«Фортеця на скелі»: городище Кермен-Бурун
Почати

У листопаді 2016 р. під час «планової розвідки» місць прокладання «федеральної траси «Таврида» на північно-східному схилі Мекензієвих гір, за 800 м на захід від селища Фронтове Севастопольської міськради на лівому березі річки Бельбек, було виявлене старовинне поселення середини II – 1-ї половини III ст. н.е. під умовною назвою Кермен-Бурун (тюрк. «Фортеця на скелі»).

Достеменна назва поселення невідома. Зазначене найменування було реконструйовано за спогадами археолога М.І. Рєпнікова: «На шляху з поселення до Черкес-Кермену – гора Кермен-Бурун. На верхівці її сліди укріплення, біля підніжжя – давнє поселення: ями, рештки кладок». Рєпніков, у свою чергу, посилався на картотеку історика Арсенія Маркевича «Матеріали до археологічної мапи Криму». Письмові джерела містили вкрай мало інформації про це місце.

«Фортеця на скелі»: городище Кермен-БурунПоселення Кермен-Бурун належить до «варварських» пізньоскіфських укріплених поселень, що припинили своє існування у ІІІ ст. н.е. Перші сліди перебування скіфів у Криму датуються VII ст. до н.е. Частина родів цієї племінної спілки кочувала у степовій частині півострова, однак багато хто осідав і будував поселення вздовж річок та в передгір’ях південно-західного Криму. Найбільшого розквіту скіфська держава на півострові досягла за царя Скилура (II ст. до н.е.). В той час скіфи успішно воювали з Херсонесом, Боспорським царством і таврами. Скіфи мешкали в Криму приблизно до III ст. н.е., після чого їхнє царство розпалося від атак спочатку аланів, а потім готів. Рештки скіфського населення намагалися знайти прихисток у гірських фортецях, однак поступово розчинилися у «плавильному казані народів». Зазвичай укріплення пізньої скіфської доби розташовувалися на узвишшях, високих мисах, берегах річок або балок. Їхня конфігурація цілком підлягала рельєфові місцевості. Одна або дві лінії оборонних мурів будувалися з підлогового боку, захищаючи легкі підходи до городищ. Селища зазвичай розташовувалися на відкритих незахищених місцях, прилеглих до укріплень. Однак відомі й самостійні селища, не пов’язані з городищами чи сховищами.

«Фортеця на скелі»: городище Кермен-БурунХарактер облаштування оборонної системи фортеці Кермен-Бурун (розміщення, техніка будівництва, матеріал кладки) є типовим для пізньоскіфських укріплень перших століть н.е. Поселення розташовувалося на трьох ярусах: верхній – фортечний, два інші – тераси з будівлями господарського та житлового призначення; житлові сезонні споруди розташовувалися на терасах під мурами укріплення зі сходу та півдня, а територія була поділена на господарські зони.

Виявлені поселенські структури підлягали рельєфові ступінчатої гряди, а будівельні комплекси формувалися у взаємозв’язку з укріпленням, розташованим на верхньому плато узвишшя. Мешканці поселення, кількість яких навряд чи перевищувала сотню осіб, мали чітко налагоджений побут і далеко не примітивні для свого часу технології будівництва, підпорядковувалися системі законів і традицій, займалися сільським господарством, городництвом, розводили худобу, висаджували, зберігали та обробляли зерно. Розташовуючи свої садиби на висотах, їхні мешканці прагнули оглядати околиці, зберігаючи таким чином своє існування. Захищаючи свою землю від вторгнень, вони не могли б довго й успішно тримати оборону і, тим більше мати перевагу в бою, тож фортецю вони спорудили виключно для порятунку своїх родин та цінних ресурсів.

Загалом за просторовим розподілом поселенських структур можна припустити, що мешканці використовували верхній майданчик як укріплений пункт; нижче на всіх майданчиках були облаштовані господарські зони та тимчасові помешкання. У підніжжі з півдня була відкрита зміцнена від зсувів ґрунту територія, що обмежувала долину, яка використовувалася для вирощування сільськогосподарських культур та випасу худоби. Слідів цілеспрямованого військового руйнування одношарового спеціалізованого поселення не виявлено: можливо, воно занепало через руйнацію фортеці внаслідок скельних зрушень.

«Фортеця на скелі»: городище Кермен-БурунУ квітні-липні 2018 р. «загін Кримської новобудовної археологічної експедиції Інституту археології Російської академії наук» (ІА РАН) під керівництвом наукового співробітника відділу скіфо-сарматської археології ІА РАН Ірини Рукавишникової, порушуючи законодавство України, провів «рятувальні археологічні роботи» на поселенні, що мало робочу назву «Біля стіни 2». Під час незаконних досліджень було встановлено, що поселення, розташоване в сідловині між двома скелястими останцями, становить собою частину більш розлогого комплексу невеликих поселень, основним ядром яких була невелика кам’яна фортеця: її рештки потрапляли до зони незаконного будівництва траси «Таврида», тож були розчищені в повному обсязі.«Фортеця на скелі»: городище Кермен-Бурун

Під час розкопок на Кермен-Буруні були знайдені численні зразки кераміки (фрагменти амфор, піфосів, кухонного начиння), знаряддя праці та побуту (зокрема, сільськогосподарський інвентар), прикраси (скромні провінційні, виготовлені з міді та скла, а також амулети у вигляді бронзових наконечників стріл) монети (переважно херсонеського карбування кінця I – II ст. н.е.). Вирізняється численний амфорний комплекс, червонолакова кераміка переважно понтійського виробництва. Характер матеріалу, знайденого всередині та за межами поселення, відповідає «варварській» культурі римського часу, яка виявляється у речовому комплексі пам’яток пізньоскіфської культури. Весь матеріальний комплекс був синхронним і датується в рамках кінця І – середини ІІІ ст. н.е.; одиничні знахідки, виявлені поза комплексом, датуються від епохи бронзи до новітніх часів. Розглядалася можливість графічної реконструкції зовнішнього вигляду будівель Кермен-Буруна та створення детальних схем садиб і повної 3D-моделі поселення.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: