КАРАЇМИ НА КРИМСЬКОМУ ПРИКОРДОННІ
Почати

Степовий Крим гості півострова, як правило, бачили лише з вікна потяга. За вікном спочатку пропливали Сиваш і Перекопський перешийок, а далі тягнувся плаский як стіл кримський степ, і це означало, що мета вже близька. Ще зовсім трохи, й побачимо довгоочікуване море. 

КАРАЇМИ НА КРИМСЬКОМУ ПРИКОРДОННІ
Ор Капу – ворота до Криму

Кордон між материком і півострівом яскраво відчувався протягом сторіч, тільки в давні часи його відчували, звісно, інакше, ніж туристи, що їхали до моря потягом чи автівкою. Тут пролягала межа між цивілізацією й диким небезпечним прикордонням, тут проходив вал, зведений, як гадають, ще кімерійцями.

Брамою до Криму була давня фортеця Перекоп. Бойові прапори Кримського ханства називали “прапори, що ходили за Перекоп”, тобто брали участь у походах та бойових діях. А серед цивільного населення Криму побутувала приказка: “За Перекопом життя немає”. У зворотньому напрямку Чумацьким шляхом йшли валки чумаків – до Криму по сіль. Серед населення Перекопа, або мовою корінних народів Ор Капу, були й караїми. Пізніше вони стали селитися й у передмісті стародавнього міста-фортеці, що знаходилося за якихось п’ять кілометрів на південь. Колись на тому місці, де нині стоїть місто Армянськ, був невеликий торговий пункт, де зупинялися чумаки. Армянськ знаходився з кримського боку Перекопського валу, тоді як Перекоп – на північ від нього. Перші мешканці Армянська – вірмени й греки – переселилися на нове місце саме з Перекопу. Певно за валом вони почувалися певніше. Тут постав центр торгівлі овечими шкурами й шерстю, тут же перепродавали сіль, яку видобували поблизу. З 1736 р. місто було названо Армянським Базаром, або мовою місцевого населення – Ермені Базар. У Армянськ його перейменували в 1921 р.

КАРАЇМИ НА КРИМСЬКОМУ ПРИКОРДОННІ
Ор Капу

Перші відомості про караїмів у цьому місті відносяться до 1820-х рр. Кримський вірменський історик Мінас Бжишкян у 1820-х рр. бачив тут значне число кримських татар і караїмів. Кенаса в Ермені Базарі існувала з 1817 р. Цей факт пізніше наводив місцевий газзан Авраам Соломонович Бейм. За його словами, напис про час заснування кенаси був встановлений над входом у її приміщення. Це була старовинна кам’яна будівля.

Більш точна цифра щодо караїмського населення датована січнем 1857 р. Тоді в Ермені Базарі мешкало 307 караїмів, та це число, вочевидь, сталим не було. Вже за чотири роки Таврійське й Одеське караїмське духовне правління повідомило таврійському губернаторові, що прихожанами міської кенаси є 164 караїми, а караїмів з інших міст там перебуває 226. У 1880-х рр. згадується, що в місті є караїмське училище. Ще одне училище було в Перекопі. До округу кенаси, окрім Ермені Базару, належали й міста на материку – Хорли та Скадовськ.

Утримували кенасу не тільки пожертвами караїмів, а й завдяки майну, яке було у власності релігійної громади, а це три крамниці, два будинки (один з них із аптекою), комора й сарай. Тож грошей на утримання будинку молитви вистачало, а в 1870-х рр. кенаса була відремонтована.

КАРАЇМИ НА КРИМСЬКОМУ ПРИКОРДОННІ
Одне з небагатьох фото старого Ермені Базару – старовинна мечеть

З видатних караїмів, народжених у Ермені Базарі, в першу чергу варто згадати одного з найвидатніших кримських просвітителів ХІХ ст. Еліягу бен Еліягу Казаса, релігійного мислителя, педагога, філолога, гебраїста, поета. Він народився в цьому місті в 1833 р., закінчив східний факультет Петербурзького університету. 18 років він викладав у сімферопольській чоловічій гімназії, 13 років у кримськотатарській вчительській школі в Сімферополі, де готували вчителів для кримськотатарських шкіл, 12 років викладав у Олександрівському караїмському духовному училіщі, де готували караїмських газзанів.  З кримськотатарським просвітителем Ісмаїлом Гаспринським працював у газеті “Терджиман”. Обоє вони трудилися на ниві освіти й відродження культури корінних народів Криму. Еліягу Казас є автором підручника біблійного івриту “Лерегель гайладім” й низки інших підручників для духовного училища. Був однодумцем і помічником духовного лідера караїмів гахама Шемуеля бен Моше Панпулова.

КАРАЇМИ НА КРИМСЬКОМУ ПРИКОРДОННІ
Еліягу Казас та його родина

Варто згадати добрим словом лікаря Бориса Наумовича Сінані. Він народився в 1851 р. в Ермені Базарі у патріархальній караїмській родині, де дуже шанували традиції. Після здобуття освіти доля закинула Сінані на російсько-турецьку війну, де він служив військовим лікарем. Згодом він проводив перші в Російській імперії досліди з позбавлення пацієнтів алкогольної залежності за допомогою гіпнозу. Ці досліди були успішними. Мав приватну практику в столиці імперії – Петербурзі, серед його пацієнтів були й відомі особи. Вдалечині від Батьківщини Сінані зберігав вірність вірі й звичаям свого народу. Один з найвідоміших російських поетів Осип Мандельштам, друг сина Бориса Сінані, в своїй автобіографії “Шум часу” згадує його, кремезного караїма, який носив караїмську шапку.

Письменник Захарій Осипович Сінані народився в Ермені Базарі в 1887 р., був випускником юридичного факультету петербурзького університету. У радянський час працював юристом у спілці споживчої кооперації “Кримсоюз”, але справжнім його захопленням була література. Він був першим, хто уклав караїмсько-російський та російсько-караїмський словники, добре знав історію та традиції караїмів, був автором віршів та оповідань для дітей, яких дуже любив.

КАРАЇМИ НА КРИМСЬКОМУ ПРИКОРДОННІ
Емілія Лебедєва

У 1924 р. у місті, яке вже називалося Армянськом, народилася Емілія Ісаківна Лебедєва. Її батько, Ісаак Маркович Сіказан, випускник Олександрівського караїмського духовного училища, викладав давньоєврейську мову в караїмському мідраші при кенасі в Євпаторії. Мати Віра Яківна Круглевич – лікарка за освітою, сестра краєзнавця, педагога й філолога, дослідника караїмської мови, феодосійського газзана Іллі Яковича Неймана-Круглевича. Емілія продовжила родинну справу й стала дослідницею й популяризатором караїмської історії і культури. У 1948 р. закінчила історико-філологічний факультет Кримського педагогічного інституту, працювала вчителькою історії. Досліджувала архівний фонд Таврійського і Одеського караїмського духовного правління, історії якого присвятила свої роботи. Є автором низки монографій, статей, науково-популярних книг, серед яких: “Нариси з історії кримських караїмів-тюрків”, “Приклад для нащадків”, “Кримська війна й караїми”, “Караїми – древній народ Криму” і навіть “Рецепти караїмської кухні”.

Історія не була прихильна ані до старовинного Ор-капу – Перекопу, ані до Ермені Базару – Армянська. Перший був ущент зруйнований у 1920 р., коли Червона армія проривалася до Криму, другий був перетворений на руїни в роки Другої світової війни. Не збереглися й караїмські кенаси цих міст. Та на скрижалях історії залишилася пам’ять про давні часи й славетні імена видатних людей того краю.

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: