Вид з гори Опук на озеро Кояш
Вид з гори Опук на озеро Кояш
//

Кояське озеро та мис Опук

Почати
Кояське озеро
Кояське озеро. Фото кримської фотокореспондентки Тетяни Москаленко

У перекладі з кримськотатарської назва цього озера на сході Керченського півострова означає «сонячне». Численних туристів вабить його незвичайний колір – п’ятдесят відтінків червоного. Його кольори змінюються в залежності від погоди, варто озеру трохи висохнути, то більш насиченим стає  забарвлення. І це на тлі розквіту рослин заповідного степу й близького моря. Такого різнобарв’я кольорів не побачиш у жодному іншому місці.

Це Кояш, або Кояське озеро (ще Опуцьке, Альчина, Елкенське, Солоне; кримськотатарського Qoyaş gölü – “сонце”) — солоне озеро морського походження на південному узбережжі Керченського півострова, розташовується в межах території Ленінського району. Площа – 5,01 км. Походження – лиманове. Група гідрологічного режиму – безстічне.

Належить до Керченської групи озер. Довжина – 3,84 км. Ширина максимальна – 2,81 км, середня – 1,2 км. Площа водозбору – 23 км, середня глибина – 0,75 м, найбільша – 1,0 м. Довжина берегової лінії – 10 км. Найближчі населені пункти: села Борисівка і Яковенково розташовані на північний схід від озера. Озеро є лікувальним і використовується для рекреації.

Озеро має незвичайне рожеве забарвлення. Це тому, що на його дні розташований сплячий грязьовий вулкан, у якому знайшла собі ідеальне життєве середовище водорість Дуналіелла Саліна, в процесі життєдіяльності якої виробляється бета-каротин і яка насичує воду йодом. Саме від неї червоніють вода і сіль Кояського озера. Другою причиною називають поширення рачків Артемія, що мешкає у солоних озерах, здатен вижити навіть за високого вмісту солі у воді, й саме йому треба завдячувати лікувальними властивостями грязей озера.

Концентрація солі в озері становить у середньому 36 проміле, що в двадцять разів більше за солоність Чорного моря. Наприкінці липня мінералізація стає ще більшою, і доходить до 390 грам солі на літр води. Кояш – найсолоніше озеро Криму.

За оцінками науковців, запаси цінного мулу на дні цього озера становлять 1,7 мільйона кубічних метрів.

Водна рослинність тут поширена переважно на опріснених ділянках – в лагунах пересипів, у прилеглих до озера балках, у зонах виходу підземних вод. Середньорічна кількість опадів – 400-450 мм. Живиться озеро водами нечисленних малих річок, що впадають у нього та підземними водами.

Це одне з 6 озер Криму, що має природоохоронний статус.

Кояське озеро відокремлена від Чорного моря вузьким перешийком. Озерна улоговина має неправильну круглу форму, витягнута з півночі на південь. Коса відгороджує південно-західну частину озера від основної – це Мале Елькенське озеро. На захід від озера Кояш розташоване Узунларське озеро та гора Приозерна (44 метри). На південний схід – гора Опук (185 метрів) і однойменний мис.

Озеро разом з прилеглими об’єктами входять в Опуцький природний заповідник і до водно-болотного угіддя міжнародного значення «аквальний-прибережний комплекс мису Опук», що створене в 1998 році, із загальною площею 1 592,3 га.

На території заповідника живуть дрохви, зайці, змії, павуки, сколопендри. Десять видів птахів, що водяться тут, занесені до Червоної книги. Тут місце гніздування рідкісних птахів, таких як рожевий шпак, сапсан, баклан чубатий, боривітер степовий, журавель степовий.

Квіти й трави ростуть в заповідному степу навколо озера: іриси, крокуси та дикі тюльпани. Озеро є джерелом цілющих грязей. Корисним для дихальної системи є навіть аромат приозерного різнотрав’я, у сполученні з солоним вітром Кояша. Однак набір грязей і солі в природному заповіднику заборонено, за це передбачене покарання.

Опук
Опук. Фото кримської фотокореспондентки Тетяни Москаленко

До Опуцького заповідника належать і розташовані в 4 кілометрах від берега Скелі-Кораблі – чорноморський міні-архіпелаг. Їх добре видно з берега, зі смуги суходолу, що відокремлює Кояське озеро від моря. Раніше, у дуже давні часи, цієї перемички не існувало, а озеро являло собою затоку Чорного моря.

Щодо походження назви гори Опук існує легенда про двох жорстоких сестер-цариць, яких добрий чарівник (на численні прохання трудящих) перетворив на самок одуда, які й досі нібито живуть тут і їх можна зустріти на цій горі. Кричать одуди так: «О-Пук, О-Пук!».

Водночас на мисі Опук у безпосередній близькості від Кояського озера розташувався військовий полігон Опук. Окупація Криму негативно позначилася навіть на цій унікальній пам’ятці природи. Щороку на ньому відбуваються широкомасштабні військові навчання із залученням авіації, кораблів, танків, це дійство супроводжується вибухами, артилерійськими стрільбами, висадкою повітряних десантів, залпами ракет РСЗВ типу «Град», а також навіть застосуванням хімічних військ. Такі військові навчання ставлять під загрозу безпеку фауни та екосистеми озера в цілому. Доступ туристів до озера фактично регулюється тепер не вимогами екології, а потребами військовиків Росії.

І вже геть в останню чергу окупанти думають про занесених у Червону книгу птахів, задля захисту й збереження яких і було утворено «комплекс болотяних угідь», що перебуває під охороною Рамсарської конвенції, учасником якої є й Російська Федерація.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Валерій Верховський

Автор культурологічних статей, журналіст газети «Кримська світлиця»

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: