Почати

Для тих, хто відвідував Крим у пору літніх відпусток, Сімферополь  залишився в пам’яті лише як пункт пересадки. Прибули на потязі й пересіли на автобус чи автівку. Ще зовсім трохи – і ось вже довгоочікуване море. Це дуже несправедливо щодо кримської столиці, адже це місто надзвичайно цікаве, красиве, й може приємно здивувати навіть досвідченого мандрівника.

Сімферополь, у порівнянні з багатьма містами Криму, місто молоде. Хоч колись тут була столиця скіфів, подальша історія промайнула повз ці місця. Минуло середньовіччя – ані печерних міст, як на Чуфут-Кале чи Мангупі, ані величних середньовічних фортець, як у Судаку чи Кафі. Лише в XV ст. тут виникло місто Акмесджит – “Біла Мечеть”, яке стало резиденцією калги – другої людини Кримського ханства після самого хана. Довкола старої мечеті зберігся район, де відчувається дух кримської давнини.

Караїми в Сімферополі почали селитися лише з початку ХІХ ст. Скоріше за все, тоді ж з’явилася перша в місті караїмська кенаса. За спогадами свідків, тоді населення нового губернського центру було настільки малим, що містяни знали один одного в обличчя. Ввечері, йдучи темними вулицями Сімферополя, мешканці освітлювали собі шлях ліхтарями, й за кольором їх світла можна було визначити їх власника.

Але часи змінювалися, населення міста зростало. Збільшувалося й число караїмів у ньому. В останній чверті ХІХ ст. у Сімферополі відкрилися чотири караїмських народних училища – по два чоловічих і жіночих. За переписом 1897 р., у місті проживало 709 караїмів, і Сімферополь вийшов на п’яте місце в Таврійській губернії за їх чисельністю. Громада була не лише численною, а й заможною. Справа в тому, що губернська столиця стала перевалочним пунктом для транспортування тютюну з півдня Криму до інших країв імперії, де сировина потрапляла на тютюнові фабрики, які також переважно належали караїмам. У місті знаходилося більше десяти складів листового тютюну й тютюнових крамниць, що були у власності караїми з різних міст Криму. Також місцеві караїми мали сади й виноградники, й плоди їх праці так само везли за межі Криму. Сімферопольські караїми-власники великих садів – брати Шишман, Пастак, Прік – займалися гуртовою торгівлею фруктами й володіли консервними фабриками та фруктовими магазинами в Санкт-Петербурзі, Москві, Києві.

Тож наприкінці 1880-х рр. успішна й заможна громада вирішила збудувати нову, велику й красиву кенасу. Старий будинок кенаси, що стоїть поруч, ухвалили не розбирати, а зберегти для нащадків.

У травні 1891 р. караїми почали зводити новий будинок молитви поруч із старим, на Караїмській вулиці, 6. Каміння для споруди видобували на узбережжі кримської річки Бодрак. Закінчилося спорудження кенаси в 1896 р. й 25 серпня (6 вересня) будівлю було освячено. На жаль, нині не відоме ім’я її архітектора. Але, без сумніву, він був талановитою людиною. В архітектурному обліччі кенаси майстерно поєднані риси ґотики й мавританського стилю з цікавим і багатим декором. Це мало бути певною декларацією, що незважаючи на вестернізацію життя тогочасних караїмів, давні традиції родом зі Сходу будуть збережені. Двері й вікна також були декоровані. Аттік кенаси був прикрашений зіркою Давида. Зсередини споруда мала такий же солідний вигляд, там було електричне освітлення. У Аарон га-кодеш – ритуальній шафі – зберігалися п’ять сувоїв Тори. Кореспондент сімферопольської газети “Крим” у номері за 27 серпня 1896 р. писав: “У всіх прикрасах, як внутрішніх, так і зовнішніх, повторюється зображення двох схрещених трикутників, символ так званої соломонової печаті. Внутрішнє убранство дуже красиве. Вгорі вівтарної стіни тягнеться півколом напис зі Святого Письма: “Слухай, Ізраїль, твій Господь Адонай Бог єдиний”. На бічних стінах також є священні написи”.

Сімферопольська кенаса мала цікаву відмінність від інших караїмських будинків молитви. Через особливості рельєфу вона була орієнтована не суворо на південь, у бік Єрусалиму, а на південний схід, радше як мусульманські мечеті у наших краях, що орієнтовані на Мекку.

Історія зберегла імена добродіїв, які зробили найбільші фінансові внески на будівництво святині: Абрам Якович Прік, Абрам Ісаакович Пастак, Давид Ефраїмович Сарібан, Яків Абрамович Хаджи, Самуїл Езекіїлевич Черкез, Юфуда Мордехаєвич Шапшал. Хай буде благословенною їх пам’ять!

На подвір’ї кенаси був влаштований фонтан для омовіння та сукка – альтанка, яку споряджали перед святкуванням Суккоту. Ані сукка, ані фонтан не пережили років радянської влади.

Також на подвір’ї кенаси також розташовувалася будівля мідраша. Бет мідраш – караїмський аналог церковно-приходської школи. У 1878 р. він був перетворений на російсько-караїмське міністерське училище. Учні до мідраша поступали в сім років і вчилися там чотири роки.

Варто згадати імена видатних газзанів, які служили в сімферопольській кенасі. У другій половині ХІХ ст. катедру духовного очільника громади посідав Ісаак Йосипович Сінані – автор двотомної праці “Історія виникнення й розвитку караїмізму”. Його дослідження розповідає про видатних караїмських мислителів та вчених минулого, воно й досі не втратило свого значення для всіх, хто цікавиться історією караїмської релігійної думки.

У другій половині того ж століття газзаном у Сімферополі був Самійло Шемарьєвич Піґіт – збирач і дослідник караїмського фольклору. Завдяки йому зберігся для прийдешніх поколінь цілий шар караїмських казок, прислів’їв та приказок. Його учнем був відомий караїмський вчений орієнталіст, історик, дипломат, релігійний і громадський діяч Серайя Маркович Шапшал – останній гахам (вищий релігійний очільник) караїмів Східної Європи.

Наприкінці ХІХ ст. тут служив газзаном Ісаак Мордехаєвич Султанський – видатний караїмський вчений, проповідник, вчитель. Саме він був ініціатором зведення нової будівлі кенаси. Серед його учнів був Товія Сімович Леві-Бабович, майбутній останній гахам караїмів Єгипту.

газзан Борис Саадьєвич Єльяшевич
газзан Борис Саадьєвич Єльяшевич

На початку ХХ ст. газзаном сімферопольської кенаси був Борис Саадьєвич Єльяшевич – вчений, збирач фольклору, який після приходу радянської влади врятував фонди з надзвичайно цінними давніми рукописами караїмської бібліотеки в Євпаторії. Він дев’ять років безоплатно працював її хранителем, при цьому сам будучи лишенцем (позбавленим громадянських прав та грошового утримання) за відмову складати духовний сан.

Історія раннього радянського часу перебігала традиційно: будівля кенаси була націоналізована й передана у безоплатне користування караїмській релігійній громаді 12 жовтня 1922 р., про що був підписаний договір з “двадцяткою” віруючих. Але за вісім років у радянської влади з’явилися інші плани на будівлю.

Кенаса в Сімферополі була закрита за рішенням місцевої влади 5 березня 1930 р. Але громада не припинила свого існування й продовжила збиратися на молитву та читання Тори на другому поверсі сусіднього будинку №4 по Караїмській вулиці, а згодом – в іншому приміщенні на розі вул. Фонтанної (нині вул. Сергієва-Ценського) та Турецької. Там громада збирася до початку 1950-х рр., поки не була розпущена радянською владою.

А в приміщенні кенаси з 1930 по 1933 рр. квартирував “караїмський клуб”. На одне з радянських свят у 1931 р. містяни побачили дивне видовище: поверх зірки Давида встановлено портрет Леніна, довкола на даху майоріли червоні прапори.

Далі там влаштувалися нові господарі. З 1934 по 1936 р. споруду реконструювали під радіоцентр. Її простір було розділено на три поверхи. Цей заклад розташовувався в караїмському будинку молитви до кінця існування радянської влади та перші два десятиліття по тому. 22 травня 1979 р. Кримський обласний виконавчий комітет ухвалив рішення внести кенасу до реєстру пам’яток архітектури.

Пам’ять про караїмів намагалися стерти з мапи міста: з 1955 р. Караїмська вулиця носила ім’я Олександра Пархоменка, командира часів Громадянської війни, який запам’ятався хіба що масовими грабунками, які проводили в Ростові під його орудою червоні банди. В 1990 р. назву цієї вулиці було декомунізовано однією з перших, і їй повернули історичну назву.

Караїмська кенаса Сімферополя помстилася своїм експропріаторам і влаштувала справжню ідеологічну диверсію. При перебудові 1930-х рр. шестикутну зірку Давида на її фасаді замінили радянською п’ятикутною. Але оскільки зробили це по-радянські недбало, то з-під п’ятикутної зірки виразно проступали риси її попередниці. Певно жарт про те, що п’ятикутна зірка – то шестикутна зірка після обрізання, народився в когось із дотепників саме під стінами сімферопольської кенаси.

Після 1991 р. тривалий час щось заважало повернути караїмам їх святиню. Можливо, влада не знала кому саме її повертати: в місті було аж чотири караїмські громади, які довго не могли між собою домовитися. 30 грудня 1992 р. на будівлі встановили меморіальну дошку про те, що це пам’ятка архітектури, там же вказано час її побудови й зазначено, що вона збудована на кошти караїмів Сімферополя.

Весь пострадянський час читали молитви та вивчали Тору в двох кімнатах у приміщенні колишньої караїмської школи неподалік, на вулиці Чехова.

Місто, з огляду на свій статус адміністративного центру, приймало численні делегації караїмів з України та з-за кордону. Але гостям можна було показати лише пошарпаний фасад кенаси та її закриті двері.

Передавати споруду її справжнім власникам почали лише в 2012 р. Спочатку караїмам віддали кімнату на третьому поверсі, й 7 жовтня того року в тих стінах вперше з 1930 р. було проведено молебень, який відслужив газзан Ігор Шайтан. Готувалися документи для передачі споруди караїмській релігійній громаді. Наприкінці 2013 р. з будівлі виїхала телерадіокомпанія “Крим”. Залишалося владнати лише паперові формальності.

Наприкінці зими 2014 р. прийшли “зелені чоловічки” й почалася російська окупація півострова. Всі формальності з переданням споруди караїмам закінчила вже самопроголошена влада “Республіки Крим” 15 липня 2014 р.

Ще за два роки будівлю відреставрували. Гроші на це виділили з федерального бюджету Росії. Але під час реставрації споруді не тільки не повернули автентичні елементи декору, а й демонтували ті, що збереглися після її перебудови 1930-х рр. – віконні ґрати й двері з зірками Давида. Не встановили й зірку Давида на фасаді. Не були відновлені втрачені за радянських часів куполи на даху. Та все ж для караїмів Сімферополя надзвичайно важливим є те, що в кенасі знов лунають молитви, і історична справедливість нарешті відновлена.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: