Генуезькі колоні у Північному Причорномор’ї
Почати

У Добу Середньовіччя Крим мав велике значення для провідних в економічному та військовому значенні держав Європи: Візантії, Венеції, Генуї. Минали сторіччя, одних завойовників зміняли інші, пошесті та стихійні лиха час від часу брали свою данину, проте щоразу все відновлювалося. Крим вів торгівлю з Азією і Європою, отже було чим торгувати.

Розширюючи сферу торгових операцій після хрестових походів і борючись проти своєї суперниці Венеціанської республіки, Генуя, прагнула за підтримки Візантії монополізувати торгівлю на Чорному морі. З 1169 року імператор Мануїл Комнін дозволив генуезцям вільне плавання Босфорською протокою та відвідування Чорноморського узбережжя. У 1261 році за військову допомогу генуезців у поваленні Латинської імперії хрестоносців імператор Михаїл Палеолог  віддячив наданням Генуї монопольного права на торговельну діяльність у Чорному морі.  А у 1266 р. генуезці добилися від ставленика Золотої орди в Криму Мангу-хана передачі їм у володіння Кафи (сучасна Феодосія), що стала пізніше центром їх колоній. У 1357 р. Генуя придбала Чембало (сучасна Балаклава), у 1365 р. — Солдайю (сучасний Судак), витіснивши звідти венеціанців. Виникли нові колонії Генуї: Воспоро (на території сучасної Керчі), Тана (у гирлі Дону), Джинестра (на території сучасної Одеси). Їх агентства були в містах Матрега (сучасна Тамань), Копа (сучасний Слов’янськ-на-Кубані) та інші.

До кінця XIV ст. вони опанували чорноморською торгівлею. Через свої опорні пункти у Причорномор’ї генуезькі купці вели посередницьку торгівлю. Вони продавали зерно, сіль, шкіри, хутра, віск, мед, ліс, рибу, ікру з причорноморських районів, сукна — з Італії і Німеччини, масло і вино — з Греції, прянощі, коштовні камені, мускус — з країн Азії, слонову кістку — з Африки і багато інших товарів. В результаті місіонерської діяльності по поширенню католицизму та шлюбів генуезців з жінками місцевих народів виникає етноконцесійна група френккардашів.

Генуезькі колоні у Північному Причорномор’ї З 1289 року Генуя призначала своїх консулів у Кафі. У 1293-99 рр. між Венецією і Генуєю тривала війна за панування на Чорному морі. Генуя здобула перемогу й за мирною угодою венеціанці погодилися протягом наступних тридцяти років не входити в Чорне море, що призвело до повної втрати контролю Венеції в цьому регіоні.

Генуезці зуміли домовитися і з татарами: у 1266 році отримали дозвіл на заснування колонії в Кафі, потім розширювали свої володіння, захопивши у 1343 році Чембало, у 1365-му Солдайю, а в 1380-му хан Тохтамиш погодився визнати всі території, захоплені генуезцями в Криму і Причорномор’ї загалом за Генуєю. Південний берег Криму генуезці назвали капітанством Готії.

Крім вихідців з Італії, у містах-колоніях населення складалося з вірмен, греків, євреїв, татар, народів Північного Кавказу. Також у цих колоніях мешкали руські купці, зокрема, з Волині.

Велике місце займала торгівля полоненими (слов’янами, черкесами, аланами), купленими у татарських ханів і османських султанів. Про рабинь слов’янського походження згадується у XIV ст. у нотаріальних актах деяких італійських і південно французьких міст (Руссільон). Про рабів-скіфів згадує знаменитий поет Петрарка у своєму листі архієпископові Генуезькому Гвідо Сетте.

Генуезькі колонії були добре укріплені, у фортецях були гарнізони (залишки кріпосних споруд збереглися в Балаклаві, Судаку, Феодосії). Геную підтримували союзницькі відносини із золотоординськими ханами, які формально були верховними володарями території колоній, але надавали їм повне самоврядування, зберігаючи владу лише над підданими ханів. У 1380 р. генуезька піхота брала участь у Куликовській битві на стороні Мамая. Проте, колонії неодноразово зазнавали від ханів нападів і розорення (1299, 1308, 1344–1347, 1396–1397 рр.).

Найбільшою колонією була Кафа, яка була розвиненим центром ремесла: у часи розвитку на початку XV ст. тут налічувалось близько 8 000 будинків і мешкало близько 70 000 осіб, що для часів середньовіччя було великою цифрою. З 1268 року в Кафі існувала римо-католицька єпархія, яка поширювалася на всі італійські поселення в Криму.

На сході Криму форпостом і важливим торговим центром стало місто Воспор на території сучасної Керчі.

До 1453 року верховним правителем Кафи був дож Генуезької республіки. Щороку він призначав консула Кафи, якому підпорядковувалися намісники в інших володіннях Генуї в Криму. Консул Кафи призначав консулів Лусти (Алушти),Горзоні (Гурзуфу), Партеніта і Ялти. Консулів міст Чембало і Солдайї призначали з Генуї.

Генуезькі колоні у Північному Причорномор’ї Після падіння Візантії у 1453 р. Генуя поступилася чорноморськими колоніями своєму банку Сан-Джорджо (банк Св. Георгія). Міжнародне положення колоній погіршилося: посилився військово-політичний тиск Кримського ханства, Османської імперії, загострилися відносини з князівством Феодоро в Криму. У 1475 р. генуезькі колонії були завойовані османськими військами під командуванням паші Гедика Ахмеда і приєднані до Османської держави.

Збереглися залишки фортечних стін, башт і палаців у Кафі та Чембало, побудовані під керівництвом італійських архітекторів фортеця і консульський замок у Солдайї (XIV ст.). У 1951 р. у Феодосії на території генуезької фортеці велися археологічні розкопки, що дали цінний матеріал для вивчення історії міста, його ремесла і торгівлі.

 

Валерій Верховський

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Валерій Верховський

Автор культурологічних статей, журналіст газети «Кримська світлиця»

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: