Ліхтарі на Лазаревській вулиці. Фото надано автором
//

Хай буде світло! Вірменин та караїм – мрійники-першопроходці

Почати

Електричну лампочку до Євпаторії приніс зовсім не Ілліч. Це зробили двоє підприємливих мрійників, вірменин з караїмом.

Ідея освітити Євпаторію електричним світлом належала місцевому архітектору Павлу Яковичу (а насправді Богосу Акоповичу) Сеферову. А допоміг йому цю мрію втілити в життя інженер-технолог Данило Самійлович Черкез. Вони й стали власниками першої у цьому курортному місті “Євпаторійської центральної електричної станції”, що почала давати світло 10 лютого 1908 р. Тоді вулиці міста спалахнули світлом сорока чотирьох вуличних ліхтарів.

Для Євпаторії це була непересічна подія, що неабияк здивувала не лише містян, а й їх четвероногих друзів. Ось що писала місцева преса:

“Десятого лютого цього року жителі міста Євпаторії ввечері були здивовані надзвичайним світлом, схожим на місячне; вони юрмилися по вулицях, освітлених цим дивним світлом, що виходить від великих білих ліхтарів; дітлахи кружляли під ліхтарями, що висіли серед вулиць на високих стовпах, радіючи новому світлу; тварини лякалися й кидалися в бік, не освітлений електричним світлом”.

Візьмемо до уваги той факт, що випромінювання нового дива цивілізації було досить потужним: ліхтарі давали потужність у триста й більше свічок. Тож реакція й людей, і представників євпаторійської фауни цілком зрозуміла.

Електроварня стояла на березі моря, поруч із “Приморською санаторією”. Так давня назва міста Кезлев – “стооке” – стала ще більш промовистою. Сто очей Кезлева тепер яскраво сяяли вночі, й їх сяйво можна було спостерігати з широких морських просторів. Влітку вулиці освітлювалися до першої години ночі, взимку – до опівночі. Але й по тому місто не занурювалося в темряву: освітлення тривало за допомогою калільних лампочок.

Міська влада згодом викупила електростанцію у її засновників, і вона стала належати Євпаторії й юридично.

Лінія електропередач на тлі мечеті Хан джамі, будинку Дувана й Миколаївського собору. Фото надано автором

Спочатку електричне світло було не всюди, а лише на центральних вулицях – Морській, Лазаревській, Земській, Фонтанній та Олександрівській. Також купалися у світлі міська набережна, “Приморська санаторія”, а влітку ще й естрада в міському сквері.

Було б важко вимагати від міста чогось більшого – адже електрика тоді була задоволенням не з дешевих (не дивуймося, що така ситуація повертається в наш час, адже все нове – то добре забуте старе). За освітлення цих вулиць бюджет Євпаторії сплачував рахунок у 500 карбованців щомісяця.

А вдома мали таку розкіш лише півсотні абонентів, серед них готелі, ресторації і найреспектабельніші крамниці. До речі, оплата за послугу тоді була погодинною й стягувалася з кожної лампочки. Тож нашим олігархам – власникам обленерго ще є що запозичити з досвіду попередників. Та на відміну від тих, хто приватизував за безцінь радянську спадщину, Сеферову й Черкезу, як першопрохідцям, довелося добряче вкластися в свій стартап: за обладнання електростанції й мережі вуличного освітлення вони виклали близько 60 тисяч карбованців, а утримання електростанції, на якій працювали зо два десятка робітників та службовців, коштувало її власникам п’ять тисяч карбованців на рік.

Крім електростанції Богос Сеферов звів у Євпаторії чимало споруд, які прикрасили місто. Спроєктовані ним міський театр та міська бібліотека стали архітектурними символами Євпаторії, й символами її стрімкого розвитку та культурного прогресу. Також архітектор виконував приватні замовлення, зводячи дачі й особняки заможних євпаторійців. Серед його замовників були і караїми.

Прибутковий будинок Семена Езровича Дувана. Фото надано автором

Сеферов збудував у Євпаторії ще одну помітну споруду, причому того ж року, що й електростанцію – прибутковий будинок міського голови Семена Езровича Дувана. Триповерхова будівля на розі Літного провулку й вулиці Тучина – яскравий взірець стилю модерн, розташована в самому середмісті, поруч із старовинною мечеттю Хан-джамі та православним собором Миколи Чудотворця. Караїм Семен Езрович Дуван, видатний громадський і політичний діяч, який двічі обирався мером Євпаторії, перетворив її з повітового містечка на курорт європейського рівня, сучасне комфортабельне місто, а в часи Другої світової війни був одним з тих, хто доклав зусиль для порятунку свого народу від знищення нацистами. Зведений на його замовлення будинок за десять років став власністю іншої представниці караїмського народу – Сари Йосипівни Кіскачі. Але невдовзі, вже у березні того ж року, в ньому розташувався Військово-революційний штаб, одним з керівників якого був Семен Неміч, кривавий більшовицький кат, організатор і виконавець червоного терору, що захлеснув місто того року. Та вже незабаром будинок Дувана стає звичайним житловим будинком, яким є до сьогодні.

Компаньон Сеферова по євпаторійській електростанції, Данило Самійлович Черкез, зробив значний внесок у благоустрій багатьох міст як Криму, так і всієї України. Він народився у караїмській сім’ї в Сімферополі. У 1900 р., майже одразу по закінченні Петербурзького технологічного інституту, він став головним інженером Гурзуфа. Обіймаючи цю посаду, він налагодив водопостачання південнобережного курортного міста й створив там установку для отримання льоду. Згодом він став головним інженером Ялти, де звів водогін та систему каналізації. У 1905 р. Данило Самійлович повернувся до рідного міста, й допоміг своєму рідному брату Іллі добудувати першу в цьому місті електростанцію і ввести її в експлуатацію. Згодом він збудував і електростанцію в Феодосії.

По тому Черкез був запрошений до Харкова, де на замовлення місцевої влади спроєктував найсучаснішу в Європі тієї епохи систему каналізації. Данило Самійлович став одним з найкращих у країні фахівців за своїм профілем, тож проєктував ще водогінні й каналізаційні системи у Миколаєві, Полтаві й Сталіно (Донецьку), запрошувався консультантом при проєктуванні каналізаційних систем у Москві й Ленінграді. У Харкові, де Черкез працював і викладав решту життя, інженер створив свою наукову школу. Його ім’я і в наш час знають і шанують численні учні й колеги.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: