КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ ПАМ’ЯТОК В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ
/

Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини як інструмент захисту пам’яток в окупованому Криму

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Конвенція про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини прийнята в Парижі 16 листопада 1972 р. на 17-й сесії Генеральної конференції Організації об’єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). В основу документа покладена Венеційська хартія, яка закріпила професійні стандарти в галузі охорони матеріальної спадщини і залишається програмною для фахівців і донині.КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ ПАМ’ЯТОК В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ

Незалежна Україна як правонаступник УРСР – члена-засновника ООН та її спеціалізованої установи ЮНЕСКО визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права щодо внутрішньодержавного. Отже, як і для інших держав, міжнародні конвенції для України у разі їхньої ратифікації мають силу закону.

Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини (надалі в тексті — Конвенція 1972 р.) було ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР 4 жовтня 1988 р. Цим самим держава взяла на себе міжнародно-правове зобов’язання щодо забезпечення виявлення, охорони, збереження, популяризації й передачі майбутнім поколінням культурної та природної спадщини, що занесена в Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (надалі — Список або СВС), розташованої на її території. Складання Списку має на меті захист культурних та природних надбань, що мають виняткову загальнолюдську цінність. До Списку можуть бути включені як природні об’єкти, так і об’єкти культурної спадщини, головна вимога до яких: цілісність та автентичність.КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ ПАМ’ЯТОК В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ

* * *
1989 р. до так званого Попереднього списку увійшло 5 українських номінацій культурної спадщини у містах Києві, Севастополі, Чернігові, Каневі, Кам’янці-Подільському та одна природної спадщини (Асканія-Нова). 7 грудня 1990 р. до СВС було вписано перший об’єкт з України – Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами та Києво-Печерську Лавру.

Однак у 1990-ті рр. настала тривала пауза у цій справі. Аж тільки 1998 р. до Списку внесений історичний центр Львова (близько 2500 об’єктів від XIII ст. до 30-х років XX ст.). Без руху у Попередньому списку перебували пам’ятки, внесені 1989-го та забуті на роки, наступна пропозиція від України зафіксована аж 2000 р. — дендрологічний парк «Софіївка».

Певне пожвавлення спостерігалося наприкінці 2000-х р., коли роль у цій справі Українського національного комітету ІКОМОС закріпила відповідна норма Закону України «Про охорону культурної спадщини» та налагодилася співпраця громадських експертів з міністерствами та урядовими органами, насамперед, з Державною службою національної культурної спадщини України. За 8 років, починаючи з 2005 р., до СВС внесено ще чотири номінації культурної спадщини:
1) «Геодезична дуга Струве» (2005 р., транскордонна номінація, що містить чотири українські об’єкти в Катеринівці, Фельштині, Баранівці Хмельницької області та у Старо-Некрасівці Одеської області);
2) «Палац митрополитів Буковини та Далмації, м. Чернівці» (2011 р.);
3) «Дерев’яні церкви Карпатського регіону» (2013 р., транскордонна разом з Польщею);
4) «Античне місто Херсонес Таврійський та його хора» (2013 р.).

У Попередньому списку зараз 16 позицій відведено українським пам’яткам, що може бути статистичним свідченням планомірності роботи українських відомств у підготовці до чергових сесій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, де порушувались питання номінації наступних об’єктів. Це, зокрема, такі об’єкти:КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ ПАМ’ЯТОК В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ
1) історичний центр м. Чернігів ІХ-ХІІІ ст. (1989);
2) могила Тараса Шевченка та Шевченківський національний заповідник (1989);
3) культурний ландшафт Кам’янець-Подільського каньйону (1989);
4) національний степовий біосферний заповідник «Асканія-Нова» (1989);
5) дендрологічний парк «Софіївка» (2000);
6) Бахчисарайський палац кримських ханів (2003);
7) археологічна місцевість «Кам’яна могила» (2006);
8) комплекс пам’яток Судацької фортеці (2007);
9) Миколаївська астрономічна обсерваторія (2007);
10) астрономічні обсерваторії України у Києві, Миколаєві, Одесі та Криму (2008);
11) Кирилівська та Андріївська церкви як розширення номінації «Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами і Києво-Печерська Лавра» (2009);
12) історичний центр міста-порту Одеси (2009);
13) Генуезькі торгові пости та фортифікації — від Середземного до Чорного моря (2010).
14) культурний ландшафт печерних міст Кримської Готії (2012);
15) історичне довкілля столиці кримських ханів Бахчисарая (2012);
16) будинок Держпрому, Харків (2017).КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ ПАМ’ЯТОК В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ

* * *
Попередній розлогий екскурс у тему Списку всесвітньої спадщини необхідний для кращого розуміння рівня загроз і ризиків втрати культурних цінностей на окупованій території. На початку агресії Російської Федерації у 2014 р. на території Кримського півострова перебувало 6 об’єктів СВС — згадані вже Херсонес Таврійський і 5 номінацій з Попереднього списку, а саме: Бахчисарайський палац кримських ханів (2003); комплекс пам’яток Судацької фортеці (2007); Генуезькі торгові пости та фортифікації — від Середземного до Чорного моря (2010); культурний ландшафт печерних міст Кримської Готії (2012); історичне довкілля столиці кримських ханів Бахчисарая (2012). Тобто навіть суто статистично, за сухою арифметикою маємо внаслідок окупації 1/6 втрат від нашої частки в СВС або навіть більше — 1/4 з усього сумарного корпусу номінованих об’єктів (основний Список включно з Попереднім), або ледь не 1/3 з пам’яток України, включених до Попереднього списку! Не проявляючи емоцій, дозволю висловити твердження, що для корінних народів Криму, насамперед для кримських татар, — це втрата всього найдорожчого.

Окупація Росією півострова спричинила втрату керованості пам’ятками з боку компетентних органів української влади та зумовила неможливість доступу як українських, так і міжнародних експертів на територію об’єктів для спостереження за станом об’єктів.

Можна було сподіватися на активність представників нашої держави у міжнародних організаціях, однак офіційні делегації на щорічній сесії Комітету всесвітньої спадщини не демонстрували такої. Принаймні у відкритому доступі нема жодних слідів відповідних пропозицій від українських делегацій до порядку денного як 38-ї сесії Комітету (2014 р., м. Доха, Катар), так і наступної 39-ї (2015 р., м. Бонн, Німеччина), очолюваних першими заступниками міністра культури України.КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ ПАМ’ЯТОК В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ

І в цій справі громадськість робила те, що значно ефективніше могла забезпечити держава. Пам’яткоохоронці, музейна спільнота, активісти кримських організацій забезпечили інформування міжнародної спільноти про стан культурної спадщини на території анексованого Російською Федерацією Кримського півострова, організували ухвалення відповідних актів асоційованих з ЮНЕСКО міжнародних організацій — ІКОМОС, ІКОМ, Блакитного Щита та інших.

У листопаді 2014 р. у Флоренції (Італія) 18-а Генеральна асамблея Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS) прийняла резолюцію «Аналіз стану культурної спадщини в Автономній Республіці Крим (Україна)», де наголошувалося: «Об’єкти культурної спадщини в Криму та на сході України – серед них об’єкти Списку всесвітньої спадщини – стародавнє місто Херсонес і його хора, а також інші об’єкти, включені в український Попередній список всесвітньої спадщини, – розглядаються як невід’ємна частина культурної спадщини України під захистом законодавства України».

А також, «що згадані вище об’єкти культурної спадщини перебувають під захистом Гаазької 1954 року Конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту, підписаної як Росією, так і Україною».

Генеральна асамблея ІКОМОС закликала «світову спільноту об’єднати всі зусилля і співпрацювати для захисту української культурної спадщини, з урахуванням того, що заподіяння шкоди такому виду спадщини впливатиме на гуманістичний дух людства і його культурне розмаїття» та просила виконавчий орган ІКОМОС «у тісній співпраці з ЮНЕСКО забезпечити моніторинг за ситуацією з метою контролю за станом культурної спадщини в зазначених регіонах».КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ ПАМ’ЯТОК В ОКУПОВАНОМУ КРИМУ

На жаль, в українському уряді зусилля громадськості не знайшли розуміння і підтримки.

* * *
Навесні 2015 р., не дочекавшись дій від українського уряду, Український національний комітет ІКОМОС ініціює включення до Списку пам’яток під загрозою двох об’єктів з території окупованого півострова – «Античного міста Херсонес Таврійський з хорою» та «Бахчисарайського ханського палацу». Передбачений пунктом 4 статті 11 Конвенції 1972 р. Список пам’яток під загрозою має на меті порятунок культурних і природних об’єктів, що перебувають під загрозою зруйнування, зокрема, внаслідок діяльності людини.

Аж наступного 2016 року на 40-й сесії Комітету всесвітньої спадщини (м. Стамбул, Туреччина) почалися спроби внести українське питання до порядку денного.

Зрушення сталися лише на початку 2018 р., коли 19 січня було проведено спеціальне тематичне засідання Національної комісії України у справах ЮНЕСКО з проблематики захисту культурної спадщини в Криму. Вперше за кілька років визначилась якась послідовність та узгодженість урядових структур, і, крім рішень на кшталт «розробити план заходів щодо захисту культурної спадщини в окупованому Криму»; «надіслати листа на адресу Генерального директора ЮНЕСКО щодо стану збереження культурної спадщини України внаслідок проведення російською окупаційною владою масштабних незаконних робіт у Криму, у т.ч. на території Бахчисарайського ханського палацу»; «надіслати ноту протесту Російській Федерації щодо руйнації Бахчисарайського ханського палацу внаслідок проведення окупаційною владою т.зв. «реставраційних робіт», які мали би реалізуватися без колегіального узгодження в силу повноважень кожного конкретного відомства, до напрацювань засідання увійшли й такі пропозиції: «Організувати інформаційний захід з проблематики захисту культурної спадщини в Криму, у т.ч. Бахчисарайського ханського палацу, у Посольстві України у Франції за участі представників Секретаріату ЮНЕСКО, ІКОМОС, ІККРОМ, постійних делегацій країн-членів ЮНЕСКО, журналістів, громадськості»; «провести громадські слухання та експертні консультації»; «провести консультації в міжнародних експертних середовищах щодо участі відповідних фахівців у місії (місіях) міжнародного моніторингу в Криму».

Доводиться терпляче чекати, поки бюрократичні процедури будуть завершені, й те, що було очевидним для вузького середовища експертів на самому початку війни Російської Федерації проти України, стане очевидним і для тих, хто формує державну політику в цьому питанні, і хто впливатиме на ухвалення відповідних рішень у міжнародних організаціях. А експертам-пам’яткоохоронцям не звикати чітко маніфестувати у світі позицію про культурні об’єкти, що перебувають на території Криму, мобілізувати всі можливі засоби та ресурси задля їхнього збереження, запобігання руйнуванню та недопущення подальших втрат.

Микола ЯКОВИНА, почесний президент Українського національного комітету ІКОМОС

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Микола Яковина

почесний президент Українського національного комітету ІКОМОС, експерт з питань культурної спадщини України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: