси на більшість металургійних заводів України. Нині покупцями флюсів є російські підприємства. Звісно, з 2014 року жодних перевірок щодо впливу на довкілля за чинним українським законодавством не проводилося.

Для офлюсування агломерату на Камиш-Бурунському комбінаті виявилося більш вигідним використання місцевих хімічно придатних сарматських, меотічних і понтичних вапняків-черепашників. Нещодавні повідомлення про масову загибель птахів поблизу комбінату свідчать про небезпеку цього підприємства для довкілля.

Видобування піску в Керчі. Видобування здійснюється в декількох місцях, але найбільш небезпечним є використання Нижньо-Чурбаського хвостосховища. Внаслідок значної концентрації важких металів та інших забруднювальних речовин і сам видобуток, і використання піску загрожують здоров’ю людей, а також навколишньому середовищу Керченського півострова та Чорного моря.

У піску греблі, що межує з відходами, вміст миш’яку в 377 разів вищий за гранично припустиму концентрацію.

Хвостосховище (спеціальна споруда для безпечного зберігання токсичних речовин) експлуатувалося з 1968 року та призначалося для збирання отруйних відходів Камиш-Бурунського залізорудного комбінату. За повідомленнями кримських ЗМІ, ці відходи використовують для будівництва.

Четвертий окремий блок питань – стан ґрунтів у Центральному Криму та забруднення довкілля на півночі півострова. Численні аварії на «Кримському титані» (нині – ТОВ «Титанові інвестиції»), неможливість підтримувати зрошувальне землеробство, скорочення економічної активності на північному заході та північному сході півострова – все це призводить до поетапного та послідовного нехтування природоохоронними питаннями. Зазначимо, що поки ми не в змозі оцінити дистанційно наслідки забруднення довкілля через викиди забруднювальних речовин на заводах Красноперекопська та Армянська, але навіть з огляду на матеріали російських ЗМІ ситуація давно вийшла за межі «звичайної аварії». Опосередковано можна зазначити, що зміна кольору листя та взагалі його відсутність на деревах свідчить про вкрай небезпечні рівні забруднення після викидів на заводі «Титан» 23-24 серпня 2018 р. Імовірніше, йдеться про перевищення гранично припустимих концентрацій забруднювальних речовин у декілька разів[12]. Віддалені в часі наслідки викидів будуть простежуватися роками (до речі, як і при аварії (пожежі) нафтобази у Васильківському районі, а саме: в с. Крячки Васильківського району Київської області, що почалася 8 червня 2015 року і тривала 8 днів. База належить ТОВ «Побутрембудматеріали» і входить до мережі «БРСМ-Нафта». Станом на початок пожежі там перебувало 14 тисяч тонн нафтопродуктів. Розмір заподіяної шкоди перевищив 1 млрд грн).

П’яте – стан акваторії Чорного та Азовського морів. Після численних військових навчань та мілітарної активності після початку повномасштабного вторгнення рівень забруднення води прогнозовано достатньо високий, стан флори та фауни акваторії так само перебуває під постійним впливом воєнних дій. Екологи звертали увагу на масову загибель морських організмів ще під час навчань біля мису Опук, надалі будь-яка інформація про стан довкілля відсутня, з допомогою космічного зондування можна лише орієнтовно оцінити заподіяну шкоду (детальніше про конкретні наслідки навчань – у дослідженні наших колег з «КримSOS»[13]). Оцінити обсяг заподіяної шкоди від військових навчань та мілітарної діяльності після початку повномасштабного вторгнення можна лише після деокупації півострова та проведення моніторингових досліджень.

Нині формуються підстави для визначення перспектив і можливостей повоєнного стану Криму та всього Чорноморського регіону загалом.

У Бухаресті (Румунія) 12-13 квітня ц.р. пройшла Перша Чорноморська безпекова конференція, яку було організовано Центром оборонних стратегій під егідою Кримської платформи. Конференція мала на меті сформувати спільну позицію учасників щодо механізмів забезпечення мирного та ефективного розвитку регіону на засадах поваги до територіальної цілісності, міжнародного права, мирного вирішення спірних питань та конфліктів. В експертних дискусіях пропонувалося, що для безпеки судноплавства і мирного розвитку Чорноморського регіону НАТО має створити окреме Чорноморське командування з постійною присутністю двох військово-морських груп (за участі Болгарії, Румунії, Туреччини та України), одна з яких матиме військово-морський потенціал (патрульні кораблі) для безпеки судноплавства, а друга – групу тральщиків для розмінування акваторії Чорного моря. Доцільно використовувати і нарощувати судноремонтний та суднобудівельний потенціал Румунії для підвищення боєздатності Військово-морських сил України, інших держав регіону, треба залучати до більш активного діалогу уряди Болгарії, Туреччини та Грузії. Детальніше про зміст дискусій та напрями регіональної співпраці йдеться у моїй публікації для «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу»[14].

Реінтеграція півострова передбачатиме такі кроки з боку української влади у сфері довкілля та природокористування:

  1. Безпека життєдіяльності, подолання наслідків воєнних дій та мілітарної активності. Розмінування, прибирання залишків вибухів та ін.
  2. Оперативний моніторинг стану довкілля, визначення найбільш проблемних та критичних ситуацій, місць скоєння екологічних злочинів. Реєстрація об’єктів, які становлять загрозу для довкілля.
  3. Визначення розмірів заподіяної школи та фіксація правопорушень щодо довкілля та природокористування[15]. Визначення шляхів компенсації заподіяної шкоди.
  4. Поступове відновлення системи державного екологічного моніторингу на півострові.
  5. Відновлення статусу і територіальних меж об’єктів природно-заповідного фонду.
  6. Забезпечення базових потреб населення у водопостачанні і водовідведенні (з обов’язковою оцінкою якості води), опаленні та електроенергії, що мінімізує ризики екологічних катастроф та надзвичайних ситуацій. Оцінка доречності наявних систем водопостачання.
  7. Кадрова політика природоохоронної діяльності. Перші кроки після деокупації передбачатимуть вирішення нагальних кадрових питань. Можливо, доцільно відряджати на певні терміни (до 6 місяців) фахівців з материкової частини України. Відновлення роботи державної екологічної інспекції та місцевих природоохоронних структур.
  8. Залучення до природоохоронної діяльності та консультування міжнародних природоохоронних організацій. Розвиток місцевого екологічного руху.
  9. Мораторій на природокористування на термін до 6 місяців для визначення подальшого унормування природокористування, за винятком потреб життєзабезпечення. Відновлення української дозвільної системи.

Повернення Криму цього року стало порядком денним, а не візією у далеке і невизначене майбутнє, тому розробляти політику і плани дій щодо реінтеграції півострова треба вже сьогодні і невідкладно, бо у нас на підготовку і «концентрацію інтелектуальних зусиль» немає часу.

_________________________________________________

ДЖЕРЕЛА:

[1] https://www.unn.com.ua/uk/news/2014712-chas-pochinati-gotuvati-kadri-dlya-krimu-vereschuk-pro-pidgotovku-do-reintegratsiyi-pivostrovu

 

[2] https://www.pravda.com.ua/articles/2020/04/8/7246911/

 

[3] https://ctrcenter.org/uk/activities/429-doslidzhennya-ekologo-klimatichna-diskriminaciya-v-okupovanomu-krimu-vimiri-ta-zagrozi

[4] https://www.pravda.com.ua/news/2021/05/5/7292544

[5] https://crimea.suspilne.media/ua/news/3489

[6] https://ctrcenter.org/uk/activities/258-krim-ta-voda-hibni-namagannya-2

[7] https://www.dw.com/uk/oprisnennia-vody-v-krymu-skilky-tse-koshtuvatyme-rosii/a-56427447

[8] https://www.radiosvoboda.org/a/roskosmos-oprisnennia-vody-krym-sanktsii/31081930.html

[9] https://armyinform.com.ua/2020/11/23/tavryda-doroga-smerti-v-krymu-chy-doroga-smerti-krymu/

[10] https://ctrcenter.org/uk/activities/374-prirodni-resursi-ta-stan-dovkillya-krimu-v-ekonomichnomu-vimiri-zbirayemo-dokazi-ta-ocinyuyemo-naslidki-gospodaryuvannya-za-chasi-okupaciyi

[11] https://krymsos.com/znyshhat-miljon-derev-vlada-rf-planuye-provesty-lep-cherez-zapovidni-terytoriyi-bilya-sevastopolya

[12] https://ctrcenter.org/uk/2535-v-armyanske-snova-zhaluyutsya-na-ekologiyu-2

[13] https://krymsos.com/doslidzhennya-dovkillya-krymu-zminy-i-vtraty-za-chas-okupacziyi-chastyna-ii-zabrudnennya-dovkillya-ta-vysnazhennya-pryrodnyh-resursiv

[14] https://www.freiheit.org/de/ukraine-und-belarus/staerkung-der-regionalen-zusammenarbeit

[15] Нині це понад 52 млд.дол. США. https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3696436-vijna-vze-zavdala-skodi-dovkillu-ukraini-na-majze-2-triljoni-strilec.htm

_________________________________________________________

Євген  ХЛОБИСТОВ, 

професор НаУКМА, співкоординатор групи “Екологія та економіка” Експертної мережі Міжнародної Кримської платформи  на замовлення редакції газети “Кримська світлиця”

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: