26 червня - День кримськотатарського прапора!
///

Кок байрак – один із нових символів боротьби за звільнення Криму

Почати
  • This page available also in
  • English
Кок байрак – один із нових символів боротьби за звільнення Криму
Кок байрак

Вже чимало українців, побачивши блакитний стяг («кок байрак» кримськотатарською мовою) із золотою тамгою, знають – це національний прапор найбільшого в Криму і Україні загалом корінного народу кримських татар. Але коли і де він виник, що означає? На ці здавалося б прості питання здатні відповісти достовірно далеко не всі навіть професійні історики. У довідковій літературі та ресурсах теж часто трапляються неточності та помилки. Між тим суспільне значення кримськотатарського прапору зростає. Його час від часу можна побачити над українськими дипломатичними установами, у парламентах іноземних держав. Вже понад сто років блакитний прапор із тамгою є символом єдності кримськотатарського народу та його боротьби за свої права. А з 2014 року після початку агресії Росії він для багатьох людей в Україні і світі набув додаткових сенсів – навіть поширилося, підтримане державними органами, гасло «Два прапори – одна країна». Тому у цьому матеріалі коротко викладемо історію одного з головних кримськотатарських національних символів, який тепер має особливе значення і для представника української політичної нації будь-якого етнічного походження. 

Народження національного символу

Як правило, народи мають власну символіку, яка відбиває їх самобутність, традиції та прагнення. Почесне місце серед національних атрибутів займають прапори. Гостро питання визначення національного прапора здебільшого постає у періоди націє- чи державотворення, розгортання масових національних рухів.

Тому не дивно, що сучасний кримськотатарський національний прапор став популярним серед кримським татар та набув спеціального статусу саме у період війн і революцій в Криму у 1917–1919 рр. Це сталося синхронно з багатьма іншими народами Східної і Центральної Європи. Кримськотатарський стяг має давні корені, але набув сучасного вигляду трохи більше ста років тому. Чимало сторінок його історії ще не вивчені або є дискусійними.

Першою загадкою кримськотатарського кок-байрака є власне час офіційного визнання його національним. У мас-медіа і навіть науково-популярній літературі поширена версія, що це сталося 26 листопада – 13 грудня (9–26 грудня) 1917 р. на кримськотатарських установчих зборах – Курултаї. Втім аналіз його протоколів і національної конституції – Кримськотатарських Основних законів, ухвалених 13 (26) грудня 1917 р., – не дозволяє підтримати таке трактування.  У цьому важливому документі, який поєднав чимало досягнень європейського права із мусульманським і традиційним кримськотатарським,  про національний прапор немає жодного слова.

Ще більш крихкою є версія, що блакитне знамено з тамгою стало наприкінці 1917 р. прапором Кримської Народної Республіки. У Кримськотатарських Основних законах було проголошено таку республіку, але у іншій статті стверджувалося, що «питання про форму правління в краї може бути вирішене лише крайовими Установчими Зборами». Кримськотатарські органи національного самоврядування ще восени 1917 р. висунули ідею проведення національної кримськотатарської, а пізніше кримської крайової конституанти. Вони реалізували на практиці ідею Курултаю – кримськотатарських установчих зборів, які перетворилися пізніше на національний парламент на однорічний термін. Більшість суспільно-політичних сил Криму і тимчасовий крайовий орган влади – Рада народних представників Таврійської губернії – підтримали ідею проведення Кримських установчих зборів. Вони мали зібратися у лютому 1918 р., але хрест на демократичному шляху розвитку Криму поставили ліворадикали на чолі з більшовиками. У січні 1918 р. вони з допомогою кораблів і матросів ЧФ захопили владу в Криму і заборонили діяльність РНП Таврії і Курултаю. В результаті проголошена на Курултаї КНР так і не була утворена, а відповідно вона не могла мати ані органів управління, ані прапору чи іншої символіки.

Для з’ясування справжньої історії національного кримськотатарського прапора варто уважніше придивитися до подій в Криму  після падіння династії Романових, коли на певний час впали заборони і обмеження на політичну та національну активність, відкрилися можливості для відносно вільного націєтворення.

1917 р. став для Східної Європи своєрідною «весною народів» – часом масових національних рухів. Саме тоді блакитний стяг набув неабиякої популярності серед кримських татар, хоча це сталося не одразу. На хвилі революційного ентузіазму кримськотатарські активісти вже навесні 1917 р. провели низку масових заходів, у тому числі Всекримський мусульманський з’їзд, першими демократично обрали муфтія, утворили органи загальнонаціонального самоврядування – Тимчасовий Кримсько-мусульманський виконавчий комітет і місцеві мусульманські комітети. Відомо, що під час перших маніфестацій використовувався червоний прапор, який тоді сприймався не як більшовицький, а як символ прихильників революції і був популярним серед різних національних і політичних сил. 17(30) березня 1917 р. у Сімферополі кілька тисяч кримських татар прибули з великим червоним прапором, на якому кримськотатарською мовою було написано «Свобода, рівність, братерство і справедливість» на новий мусульманський цвинтар для складання присяги Тимчасовому уряду.

У своїх спогадах один з кримськотатарських лідерів, у 1917 р. голова Вакуфної комісії та співголова Курултаю Д. Сейдамет писав, що і про Курултай, і про блакитний прапор  представники нової національної еліти дізналися із творів Леона Кахона. Праці з тюркології цього європейського дослідника справили взагалі помітний вплив на поч. ХХ ст. на прихильників тюркізму, лідерів тюркських народів. «У книзі «Gok sancac» («Блакитний прапор») того ж автора у перекладі Неджип Асім бея, хоча і коротко, наводилася інформація про небесно-блакитний стяг, який майорив над Кримом во славу наших предків і тюркства», – згадував Д. Сейдамет в контексті подій осені 1917 р.

На урочистому відкритті першого кримськотатарського музею у стінах Бахчисарайського палацу 3 (16) листопада 1917 р. муфтій мусульман Криму, голова Кримсько-мусульманського виконавчого комітету Н. Челебіджіхан виголосив свою знамениту програмну промову про Кримську Швейцарію, потребу скликання Курултаю, єдності всіх кримчан різних національностей і співпраці народів Криму у захисті від анархії.  Тоді ж кримськотатарський лідер, зокрема, сказав: «Якийсь час, ми володіли славою, як на суші, так і на морі, але ось вже півтора сторіччя ми перебували у стані неволі й гніту, і ми заприсягнулися підняти наш національний блакитний прапор у цьому палаці». Ці слова були зустрінуті гучними оплесками. Ймовірно, на честь відкриття національного музею над Хан-Сараєм підняли кок байрак. Загадав далі муфтій і про інший прапор:  «Лютнева революція скинула старий режим, і наш народ згуртувався під червоним прапором. Але минулі місяці, а ми так і не побачили ні науки, ані знань, ні мистецтва, ні промисловості, ні порядку, ні справедливості». Безлад йшов, за його словами, від центральної влади, тому він закликав кримськотатарський народ брати долю у свої руки.

Наприкінці того революційного року кок байрак сприймався вже як один із національних кримськотатарських і тюркських символів. Відомо, що під час урочистого і багатолюдного відкриття 26 листопада (9 грудня) 1917 р. Курултаю в Бахчисараї над входом у Ханський палац майоріли блакитний і червоний прапори. У історичному дослідженні кримськотатарського політичного діяча Е. Киримала стверджується, що під час першого засідання національних установчих зборів, яке відбувалося у одному із залів історичного палацу, над президією у складі муфтія Н. Челебіджіхана, Д. Сейдамета, А. Хільмі, А. Бедреддіна і Ш. Гаспринської  висіло три прапори. Один з них був небесно блакитний і символізував народ, другий зелений і означав релігію, а третій червоний – революцію. А над стягами, за версією Е. Киримала, була розташована тамга Гіраєв. На світлині президії Курултаї, зроблених під час того історичного засідання, за спинами її членів видно два прапори, але ракурс зйомки не захоплює всю стіну. Отже опис Е. Киримала може бути вірним. На іншому знімку, де учасники першого засідання виступають перед учасниками мітингу на площі всередині палацового комплексу, також видно два великих прапори. І один з них напевно був блакитним.

Ліворадикальний режим не був популярним в Криму і у квітні 1918 р. впав під ударами українських і німецьких військ, а також кримськотатарських повстанців. Німеччина скористалася перевагою в силі та помилками влади УНР встановила свій контроль над Кримом, втім вона була у складній ситуації і не запровадила прямий окупаційний режим. Вона шукала лояльні сили в Криму для утворення крайової влади. У травні 1918 р. у Сімферополі зібрався Курултай, який оголосив курс на створення самостійної Кримської республіки і спробував ініціювати утворення крайової влади.  Тоді ж було оголошено «Проект створення вищої влади в Криму», розроблений частиною кримськотатарських політиків. У ньому пропонувалося оголосити кримськотатарський парламент крайовим і поповнити його представниками інших народностей, обрати прем’єр-міністра   і доручити йому сформувати склад крайового уряду. Прапором цього кабінету оголошувався блакитний прапор. Курултай пішов цим шляхом і призначив головою крайового уряду Криму Д. Сейдамета, проте його переговори з російськими лібералами і соціалістами виявилися безрезультатними. Самостійно ж уряд для всього Криму Курултай утворити не міг, адже через колонізаційну політику імперії Романових кримські татари складали тоді лише чверть кримського населення.

За цих обставин німецька окупаційна влада доручила у червні 1918 р. створення крайового уряду Криму генерал-лейтенанту, екс-командиру Мусульманського корпусу, литовському татарину С. Сулькевичу, який був пов’язаний із кримськотатарським національним рухом. Він досить швидко утворив кабінет із представників кримських татар, росіян і німців Криму. У оприлюдненій 25 червня 1918 р. декларації крайового уряду, зокрема, говорилося про бажання зберегти нейтральність і незалежність Криму до вирішення його становища на міжнародному рівні, а державним прапором оголошувався блакитний стяг з гербом Таврійської губернії – двоголовим орлом із Чатирдагом і православним хрестом на щиті. Тобто уряд Сулькевича намагався поєднати символіку кримських татар і православних жителів Криму. Існування такого уряду без міжнародно визнаного статусу було вигідно німцям, адже дозволяло законсервувати ситуацію, а потім вирішити, що робити з Кримом.

Втім кабінет Сулькевича без значної підтримки німців, в умовах конфронтації з Українською державою, внутрішніх протиріч в уряді, слабкої соціальної бази у кримському соціумі проіснував у напівкризовому і кризовому стані лише 4,5 місяці. Після програшу Німеччиною Світової війни восени 1918 р. політична ситуація в Криму вкотре круто змінилася – на заміну кабінету Сулькевича прийшов Кримський крайовий уряд С. Крима, в якому домінували кадети, було 2 соціаліста, кілька безпартійних і зовсім не було кримських татар. До того ж в Криму висадилися загони Добровольчої армії Денікіна і війська Антанти.  Кабінет С. Крима виступав за «єдину і неподільну» Росію, намагався мобілізовувати кримських татар до лав армії Денікіна, що призвело до погіршення відносин, а потім і конфронтації з органами національного самоврядування.

В цей момент у національного парламенту кримських татар закінчився річний мандат, визначений національною конституцією, а тому продовжили свою діяльність обрані ним Кримськотатарський національний уряд (Директорія) і Кримськотатарське парламентське бюро.  Останній орган і затвердив у січні 1919 р. важливий у контексті нашої теми документ – «Положення про культурно-національну автономію мусульман Крима», розроблене кримськотатарською Дирекцією юстиції. У § 4 Першої частини Положення говорилося: «Мусульмани Криму мають свій національний герб, який є зображенням «Тарак Тамгаси» і національний прапор, який складається із одного полотнища сіро-блакитного кольору із зображенням національного гербу у верхньому куті у древка».

Отже, схоже, що саме тоді кримськотатарський прапор отримав сучасний вигляд, до того ж небесно-бакитний стяг із золотою тамгою у документі органи самоврядування кримських татар визнали як національний. Перед тим, наскільки можемо судити з 1917 р. блакитний прапор і тамга Гераєв використовувалися окремо. Нарешті було віднайдено вдале поєднання блакитного полотнища і тарак-тамги (у пер. з кримськотатарської – «гребінь герб»). Як і у випадку з тризубом є різні версії значення тарак-тамги – терези (символ справделивості), сокіл тощо, проте виділити якусь як найвирогіднішу у нас наразі підстав немає.

Прапори влади та знатних родів Кримського ханства мали різний  колір – червоно-чорний, червоний, жовто-червоний тощо. Були серед них і блакитні, наприклад, за часів хана Бора Гази Герая (кін. ХVІ-поч. ХVІІ ст.), але вони не домінували. Втім на поч. ХХ ст. вважалося, що у давніх тюркських державах могли бути стяги із використанням блакитного і золотого кольорів. Є версія, що блакитний прапор за часів середньовіччя міг бути символом доісламського вірування – Тенгріанства, означав небо, мав священне значення, а тому не часто використовувався. Як би там не було у 1917–1918 рр. такий стяг глибоко увійшов у суспільно-політичне життя кримських татар, тому додавання до нього тарак тамги, яка через династію Гераїв була з ХV ст. тісно пов’язана з Кримом, лише підсилювало значення прапора, символізувало єдність поколінь, відбивало державницькі традиції.

Втім його недовго використовували у публічному житті в Криму, адже і при білих, і при червоних це було часто ризиковано, а після встановлення комуністичного режиму у 1920-х рр. стало взагалі практично неможливо, адже створювало загрози свободі та життю прихильників «буржуазно-національної» символіки. Спорадично кримськотатарський прапор з’являвся в Криму під час Другої світової війни, проте злочин геноциду – тотальне виселення комуністичним режимом СРСР у 1944 р. з Криму кримських татар та викорчовування пам’яті про нього на землі батьків – надовго прибрав із суспільного кримського життя практично всі прояви кримськотатарської ідентичності. Лише у діаспорі кримських татар зберігалася пам’ять про національний стяг.

Повернення національного прапора

Більшості депортованих сталінським режимом етносів дозволили повернутися на їх батьківщини ще у 1950-ті рр., але не кримцям. Кримськотатарський народ разом з турками-месхитинцями і німцями Поволжя належать до депортованих народів, яких найдовше утримували у місцях депортації в СРСР. Втім масовий національний рух за повернення розгорнувся ще наприкінці 1950-х рр. 18 травня, у День депортації, іноді у місцях проживання кримських татар активісти на високих місцях вивішували чорний траурний прапор.

Послаблення і демократизація центру в СРСР призвели до нового розгортання національних рухів. Наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. кримські татари всупереч всім перепонам почали масово повертатися на Батьківщину. Тоді ж  знову повернувся у суспільний простір національний прапор.

Член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв у коментарі «Голосу Крима» згадував, що національний рух в СРСР виступав під гаслом ленінського вирішення національного питання за повернення в Крим і відновлення Кримської АРСР, тому іноді кримськотатарські активісти використовували прапор цієї автономії. Він був здивований, коли вперше у 1990 р. у місці компактного проживання співвітчизників у Судаку побачив прапор з тамгою.

А останній радянський політв’язень Сінавер Кадиров у ексклюзивному коментарі відзначив, що вперше після довгої перерви кримськотатарський стяг було використано активістами національного руху на одній з акцій у Москві в

20-х числах травня 1989 р. «Було подвійне відчуття, – ділиться він спогадами щодо реакції на вперше побачений в Криму прапор з тамгою, – з одного боку, переповнювало почуття гордості, з іншої – були побоювання того, що комуністи скористаються нагодою і почнуть розкручувати ще й тему націоналізму чи панісламізму, а це у нашому випадку було дуже недоречним. Потрібно було вирішувати питання повернення народу до Криму. Тому рішенням установчого з’їзду Організації кримськотатарського національного руху у 1989 р. національний прапор було оголошено символом ОКНР».  С. Кадиров також згадує про суто практичні труднощі, які виникли при виготовлені прапорів напередодні розпаду СРСР через брак повідомлень у загальнодоступній літературі: «Я, як і багато інших, про національний прапор знав заочно – у деталях не розбирався… Відсутність інформації також ставало проблемою: як бути і що робити. Що робити коли у роздрібній торгівлі немає тканини кольору нашого прапору «кок-мави» (небесно-блакитний чи у іншому варіанті – «сіро-блакитний») і де розмістити тарак-тамгу – по центру чи у крайньому верхньому куті».

Національний прапор відновив свою легітимність на Другому Курултаї кримськотатарського народу, який працював 26–30 червня 1991 р. у Сімферополі. В останній день роботи загальнонаціонального з’їзду була ухвалена постанова «Про національний прапор і герб», яка регламентувала статус і вигляд стяга: «1. Вважати національним прапором кримськотатарського народу прямокутне полотнище блакитного кольору із зображенням у його верхньому куті у древка золотої тамги. Співвідношення ширини прапору до його довжини – 1:2».

У 1990-х рр. кримськотатарський прапор набув неабиякого поширення. На початку допомагала кримськотатарська діаспора, яка зберігала з періоду війн і революцій на поч. ХХ ст. традицію його виготовлення. Прапор з тамгою невдовзі після розпаду СРСР можна було побачити в Криму у будинках кримських татар і на масових акціях. Щорічний траурний мітинг 18 травня на центральній площі Сімферополя до тимчасової окупації Криму завжди проходив під національними стягами.

Член Меджлісу Е. Барієв згадує, що Кримськотатарський молодіжний центр ініціював проведення акції «Запали вогник у своєму серці» на згадку про жертв депортації, але виникала потреба також у відзначенні позитивних подій у історії корінного народу. Він також був співорганізатором з 2005 р. Всеукраїнської акції «Це твоя країна – наша Україна», коли у День державного прапора, 23 серпня, на вершинах кримських гір молодь з різних регіонів країни піднімала український і кримськотатарський прапори, закладала капсули із зверненням до майбутніх поколінь. У 2008–2009 рр. Е. Барієву спало на думку ініціювати проведення Дня кримськотатарського прапору і у 2009 р. він озвучив цю ідею на Школі молодого політика. В колі кримськотатарської молоді розглядалося прив’язка його святкування до двох історичних дат – проведення Першого Курултаю у грудні 1917 р. чи Другого Курултаю у червні 1991 р. Врешті-решт з ініціативи кримськотатарських молодіжних організацій 26 червня 2010 р. вперше було відзначено День кримськотатарського прапора. А вже 29 серпня 2010 р. на ІІІ сесії V Курултаю кримськотатарського народу ініціатива молоді була підтримана і було ухвалено рішення відзначати День національного прапора 26 червня – у день відкриття Другого Курултаю.

У липні 2012 р. Курултай ухвалив постанову «Про офіційні символи кримськотатарського народу – національному прапорі, гербі, і гімні кримськотатарського народу», в якій зафіксував, що згадані символи стали «невід’ємними атрибутами кримськотатарського народу, які демонструють його єдність, самоідентифікацію, спадкоємність поколінь і багатовікову боротьбу за свою свободу».

Новий символ боротьби за відновлення територіальної цілісності України

Вже понад сто років кримськотатарський прапор є символом ідентичності кримськотатарського народу, його єдності, боротьби за свої права. «Bayraq olsa – millet olur! Millet olsa – devlet olur! Є прапор – буде нація! Є нація – буде державність! Для мене кримськотатарський прапор  – це символ суб’єктності, символі політичної зрілості народу, символ боротьби за свої права», – говорить член Меджлісу Е. Барієв.

2014 рік, коли вперше у постгітлерівський Європі Росія брутально зламала міжнародний правопорядок і окупувала Крим, змінив багато уявлень. Для багатьох некримських татар національний прапор корінного народу набув додаткових сенсів, адже кримські татари чинили спротив порушенню територіальної цілісності нашої держави, М. Джемілєв відкинув пропозицію В. Путіна взяти участь у спробі легітимізувати анексію, органи національного самоврядування кримських татар зрештою не визнали окупацію Криму, а останній український прапор у Сімферополі висів над будинком Меджлісу кримськотатарського народу до осені 2014 р. Окупанти перетворили кримськотатарський народ на найбільш дискриміновану етнічну спільноту в Криму – заборонили діяльність органів національного самоврядування, ігнорують рішення Міжнародного суду ООН щодо її відновлення, переслідують кримськотатарських активістів (серед незаконно позбавлених волі Росією кримчан-громадян України більшість кримські татари) тощо. Така політика окупантів мотивована розумінням того, що багато кримських татар не визнають порушення Росією міжнародного права і мають імунітет на агресивну російську пропаганду.

Два прапори – єдина Україна!

Очевидно, що повноцінно захистити права кримських татар можна лише після відновлення територіальної цілісності України. Чимало українців тепер асоціюють прапор корінного народу із боротьбою за визволення Криму і відновлення суверенітету держави на півдні. У їх сприйнятті кримськотатарський стяг став одним із символів боротьби за єдність України, відновлення її територіальної цілісності. Так, наприклад, режисерка з Криму Галина Джикаєва, яка через спротив окупації змушена була залишити домівку в Криму, має свій кримськотатарський прапор і, як зізналася у Фейсбуці, мріє власноруч вивісити його на балконі дому у Сімферополі. Під час незаконного затримання російськими силовиками у 2019 р. під Саками українського активіста Олега Приходька, у нього вилучили серед іншого і прапор з тамгою. А ще одна вимушена переселенка з Криму, громадська активістка, бізнесвумен Наталія Лютікова написала у Фейсбуці напередодні Дня кримськотатарського прапору: «Не знаю, чи усвідомлюють кримські татари, що їх прапор це символ повернення додому і для багатьох українців, для мене особисто теж. А взагалі я вважаю, що кримськотатарський прапор має стати міжнародним символом боротьби за право народів жити і бути вільними на своїй землі».

Не дарма ініційована кримськими татарами акція «Об’єднані прапором – #LIBERATECRIMEA”, в ході якої у 2018–2019 рр. великий кримськотатарський прапор побував у 28 країнах на чотирьох континентах, була активно підтримана українською діаспорою.

Сьогодні у тимчасово окупованому Криму кримськотатарський прапор формально незаборонений, проте час від часу за його використання переслідують. Вже шість років як свято прапора активно відзначають у центрі Києва та в інших регіонах України, причому іноді це роблять навіть без участі кримських татар (наприклад, вивішують стяг з тамгою на Донбасі). Віримо, що одного разу і День кримськотатарського прапора і День державного прапора можна буде знову відзначати вільно, а два близьких за кольором стяга знову майорітимуть над Кримом….

фото з сайту УНН

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Андрій Іванець

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник НДІ українознавства, член Вченої ради НДІУ, провідний науковий співробітник Інституту дослідження Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду, член Крайової Ради Українців Криму

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: