Костел священномученика Климента Римського у Севастополі, збудований 1911 року. Фото: Вікепедія
/////

Хто готує «інквізицію» для католиків Севастополя?

Почати

За кілька днів по Різдві Христовому за юліанським календарем, 10 січня 2023 року на підконтрольному російським окупантам сайті «INFORMER» була опублікована стаття якогось «Остромирова В. И.» під назвою «Католицькі гримаси у Севастополі», яку можна сприйняти по суті як оголошення війни Католицькій Церкві у РФ та на окупованих нею територіях – і передусім у Севастополі.

У першу чергу автора бентежить дискусія щодо реставрації історичної будівлі римо-католицького храму в Севастополі, а найбільше – хто її оплатить: місцева парафія, що налічує кількасот осіб і потрібних коштів не має, чи Ватикан, структури якого не можуть фінансувати будь-що в окупованому Криму через поширення міжнародних санкцій на територію півострова.

Серед іншого, автор статті заявляє, що після розпаду СРСР кінотеатр, який діяв у будівлі римо-католицького храму, було закрито, а будівлю передано релігійній громаді. Однак ці дві події поєднує драматичний сюжет довжиною у понад два десятиліття.

Католицький храм святого Климента, що з 1905 р. будувався коштом пожертв парафіян та людей доброї волі, було урочисто освячено у 1911 р. Після більшовицької окупації Криму богослужіння відбувалися у багато разів пограбованій святині, доки її у 1936 р. не було «націоналізовано», а настоятеля о. Матвія (Матіаса) Ґудайтіса – розстріляно за обвинуваченням у шпигунстві. Під час ІІ світової війни будівля храму, в якій було облаштовано радіовузол, була частково зруйнована бомбардуваннями. Наприкінці 1950-х рр. її перебудували під дитячий кінотеатр «Дружба», зі знищенням майже всіх ознак культової споруди та облаштуванням громадської вбиральні у нижній каплиці. Після здобуття Україною незалежності, у 1992–1993 рр. в Севастополі відродилася католицька парафія, що розпочала боротьбу за повернення храму разом із настоятелями о. Леонідом Ткачуком, а потім – о. Юрієм Зімінським (обидва передчасно відійшли до Господа у 2021 р.). З 1996 р. богослужіння проводилися у спеціально придбаній квартирі, в якій було облаштовано каплицю та помешкання священиків. У 2010 р. будівлю храму, внесену до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення, оголосили аварійною і закрили через закрили загрозу руйнування, припинивши також роботу громадської вбиральні. Спротив у передачі будівлі храму римо-католицькій громаді чинили як представники міської влади, так і священнослужителі Севастопольського благочиння УПЦ МП, які заявляли, що «захищають православ’я від експансії католицизму» і запевняли у недоцільності перебування католицького храму в «православному» місті.

Після російської окупації АР Крим і міста Севастополя в лютому–березні 2014 року, «нові-старі» представники вже нелегітимної влади прямим текстом заявили севастопольським католикам, що про повернення храму їм варто забути. Три роки релігійна громада безуспішно подавала клопотання про передачу історичної споруди. Справа зрушила з мертвої точки в серпні 2017 року, після того як РФ уперше за багато років з офіційним візитом відвідав державний секретар Ватикану кардинал П’єтро Паролін, що зустрівся з верхівкою російського державного та церковного керівництва. 31 травня 2018 р. «уряд Севастополя» видав «розпорядження» про повернення католицького храму вірянам, а після цього підписав із парафією «угоду про співпрацю в галузі культури, збереження історії та традиційних загальнолюдських цінностей». Оптимізм парафіян затьмарила звістка про те, що оформлювати «документацію» на відновлення храму доведеться роками.

У 2021–2022 р. будівля і далі повільно руйнувалася, без можливості провести навіть косметичний ремонт, на який окупаційна «влада» міста не надала ані копійки. У грудні 2022 р. представник парафії Павло Шевцов розповів, що громада отримала у власність земельну ділянку під храмом, межі якої збігаються з межами будівлі без урахування капітальних елементів, що порушує навіть земельний кодекс держави-окупанта. Він також повідомив, що севастопольські католики досі збираються на богослужіння у квартирі-каплиці, яка не може вмістити кілька сотень вірян. Повноцінне користування історичною будівлею храму неможливе до її реконструкції, відкладеної на невизначену перспективу.

Обговорення долі римо-католицького храму в Севастополі знаходять кардинально протилежні відгуки серед містян. Так, одні люди закидають Католицькій Церкві «сприяння фашизму» під час ІІ світової війни, «розвал СРСР», підтримку України у війні, яку РФ сьогодні веде проти неї, та «знищення православ’я в Україні», і на цій підставі вимагають перетворити храмову будівлю знов на дитячий кінотеатр, неодмінно з безкоштовною громадською вбиральнею. Та й взагалі, мовляв, треба визнати «єзуїтів» «закордонними агентами», бо їхні руки «по плечі у крові» за всю історію існування Церкви, і «нехай собі їдуть у свій Ватикан», не отримавши ані клаптика «православної» землі під «гніздо польського пастиря», «штаб антиросійської організації» чи взагалі «шпигунський центр під патронатом Польщі» для пропаганди західних цінностей у вигляді «свободи зміни статі, одностатевих шлюбів та інших збочень» (!). Інші ж слушно запитують – невже серед дорослих освічених (хай навіть позірно) людей хтось справді вважає, що наявність католицького храму на п’ять сотень парафіян у центрі міста здатна захитати чиюсь політичну чи релігійну ідентичність.

Утім, за короткий час колективна думка севастопольських мракобісів вихлюпнулася на сторінки електронного видання, яке має реєстрацію у відповідних органах держави-окупанта. Спочатку автора обурило те, що у католицькому храмі в Севастополі після його потенційної реставрації може бути встановлено орган: на його думку, органна музика цікавить небагатьох, оскільки вона є «м’яко кажучи, понурою і похмурою» і серед 85% слухачів спричиняє «важкі сновидіння зі здриганнями тіла у кульмінаційних моментах деяких композицій» (!). Та й взагалі для Бога, мовляв, важливим є спілкування з Ним людини безпосередньо словами, а не через «посередницьку абстракцію духових гармонійних рулад», бо музичний інструмент «автоматично перетворює храм Божий на підмостки концертного балагану», і взагалі у храмі може лунати лише єдиний «найдосконаліший музичний інструмент» – людський голос. Цікаво, як відреагували б на подібні твердження віряни тієї ж Вірменської апостольської церкви, де під час богослужінь також може використовуватися органна музика, або інших церков, які використовують у богослужбових практиках музичні інструменти.

У дискусіях севастопольського суспільства про подальшу долю католицького храму в місті «Остромиров В. И.» вирішив акцентувати увагу на найголовнішому, а саме – на тому, що ж, на його думку, становить собою католицизм за своїм «внутрішнім духовним стрижнем». Після ознайомлення з багатьма наведеними тезами просто неясно, що робити далі – сміятися чи плакати.

Перш за все «Остромиров В. И.», який, швидше за все, є симпатиком російської православної церкви, переконує читача, що католицизм, на відміну від того ж православ’я, християнською релігією не є. Ба більше – виявляється, що частина людства з «т. зв. цивілізованих» країн західного світу, яка ідентифікує себе як католиків, «відкинула релігію і стрімко тягне усе людство до прірви ядерного пекельного полум’я». Не більше й не менше.

Перебування Папи Римського на чолі Католицької Церкви для «Остромирова В. И.» є «світоглядним казусом». Мовляв, католики згідно з власними ж догматами бачать, розуміють, вшановують і сприймають Папу як «намісника Бога на землі» – недарма ж той має «один з офіційних титулів» (точніше – частину офіційного титулу), який латиною лунає як «Vicarius Christi». Спитати б – хто сьогодні з католиків розцінює Папу, з ним самим включно, суто як «намісника Бога на землі». Однак тим часом «Остромиров В. И.» завзято і всерйоз шукає вірчі грамоти, які Ісус Христос за власним підписом надав апостолові Петрові як першому Папі, разом із повноваженнями намісника. Мовляв, «не було посади Папи за життя Христа», а по Його земній смерті «якісь зухвалі людці перебрехали Його слова» до Петра.

Ніхто й не збирається заперечувати, що головою Церкви є сам Христос. Однак так само очевидно, що Він не може за нас вирішувати ті чи інші суто земні, людські питання. Цю функцію виконує видимий голова Церкви – така ж смертна людина, як і всі інші, що іменує себе «слугою слуг Божих» (теж, до речі, частина офіційного титулу Папи Римського). Втім, «Остромиров В. И.», лицемірно посилаючись на заповіт Христа до учнів не настановляти над собою очільників на землі, стверджує, що католики «століттями ведуть боротьбу на знищення незгодних» із приматом Папи, у першу чергу православних (!), яких спочатку буцімто змушують відмовлятися від своєї віри, а в разі незгоди – ліквідують фізично «руками найманців». Тим часом «Остромирова В. И.» від імені ще живих незгодних вимагає від сотень мільйонів вірян припинити «жити у брехні, яка визначає моральні засади католицизму» та поклонятися і служити «брехунові й батькові брехні» – себто Папі, який перед Богом є не більшим за безхатька з підземного переходу, але при цьому нібито має амбіції на керування всіма християнами світу, в тому числі й православними. Напевно, проти претензій московського патріарха на першість у православному світі «Остромиров В. И.» навряд чи щось має – і це стане ясно далі.

Зі своїх суджень, які мають мало спільного з реальністю та здоровим глуздом, «Остромиров В. И.» робить висновок: Католицька Церква є «антиросійською сектою», яка прагне «отримати у Севастополі свій діючий пропагандистський центр» – тобто храм. Підстава, на якій у місті – «колисці православ’я» нібито слід заборонити діяльність «ватиканських антихристиянських проповідників», проста: мовляв, у Херсонесі, руїни якого перебувають на території Севастополя і сьогодні зазнають варварського грабунку під виглядом «археологічних розкопок», не те що князь Володимир, а ціла Русь (навіть не Київська) «прийняла православне християнство як державну релігію»! Он як! Та тільки навряд чи «Остромирову В. И.» відомо, що коли князь Володимир, згідно з непідтвердженою легендою, прийняв хрещення, то ні про яке «православне християнство» ще й мови не було – з’явилося воно лише за кілька десятиліть потому, з розколом Церкви на східну та західну гілки. І вже точно «Остромиров В. И.» не знає, чи то не бажає знати, що на початку І тисячоліття в околицях сучасного Севастополя прийняв мученицьку смерть Папа Римський Климент – якого місцева римо-католицька парафія має за свого небесного покровителя і якого, до речі, православна церква вшановує як святого спільнохристиянської доби.

Зате добре знає «Остромиров В. И.» про статтю 28 конституції РФ (яка діє на території окупованого Криму) – ту, яка говорить про гарантії свободи віросповідання, але написана, мовляв, не для католиків, що сповідують «антирелігію». У цьому своєму твердженні автор матеріалу спирається на документальний фільм «Франческо», де в одному з епізодів нібито показувалося, як Папа Римський Франциск, відповідаючи на листовне питання гомосексуальної пари про можливість для них водити своїх трьох дітей до церкви, порадив їм обов’язково залучати дітей до церкви та Євангелії. Наскільки відповідала істині інтерпретація цього епізоду і чи був такий взагалі – сказати наразі не можемо. Втім, «Остромиров В. И.» стверджує, що Папа Франциск таким чином став «першим понтифіком, що виступив за легалізацію одностатевих цивільних союзів» (!). А оскільки «пропаганда ЛГБТ» у РФ та на окупованих нею територіях України заборонена законом Путіна – то й діяльність католиків, які нібито самим своїм існуванням ведуть цю «пропаганду», на цих територіях має «антиконституційний характер». Годі й казати, що «Остромиров В. И.» не ознайомлений із жодним рядком Катехизму Католицької Церкви, де чітко зафіксовано її ставлення до «одностатевих союзів» (зокрема, в пункті 2357). У згаданому ж фільмі ця тема як така не обговорювалася. Взагалі.

Втім, автор пасквілю на севастопольському інтернет-порталі переконаний у єдиному: Росія нині є, ні багато ні мало, «хранителькою світового християнства» (!), а Москва – осередком православного світу. І це стверджує людина, яка перед тим шпетила Папу Римського за згадку про «вікарія Христа» у титулі та за ключову позицію у Католицькій Церкві. На думку «Остромирова В. И.», «русскій мір», з яким він ототожнює сучасну Росію, так і прагнуть зруйнувати «католицько-демократичні бандити за схваленням Ватикану» – так само, як колись свого часу «лицарюючі католицькі вбивці під егідою пап римських у хрестових походах зруйнували православну Візантію з центром у Константинополі». І тут, вже не вперше, автор демонструє кричуще невігластво в історії, геть не знаючи, що хрестові походи були спрямовані не проти Візантії, а на допомогу їй від мусульманської експансії, і часом проводилися зі спільних ініціатив римських пап і візантійських імператорів. Конфлікти хрестоносців із Візантією мали місце, проте в середині XV ст. імперія була знищена зовсім не «католицькими вбивцями», а османами, з якими хрестоносці якраз билися – що, власне, й надало потім Москві підстави вимагати до себе ставлення як до «центру православного світу» і навіть потім, порушуючи всі можливі канони, настановити власного патріарха.

Та «Остромирова В. И.» несе далі: він вже береться висувати західному світові обвинувачення у намірах знищення російської мови, культури та російського-таки православ’я. Здавалося б – навіщо тому заходу докладати зусиль до того, чому Росія і так чудово дає раду сама? Аж ні – виявляється, відповідальною за останній напрямок, тобто знищення православ’я у Росії, призначено «більш цивілізовану» Католицьку Церкву, яка буцімто має на меті замінити собою «єретичну» РПЦ.

При цьому «цивілізованість» католицизму севастопольський пасквілянт бачить у… «практиці торгівлі релігією за посередництвом відпущення гріхів за гроші через індульгенції (!) або торгівлі церковними посадами за ще більші гроші» і, спираючись на цей свій «аргумент», виставляє Католицьку Церкву як «чистісінький ринок із попитом і пропозицією» та «бізнесом, яким керують христопродавці» за принципом «вбив – купив індульгенцію або цілий стос – дістав прощення». На жаль, в українському суспільстві також досі живуть міфи про індульгенцію (або, кажучи по-нашому, відпуст) як про куплений папірець, що надає відпущення гріхів. Дійсно, кілька століть тому подібне нерозважливе ставлення до індульгенцій призвело до зловживань ними – що стало однією з головних причин атаки реформаторів на Католицьку Церкву. Саме на середньовічних вигадках і було засноване хибне уявлення про прямий продаж і купівлю індульгенцій, неактуальне ще з 1560-х рр. У сучасному світі індульгенцією Церква називає повне або часткове відпущення тимчасових покарань за гріхи, які були раніше прощені у таїнстві сповіді. Та тільки ці пояснення навряд чи потрібні «остромировим»: їм значно ближчою є позиція російського диктатора Путіна, який без будь-яких індульгенцій обіцяє своїм підлеглим рай після мученицької смерті, та його «вівтарника» (за визначенням Папи Франциска) Кіріла, який пробачає російським «подвижникам» українську кров. Оскільки годинник вартістю в кілька десятків тисяч доларів на руці московського патріарха замальовано у цифровому редакторі – можна вважати, що його ніколи не було, і продовжувати далі плодити міфи про індульгенції як про оплачувані «квитки до раю». Гадки не маючи, що подібна практика існувала і в православних церквах, навіть у XVIII–XIX ст.

Перед завершенням викладу своєї маячні «Остромиров В. И.» вирішив навести «довідки» з життєписів деяких римських пап – запозичені, вочевидь, з радянсько-російської «історії» Католицької Церкви. Цитувати їх, мабуть, немає потреби, оскільки навряд чи знайдемо щось нове серед описів найогиднішої розпусти й перелюбу. Насамкінець автор робить резюме: у «російському православному світі» Богом є Христос, а у «західному католицькому» – Ринок, тож «русскій мір» і православ’я – це для людей, а західний світ зі «всіма варіаціями католицизму» (?) – для тих, кому «Остромиров В. И.» відмовляє у цензурних словах. При цьому зовсім не береться до уваги, що і Росія не вся православна, і захід не весь католицький. До слова, для автора як для «русского человека», що постійно живе під «постійною загрозою з боку Заходу», «варіаціями католицизму в широкому сенсі, без догматичних нюансів» є «легіон бісів, що вилізли звідти» – протестанти, баптисти, англікани, мормони та інші.

Дивним чином антикатолицька публікація співпала у часі з оприлюдненням подібних міркувань протодиякона РПЦ Владіміра Васіліка, який, до слова, є істориком церкви, що публікувався в авторитетних західних журналах, та членом Синодальної літургічної комісії РПЦ. Цього разу Васілік розгнівався на Папу Франциска за його заклики до співчуття українцям і зажадав від нього висловити аналогічне співчуття росіянам, які «так само гинуть на війні». Разом з тим він заявив, що Католицька Церква не лише «плете змови проти Росії та православ’я з XVI століття», а й «організувала Майдан у 2014 році»: останнього висновку він дійшов, вважаючи, що найбільшими активістами Майдану буцімто були священики УГКЦ (при цьому деякі колеги Васіліка вважають, що Майдан насправді організували саєнтологи – у співпраці з католиками). Оприлюднюючи «плани» уявного об’єднання ПЦУ, УГКЦ та УПЦ МП у «єдину українську церкву східного обряду» та подальшого «приєднання» Константинопольської патріархії до Католицької Церкви у 2025 році, Васілік назвав Папу Франциска «головним бенефіціаром подій в Україні», «злодієм» і «жахливим крокодилом, що безкінечно ллє сльози за своєю православною жертвою, яку поїдає». Наостанок діяч РПЦ запевнив, що «свята Русь» веде проти України «священну» війну.

Після оприлюднення таких «проповідей» від російських «священнослужителів» і їхніх парафіян лишається тільки молитися за здоров’я і життя католиків та представників інших «нетрадиційних» з російської точки зору християнських конфесій на території держави-агресора та в окупованих нею регіонах України. Оскільки після ознайомлення з цими мракобісними пасквілями доля людей, проти яких вони спрямовані, викликає найсерйозніші побоювання.

___________________________________________________________

на замовлення редакції газети “Кримська світлиця”

 

Віталій Солончак

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: