Крим за колючим дротом. Фото: архів ІА "Голос Криму"
/

Інструменти знищення української ідентичності в Криму

Почати

Знищення української ідентичності в Криму — важлива тема, що постала на порядку денному українського суспільства в зв’язку з окупацією Кримського півострова Російською Федерацією (далі – РФ).

20 лютого 2014 р. Російська Федерація розпочала збройну агресію проти України, окупувавши території Автономної Республіки Крим (далі АР Крим) і міста Севастополя. Дата 27 лютого 2014 р. визначена Європейським судом з прав людини як день початку фактичного контролю Росії над Кримським півостровом. Фактично 2014-й рік став роком початку масового знищення української ідентичності в Криму Російською Федерацією.

Як росіяни змінюють ставлення до української ідентичності

За період російської окупації Кримського півострова влада держави-окупанта та її незаконні структури у регіоні, використовуючи всі доступні засоби, проводять цілеспрямовану політику знищення української національної ідентичності населення окупованої території з метою асиміляції та вкорінення російської громадянської ідентичності. Збройна агресія РФ, що розпочалася в Криму, стала головним викликом не лише українській державності загалом, а й українській ідентичності на зазначеній території. При цьому ані на національному, ані на міжнародному рівнях не напрацьоване загальне розуміння необхідності захисту прав носіїв української ідентичності на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя. Представники українського політикуму, медіа спільноти та суспільства не володіють достатньою інформацією щодо дій держави-агресора, спрямованих на знищення української ідентичності в окупованих регіонах України, та їхніх наслідків.

Наразі в українознавстві йдеться про широке синтетичне розуміння українства, в якому поєднані різні природні, соціокультурні та інші виміри. З огляду на це українська ідентичність визначається наявністю принаймні однієї з чотирьох ознак:

  • етнічне походження та самоідентифікація;
  • усвідомлення спільної з іншими представниками українського етносу історичної долі та часової перспективи;
  • залученість в український культурно-інформаційний простір;
  • свідома діяльність з поширення української культури.

В умовах російської окупації АР Крим і м. Севастополя на окремий розгляд заслуговує насильницький злам ідентичності українців Криму державою-агресором протягом понад 7 років. У цьому випадку маємо справу з такими негативними чинниками кризи ідентичності, як зміна суспільного ладу, панування іншої ідеології, мови, релігії тощо.

Протягом періоду існування незалежної держави Україна цілеспрямована проукраїнська етнополітика, що мала б на меті формування української ідентичності, була відсутня як така: не в останню чергу це призвело до того, що АР Крим і м. Севастополь стали «анклавами» громадян, переважно далеких від української ідентичності та залишилися «радянськими» протягом багатьох років після відновлення незалежності України.

Відтак під час окупації Кримського півострова в лютому-березні 2014 р. РФ для створення картинки «масової підтримки повернення споконвічно російського Криму на історичну батьківщину» робила основну ставку не лише на спеціально завезені групи своїх громадян (кубанські казаки, пенсіонери російських силових органів, якими керували представниками російських спецслужб), а й на декілька груп місцевого населення – носіїв російської, «радянської» та комбінованої, так званої «радянсько-російської» ідентичності. Представники цих спільнот або ідентифікували себе як росіян і всіляко протиставляли себе державі, громадянами якої були де-юре і де-факто, виявляючи ненависть до всього пов’язаного з Україною та українцями, або як «радянських людей», що ностальгували за СРСР і плекали надію на його відродження та «возз’єднання братніх народів / республік у єдиній державі».

Перед РФ у 2014 р. постала «проблема» мешканців півострова, які є носіями української ідентичності, та при цьому, за аналогіями до попередніх ситуацій, не завжди є етнічними українцями.

Умовно до цієї групи можна зарахувати декілька підгруп, представники яких ідентифікують себе як етнічні або політичні українці:

1) особи, які є кримчанами у кількох поколіннях;

2) особи, які прибули до Криму за часів СРСР (зокрема, після передачі Кримської області до складу УРСР у 1954 р.) або суверенітету України на півострові;

3) особи, які народилися в Криму за часів пізнього СРСР (переважно 1980-ті – початок 1990-х рр.) або суверенітету України на півострові (1991–2014 рр.).

Українська ідентичність цих осіб формувалася під впливом багатьох чинників: історія та виховання родини, культурні та медійні впливи, формування власних переконань тощо. Важливу роль у цьому випадку має також самоототожнення з «материковою» українською спільнотою та усвідомлення історичної, традиційної та громадянської причетності до неї.

Окремо варто згадати дітей шкільного віку, яких, починаючи з 2014 р., держава-окупант позбавляє права не лише на самоідентифікацію, відмінну від російської, а й на отримання та збереження громадянства держави Україна.

Варто також відзначити явище прийняття «титульної» ідентичності, коли деякі мешканці Криму, що ідентифікували себе як українців, після російської окупації півострова стали позиціонувати себе як росіян. Проте події, що супроводжували російську окупацію Кримського півострова, також збагатили зазначену групу іншими особами, які до того часу декларували іншу етнічну чи суспільну самоідентифікацію та стали ідентифікувати себе як «політичних» українців на знак протесту проти російської окупації Криму. В той же час особливого значення та нової актуалізації почав набувати термін «кримські українці», що має понад столітню історичну традицію.

Які дослідження проводять росіяни в Криму і як просувають ідею “відсутності” українців на півострові

Протягом липня–червня 2016 р. незалежна співдружність соціологів «Открытое мнение» (Москва) провела у Криму опитувальне дослідження «Открытое мнение – Крым» з метою «вивчення громадської думки населення півострова у складній геополітичній ситуації».[1] У вибірці брали участь 1100 респондентів. Опитування проводилося як через особисте спілкування, так і в режимі телефонних бесід. Автори зазначили, що в Криму «набувають першості дві ідентичності: громадсько-політична та регіональна – кримчани передусім вважають себе «громадянами Росії» (43%) та «мешканцями Криму» (35%)». При цьому громадянином України себе назвав начебто 1% опитаних.

Дослідники заявили, що «дорогою з України до складу Росії відбулося ідентифікаційне «перетікання» з групи «громадяни України» до групи «громадян Росії», проте припустили, що пояснення цього феномена слід пов’язувати як із фактором довіри до політичних інституцій, політичним конформізмом і прагматикою життя, так і зі зміною ціннісних пріоритетів.

«Доволі неочікуваним» результатом для авторів опитування стала відносно висока частка респондентів, які обрали варіант відповіді «Громадянин світу, мешканець планети Земля» – 9%: на їхню думку, подібному виборові могла сприяти пригніченість національної ідентичності.

Зокрема, було зазначено, що серед українців, кримських татар та представників інших національностей частка респондентів з космополітичною самоідентифікацією склала 11–15%. При цьому автори опитування додали, що серед етнічних груп Криму спостерігається помітна диференціація: різні ідентичності виявляються з неоднаковою інтенсивністю і по-різному співвідносяться між собою. Наприклад, серед тих, що ідентифікували себе як росіян, «передусім громадянами Росії» вважають себе 52%, серед українців же цей показник практично вдвічі менший – 28%. Розрив зв’язків з Україною як важливу проблему обрав кожний третій опитаний (31%), серед українців цей показник склав 52%. Автори дослідження навели результати «перепису населення» за жовтень 2014 р., згідно з якими українцями себе назвали нібито 16% кримчан: за даними опитування цей показник виявився ще меншим – 12%.

Цю різницю в показниках пояснили як виїздом частини українського населення, так і зміною національної ідентифікації деякої частини кримчан після примусового надання громадянства РФ.

Представник Крайової Ради Українців Криму Андрій Іванець висловлює думку, що РФ у Криму втілює щодо українців ту ж асиміляційну стратегію, що й на своїй території. На його думку, посили російської влади про «один народ» та неможливість існування українців як окремого народу мають на меті асиміляційну стратегію та підставу для експансії. У Криму це проявляється з 2014 р. у систематичному знищенні культурної інфраструктури, яка була створена до російської окупації і була явно недостатньою для кримських українців: після окупації доступ до цієї інфраструктури було повністю перекрито. Ще за часів українського суверенітету в Криму українців переконували у тому, що вони належать до титульної нації, і на цій підставі відмовляли їм задоволенні культурних потреб. Також пан Іванець зазначав, що україноорієнтовані кримчани у російському «інформаційному акваріумі» позбавлені можливості отримувати об’єктивну інформацію з материка, піддаючись впливам масової російської пропаганди.[2]

Дослідження кримського відділення групи «Інформаційний спротив» свідчать про те, що РФ в Криму створює хибне уявлення про буцімто «відсутність» українців на окупованому півострові, стверджуючи, що ті його мешканці, які не є етнічними росіянами, майже нічим від них не відрізняються та задоволені абсолютно всім. У якості яскравого прикладу курсу на асиміляцію було наведено результати незаконного перепису населення Криму в жовтні 2014 р., згідно з якими, в АР Крим та Севастополі водночас «зникли» сотні тисяч етнічних українців. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., в АР Крим та Севастополі мешкали 576,7 тис. етнічних українців, які становили 24,1% населення. У 2014 р. окупанти «нарахували» в АР Крим тільки 344,5 тис. українців (15,7% населення) – менше на 232,2 тис. людей.[3] З 393304 мешканців Севастополя українцями себе назвали 52912 осіб, тоді як у 2001 р. ця цифра становила 84420.[4]

Загальна кількість мешканців Кримського півострова, що ідентифікують себе як українців, буцімто зменшилася на 40%.

Як знищують українську ідентичність у Криму: розбираємо методи

Послідовно та комплексно реалізуючи на територіях окупованих АР Крим і м. Севастополі заходи, спрямовані на пригноблення та стирання української ідентичності, держава-окупант керується заповіддю свого очільника «Українці та росіяни – це один народ».[5] Відповідно, основною метою цих заходів є асиміляція українців, позбавлення їх власної національно-культурної самоідентифікації та насадження натомість російської ідентичності.

Досягається ця мета завдяки наступним основним методам:

  • примусове надання громадянства держави-окупанта мешканцям окупованої території;
  • створення «українського інформаційного вакууму»;
  • антиукраїнська пропаганда та роздмухування мови ворожнечі щодо носіїв української ідентичності у ЗМІ держави-окупанта та підконтрольних їй ЗМІ на окупованих територіях;
  • ліквідація української національної пам’яті;
  • позбавлення носіїв української ідентичності можливості отримання освіти українською мовою та здобуття знань з українознавчих дисциплін;
  • наступ на релігійні громади українських церков (ПЦУ, УГКЦ, інших конфесій, служителі та парафіяни яких є носіями української ідентичності);
  • переслідування самостійних проукраїнських активістів і членів українських організацій та об’єднань та осіб, незгодних з окупацією АР Крим і м. Севастополя, створення їхнього образу «екстремістів» і «терористів».

Російська Федерація на території окупованого півострову агресивно  втілює в життя політику знищення української ідентичності та зросійщення місцевих мешканців. Найбільш трагічним наслідком такої політики є вплив на кримських дітей – громадян України, чиє сприйняття світу формується в умовах масивного тиску окупаційної влади держави-агресора.

В наступних публікаціях ми оприлюднимо результати дослідження окремих інструментів державної політики Російської Федерації, що направлена на знищення української ідентичності в Криму.

 

Євгенія ВІРЛИЧ,

членкиня Ради національних меншин та корінних народів

при Херсонській ОДА (етнічна караїмка)

_______________________________________________

[1] http://openopinion.ru/content_res/articles/OO_Crimea_brief.pdf

[2] http://www.ukrlife.tv/video/politika/krym-stal-ploshchadkoi-gde-aprobiruiutsia-neototalitarnye-metody-upravleniia-obshchestvom-aktivist-ukrainskoi-obshchiny-kryma-andrei-ivanets

[3] https://flot2017.com/post/-odin-narod-v-dejstvii-kak-ischezayut-ukraincy-v-krymu.html

[4] http://ru.wikipedia.org/wiki/Население_Севастополя

[5] http://kremlin.ru/events/president/news/66181

_________________________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: