Михайло Дорошенко. Фото надано автором.
/

Козаки Михайла Дорошенка: від Юрмали до Бахчисарая

Почати

Знаменитий гетьман Михайло Дорошенко –  засновник козацької старшинської династії Дорошенків – за припущеннями дослідників був з Канева, народився десь у 1570-х роках та, найімовірніше, був зі шляхетського роду, адже мав власний герб. А от перші згадки про майбутнього гетьмана знаходимо в час знаменитих військових кампаній Петра Конашевича-Сагайдачного. У цьому матеріалі ми спробуємо докладніше розповісти чим собі здобув славу видатний український полководець.

Похід на Москву і рейд по Рязанщині

Коли в 1618 році польський королевич Владислав і козацьке військо на чолі з гетьманом Сагайдачним рушили на Москву, гетьман відправив полковника Михайла Дорошенка на чолі 10-тисячного загону в рейд по Рязанщині. Наприкінці липня його військам вдалося захопити міста Лебедянь, Скопин, Данков, Ряжськ. На початку серпня загін Дорошенка спалив посад Переяславля-Залєського. При поверненні до Сагайдачного були захоплені Пєсочня, Сапожок та Шацьк.

Герб Михайла Дорошенка. Фото надано автором.

Невдовзі після цього козацькі війська стали табором біля Черкізова, звідки 24 вересня Сагайдачний відправив полковників Михайла Дорошенка та Богдана Коншу на переговори із польсько-литовським командуванням щодо з’єднання військ перед майбутнім штурмом Москви. 28 вересня посли прибули до Звенигорода і під час переговорів домовились, що з’єднання відбудеться в селищі Тушино, куди війська Сагайдачного прибули 8 жовтня.

Після штурму, в якому Михайло Дорошенко безсумнівно теж брав участь, московіти зажадали підписати мирну угоду.

Деулінське перемир’я — угода, укладена 1 грудня 1618 року між Московським царством і Річчю Посполитою терміном на 14,5 років у селі Деуліні поблизу Троїцько-Сергіївського монастиря (тепер місто Сергіїв Посад Московської області) після спроби польського королевича Владислава та гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного захопити Москву. За умовами Деулінського перемир’я до Речі Посполитої відходили Смоленська й Новгород-Сіверська землі.

Хотинська битва

Після підписання Деулінського перемир’я, козацькі війська зосередилися на боротьбі проти Османської імперії. Дорошенка бачимо на чолі запорозького посольства, що прибуло під стіни Хотинської фортеці 23 серпня 1621 року. Він доповів командувачу Яну-Каролю Ходкевичу про козацькі чини в Молдові та узгодив з ним план спільних дій.

Один із учасників переговорів, польський дипломат і мемуарист Якуб Собеський так охарактеризував Михайла Дорошенка: «полковник з доброю репутацією у молодців за свою хоробрість». А після перемоги під Хотином навіть османський хроніст Наїма говорив про М. Дорошенка, як про «славного і хороброго вождя». Деякі дослідники стверджують, що знаменита пісня про Дорошенка і Сагайдачного була складена саме на честь перемоги в Хотинській битві.

Врешті, вже через рік після смерті Сагайдачного Дорошенка обрали гетьманом.

Українсько-кримський союз

За часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного Військо Запорозьке набуло ознак справжньої держави – мало найкращу в Європі армію, взяло під опіку православну віру, відродивши Київську митрополію, закріпилося на українських землях і почало підписувати міжнародні угоди.

Так, ще в квітні 1618 року посли Війська Запорозького підписали антитурецький план перського шаха Аббаса I Великого щодо переселення 10–12 тисяч козаків у чорноморський порт Яні. 7 квітня того ж року в польській столиці запорозькі посли на чолі із Дмитром Отрохимовичем підписали угоду з Олівером де Марконом (представником герцога Карла Гонзага де Невера, який згодом став одним із засновників нового рицарського ордену під назвою Ліга християнської міліції). Згідно з цією угодою, О. де Маркон став повіреним запорожців у справі залучення їх до хрестового походу проти Османської імперії, що його намагався організувати герцог де Невер. Запорозькі посли пообіцяли виставити на цю війну разом зі своїми союзниками 60-тисячне військо.

Михайло Дорошенко, як побратим Сагайдачного, був його послідовником у державних справах. 24 грудня 1624 року він підписав договір про взаємний ненапад і військово-оборонний союз між Військом Запорозьким і Кримським ханством. Це перший подібний документ, що дійшов до нашого часу, який доводить що Військо Запорозьке вже тоді було суб’єктом міжнародних відносин.

Підписанню передувала участь козаків на чолі з М. Дорошенком у боротьбі за ханський престол між Джанібеком Ґераєм і спадкоємцями хана Саадета ІІ Ґерая (братами Мехмедом Ґераєм ІІІ і Шахіном Ґераєм, який «вирізнявся рішучістю, послідовністю і прихильним ставленням до запорожців»). У 1623 році запорожці в кількості 300 осіб, що поверталися з морського походу повз Керч, приєдналися до останніх і забезпечили їм перемогу в міжусобній борні. Залишивши свої судна в Керчі, козаки на возах, наданих Шахіном Ґераєм, з багатими подарунками повернулися на Січ.

А безпосередньо перед укладанням угоди Шахін Ґерай, набравши повні вози горілки, вин, всіляких ласощів і коштовностей прибув на Січ і провів настільки успішні переговори, що його опоненти доповіли в Стамбулі, що Шахін Ґерай остаточно «покозачився». Деякі дослідники вважають, що Шахін Ґерай прагнув за підтримки запорожців скинути васальну залежність Криму від Османської імперії.

Згідно з підписаним договором, обидві сторони зобов’язувалися, по-перше, не завдавати одна одній ніяких «кривд», «шкод» і «зла», а також застосовувати суворі покарання до порушників миру – підлеглих своїй владі людей. По-друге, в разі збройного нападу на одного з учасників договору інший повинен був надати йому військову допомогу всіма наявними силами.

Але оскільки документ на дніпровському острові Карайтебен підписав не хан Мехмед Ґерай III, а калга-султан (брат хана) Шахін Ґерай, він не був обов’язковим для виконання ханом. Тому під час козацького повстання восени 1625 року, яке очолював гетьман Марко Жмайло-Кульчицький, союзники-кримці так і не надали, згідно з договором, підтримку запорожцям проти польських коронних військ. Хоча, можливо, були й інші причини…

Куруківська угода

«Міжусобиці» були характерними не лише для тогочасного Криму, а й для Війська Запорозького. Михайло Дорошенко обирався гетьманом чотири рази. Востаннє – в листопаді 1625 року, після підписання з поляками в урочищі Ведмежі Лози біля Курукового озера (неподалік сучасного міста Кременчука) мирної угоди. За цією угодою він брав зобов’язання за шість тижнів сформувати реєстрове козацьке військо кількістю 6000 осіб, яке мало розміщуватися лише в коронних (державних) землях, не вступати в зносини з іноземними державами, не робити походи у татарські і турецькі володіння, а також скласти присягу на вірність королю і бути готовим до військових виправ спільно з поляками і литвинами в разі потреби.

Проте найголовніше – Дорошенко позбавився конкурента в боротьбі за булаву – Марка Жмайла та демобілізував опозицію – нелояльне козацтво і «голоту», які мали повернутися в попередній стан (селянство чи міщанство).

Як козаки коней під Юрмалою втратили

Одним із швидких наслідків Коруківської угоди, зокрема, пункту про військову підтримку поляків, стала участь запорожців у польсько-шведській війні. Зокрема, у інструкціях козацьким послам, які відправилися до польського коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського в червні 1626 року, Михайло Дорошенко вимагав компенсації від поляків за коней, які були втрачені в 1625 році під Юрмалою (тепер – Латвія).

Загалом, гетьман дотримувався підписаної з Річчю Посполитою угоди, хоча під час постійних посольств до коронного гетьмана, сейму і короля намагався розширити її на свою користь.

Кримська кампанія і загибель Дорошенка

Останній рік життя М. Дорошенка пов’язаний з ногайськими і кримськими справами. В 1628 році, коли в Криму з новою силою спалахнули міжусобиці, Шахін Ґерай попросив Михайла Дорошенка про військову допомогу.

Гетьман особисто очолив похід козаків на Крим на допомогу ханові Мехмеду Ґераю III, який вів боротьбу проти ставленика Османської імперії Джанібека Ґерая. Хан перебував у фортеці Чуфут-Кале, обложений союзниками конкурента – ногайцями білгородської орди. Дізнавшись про козаків, ватажок ногайців Кантемир зняв основну частину своїх військ з облоги і кинув їх проти Дорошенка.

Вступивши на територію Кримського ханства, козаки знищили фортецю Ісламкермен (пізніше на цьому місці виникло м. Каховка). Шлях від Перекопа до Бахчисараю запорожці, під прикриттям рухомого табору, з боями долали шість діб. Нарешті 31 травня 1628 року чотиритисячний козацький загін під проводом М. Дорошенка досяг р. Альми в околицях Бахчисарая, де йому дорогу заступили супротивники. Відбувся бій з використанням важкої артилерії. Противник був остаточно розгромлений та розігнаний, Мехмед Ґерай III та Шахін Ґерай звільнені з облоги. Втрати козацького війська в цьому бою склали близько двохсот осіб (загалом під час походу до 1000), але серед загиблих був колишній гетьман Оліфер Голуб і Михайло Дорошенко, якого вразила ворожа куля…

Де поховано славного гетьмана – не відомо. Можливо, на одному з християнських цвинтарів м. Бахчисарая. Також його тіло могли перевезти на батьківщину і поховати там. Хоча Дмитро Яворницький і писав, що голову Дорошенка вороги «виставили на стінах Кафи», але сучасні дослідники, з огляду на місце загибелі гетьмана, цю інформацію спростовують.

Кафу, де укріпився Кантемир і куди 21 червня прибув з османським військом Джанібек Ґерай, козаки і війська Мехмеда Ґерая III тримали в облозі понад півтора місяці, і тільки перехід татарської знаті на сторону Джанібека змінив ситуацію. Шахін Ґерай з козаками змушений був відступити через Арабатську стрілку на Січ і в наступні роки за їхньою допомогою кілька разів намагався здобути трон. 

Євген БУКЕТ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: