Хранитель первозданного Криму
/

Хранитель первозданного Криму

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

У житті часто трапляється таке, що люди та діячі, які найбільше прислужилися громаді або якійсь справі, через байдужість влади та нащадків, поринають у море забуття. Зазначена риса більше всього була притаманна злочинній комуністичній системі. Вона цілком свідомо викреслила з людської пам’яті десятки тисяч видатних особистостей, що також значною мірою зруйнувало генетичний код нації.

Хранитель первозданного Криму
Мертве місто Чуфут-Кале, поблизу Бахчисарая, 1911.

Якщо сьогодні запитати не лише пересічного кримського мешканця або незаконних мігрантів з вельми поширеного нині розряду «понаєхавших», а й навіть галасливих доморощених професійних крикунів-патріотів, що вони знають про цілу плеяду видатних діячів минулого (навіть етнічних росіян), то зі своїх убогих інтелектуально-розумових лаштунків вони зможуть витягнути лише імена цариці-блудниці та ще кількох кривавих завойовників-фельдмаршалів. Оце і весь багаж історичних знань багатьох кримських ура-патріотів. Тож і не дивно, що при такому імперському вихованні поза увагою малоосвічених нащадків залишилися тисячі яскравих особистостей і видатних діячів.

Цілком закономірно, що в окупованому Криму у чаду імперської істерії не помітили 150-літній ювілей видатного кримського фотохудожника Василя Сокорнова, етнічного росіянина. Для себе я відкрив цього великого фотохудожника ще у студентські роки, коли ознайомився з найвидатнішою науковою працею з садівництва ХХ століття — першим томом «Кримського промислового плодівництва» садівничого генія України Левка Симиренка.

Ще у ті далекі роки звернув увагу на високохудожні ілюстрації знаменитої симиренківської праці. Вони належали всіма забутому фотохудожнику Василю Сокорнову. Левко Симиренко у передмові до 1-го тому висловлював щиру вдячність за дозвіл скористатися його мальовничими світлинами. На жаль, учений-садівник, обтяжений величезним обсягом наукового матеріалу, у своїй праці майже нічого не говорить про людей, на дослідження яких він посилається або висловлює їм свою вдячність за допомогу. Тоді я добре усвідомив, що тріумфальний успіх симиренківської праці, і не лише у тогочасній Російській імперії, значною мірою був зумовлений використанням добротного ілюстративного матеріалу і, перш за все, високоякісних пейзажних світлин Василя Сокорнова.

З працями фотомитця учений мав змогу ознайомитися як на виставках у Сімферополі, Санкт-Петербурзі, так і в Парижі. Життєві шляхи цих двох видатних особистостей досить часто перетиналися і в Криму. На жаль, у сучасній літературі з художньої фотографії відомості про кримського митця відсутні. І коли б не праця українського ученого-садівника, багатолітнього дослідника і неперевершеного знавця кримського садівництва Левка Симиренка, то ім’я колись знаного і вельми популярного фотохудожника загубилося б. Адже переважна більшість його світлин видавалася на поштових листівках. Значна частина їх була втрачена.

Хранитель первозданного Криму
Сокорнов В.Н., 1890-і рр.

Документів та публікацій про життя і діяльність видатного митця майже не збереглося. У результаті тривалих пошуків ще до окупації Росією Криму вдалося довідатися, що Василь Никандрович Сокорнов народився 27 лютого 1867 року в селі Василівському Шубського повіту Володимирської губернії. Початкову освіту майбутній митець здобув у Лушниківському училищі Острогозького повіту Воронезької губернії. Хлопець захоплювався живописом і виявляв великий художній хист. Він не мав коштів для стаціонарного навчання у Петербурзькій академії мистецтв, тому його після успішного складання іспитів прийняли вільним слухачем відділу живопису. Працював хлопець ретушером у відомій столичній фотомайстерні Пазетті. Власник майстерні, оцінивши хист ретушера і зваживши на його скруту, доручив йому ретушувати та розфарбувати великий фотопортрет доньки якоїсь заможної людини. Цей портрет Пазетті надіслав на міжнародну виставку, яка відбувалася у Парижі, де його оцінили досить високо — він отримав золоту медаль. Висока нагорода окрилила молодого майстра, переконавши його в тому, що він уже дозрів до самостійної роботи. Проте столичний клімат, досить холодний і вологий, спричинив захворювання юнака, мабуть, на сухоти. Лікарі рекомендували йому поїхати на лікування до Криму. Товариство сприяння молодим художникам виділило на це невеликі кошти. Сокорнов залишає столицю і їде до Алушти.

Знайомі порекомендували йому житло з повним пансіоном у молодої вдови Стаковської. Але виділені Товариством кошти скоро скінчилися. Художник, аби подолати скруту і продовжувати лікування, намагається писати етюди мальовничих околиць невеличкого селища Алушти. Навколишні гірські ліси й море надихали на творчість. Свої твори митець намагався продавати відпочивальникам через місцевий магазинчик, проте вони майже не продавалися. Але відпочивальники в Алушті та Ялті, куди часто навідувався Сокорнов, охоче купували іноземні поштові листівки з пейзажними світлинами Південнобережжя.

Хранитель первозданного Криму
У горах над Алупкою, 1905.

Майстер пригадав свою колишню улюблену справу і дійшов висновку, що поштові фотолистівки можна зробити більш фахово, ніж це робили іноземці. Він вирішив повернутися до свого першого фаху. Проте для обладнання фотолабораторії та придбання вартісних реактивів у нього не було грошей. Господиня помешкання, співчуваючи Сокорнову, вирішила допомогти. І художник, придбавши все необхідне й облаштувавши фотолабораторію, береться за добре знайому ще з юнацьких років справу.

Уже скоро роботами Сокорнова зацікавилися тогочасні популярні часописи «Нива», «Солнце России», «Открытое письмо». До майстра приходить визнання і заслужена слава. Від часопису «Солнце России» надходить заманлива пропозиція видати альбом світлин, і вже у 1902 році фотоальбом «Виды Крыма» з’явився у торговельній мережі й потрапив до європейських країн. Саме цими світлинами Левко Симиренко, з дозволу автора, скористався для ілюстрування своєї наукової праці «Кримське промислове плодівництво». Репринтне видання першого тому «Кримського промислового плодівництва», здійснене видавництвом «Таврія» у 2001 році, вдихнуло нове життя у фотосвітлини видатного майстра.

У різні пори року, мандруючи Південнобережжям, фотомайстер, обтяжений громіздким фотоприладдям, майже щоденно здійснював тривалі виснажливі експедиції у пошуках унікальних фотооб’єктів. Сокорновські світлини увічнили маршрути майстра: околиці Ялти, Алушти, Сімеїза, Бахчисарая, Севастополя.

Митець мав унікальне відчуття кримської природи. Він бачив те, що було недоступне іншим. У результаті копіткої праці та дослідження він обирав такі композиційні ракурси пейзажних об’єктів, які не міг відтворити інший фахівець. Сьогодні навіть досвідчені майстри дивуються, як з тогочасною фототехнікою можна було створити такі мистецькі шедеври. Світлини Василя Сокорнова зберегли для прийдешніх поколінь первозданний вигляд більшості південнобережних міст-курортів та знаних дач.

Хранитель первозданного Криму
Зимовий день у Криму, 1912.

У роки червоного та білого терору в Криму митець майже нічого не створив. Не вирізнявся особливою творчою активністю і за радянської влади. Лише у 1929 році в Ялті, на Масандрівській вулиці, в будинку № 24, Кримдержвидав організовує фотомайстерню, куди запрошують Василя Сокорнова. У 1931 році майстер передає цій бюрократичній і вельми заполітизованій організації 1300 негативів кримських краєвидів. Проте це унікальне мистецьке багатство не зацікавило державних чиновників. Для них важливіше було популяризувати робітничі будні та оспівувати нечувані успіхи більшовицької влади. Ця безцінна колекція зникла у видавничих нетрях. Перед війною митець, який переймався долею своєї творчої спадщини, відібрав 25 найкращих пейзажних негативів для передачі до рідної йому Академії живопису у Ленінграді. Але Друга світова війна, яка невдовзі розпочалася, порушила плани митця. Помер Василь Сокорнов на 80-му році життя, похований на старому алуштинському цвинтарі.

Фахівцями з Ялтинського краєзнавчого музею ще до окупації Криму була зібрана колекція світлин, яка нараховувала понад 70 фотографій. Адже це все, що лишилось від дарунка майстра Алупкінському музею у 1946 році. Таким чином у повоєнні роки безслідно зникло майже 30 відсотків подарованої митцем колекції світлин. Вочевидь, безслідно зникли саме унікальні пейзажні світлини Сокорнова.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Петро Вольвач

Автор культурологічних матеріалів, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: