Формування уряду Соломона Крима
Купюра Кримського крайового уряду (уряд С. С. Крима, 1918)
/

Формування уряду Соломона Крима

Почати

Коли завершилася світова війна, держави Антанти, побоюючись, що після відходу німців територія Криму буде зайнята радянською Росією, вирішили надіслати туди свої війська. У листопаді 1918 р. об’єднана англо-французька ескадра у складі 3 дредноутів, 8 крейсерів, 12 міноносців та великої кількості транспортів прибула на Севастопольський рейд.

Формування уряду Соломона Крима
Соломон Крим

У грудні в Севастополі перебувало 5,5 тис. сухопутних військ союзників (без особового складу військового флоту). На вимогу Антанти уряди Італії та Греції також надіслали свої кораблі та піхоту в порти півдня України і Криму. Загальна чисельність антантівських військ, що перебували у Криму, досягла 10 тис.

15 листопада на з’їзді представників міст, повітів та волосних земств був сформований новий склад Крайового уряду на чолі з Соломоном Кримом (голова Ради міністрів, міністр землеробства й крайового майна). До його складу увійшли: М. Богданов (міністр внутрішніх справ), адмірал В. Канін (морський міністр), генерал М. Будчик (керуючий військовим міністерством), В. Набоков (міністр юстиції), М. Винавер (міністр зовнішніх справ), П. Боровський (міністр праці, крайовий секретар і контролер, виконувач обов’язків керуючого справами Ради міністрів), О. Барт (міністр фінансів), О. Стевен (міністр продовольства, торгівлі і промисловості, виконувач обов’язків міністра шляхів сполучення, пошт, телеграфів і громадської роботи), С. Ніконов (міністр народної освіти і віросповідань, голова медичної ради при міністерстві внутрішніх справ), М. Колишкевич (керуючий крайовою канцелярією).

За словами В. Оболенського, «головою Кримського крайового уряду обрали саме С. Крима через те, що ми сподівалися на його популярність серед татар, які його проводили як свого кандидата, виборщиком від Феодосійського повіту в усі Державні Думи. Коли він був членом Думи та Державної ради, він завжди підтримував зв’язок з кримськими татарами й палко захищав їхні інтереси. Замінюючи татарський уряд Сулькевича російським, нам було потрібно показати татарам, що ми не маємо наміру вести політику, ворожу татарському населенню, і фігура С. Крима на чолі нового уряду, як нам здавалося, надавала достатні гарантії в цьому відношенні».

Проте подібні намагання ні до чого не призвели. Уряд, до складу якого не тільки не увійшло жодного кримського татарина, але й були негайно звільнені ті два кримських татарина – рядові працівники, які залишалися в апараті від уряду С. Сулькевича, не зміг залучити на свій бік симпатії кримськотатарського народу. С.-А. Айвазов згадував: «Татарський парламент, за винятком двох осіб, прийняв рішення не визнавати уряд Соломона Крима, не підпорядковуватися йому. Соломон Крим постанову парламенту вважав незаконною. Після розпуску парламенту мілліфірківці скликали Всекримський з’їзд, на якому були присутні більше 600 делегатів. З’їзд, обговоривши питання визнання чи невизнання уряду С. Крима, одноголосно ухвалив: не визнавати. С. Крим був змушений це рішення прийняти».

Формування уряду Соломона Крима
Військові кораблі в Севастопольській бухті

Ці слова також підтверджуються мемуарами кадета Д. Пасманіка, який пізніше, явно видаючи бажане за дійсне, зазначав: «С. Крим сподівався з часом долучити і татар до участі у місцевій владі. Але вони рішуче відмовлялися, сподіваючись на якісь чудеса, які мали б знову віддати Крим виключно до їхніх рук… Населення, за винятком татарських шовіністів і деяких гвардійських офіцерів, зустріло нову владу з повною довірою».

14 листопада була видана декларація «До населення Криму», в якій уряд проголосив свою програму дій. Вона передбачала «прагнення до відродження єдиної Росії», під якою він розумів «не стару бюрократичну, централізовану Росію, побудовану на придушенні та пригніченні народностей, а вільну демократичну державу, в якій будуть забезпечені права на самобутню культуру всіх національностей. Уряд вважає своїм обов’язком забезпечити інтереси всіх національностей Криму, він потурбується про задоволення справедливих устремлінь і законних інтересів татарської частини населення». Але при цьому особливо підкреслювалося, що уряд мав своїм завданням «посилити зв’язок відірваної німцями та сепаратистським урядом генерала Сулькевича частини території Росії (тобто Криму) і сприяти возз’єднанню цієї частини зі всією Росією, беручи за основу засади російської державності у внутрішній політиці і вірність союзникам у зовнішній політиці».

У декларації підкреслювалося, що уряд скасовує всі встановлені німцями та попереднім урядом «сепаратистські закони, встановлені привілеї для особливої категорії «кримських громадян» та всі обмеження щодо органів самоврядування». Оскільки кримський уряд «прийняв владу лише тимчасово, до створення єдиної російської державної влади», то через це з його урядової програми уряд «виключив будь-які великі соціальні реформи, які можуть бути прийняті лише у всеросійському масштабі».

Формування уряду Соломона Крима
Купюра Кримського крайового уряду (уряд С. С. Крима, 1918)

Своїм першочерговим завданням уряд вважав: «Зближення з усіма державними організаціями, які прагнули до возз’єднання Криму з єдиною Росією на основі російської державності», відбудову органів громадського самоврядування та переобрання їх згідно з «законами Тимчасового уряду»; скликання Кримського крайового сейму; проведення «рішучої боротьби з більшовизмом з метою припинення зростання його впливу на маси». Особливо було підкреслено, що уряд виступає проти вимог кримських татар про «надання їм культурно-національної автономії та самоврядування».

Таким чином, другий Кримський крайовий уряд, на відміну від першого, конструював себе як тимчасовий.
Згадана у Декларації «татарська частина населення» невдовзі відреагувала на неї. В газеті «Крым» від 27 листопада було надруковано статтю «Крим та С. С. Крим», в якій саркастично зазначалося: «Наскільки є великою схожість між цими двома іменами, настільки ж велика та прірва, яка відкрилася перед Кримом з перших же кроків політики кабінету С. С. Крима».

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: