Етнічна мозаїка півострова: греки
/

Етнічна мозаїка півострова: греки

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Етнічна мозаїка півострова: греки Греки ще за п’ятсот літ до нашої ери відкрили для себе Крим. І саме греків можна назвати першими кримськими переселенцями. Ми поглядаємо у минуле, і знаходимо у ньому риси сьогодення…

Кримський півострів протягом історії являв собою край землі для Сходу й Заходу, для європейців та азіатів, кочовиків та мореплавців. Туди приходили та залишалися там. Народи міняли усталений лад життя, змінювали самоназви, запозичували культурні надбання сусідів, приймали нові релігії. Звідти виходили згодом у великий світ, щоб збагатити його чимось новим, породженим кримською землею.

Греки були одними з перших мешканців Кримського півострова. У невпинному розширенні своєї ойкумени, вони перетнули Чорне море, назване ними Негостинним, та досягли берегів Тавриди. Сотні років їхні поліси існували поряд зі скіфськими поселеннями. Вони все більше та більше відрізнялися від далекої метрополії, вони все більше й більше переймали від сусідніх народів.

Нинішня Греція ототожнює себе переважно з Елладою, але грецька культура вплинула на розвиток світу та на хід історичних подій на набагато ширших територіях: від нинішнього Пакистану до Півночі Африки — скрізь, де лунала мова Софокла та Гомера, де чули залізний поступ гоплітів, де досі знаходять у землі грецькі монети.

З тих часів доля Кримського півострова неподільно була пов’язана з долею Греції — злети й падіння величі, перетворення та відродження її не оминали й Тавриду. Еллада, Македонія, поглинення Римом, нарешті — Східна Римська імперія, до складу якої за фактом потрапив і Крим. Кримські (та приазовські) греки поділяються на дві субетнічні групи: уруми та румеї. Обидва ці слова походять від назви Ромейської (Римської) імперії, яку ми звикли називати Візантією. Так, візантійського у кримських греків помітно більше, ніж елінського. Румейська мова більш подібна до візантійської грецької, ніж до мови, якою спілкуються в сучасній Греції. Урумська ж взагалі належить до тюркських мов і споріднена з кримськотатарською.

Візантія впала, зникла з мапи світу, але лишила по собі острівці свої культури, один з яких був у Криму. Грецька мова, разом із готською була провідною в державі Феодоро, що проіснувала досить довго — кілька сотень років, аж поки не підпала під нездоланну експансію Туреччини. Куди поділися всі ці народи, готи, скіфи, кіммерійці? Народи не виникають нізвідки, й не зникають в нікуди. Культура не створюється умить на рівному місці. Отже, процес утворення етнічної спільноти, тривалий і складний, неможливо вмістити в кілька слів. І він не буває прямолінійним.

Ігнатій Готфійський
Ігнатій Готфійський

Православна релігія у Середньовіччі часто йменувалася грецькою, а люди, що її сповідували відповідно могли вважатися «греками», маючи інше походження. Зокрема письмові джерела Криму ще в тринадцятому столітті згадували про «татар грецької віри». Але вже на початку наступного, чотирнадцятого, століття, в Криму домінуючи позиції перейшли до ісламу. За середньовіччя саме релігійна приналежність була визначальною, етнічній приналежності не надавали тієї ваги, якої вона набула у нову добу. Коли християни опинилися в Кримському ханстві у меншості, вони стали окремою спільнотою. За таких умов і формувався кримсько-грецький етнос у чотирнадцятому-вісімнадцятому сторіччях. Чи вважати, скажімо, урумів корінним етносом Криму та України? Нехай сперечаються про це науковці. Уруми самі ототожнюють себе з частиною грецького народу, і водночас — з українською нацією.

У 1778 році Катерина Друга дарує грекам-переселенцям у Приазов’ї землю площею тринадцять тисяч квадратних кілометрів, що дорівнює половині території самого Кримського півострова. З Криму виїхало всього понад тридцять тисяч переселенців, вісімнадцять тисяч з них були греки. Так в степу на протилежному березі Азовського моря виникли поселення з тюркськими та кримськими назвами: Мангуш, Бугас, Чердакли, Карань, Урзуф, Старий Крим і, звісно, Ялта. Активний пропагандист ідеї переселення митрополит Ігнатій отримав три тисячі карбованців за свою заслугу. Російська влада не шкодувала золота й на винагороду кримському ханові та його оточенню. Втім, переселенці не відчували захвату від нової батьківщини та усталених російських порядків. Після приєднання Кримського ханства до Росії у багатьох кримських греків виникло бажання повернутися до Криму, але імперська влада забороняла їм це. Доходило навіть до заворушень.

З 1807 до 1859 року існував автономний Маріупольський грецький округ. Згодом його скасували. Скасували й заборону селитися тут не грекам. Українці та росіяни почали заселяти цей край. Маріуполь перетворився на велике індустріальне місто, яким є й до сьогодні.

Пантікапей
Пантікапей

Не все складалося просто, вирвати коріння з кримської землі та прижитися в новому краю було нелегко. Та все ж для приазовських греків українська земля стала рідною. Не лише Маріупольський край, вся Україна. Не можна не згадати київського губернатора Фундуклея, засновника Харківського університету Василя Каразіна (предки його мали прізвище Караджі), художника Архипа Куїнджі. Харківський конструктор дизельних двигунів грек Костянтин Челпан розробив двигун В-2 для танку Т-34. Українську культуру неможливо уявити без композитора Івана Карабиця, українську науку — без фізика-ядерника, віце-президента НАН, Героя України Віктора Бар’яхтара.
Тих греків, що мешкали в Криму, у 1944 році спіткала ще й сталінська депортація (хоча Греція у Другій Світовій війні не була на боці Гітлера, а якраз на боці союзників). За переписом, нині в Криму мешкає всього лише три тисячі етнічних греків. У Приазов’ї — вісімдесят тисяч.

Що чекає греків Криму в нових реаліях півострова? Не забуваймо історію, вона може навчити багато чого тих, хто здатен робити висновки з помилок минулого. Для великих царів долі окремих людей — і навіть окремих народів — важили небагато. Це урок історії. І ще один урок полягає в тому, що всі великі імперії, які легко жертвували народами та окремими людьми гинули, жодне царство не було вічним.

Фото з відкритих джерел

Валерій Верховський, «Кримська світлиця» № 40, 2016 р.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Валерій Верховський

Автор культурологічних статей, журналіст газети «Кримська світлиця»

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: