Герб караїмів. Фото надано автором.
/

Герб, який з’єднує Крим і Литву 

Почати

Геральдичні символи одного з корінних народів України поєднують у собі згадки про стародавнє печерне місто в Криму, замок литовських князів, молитовне покривало і шапку мудреця.

Герб, згідно значення цього терміну – емблема, символічне зображення, яке належить державі, області, шляхетському роду, організації або приватній особі.

Перші символічні креслення, протогерби, з давніх часів люди наносили на скелях і стінах печер.

Історія появи караїмського герба дуже співзвучна і цим древнім зображенням, і первісному змісту слова, від якого з часом з’явилося поняття «герб» – німецьке слово «erbe» означає «спадщина».

В основу герба караїмів лягли зображення-тамги на прямокутній плиті з проконеського мармуру, вмурованої над Біїк К’апу – Великими воротами, що ведуть до колиски кримських караїмів, давнього міста Чуфут-Кале, твердині духу і символу історичної спадщини караїмського народу.

Тамги – родові знаки, характерні для аланских і тюркських народів, використовувалися як знаки родової або племінної приналежності. Прототипами для тамги виступали геометричні фігури, сакральні піктограми, птахи і тварини, предмети побуту, знаряддя праці, зброя і кінська збруя, в деяких випадках – букви різних алфавітів. Тамги, зображені над Біїк К’апу, традиційно осмислюються караїмами як сенек (вила) і калкан (щит).

У народній пам’яті походження зображень над Біїк К’апу овіяне легендами. Одна з них оповідає про сімейну драму хана Тохтамиша, золотоординського правителя кінця XIV століття, який намагався врятувати свою нібито викрадену дочку:

«Десь у XIV столітті молода княгиня була викрадена і поміщена в цю фортецю татарським князем, ім’я якого не дійшло до наших днів. … Легенда, можливо правдива, розповідає про те, що хан Тохтамиш сам пустився в погоню за своєю дочкою. Наблизившись до закритої фортеці, він з гіркотою побачив, як та, яку він мав намір звільнити, стоячи на кріпосній стіні, з любов’ю пригорнулася до свого викрадача. В гніві й шаленстві від душевного болю, він зарядив свою пращу й влучив прямо в серце своєї дочки. Мабуть, щоб увічнити цю подію, над головними воротами поміщена мармурова плита, на якій можна ще розрізнити грубе зображення пращі і двох каменів усередині серця». 

Так цю історію описує кримський краєзнавець і публіцист другої половини XIX століття Луї-Алексіс Бертрам (Луї де Судак) у «Творах з історії Криму». Мавзолей дочки хана Тохтамиша, Джаніке-ханим, і в наші дні височить серед руїн Чуфут-Кале.

Іншу легенду навів караїмський газзан і педагог першої половини XIX століття Соломон Абрамович Бейм: «Переказ говорить ще про хана Менглі-Гірея і про Тохтамиша з його прихильниками, сорока родинами караїмів, за ім’ям яких це містечко отримав назву Кирк-Єр (тобто місце сорока); на це натякають накреслені на шматку мармуру, над головною брамою, знаки: стремена, вила і куля, що означають перемоги цих сорока родин, здобуті над ворогами». 

На думку караїмського дослідника Сімхи Єльяшевича, яку він висловив на сторінках журналу «Караимская жизнь», що видавався на початку ХХ століття, знаки на надбрамній плиті – це стилізовані літери гебрайської абетки ע ס (айн і самех), перші літери слів סלע עברי – «Села Іврі», «Скеля євреїв», що схоже на переклад на гебрайська мову топоніму Чуфут-Кале.

Легенди, складені про тамги з Чуфут-Кале, в ХХ столітті були доповнені даними науки, які свідчать про набагато більш стародавнє, ніж часи хана Тохтамиша, їх походження.

Тамга сенек часто зустрічається на пам’ятках Салтівської археологічної культури, яка належить населенню Хозарського каганату, зокрема, на цеглинах фортеці Саркел на березі Дону.

Там цю тамгу, як і безліч інших зображень тамгоподібний знаків, залишило місцеве населення, руками якого хозари будували саркельскую фортецю.

Серед інших городищ Салтівської культури, де зустрічаються подібні зображення – добре досліджене археологами Маяцке городище, яке розташоване за 700 км вище Саркела за течією Дону, при впадінні в Дон невеликої річки Тиха Сосна. Воно знаходиться на території лісостепової смуги і належить тому типу Салтівської культури, який залишили алани, котрі входили до орбіти впливу Хозарії. Стіни цього поселення вкриті численними графіті – тамгами, буквами, цілими написами і малюнками, в основному коней і вершників.

Аналогічні зображення бачимо й у містах Дунайської Болгарії, населення якої було культурно близьке до жителів західної частини Хозарського каганату: тамгоподібний знаки на кам’яних блоках фортечних стін Маяцького городища за характером і значенням також схожі зі знаками в Плісці (Болгарія).

На каменях Маяцького городища свої тамги малювали місцеві жителі, що будували цю фортецю. Серед тамг Маяцького городища також зустрічається тамга сенек – (Y). У Дунайської Болгарії відомий схожий знак (І Y І). Нанесений на черепицю, цеглу і квадри, він покликаний був охороняти від лиха. Магічні знаки, виявлені, зокрема, і на Маяцькому городищі, мають стійку форму знака й були поширені на всіх територіях, де жили племена з схожими ідеологічними уявленнями. Знак Y збігається з накресленнями орхонскіх і єнісейських рун. Можливо це були літери, що використовувалися як знаки власності.

У Новий час елементами герба для цілих народів і країн ставали родові тамги правлячих династій. Наприклад, гербом кримських татар стала тарак-тамга (тамга у вигляді гребеня) – геральдичний символ правлячої династії ханів Гераїв. Гербом України на початку ХХ століття була обрана тамга каганів – князів Київської Русі Володимира і його нащадків, що має вигляд тризуба. У 1929 році свій сучасний вигляд прийняла і символіка міста-держави Ватикан. Геральдичні символи держави, очолюваного лідером Католицької церкви, були створені на основі більш ранніх, середньовічних символів влади Папи Римського.

У той же час було створено герб гахама караїмів Литви. У його основу були покладені зображення над воротами родової фортеці караїмів, тамги сенек і калкан. Їх доповнило зображення фортеці Чуфут-Кале в нижній частині геральдичного щита, а також шапки гахама зверху і талету – караїмського молитовного покривала з китицями чічіт навколо щита. Втім, у литовських караїмів є своє трактування зображеної на гербі фортеці – згідно їх версії, це не мури далекого Чуфут-Кале, а стіни й вежі розташованого серед озер Литви Тракайського замку, який століттями охороняли караїми, приведені до тих країв у XIV столітті князем Вітовтом.

Геральдичні знаки, елементами яких були калкан, сенек і шапка гахама, використовувалися караїмами й раніше, в дореволюційний період на території Російської імперії. Так, на печатці Одеської кенаси бачимо калкан і сенек у центрі п’ятикутної зірки, а над зіркою же вміщено вже знайоме нам зображення шапки гахама. У художньому оформленні виданої караїмами релігійної літератури, зокрема, обкладинці складеного газаном М. Я. Фірковича й виданого в Мелітополі в 1915 році «Караимском катехизисе вкратце», також можна побачити калкан і сенек.

Автором сучасного варіанта герба, ймовірно, була караїмська художниця першої половини ХХ століття Лідія Каракаш-Шоле (1896 – 1943). Приблизно в 1929 році вона створює зображення герба гахама, і з часом ця емблема починає використовуватися як герб громади караїмів Польщі та Литви. У збірках документів, залишених караїмським гахамом Серайєю Марковичем Шапшалом, знаходяться кілька проєктів герба, що став нині визнаним символом східноєвропейських караїмів.

Для герба були підібрані і відповідні тинктури – кольорові вирішення геральдичного символу. Кольори герба, по геральдичної традиції, склали і кольори караїмського прапору. Синій колір в геральдиці означає цнотливість, чесність, вірність і бездоганність, а в тюркської традиції – і синє небо, що асоціюється з Тен’рі. Білий (срібний) – колір чистоти, надії, правдивості і невинності, благородства і відвертості; у тюрків білий колір був священним і символізував захід; караїми – один із найзахідніших тюркських етносів. Герб доповнює заповідана Торою деталь одягу, що покликана нагадувати про заповіді Святого Писання – китиці чічіт (цицит), які складаються з ниток блакитного і білого кольору; ці ж кольори присутні на таліті. Жовтий (золотий) колір означає віру, справедливість, милосердя і смиренність, а також могутність, знатність, постійність і багатство. Як відомо з Тори, із золота були зроблені священні предмети Мішкану (Скінії).

У гербі, який нині використовують караїмські організації й громади Східної Європи, знайшли відображення різні епохи довгої і непростої історії караїмського народу: символіка Тори, тамги хозарського періоду, і нагадування про стародавні фортеці Чуфут-Кале і Тракаю – місця, де століттями жили караїми – народ мудреців, воїнів і трудівників.

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: