Гуманітарний напрям Кримської платформи

Почати

Установчий саміт Кримської платформи відбувся 23 серпня 2021 року та зібрав представників 42 іноземних держав та 4 міжнародних організацій. Саміт став важливою подією для України та міжнародної спільноти, під час якого тема тимчасової окупації Криму Російською Федерацією вийшла на новий рівень завдяки підписанню декларації Кримської платформи.

На установчому саміті Кримської платформи головна робота провадилася за наступними напрямами:

  • консолідація міжнародної політики невизнання будь-якої зміни міжнародно-правового статусу Криму;
  • ефективність санкцій, їх посилення та запобігання обходу;
  • захист прав людини і міжнародного гуманітарного права;
  • забезпечення безпеки в Азово-Чорноморському регіоні та за його межами, захист принципу свободи навігації;
  • подолання негативних екологічних та економічних наслідків окупації.

Саме ці напрями визначні як головні в роботі Кримської платформи. У матеріалі «Кримська платформа: на шляху до II саміту» було сформульовано пропозицію щодо необхідності певного оновлення порядку денного Кримської платформи. Не підважуючи важливості вже окреслених напрямів діяльності, цей перелік не можна вважати вичерпним. Значним його недоліком є відсутність окремого гуманітарного напряму, який покривав би значний спектр питань та висвітлював цілеспрямовану політику держави-агресора, спрямовану на знищення української ідентичності в Криму.

Кримська платформа та експертна мережа

На даний момент Міністерством закордонних справ України не було презентовано деталізованого опису питань, які відносилися би до кожного з визначених напрямів діяльності Кримської платформи. Доволі очевидними є сфери питань за такими треками: консолідація міжнародної політики невизнання будь-якої зміни міжнародно-правового статусу Крим; ефективність санкцій, їх посилення та запобігання обходу; забезпечення безпеки в Азово-Чорноморському регіоні та за його межами, захист принципу свободи навігації; подолання негативних екологічних та економічних наслідків окупації. У цих випадках сама назва слугує достатнім орієнтиром, хоча потреба у деталізації пріоритетів неодмінно залишається.

Проте запитання викликає трек «захист прав людини і міжнародного гуманітарного права», який є настільки широким, що сподіватися повноцінно розкрити всі його окремі елементи, видається майже неможливим. Цей напрям може містити значну кількість питань: від переслідування журналістів до мілітаризації освіти; від переслідування релігійних організацій до порушення прав власності тощо. У такому випадку, неминучим і логічним є визначення пріоритетів у рамках цього треку шляхом прийняття дискреційних рішень українськими посадовцями (що означатиме взяття в дужки багатьох важливих питань).

Іншим ракурсом для оцінки напрямів діяльності Кримської платформи загалом є експертна мережа Кримської платформи, яка складається з декількох робочих груп. Кожна робоча група займається визначеним колом питань, які, можна логічно припустити, мали би бути представлені у діяльності, власне, Кримської платформи. Таких груп експертної мережі Кримської платформи нараховується сім:

  • політика невизнання та санкції;
  • права людини та міжнародне гуманітарне право;
  • безпековий трек;
  • культурна спадщина;
  • гуманітарна політика;
  • екологія та економіка;
  • відновлення прав корінних народів як інструмент деокупації Криму.

Кожен із нині визначених Міністерством закордонних справ напрямів Кримської платформи покривається діяльністю відповідної робочої групи експертної мережі, а саме:

  • напрями Кримської платформи «консолідація міжнародної політики невизнання будь-якої зміни міжнародно-правового статусу Криму» та ефективність санкцій, їх посилення та запобігання обходу – робочою групою експертної мережі «політика невизнання та санкції»;
  • напрям Кримської платформи «захист прав людини і міжнародного гуманітарного права» – робочою групою експертної мережі «права людини та міжнародне гуманітарне право»;
  • напрям Кримської платформи «забезпечення безпеки в Азово-Чорноморському регіоні та за його межами, захист принципу свободи навігації» – робочою групою експертної мережі «безпековий трек»;
  • напрям Кримської платформи «подолання негативних екологічних та економічних наслідків окупації» – робочою групою експертної мережі «екологія та економіка».

Таким чином, чотири з семи сфер діяльності робочих груп представлені у напрямках Кримської платформи. Не представленими залишаються три: гуманітарна політика, культурна спадщина та дотримання прав корінних народів. Ці напрями, можна припустити, за задумом МЗС, є складовими елементами треку «захист прав людини і міжнародного гуманітарного права». Проте, як зазначалося вище, така ситуація означає, що важливі питання, такі як: переслідування за політичними мотивами, порушення права на справедливий суд, право на доступ до інформації, переслідування адвокатів та правозахисників та багато іншого, неодмінно будуть позбавлені уваги у рамках цього занадто широкого треку.

Варто зазначити, що попри відсутність окремого питання «дотримання прав корінних народів» у напрямах діяльності Кримської платформи, це питання було присутнє на установчому саміті Кримської платформи 23 серпня 2021 року. Так, одна з чотирьох панельних дискусій була на тему: «Відновлення прав кримськотатарського народу». Це є доказом окремого представлення цієї теми у діяльності Кримської платформи; імовірно, як пріоритетного – у рамках напрямку «захист прав людини і міжнародного гуманітарного права». Окрім цього, питанню відновленню прав корінних народів приділяється значна увага як на внутрішньоукраїнському майданчику (прийняття Закону України «Про корінні народи України», Указу Президента України №78/2021 від 26.02.2021, яким передбачено розробку стратегії розвитку кримськотатарської мови на 2022 – 2032 роки; затвердження алфавіту кримськотатарської мови на основі латинської графіки тощо) так і міжнародній арені.

Подібного не можна сказати щодо двох тематичних напрямів, які потребують значної актуалізації на внутрішньоукраїнській та міжнародній аренах, а також залишаються значно недопредставленими у діяльності Кримської платформи: гуманітарна політика та культурна спадщина.

Шостий трек Кримської платформи

Не зважаючи на розподіл гуманітарної політики та культурної спадщини у роботі експертної мережі Кримської платформи, вважаємо за доцільне їх об’єднання та створення єдиного треку Кримської платформи – гуманітарна політика. Об’єднання цих питань у межах одного треку Кримської платформи можна вважати доцільним, оскільки сфера культури та відповідно культурної спадщини є невід’ємною частиною гуманітарної політики. Ба більше, знищення культурної спадщини України в окупованому Криму є одним із елементів системної політики держави-агресора щодо викреслення українців Криму з минулого та сучасності півострова.

Загалом, можна окреслити наступні питання у рамках  гуманітарного напряму Кримської платформи:

  1. Обмеження використання української мови у публічному просторі на території окупованого Криму, не дивлячись на надання їй статусу «державної» на рівні з російською та кримськотатарською.
  2. Унеможливлення здобуття освіти українською мовою, вивчення української мови та літератури, історії України у навчальних закладах окупованого Криму. Так, за словами Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня: «У 2021 році в Криму офіційно залишається лише одна школа з українською мовою навчання №20 у місті Феодосії, де діти навчаються до 9-го класу з використанням української мови. Раніше цю школу було названо ім’ям Олени Теліги, але після окупації її перейменували. Але по суті української мови там немає, тому що немає викладачів української мови та літератури, тому що здобувачам освіти не надаються послуги українською мовою. Учні 10-11 класів не мають права навчатися українською мовою, хоча її декларативно проголошено однією з державних у «республіці Крим»[1].
  3. Зміна демографічного складу населення півострова шляхом: насильницької депортації громадян України, створення неприйнятних умов перебування на території окупованого Криму для окремих груп суспільства, стимулювання переселення цивільних громадян Російської Федерації, розміщення значної кількості російських військовослужбовців, правоохоронців, посадових осіб та членів їх сімей.
  4. Переслідування Кримської єпархії Православної церкви України, яка фактично залишається єдиним осередком українського громадського життя в Криму. До 2014 року на території півострова можна було нарахувати близько 49 релігійних громад, а після 8 років окупації залишилось лише 7. Більшість священнослужителів покинули територію півострова, а свою діяльність під окупацією продовжують лише четверо.
  5. Переслідування українських активістів і журналістів, які розпочалися з самого початку російської окупації 26 лютого 2014 року. Такі дії мають за мету, по-перше, позбавити український рух в Криму активної частини, яка спроможна очолити процес самоорганізації українців та спротиву російській окупації та, по-друге, стати наочним прикладом наслідків висловлювання проукраїнської позиції на півострові.
  6. Знищення об’єктів культурної спадщини України. За словами Сергія Мокренюка: «Основні форми порушень використання культурної спадщини, які ми зафіксували в окупованому Криму, – це знищення пам’ятників, експропріація майна або примусове позбавлення власності, незаконні археологічні розкопки, вивезення артефактів, здобутих в результаті археологічних розкопок, за межі Криму, а також недотримання вимог міжнародного гуманітарного права про забезпечення і захист пам’ятників на окупованій території»[2]. Серед найвідоміших прикладів знищення та невідповідної реставрації: Херсонес Таврійський, Судацька фортеця, Фортеця Чембало, Ханський палац, генуезькі оборонні споруди в Феодосії, майже сотня пам’яток, знищених під час будівництва автодороги, тощо.
  7. Знищення місць пам’яті та культурних центрів українців Криму, наприклад: перешкоджання проведення заходів біля пам’ятників Т. Шевченку, демонтаж пам’ятника гетьману П.К. Сагайдачному у Севастополі, перейменування Українського академічного музично-драматичного театру на т.з.в. «Державний академічний театр Республіки Крим» та ліквідація україномовних вистав; закриття музею Лесі Українки в Ялті тощо.
  8. Відсутність доступу до українських ЗМІ у зв’язку з діями держави-агресора. Це проявляється як у блокуванні сигналу українських теле- та радіоканалів, новинних інтернет-видань, так і в зачищенні інформаційного простору півострова разом з переслідуванням незалежних журналістів. Так, відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті МЗС України: «З 3000 ЗМІ, зареєстрованих у Криму до початку окупації, лише 232 змогли подолати процедуру перереєстрації. Від початку окупації правозахисники зафіксували понад 300 порушень прав журналістів»[3].
  9. Створення підконтрольних державі-агресору українських національно-культурних автономій на території окупованого Криму, які, за словами Андрія Іванця: «Є значною мірою симулякрами інститутів громадянського суспільства етнічних українців Криму»[4] та спробою контролювати та нівелювати будь-які вияви українського культурного життя на півострові.

Всі вищенаведені питання є елементами системної політики держави-окупанта зі знищення української ідентичності на території окупованого Криму. І саме це має бути головною темою гуманітарного треку Кримської платформи.

Питання знищення української ідентичності на міжнародній арені

У міжнародних документах постійно згадуються різні аспекти порушень прав людини в окупованому Криму. Але питання цілеспрямованої політики держави-окупанта щодо знищення української ідентичності зустрічається вкрай рідко і лише тезово, не розкриваючи підґрунтя та наслідків таких дій. Хоча, необхідно підкреслити, що навіть у таких документах повільно, але відбувається зсув у бік повноцінного визнання однієї з головних цілей держави-агресора – знищення української спільноти Криму. Наприклад, у резолюції Генеральної асамблеї ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Україна» (16 грудня 2020 року) містяться лише короткі згадки про це:

  • (Генеральна асамблея) глибоко стурбована обмеженнями, з якими стикаються українці, в тому числі кримські татари, у здійсненні своїх економічних, соціальних та культурних прав, включаючи право на працю, а також можливість зберегти свою ідентичність і культуру та здобувати освіту українською та кримськотатарською мовами;
  • (Генеральна асамблея) засуджує всі спроби Російської Федерації легітимізувати або нормалізувати спроби анексії Криму, включаючи автоматичне надання російського громадянства, незаконні виборчі кампанії та голосування, зміну демографічної структури населення Криму та придушення національної ідентичності.

Натомість, у резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Україна» (16 грудня 2021 року), окрім вищезазначеного, міститься додаткове твердження, яке детальніше розкриває питання знищення української ідентичності в Криму:

  • засуджуючи повідомлення про знищення культурної та природної спадщини, незаконні археологічні розкопки, незаконну передачу культурних цінностей та переслідування релігійних традицій, тим самим цілеспрямовано викреслюючи українську та кримськотатарську культурну ідентичність з етнокультурного ландшафту Криму.

Це можна вважати одним із показників, що у міжнародної спільноти поступово формується системне бачення щодо етноциду українців на території півострова. Проте, такі зміни сприйняття є занадто повільними та загрожують тим, що досягнення кінцевої точки розуміння настане вже постфактум, після досягнення державою-окупантом більшості своїх цілей щодо української спільноти. Така ситуація вимагає від України вжиття проактивних заходів, метою яких буде формування міжнародного консенсусу щодо політики держави-агресора, спрямованої на етноцид українців Криму та, відповідно, напрацювання кроків із протидії такій політиці. Запуск шостого напряму Кримської платформи слугуватиме саме цій меті – формуванню комплексного бачення щодо політики держави-агресора шляхом аналізу ситуації на території окупованого Криму у різних сферах, напрацювання пропозицій для протидії такій політиці та просування відповідного порядку денного на міжнародному рівні.  Таким чином, Кримська платформа може стати важливим майданчиком, завдяки якому питання системного переслідування української громади Криму набуде широкого розголосу.

Іван КРИМСЬКИЙ

_________________________________________

[1] https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/3193926-pravozahisniki-na-timcasovo-okupovanih-teritoriah-znisuetsa-ukrainska-mova.html

[2] https://voicecrimea.com.ua/main/articles/kulturna-spadshhina-ukraїni-v-krimu-poshkodzhennya-ta-znishhennya.html

[3] https://mfa.gov.ua/timchasova-okupaciya-ar-krim-ta-m-sevastopol

[4] Експертно-аналітична доповідь «Громада етнічних українців Криму в умовах російської окупації станом на 2020 рік: дискримінація, потенціал самозбереження та підтримувальні дії України», Андрій Іванець, 2021 рік.

__________________________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: