Фото з сайту https://uk.wikipedia.org/

Як Організація Об’єднаних Націй сприяє нашій дипломатичній боротьбі за Крим?

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

З 2014 року українська дипломатія демонструє значні успіхи в забезпеченні засудження на міжнародному рівні та притягнення до відповідальності Російської Федерації, яка здійснює збройну агресію проти України. Зусилля дипломатів не були даремними. Протягом останніх восьми років було вибудувано архітектуру міжнародної підтримки України та засудження держави-агресора, одним із ключових елементів якої є Організація Об’єднаних Націй (ООН).

ООН – найбільша міжнародна організація, до складу якої входять всі визнані держави світу, крім Ватикану. Фактично, саме на полях ООН приймаються рішення, які мають найкращі перспективи бути окресленими як такі, що приймаються «світовою спільнотою». Постійно діючим органом ООН, на який покладено відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки є Рада Безпеки. До складу Ради входять 15 країн-членів — 5 постійних (Росія, Велика Британія, США, Франція, Китай) і 10 непостійних. Для прийняття рішень необхідно дев’ять голосів, включаючи голоси всіх п’яти постійних членів Ради. У зв’язку з тим, що Російська Федерація безпосередньо здійснює збройну агресію проти України і має право вето на рішення Ради Безпеки, прийняття цим органом об’єктивних рішень щодо ситуації в Україні є фактично заблокованим. Саме тому, коли ми говоримо про рішення/резолюції ООН щодо Криму, ми маємо на увазі резолюції Генеральної асамблеї ООН (ГА ООН).

Генеральна Асамблея є головним представницьким органом ООН, який складається зі 193 членів ООН і є головним форумом для багатостороннього обговорення важливих питань, що мають міжнародний характер. Питання збройної агресії Російської Федерації проти України та тимчасової окупації АР Крим та м. Севастополя не залишаються поза увагою Генеральної Асамблеї. З 2014 року Генасамблеєю було прийнято 11 «кримських» резолюцій, які умовно можна розділити на три групи:

  • Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Про територіальну цілісність України»;
  • Резолюції ГА ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна» (6 резолюцій);
  • Резолюції ГА ООН «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів» (4 резолюції).

Фундамент міжнародної підтримки

Першим та фундаментальним рішенням ООН щодо Криму є резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Про територіальну цілісність України» № 68/262 від 27 березня 2014 року. Документ прийнятий голосуванням країн-членів ООН, 100 з яких висловилися «за», 11 — «проти», а 58 країн «утримались».

Ця резолюція є найважливішим міжнародним документом, що відноситься до тимчасової окупації АР Крим та м. Севастополя.

Прийнята у перші місяці збройної агресії Російської Федерації, резолюцією визначено головні принципи, на які спирається міжнародна спільнота до цього моменту: підтримка незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах; неприпустимості насильницької зміни кордонів; невизнання так званого «референдуму» 16 березня 2014 року.

Однією із важливих частин резолюції є: «(Генеральна Асамблея) Закликає всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати ніяких змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на підставі вищезазначеного референдуму і утримуватися від будь-яких дій або поведінки, які можуть бути інтерпретовані як визнання будь-якої зміни статусу». Таким чином було закладено фундамент політики невизнання тимчасової окупації АР Крим та м. Севастополя, який залишається ключовим елементом державної політики України щодо деокупації Криму.

Доказом фундаментальної важливості цього документу є те, що всі наступні резолюції ООН, рішення багатьох інших міжнародних організацій (зокрема, резолюції Парламентської асамблеї ОБСЄ) та держав щодо невизнання та засудження окупації Криму посилаються саме на цю резолюцію, як таку що вперше визначила позицію міжнародної спільноти з даного питання.

Права людини

Однією з тем, яка знаходиться на порядку денному ООН є порушення прав людини на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополь. Питання порушення прав людини в Криму розкривається в резолюціях ГА ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна». Така резолюція приймається щорічно починаючи з 2016 року і станом на цей момент їх налічується 6 (посилання на відповідні резолюції можна знайти в примітках до статті).

Зазначені резолюції мають однакову форму і містять, загалом, подібні формулювання щодо засудження окремих дій Російської Федерації із закликом припинити такі дії, а також утриматися від вжиття заходів, що суперечать міжнародному праву та виконувати свої обов’язки як держави-окупанта.

Незважаючи на подібність форми, ми можемо чітко констатувати прогрес в якісному наповненні кожної наступної резолюції. Перша резолюція від 2016 року містить, здебільшого, загальні положення щодо засудження окупації та спроби анексії АР Крим та м. Севастополь Російською Федерацією; неприпустимості порушення загальновизнаних норм міжнародного права тощо. Так, засуджуючи серйозні порушення прав людини, політично вмотивовані переслідування, дискримінацію українців та кримських татар, переслідування журналістів і правозахисників тощо, у резолюції не згадуються конкретні кейси таких порушень (імена жертв; обставини справ; мотивів держави-окупанта). Єдиним прикладом порушення Російською Федерацією міжнародного права на території окупованого Криму у першій резолюції ГА ООН від 2016 року є засудження заборони Меджлісу кримськотатарського народу та заклик до її скасування.

Кожна наступна резолюція наводить дедалі більше сфер, у яких відбуваються порушення норм міжнародного права та конкретних кейсів таких порушень. Наприклад, у резолюції ГА ООН щодо прав людини від 2017 року з’являються такі нові положення:

  • засудження утисків релігійних організацій, зокрема, Української Православної Церкви Київського Патріархату (нині – Православна Церква України);
  • необхідності забезпечення доступу до освіти українською та кримськотатарською мовами;
  • засудження примусового автоматичного надання «громадянства» Російської Федерації мешканцям окупованого Криму тощо.

У 2018 році резолюція ГА ООН вперше поповнюється засудженням незаконного затримання українських громадян на території окупованого Криму: Олега Сенцова, Володимира Балуха, Еміра-Усеїн Куку. Згадується також блокування Російською Федерацією український веб-сайтів і телеканалів, практика депортації Російської Федерації українських громадян з Криму тощо.

У 2019 році резолюцією засуджуються незаконне затримання та тортури не тільки Олега Сенцова, Володимира Балуха та Еміра-Усеїн Куку, але також «багатьох інших». Дуже важливим є те, що в 2019 році вперше згадується, що однією з головних цілей Російської Федерації як держави-окупанта є зміна демографічного складу населення Криму шляхом унеможливлення проживання в Криму певних груп людей (українських активістів, журналістів тощо), переселення громадян Російської Федерації в Криму тощо. Також звертається увага на переслідування російської окупаційною владою громадської ініціативи «Кримська солідарність».

В умовах пандемії COVID-19, у резолюції 2020 року підкреслюється, що Російська Федерація використовує пандемію COVID-19 для запровадження додаткових обмежувальних заходів (зокрема, закриття КПВВ) та не виконує своїх обов’язків як держави-окупанта щодо запобігання поширенню інфекції на півострові.

В останній, на даний момент, резолюції від 2021 року згадуються додаткові кейси незаконного затримання громадян України державою-окупантом: Емір-Усейн Куку, Галина Довгопола, Сервер Мустафаєв,  Владислав Єсипенко,  Наріман Джелял та багато інших. Надзвичайно важливою є згадка про мілітаризацію молоді Криму шляхом долучення до «військово-патріотичних» організацій та підготовки до служби у військових підрозділах Російської Федерації. Необхідно звернути увагу на заклик до країн-учасниць ООН долучитися до роботи міжнародної Кримської Платформи.

Вище наведено лише деякі питання та кейси, згадки щодо яких поступово з’являлись у кожній наступній резолюції ГА ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна». Так, у текстах резолюцій поступово з’являються імена жертв політичних переслідувань з боку Російської Федерації, що є особливо важливим у контексті міжнародних судових процесів проти держави-окупанта. У резолюціях з кожним роком все глибше розкривається питання порушення норм міжнародного права Російською Федерацією як послідовної політики, яка містить наступні цілі: зміну демографічного складу населення півострова; мілітаризацію освіти; ліквідацію освіти українською та кримськотатарською мовами; витіснення незгодних, зокрема, українських активістів, журналістів тощо. Не залишається жодних сумнівів, що з 2016 року пройдено значний шлях у питання якісного наповнення резолюцій, але значна кількість питань ще досі залишаються поза увагою в цих рішеннях, зокрема, питання цілеспрямованої політики держави-окупанта щодо знищення української ідентичності.

Мілітаризація

Другим питанням, яке з’явилось на порядку денному ООН дещо пізніше за тему порушення прав людини на території Криму, є триваюча мілітаризація Російською Федерацією тимчасово окупованих території АР Крим та м. Севастополь, Азово-Чорноморського регіону. Станом на цей момент Генеральною асамблеєю ООН ухвалено 4 резолюції «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів» (посилання на відповідні резолюції можна знайти в примітках до статті).

Так само як у випадку з резолюціями «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна», кожна наступна резолюція щодо мілітаризації демонструє прогрес у її наповненні.

Перша резолюція від 2018 року заклала фундамент, який використовується при підготовці наступних. Так, у резолюції підкреслюється, що тимчасова окупація Криму є не лише порушенням територіальної цілісності та суверенітету України, але також загрожує безпеці та стабільності суміжних держав та всього Європейського регіону. У резолюції засуджується триваюча мілітаризація Криму, у тому числі у зв’язку з перекиданням російських військових підрозділів на півострів та проведення масштабних військових навчань. Також звертається увага на ускладнення навігації у Чорному та Азовському морях, засуджується спорудження мосту через Керченську протоку та обмеження міжнародної торгівлі через дії Російської Федерації. Окрім цього, у першій резолюції не оминається питання захоплення Російською Федерацією український катерів у Керченській протоці 25 листопада 2018 року.

Друга резолюція щодо мілітаризації 2019 року, загалом, зберігає структуру першої, але деталізує питання мілітаризації Росією Криму та Азово-Чорноморського регіону. Так, у другій резолюції від 2019 року більша увага приділяється питанню можливого розміщення ядерної зброї в окупованому Криму. Засуджується незаконний призов громадян України в Криму до збройних сил Російської Федерації та мілітаризація молоді. Підкреслюється використання Російської Федерацією українських підприємств військово-промислового комплексу, що знаходяться на території Криму, для подальшої мілітаризації півострова, а також подальші обмеження щодо доступу торгових суден до портів України на Азовському узбережжі.

У резолюції від 2020 року особливо виділяється заклик до Російської Федерації припинити інкорпорацію освітньої системи Криму в «військово-патріотичну» російську освітню систему, що має на меті індоктринацію молоді, запровадження військової підготовки в школах з подальшою службою в збройних силах Російської Федерації. Окрім цього, підтверджується, що будівництво траси «Таврида» відбувалося з військовою метою.

В останній на цей момент резолюції від 2021 року міститься заклик до підтримки зусиль з деокупації Криму, зокрема у рамках діяльності міжнародної Кримської Платформи. Також, звертається увага на розширення військово-морських баз Чорноморського флоту РФ на території Криму, надання права Національній гвардії РФ блокувати окремі райони морської акваторії та триваючої експлуатації Росією природних ресурсів на українському шельфі Чорного моря.

Отже, можемо констатувати позитивну тенденцію щодо наповнення резолюцій ГА ООН «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів». Головним позитивним фактором у цьому є пройдений шлях від цілковитої відсутності протягом 2014-2017 рр. рішень ООН щодо мілітаризації Криму до розуміння масштабів мілітаризації півострова та загроз, які вона несе для Азово-Чорноморського регіону та Європи загалом, що дедалі чіткіше розкривається в резолюціях ГА ООН.

Резолюції ГА ООН: значення

Російською пропагандою створюється наратив, що резолюції ГА ООН не мають важливого значення для України, а їх прийняття є лише моральним виправданням відсутності реальної волі держав світу змінювати поведінку держав, що порушують міжнародний порядок. Необхідно усвідомлювати, що резолюції не мають юридичної сили, а тому дійсно не можуть прямо впливати на позицію окремих держав. Але, не дивлячись на це, прийняття резолюцій має декілька важливих наслідків для України.

По-перше, резолюції ГА ООН мають політичне та символічне значення. Генеральна асамблея залишається найбільшим майданчиком для обговорення важливих питань міжнародного значення. Рішення, які приймаються на такому майданчику, можна окреслити як такі, що кристалізують та висловлюють думку міжнародної спільноти. Отже, прийняття резолюції з одного боку має потенціал зміни поведінки багатьох держав світу і, з другого боку, тисне на держави, що не підтримують такі рішення. Сам факт прийняття «кримських» резолюцій і їх підтримка найвпливовішою міжнародною організацією світу використовується Україною для лобіювання важливих питань на міжнародній арені: дотримання політики невизнання, розширення санкційного режиму тощо.

По-друге, рішення, які приймаються ГА ООН, впливають на позицію міжнародних судів. На сьогоднішній день існують прецеденти використання та взяття до уваги Міжнародним судом ООН резолюцій ГА ООН як доказів або на заміну міжнародному звичаєвому праву. Наприклад, у справі Texaco Overseas Petroleum Co. проти Лівійської Арабської Республіки арбітр Рене Дюпюї покладався на підтримку резолюції ГА ООН від 14 грудня №1803 «Permanent sovereignty over natural resources» для вирішення спору. Окрім цього, резолюції ГА ООН відігравали важливу роль у рішеннях Міжнародного суду ООН, особливо в тих, що стосуються самовизначення народів. Так у своєму консультативному висновку від 21 червня 1971 року Міжнародний суд ООН у тому числі покликається на резолюцію ГА ООН від 27 жовтня 1966 року №2145 (XXI), за результатами чого було сформовано відомий принцип міжнародного права «Намібійські винятки», який на постійній основі використовується державами світу.

У 2017 році Україна звернулася до Міжнародного суду ООН з позовом про порушення Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Окрім цього, низка справ, що стосуються збройної агресії Російської Федерації проти України, розглядають в Міжнародному кримінальному суді та Європейському суді з прав людини.

Резолюції ГА ООН матимуть важливе значення у контексті розгляду вже зазначених справ у міжнародних судах і, відповідно, для притягнення Російської Федерації до міжнародно-правової відповідальності.

Довідково:

Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна»:

Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та м. Севастополь, Україна, а також частин Чорного і Азовського морів»:

Іван КРИМСЬКИЙ

 

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: