Костянтин Треньов: кримська пам'ять про письменника
///

Костянтин Треньов: кримська пам’ять про письменника

Почати

У 1957 р., до 40-річчя жовтневої революції, в Сімферополі на місці Базарної площі зусиллями комсомольців було створено Парк Квітів, що дістав свою назву через велику кількість клумб і регулярні виставки квітів (їхня традиція збереглася до 1-го десятиліття XXI ст.). З цією метою для колгоспного ринку було побудовано нове місце, на яке було перенесено всі торгівельні точки. Парк розташовувався він між центральними вулицями міста – проспектом Кірова, вулицями Севастопольською, Гоголя та Самокиша. Незабаром, у 1960 р., парк було перейменовано на честь видатного радянського прозаїка та драматурга Костянтина Треньова (1976-1945). Того ж року в парку, який нині більше відповідає статусу скверу, було встановлено пам’ятник письменникові (скульптор – Є. Балашова, архітектор – А. Кучерова): відображений у ньому високий довгобразий чоловік, сидячи в кріслі, про щось глибоко замислився, схиливши голову на руку. Триметрова статуя розташована на двометровому постаменті з кримського діориту, що переходить у широкий цоколь. Монументальність і виразне виконення форм добре гармоніюють зі спокоєм і зосередженістю, втіленими в художньому образі митця. Тоді ж, у 1960 р., в парку було встановлено перший у місті кольорово-музичний фонтан, який був зданий в експлуатацію одночасно з Українським театром на площі Леніна і правив для системи його охолодження та кондиціонування. З середини 1990-х рр. до реконструкції скверу у 2011-2012 рр. фонтан не працював, клумби були занедбані.

З Кримом і Сімферополем зокрема був пов’язаний чималий період життя Треньова. До провідного міста півострова він прибув з рідного Вовчанська на Харківщині у 1909 р. з дружиною Ларисою та однорічним сином Віталієм, проживши тут 22 роки. Причиною переїзду став викритий вовчанськими жандармами революційний гурток семінаристів, до яких Треньов був близький як викладач. Родина Треньових винайняла кімнату на околиці Сімферополя – Червоній гірці (нині район Московського кільця, вулиць Кечкеметської, Київської та Куйбишева); точна адреса їхнього помешкання невідома. У Сімферополі Треньов викладав російську мову та літературу, педагігику та пропедевтику (вступний курс із філософії), у 1910-1914 рр. публікував у місцевій газеті «Южные ведомости» фейлетони та статті, в яких висловлювався на тему літератури, мистецтва та народної просвіти, критично відгукувався про систему та манеру викладання у гімназіях, подавав своє бачення місцевих тем, викривав реакційне духівництво тощо.

Як письменник Треньов був відомий ще з кінця 1890-х рр. У Сімферополі він завершив п’єсу «Від чого порвалися струни». У 1912 р. створив антиклерикальну повість «Владика», в якій дуже точно описав літургію з проголошенням анафеми на російського письменника й філософа Лева Толстого та його послідовників, яка відбулася у сімферопольському соборі 27 лютого 1911 р.: прототипом архієрея Інокентія став правлячий архієрей Таврійської єпархії РПЦ єпископ Феофан Бистров. Під назву «Владика» у 1915 р. вийшла його перша книжка. Природа та люди Криму знайшли відображення в оповіданнях «Кохання Бориса Миколайовича» та «Хлопчики». Також Треньов є автором розповідей, у яких описувалася важка доля українського селянства (цикл нарисів «На Україні», 1916 р.). Його літературна та публіцистична діяльність не знаходила розуміння серед міської влади, що ускладнювало його працю: як «крамольна особа», він 5 років лише «допускався до заміщення» вакантних викладацьких посад, закріпитися на яких не вдавалося.

Костянтин Треньов: кримська пам'ять про письменникаДо революції 1917 р. Треньов працював у жіночих гімназіях Станішевської (вул. Леніна, 17) та Олівер (пр. Кірова, 62) і в чоловічій гімназії Волошенка (ріг вул. Р. Люксембург і Павленка). Йому доручалася розробка навчальних програм і читання найвідповідальніших курсів у старших класах. У січні 1918 р. він домігся, щоб гімназія, в якій він працював, першою в Сімферополі відновила заняття. У квітні 1919 р. він очолив шкільний відділ Наркомпросу Кримської Радянської Соціалістичної Республіки. Коли Крим опинився під владою білогвардійців, Треньов продовжував викладати у навчальних закладах, створених за радянської влади, і кілька разів виступав на судах на захист прихильників більшовизму. У 1920 р. в сімферопольському театрі було поставлено його п’єсу «Грішниця», текст якої втрачено.

В середині 1920 р. письменник замислив п’єсу про події громадянської війни 1918-1920 рр., до якої повернувся у 1925 р. Твір «Любов Ярова» став його opus magnum. Тут розсипом простежуються змінені кримські топоніми: «Усень» – Узень, «Жегловський міст» – Камишлівський мост, «Зелена гірка» – Червона гірка. Втім, власне кримського колориту в своїй творчості Треньов майже не відобразив.

Після повернення більшовицького режиму на півострів письменник знов працював у Наркомпросі, керував редакційно-видавничою частиною Кримвидаву, викладав у новій школі та на робітничому факультеті. 2-3 роки працював над історичною драмою «Пугачовщина», друкував невеликі жанрові картинки з деталями кримського життя, в яких упізнавалися картини Сімферополя та його околиць. У 1921-1922 рр. прослухав курс на агрономічному факультеті у Таврійському університеті. У 1920-х рр. у Москві було надруковано двотомне зібрання творів Треньова: отриманий гонорар дозволив авторові придбати в Сімферополі скромний приватний будинок, до якого у 1926 р. переселилася родина письменника.

Після свого переїзду до Москви з родиною у 1931-1932 рр. Треньов майже щороку відвідував Крим. Зокрема, він придбав у Ялті дачу в Гірському провулку (нині вул. Павленка, 10), де працював над п’єсою «Гімназисти» (1935), в якій відобразив власний викладацький досвід. У 1938-1941 рр. він тривалий час мешкав і працював у Ялті – в Будинку творчості Літературного фонду СРСР і на своїй дачі.

Востаннє Треньов приїхав до Криму восени 1944 р.: він побував у Сімферополі та Ялті, де зустрівся з кримськими партизанами, і висловив побажання написати п’єсу, героями якої мали стати діти Любові Ярової. Однак задумові не було дано втілитися: по дорозі з Криму письменник застудився, кілька місяців хворів і 19 травня 1945 р. помер.

Донька Костянтина Треньова Наталя, що народилася в Сімферополі, була заміжня за іншим відомим письменником і журналістом сталінської доби – Петром Павленком: у 1946 р. він опублікував подорожню нотатку «Відродження. Лист з Криму», в якій описав свої враження від візиту на повоєнний півострів. По смерті тестя він деякий час мешкав на його ялтинській дачі, спроектованій і збудованій сином письменника Віталієм Треньовим.

У Сімферополі ім’я Треньова було надане вулиці, парку, гімназії №11 і бібліотеці. Будинок №45 на бульварі Франка, де він мешкав, було позначено меморіальною дошкою. На його честь було назване й нині не існуюче село Треньове у Сакському районі, що до 1948 р. називалося Марґальфе Руське: у вересні 1944 р. в рамках урядових постанов сюди були переселені 150 родин колгоспників з Київської та Кам’янець-Подільської областей, а на початку 1950-х рр. прибула друга хвиля переселенців з різних регіонів України. Також пам’ять про письменника була вшанована і в інших містах України: зокрема, у Донецьку його ім’ям було названо вулицю, а у Вовчанську було встановлено меморіальну дошку на будівлі колишнього педагогічного училища, в якому він викладав.

Охоронна зона пам’ятника Треньову в Сімферополі була затверждена рішенням Кримського облвиконкому №16 від 15.01.1980 р. Наказом Міністерства культури України від 03.02.2010 № 58/0/16–10 пам’ятник занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. З 2014 р. пам’ятник перебуває в зоні російської окупації, включений незаконною «владою» до державного реєстру об’єктів культурної спадщини народів РФ.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: