Кенаса в Ялті
Кенаса в Ялті
Почати
Готель-Майтопа
Готель-Майтопа

На початку ХІХ ст. Крим був типовою східною країною, і його відвідини сприймалися як мандрівка в далекий екзотичний світ. Кримські старовинні міста – Кезлев, Бахчисарай, Карасубазар, Кефе, Керч – мали колоритний східний вигляд. Корінне населення одягалося на східний штиб і розмовляло тюркськими мовами. Російський чиновник і літератор Павло Іванович Сумароков, який залишив чудові ґрунтовні описи Криму, писав, зокрема, що в Криму він відчував себе таким самим іноземцем, “як би в Тунісі або між кафрів”. 

Проте все тече, все змінюється, й протягом ХІХ ст. на південному узбережжі півострова з’являються палаци російської аристократії та модні курорти. Південний берег Криму перетворюється на “російську Рів’єру”.

Ялта мала й античне, й генуезьке минуле. Та наприкінці XVIII ст. вона була невеликим рибальським селищем. А з другої половини ХІХ ст. Ялта стає центром південного берегу Криму. Світила медицини вихваляють цілющий клімат тутешніх міст і радять шановній публіці тут оздоровлюватися. Популярність цього міста стала такою, що згодом на його гербі навіть з’явилося гасло: Yalta Urbs Meridialis – “Ялта – південна столиця”.

Караїмська громада в Ялті відносно молода. Зрозуміло, що в часи існування рибальського селища караїмів там не було. Вони оселяються в Ялті приблизно в середині ХІХ ст., й їх чисельність у місті швидко зростає. У 1863 р. в цьому місті нараховувалося лише 28 караїмів, які складали чотири родини, а в 1915 р. в Ялті і Ялтинському повіті жили вже 527 караїмів. Мешкали караїми й в околицях Ялти. Так, у селі Ай-Василь сади і дачі були у Аґа І.А., Манґубі Е., Сарач В. М., великим землевласником був І. Ферік.

Кенаса в Ялті
Кенаса в Ялті

Караїмський молитовний будинок у Ялті був відкритий у серпні 1859 р. Габбаєм кенаси став Юфуда Берахович Яшиш. В її організації брали участь купці Нагаму (Бабакай) Осипович Ілік, який став виконуючим обов’язки газзана, Давид Якович Пембек та спадковий почесний громадянин Сіма Мойсейович Прік. Кенаса містилася в приміщенні, що винаймалося (як гадають, у будинку самого князя М. С. Воронцова на Єлисаветинській, нині вулиці Рузвельта). Та офіційно будинок молитви відкрився лише 18 березня 1882 р. Є свідчення про ще одну адресу ялтинської кенаси – будинок по сучасній вул. Ігнатенко, 4. До її приходу належали караїмські громади не лише Ялти, а й Алушти. Газзаном був Єфет Йосипович Майтоп, його заступив спочатку Сімха Хількієвич Дубинський, збирач і хранитель караїмських релігійних піснеспівів. Проте він згодом став газзаном у Полтаві, а в Ялті посів катедру Соломон Йосипович Гумуш, глибокий знавець давньоєврейської літератури. Він був ялтинським газзаном протягом 40 років. Газзан Гумуш мав величезний авторитет серед ялтинських караїмів, і багатьох із них зміг укріпити в вірі.

Габбаєм був почесний громадянин Мойсей Ісаакович Кушлю, в 1910-х рр. – І. Я. Сарач. При кенаси діяла школа, де діти вивчали караїмську релігійну традицію й мову Святого Письма.

Кенаса-Ялта-гехал
Кенаса-Ялта-гехал

Серед караїмів Ялти були успішні підприємці, а зведені ними споруди стали пам’ятками архітектури й прикрасили місто. Наприклад Ісаак Рофе, який відкрив підприємство “Рофе й сини”. Купець і його нащадки торгували медичним обладнанням а також мали ванно-лікарняний заклад у середмісті. Цікаво, що на білому мармурі парадного порталу купальні, зведеної в мавританському стилі у дворі двоповерхового готелю “Франція” в 1897 р., можна було прочитати цитату з Корану: “Будь благословен як вода”. Автором проєкту купальні був головний архітектор Ялти Микола Краснов. Всередині були встановлені ванни з підігрітою морською водою. Процедури, які там пропонувалися відвідувачам, мали оздоровлюючий ефект. Серед відвідувачів цього закладу були й знамениті гості міста: Іван Бунін, Федір Шаляпін, Антон Чехов. Цей будинок на набережній Ялти зберігся й до нашого часу, тепер там готель “Вілла Софія”, названий на честь співачки Софії Ротару, якій він і належить.

Одним із відомих місць, де збиралася ялтинська інтелігенція, була книгарня Ісаака Абрамовича Синані, що розташовувалася на першому поверсі вже згаданого готелю “Франція” й називалася “Російська хатинка І. А. Синані. Продаж книг і газет”. Там можна було придбати газети, книги, а також відвідати зустрічі з письменниками, поетами, митцями й музикантами. Частим відвідувачем книгарні Синані був Антон Чехов, який приятелював із Синані та його сім’єю. І він, і Іван Бунін згадують книгарню в своїх листах. Її власник був добре освіченою людиною, знавцем кримської історії та поціновувачем літератури, кілька разів обирався гласним у Ялтинську міську думу.

Інший караїмський купець, Єфет Чифаньєвич Майтоп, володів чотириповерховим кам’яним готелем на 40 номерів. Нині це готель “Брістоль” на вулиці Рузвельта, 10.

Купальні-Рофе-Ялта
Купальні-Рофе-Ялта

Й Рофе, й Майтоп були меценатами, які робили пожертви на доброчинні справи, в тому числі на підтримку Олександрівського караїмського духовного училища в Євпаторії. Майтоп розповсюджував караїмську літературу, в 1918 р. під його керівництвом була відремонтована огорожа на найстарішому караїмському цвинтарі Криму – Йосафатовій долині біля Чуфут-Кале. Після революції бізнес відібрали, але більше часу звільнилося на караїмську справу. В 1920 р. Єфет Майтоп розбирав архів караїмської кенаси на Чуфут-Кале, також уже в радянський час допомагав кримським вченим, які вивчали караїмські теми, з перекладами з давньоєврейської та караїмської мов, які він добре знав.

До часів радянської влади діяло Ялтинське караїмське доброчинне товариство, яке надавало допомогу нужденним.

Пам’ятки архітектури Ялти, пов’язані з караїмами, досі є знаковими для міста, формують його обличчя, а подекуди – й зберігають історичну пам’ять усього міста. Архітектор Микола Краснов для караїмської родини Прік звів будинок по вул. Гоголя, 12, де згодом був розташований Ялтинський історико-краєзнавчий музей. Будинки Майтопа, Рофе, Аґа, Пріка нині є в переліку пам’яток архітектури.

Соломон Йосипович Гумуш
Соломон Йосипович Гумуш

Серед ялтинських караїмів були представники родин Бараш, Емельдеш, Єльяшевич, Єфетов, Зурна, Ілік, Кальф, Каракоз, Коджак,  Кокуш, Кушлю, Майкапар, Майтоп, Манґубі, Пастак, Пембек, Рофе, Сарибан, Сінані, Танагоз, Туршу, Ферік, Хаджи, Юдкович, Язиджи.

Одна з представниць ялтинської родини Бараш, Єва Яківна Бараш, відома як збирачка караїмського фольклору, виконавиця народних пісень. Завдяки її старанням чимало караїмських пісень були збережені й записані на магнитофон у її виконанні.

Караїмське національно-культурне життя в Ялті було відновлено в 1991 р., з того часу в місті діє караїмське національно-культурне товариство “Умют”, яке нараховує близько 30 членів.

Караїмське релігійне життя в Ялті поки що не відроджене.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: