Стара Євпаторія. Фото надане автором.
/

Караїмське ремісниче училище. Шляхетна мрія та її втілення 

Почати

Історія створення Когенівського ремісничого училища в Євпаторії починається з одного листа, написаного 22 березня 1890 р. Його автором був караїмський підприємець Шеломо бен Аарон Коген, а адресатом -Таврійський і Одеський караїмський гахам Шемуель Пампулов. У листі йшлося про план організації навчального закладу, в якому караїмській молоді прищеплювали би знання й навички, які знадобляться молодим людям у подальшій трудовій діяльності, «зміцнивши їхні душевні сили моральними релігійними принципами, зробивши їх корисними і чистими членами суспільства», як зазначав автор листа.

Шеломо бен Аарон Коген – засновник Євпаторійського караїмського ремісничого училища

Ідея Когена полягала в тому, аби організувати ремісниче училище для бідних одноплемінників.

Шеломо Коген і його дружина Естер бат Чефанія не мали дітей, тож прагнули залишити по собі добру пам’ять та принести користь своєму народу.

За взірець мали правити міські училища, підпорядковані міністерству народної освіти, й програма караїмського училища мала бути ідентичною, з однією відмінністю: замість християнської релігійної традиції там мала викладатися караїмське віровчення, а замість церковно-слов’янської мови учні мали вчити біблійну мову – лешон кодеш.

Коген вирішив зробити пожертву на 70 тисяч карбованців державними білетами чотиривідсоткової внутрішньої позики за їх номінальною ціною, й ці гроші мали скласти основний капітал, а відсотки з цього капіталу -використовуватися на щорічне утримання училища.

Але й це ще не все. Шеломо Коген обіцяв побудувати чи купити для училища будівлю, й обладнати її меблями, а також закупити підручники, на що зголосився виділити ще від 12 до 15 тисяч карбованців. А поки йде будівництво, цей добродій був згоден винаймати на свій кошт приміщення для навчального закладу.

Будівля Євпаторійського караїмського ремісничого училища. Сучасний вигляд. Фото надане автором

Не відкладаючи справу в довгу шухляду, вже в квітні того ж року гахам Шемуель бен Моше Панпулов надіслав клопотання про заснування ремісничого училища в Євпаторії директорові народних училищ Таврійської губернії Олексію Миколайовичу Дьяконову, до якого додав проєкт Когена, що складався з 39 пунктів. Директор, у свою чергу, передав проєкт у ще вищі інстанції. Але вищі інстанції висловили низку зауважень, і, зрештою, проєкт відхилили.

Вчений комітет міністерства народної освіти, наприклад, мотивував відмову тим, що в Євпаторії має бути створене Олександрівське караїмське духовне училище, питання про відкриття якого також не так давно розглядалося в тому міністерстві, а два караїмські училища на одне місто –  це, мовляв, забагато.

Аби не образити почуття мецената, освітянське керівництво запропонувало йому варіанти більш раціонального використання його грошей: наприклад, заснувати стипендії для студентів ОКДУ, що називалися би на честь благодійника, або організувати при згаданому закладі підготовчі класи, чи навіть збудувати гуртожиток для учнів духовного училища. А коли шановний пан Коген конче хоче заснувати саме ремісниче училище, то міністерство запропонувало зробити це не в Євпаторії, а в губернському центрі Таврії – Сімферополі.

Але пана Когена не надихали такі пропозиції міністерства, й він для лобіювання свого задуму підключив важку артилерію в особі Еліягу бен Еліягу Казаса, знаного далеко за межами караїмської спільноти педагога та просвітянина. До його слів прислухалися чиновники, а його думка користувалася пошаною у всіх причетних до справи народної освіти. За допомогою п. Казаса проєкт був доопрацьований, і до нього були додані детальні обґрунтування, автором яких був сам Казас. Також він доопрацював статут училища та його навчальну програму так, аби все це припало до смаку міністерським чиновникам. Він же був і автором листів, які розсилалися від імені гахама Панпулова й мецената Когена.

Але п. Казас не обмежився власною допомогою, й залучив вже навіть не просто важку артилерію, а справжню суперзброю в особі художника-мариніста Івана Костянтиновича Айвазовського. Його-то в Криму знали всі. Звичайно, й не тільки в Криму: Айвазовський мав замовити слівце стосовно проєкту відкриття училища в Євпаторії у розмові з міністром освіти Російської імперії графом Іваном Давидовичем Деляновим, з яким у художника склалися дружні стосунки.

Зусилля й наполегливість цих достойних людей привели нарешті до втілення мрії в життя. Восени 1895 р. відбулося урочисте відкриття Євпаторійського караїмського ремісничого училища імені Соломона Аароновича Когена, яке розташувалося за адресою вулиця Воронцовська, 5 (у наш час адреса будівлі – вул. Володарського, 8/14).

Для училища було зведено двоповерховий будинок; окрім нього, до закладу належав ще один будинок на Володарського, 13, де розташовувалися квартири завідувача й викладачів ремесел.

Засновник училища Шеломо (Соломон) Коген був вшанований високою нагородою – орденом святого Станіслава ІІІ ступеня, а його портрет було встановлено у головній залі навчального закладу.

Навчання в училищі тривало п’ять років, але згодом його термін скоротили до чотирьох. Мотивували таке скорочення тим, що учні намагаються якомога швидше почати застосовувати отримані знання на практиці, й нерідко кидають навчання задля можливості заробляти гроші, тож без шкоди для опанування програми було вирішено піти на зустріч цьому цілком зрозумілому побажанню учнів.

Навчатися приймали хлопці віком від 12 до 16 років, які мали знання, що відповідають випускнику початкового народного училища. 25 учнів могли вчитися безкоштовно.

Статут ЄКРУ ім. Когена наголошував, що училище має на меті “приготування тямущих майстрів і підмайстрів”, але й до викладання загальноосвітніх дисциплін там підходили ґрунтовно. Викладалися караїмське віровчення й давньобіблійна мова (лешон кодеш), аріфметика, російська мова, геометрія, технологія металів і дерева, технічне креслення.

Караїмську релігійну традицію мав викладати один зі старших газзанів, який призначався на цю посаду Таврійським і Одеським караїмським гахамом.

По смерті Шеломо Когена, засновника училища, ним опікувалася дружина його брата, Фрумла Ісааківна Коген. За її ініціативою було запроваджено новий предмет – чавунно-ливарна майстерність. На будівництво майстерень вона зробила велику пожертву – близько 20 тисяч карбованців. Усього в училищі було шість майстерень – окрім згаданої чавунно-ливарної, ще слюсарно-ковальська, столярна, колісна, токарна по металу, токарна по дереву. Всі вони були добре обладнані, зручні, світлі й просторі. Викладачів ремесел в штаті училища, до речі, було найбільшим – троє. Серед викладачів інших дисциплін були: вчитель караїмського віровчення, вчитель російської мови та арифметики, вчитель чистописання й малювання.

Гроші, на яке існувало училище, походили з капіталу в 60 тисяч карбованців, які пожертвував п. Коген, у білетах чотиривідсоткової державної позики. Вони щорічно приносили 2400 карбованців. Ще 400 карбованців на рік надходили від здачі в оренду флігеля при училищі. На рахунок навчального закладу поступали й пожертви. Також надходили замовлення від приватних осіб і різних закладів. Розподіл прибутку від цих замовлень давав можливість заробляти гроші не лише училищу, а й тим, хто їх виконував. Третина від цих прибутків йшла майстрам, які керували виконанням замовлень учнями, третина – на виплати незаможним учням, і третина – на користь училища.

За доброю традицією караїмських навчальних закладів, до ЄКРУ приймали не лише караїмів, а й представників інших національностей та віросповідань. У 1914 р. таких там навчалося близько половини. Для християнських дітей був запроваджений предмет із християнської релігійної традиції, який викладав православний священик.

У 1920 р. училище було перетворене у професійно-технічну школу, а його майстерні перейшли до трамвайного парку. Нині у колишній споруді училища звичайний житловий будинок. Та для нащадків залишилася славна історія цього навчального закладу. У нас час її дослідженням займається кримський історик Дмитро Прохоров.

Сімферопольська дівоча караїмська школа ім. Коген. Сучасний вигляд. Фото надане автором

Згадуючи засновника ЄКРУ Шеломо Когена, варто нагадати, що з зовсім іншою спорудою, але також зведеною за його рахунок, добре знайомі багато мешканців Києва та гостей столиці. Йдеться про караїмську кенасу на вулиці Ярославів Вал, адже довгий час у її приміщенні розташовувався Будинок актору. На її будівництво разом з придбанням ділянки Коген витратив 125 тисяч карбованців – астрономічну суму грошей у ті часи. Рідним містом Шеломо Когена була Євпаторія, але в 1860 р. він переїхав до Києва, де з компаньйоном Юфудою Шапшалом заснував тютюнову фабрику, що згодом стала найбільшою у Києві та довколишніх губерніях. Коген робив пожертви не лише на своє євпаторійське дітище, а й на Олександрівське караїмське духовне училище, де була заснована стипендія його імені. Його дружина Естер бат Чефанія заснувала в Сімферополі караїмську дівочу школу, також названу Когенівською, давши 15 тисяч карбованців на зведення для неї будівлі.

Пам’ять про подружжя благодійників живе у цих давніх спорудах і у пам’яті нащадків.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: