День Незалежності в Херсонесі. Фото з архіву ІА "Голос Криму".
/

Дискримінація Православної церкви України в окупованому Криму – удар Росії по правам віруючих та кримських українців

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Кримський півострів є особливим регіоном України у історичному, етнічному, конфесійному, географічному аспектах. В Криму чисельно домінують прибічники двох світових релігій – християнства та ісламу, проживають представники різних етнічних спільнот, пов’язані спільним історичним досвідом – як позитивним, так і травматичним. Агресивна війна Росії проти України, яка розпочалася із захоплення у 2014 р. АР Крим і Севастополя, призвела до цілої низки негативних наслідків, зокрема, до систематичних і масштабних порушень на тимчасово окупованій українській території прав громадян на свободу совісті та віросповідання.

Серед релігійних організацій Криму Кримська єпархія Православної церкви України (далі – ПЦУ) займає особливе місце. Ймовірно, її вірні є другою за чисельністю православною спільнотою серед кримчан. Втім підписання у січні 2019 р. Вселенським патріархом Варфоломієм та Священним синодом Константинопольської православної церкви томосу про автокефалію ПЦУ надало останній, з точки зору канонічного права, особливу легітимність на всій території України, у тому числі і в Криму. ПЦУ стала 15-ою канонічною автокефальною церквою, повноправною і самоврядною адміністративною частиною єдиної Вселенської православної церкви. Для багатьох православних віруючих питання канонічності церкви відіграє важливу роль.

До того ж основну частину парафіян ПЦУ на тимчасово окупованій території Криму складають етнічні українці, яких держава-окупант перетворила на одну з двох найбільш дискримінованих етнічних спільнот. Росія протиправно знищила в АР Крим і Севастополі політичні та громадські структури кримських українців, україномовні мас-медіа, освітні та культурні заклади, які існували до 2014 р., витіснила українську мову із діловодства, переслідує лідерів та активістів української громади, тому участь в житті Кримської єпархії ПЦУ для кримчан є одним з небагатьох способів підтримувати та захищати українську ідентичність. УПЦ КП/ПЦУ є серед спільноти кримських українців однією з провідних та найважливіших релігійних організацій.Правозахисники відзначають, що переслідування російською окупаційною владою ПЦУ в Криму не лише порушує право громадян на свободу совісті та віросповідання, а є також засобом дискримінації української громади, яка нараховувала станом на 2001 р.  576,6 тис. осіб і  є другою за чисельністю на тимчасово окупованому півострові.

Юридично ПЦУ виникла наприкінці 2018 – січні 2019 рр., коли Священний синод Константинопольської православної церкви повернув у свою юрисдикцію Київську митрополію, представники кліру та мирян, які раніше входили до складу Української православної церкви Київського патріархату (далі – УПЦ КП), Української автокефальної православної церкви (далі – УАПЦ) і УПЦ Московського патріархату (далі УПЦ МП), провели Об’єднавчий собор і утворили ПЦУ, а церква-матір надала їй томос про автокефалію. У грудні 2018 р. в Об’єднавчому соборі усіх гілок українського православ’я кримських віруючих представляла делегація від кліру та вірних на чолі з архієпископом Сімферопольським і Кримським Климентом (Кущем), який раніше належав до УПЦ Київського патріархату. У 2019 р. Синод ПЦУ призначив його головою Православної місії допомоги жертвам порушення прав людини та особам, позбавленим волі. Наступного року кримський архієрей був піднесений до сану митрополита. Переважна більшість архієреїв УПЦ МП, серед яких і очільники трьох кримських єпархій, не брала участі в Об’єднавчому соборі. В результаті Кримська єпархія ПЦУ фактично «успадкувала» у тимчасово окупованому Криму структури УПЦ Київського патріархату, її клір та парафіян. Тому в цій статті ми будемо аналізувати становище Кримських єпархій УПЦ КП та ПЦУ у 2014–2022 рр. разом, оскільки їх можна розглядати як одну організаційну структуру, яка у грудні 2018 – січні 2019 р. змінила свій статус з точки зору світських законів та канонічного права.

Оскільки дослідження торкається сучасних подій останніх восьми років, то можна констатувати відсутність фундаментальних праць з цієї проблематики. Відзначимо лише низку аналітичних публікацій центра Разумкова в журналі «Національна безпека і оборона» в останні роки, зокрема щодо релігійної ситуації в Україні, її стану й тенденцій розвитку в перші десятиліття ХХІ ст. та ставлення жителів Криму до українського православ’я, шляхів гармонізації міжконфесійних у Криму. В 2021 р. побачила світ експертно-аналітична доповідь А. Іванця, в якій автор проаналізував стан громади етнічних українців Криму у 2014-2020 рр., в т.ч. торкнувся порушення їх прав на свободу совісті, зокрема дискримінації УПЦ Київського патріархату і ПЦУ. А. Щекун і Л. Щекун висвітлили проблему блокування російськими окупантами кафедрального собору ПЦУ у Сімферополі. В силу постійних порушень прав вірних цих конфесій вони знаходять відображення у моніторингах та інших матеріалах правозахисників, міжнародних організацій та деяких держав.

Цікавий інформативний матеріал міститься в засобах масової інформації, зокрема газетах «Кримська світлиця», «Голос православ’я», «День» та на сторінках Інтренет-ресурсів «Православна церва України», «Релігійно-інформаційна служба України», «Голос Криму», «Віртуальний музей російської агресії», «Радіо Свобода», «Крим. Реалії» та ін.

Певну інформацію щодо ставлення кримського населення до УПЦ КП дають дослідження соціологів. Згідно соціологічного опитування центру Разумкова, у 2008 р. кожен десятий кримчанин (11%) визнавав себе прихильником УПЦ КП.

На початок 2011 р. в АР Крим відносна більшість (47%) релігійних організацій належала мусульманським громадам; частка православних громад становила 29,2%; зокрема громад УПЦ – 26,5%. Зазначимо, що кількість релігійних структур у даному випадку не корелюється з кількістю їх прихильників.

У той час до УПЦ КП серед православних Криму позитивно ставилося 18,2% православних, негативно – 7,2%, а до УАПЦ відповідно 13,4% та 5,3%.

Отже, на момент окупації РФ Криму, жителі Криму позитивно ставилися до православ’я загалом, а Кримська єпархія УПЦ КП, хоч і була релігійною меншиною, але мала відносний позитивний «баланс» у ставленні до себе серед кримських православних, а також відігравала особливу роль в духовному житті громади кримських українців.

Позиція кримського архієрея УПЦ КП і ПЦУ Климента щодо спроби анексії Криму та захисту ідентичності кримських українців

Правлячий єпархіальний архієрей грає особливу роль в житті єпархії, а у трагічній ситуації окупації його позиція та дії для збереження єпархіальних структур є критично важливою. Керівник Кримської єпархії ПЦУ Климент (світське ім’я Павло Кущ) народився у Сімферополі в 1969 р. в родині з українським та болгарським коріннями (болгарські предки проживали в Криму, за сімейними переказами, вже у XVIII cт.). У 1995 р. він став кліриком Київського патріархату, через два роки був призначений секретарем Кримської єпархії, а у 2000 р. його хіротонізували на єпископа Сімферопольського і Кримського. У 2012 р. Климент був піднесений до сану архієпископа. Під час Революції гідності разом із своєю паствою він підтримував євромайданівців. На початку замаскованого нападу Росії на Україну підписав 28 лютого 2014 р. Заяву українців Криму до народу України та світової спільноти, в якій, зокрема, містився заклик до ядерних держав-гарантів територіальної цілісності та безпеки України, «відповідно до Будапештського меморандуму, вжити заходів для запобігання іноземному втручанню у внутрішні справи нашої держави», а також до провідних міжнародних організацій – «вплинути на позицію Росії щодо неприпустимості провокування сепаратизму в регіонах України, зокрема, в АР Крим та м. Севастополі».

Відразу після окупації Криму Російської Федерацією розпочався тиск на ПЦУ. Владика Климент публічно підтримував політв’язнів, відкрито висловлював свою позицію, виходив на захист українських військових частин та відмовився від  перереєстрації церкви в Криму за російським законодавством.

11 березня 2014 р. Архієрейський собор Київського патріархату у офіційній заяві засудив окупацію, а також благословив українське військо і народ захищати суверенітет та територіальну цілісність своєї держави. Тим самим керівництво УПЦ КП продемонструвало своє ставлення до російської влади в Криму виключно як до незаконно встановленої та окупаційної. Окрім того, у заяві Архієрейського собору були зафіксовані порушення прав віруючих, що вже мали місце у перші дні окупації, зокрема, викрадення парафіян Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського.

Завдяки такій позиції архієреїв УПЦ КП/ПЦУ, у тому числі владики Климента, підтриманій основною масою кліру та парафіян, парафії УПЦ КП/ПЦУ в Криму у 2014–2022 рр. є як осередками духовного християнського, так і українського культурного життя. Богослужіння у них проводяться переважно українського мовою, відзначаються українські національні свята та пам’ятні дати, у тому числі День незалежності України та День пам’яті жертв Голодомору. Кримська єпархія УПЦ КП/ПЦУ у 2014–2022 рр. не співпрацювала з окупаційними військами, натомість її клір та вірні здійснювали молитви за українське військо, за українську владу і державу. Позиція цієї релігійної організації різко контрастувала із ставленням кримських єпархій УПЦ МП, які з початку російсько-української війни брали участь у спробах легітимізувати злочинні агресивні дії Росії, зокрема, її намагання анексувати південні регіони України, активно співпрацювали з окупаційними адміністрацією та військами.

Архієрей Климент протягом восьми років постійно опікувався тими кримчанами-громадянами України, яких російська влада перетворила на політв’язнів в окупованому Криму та у Росії. Причому він прагнув надати допомогу не лише вірним його церкви, а співвітчизникам різних релігійних переконань. Серед них – кінорежисер Олег Сенцов, фермер Володимир Балух, журналіст  Владислав Єсипенко, аналітики Володимир Дудка і Олексій Бессарабов, пенсіонер і громадський активіст Олег Приходько, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров. Щодо долі останнього він звертався у 2018 р. не лише до президента РФ, а й до очільників РПЦ, Духовного управління мусульман РФ, Центрального духовного управління мусульман Росії.

Архієрей Климент у 2014–2022 рр. неодноразово звертався до міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, РЄ тощо), глав країн  Будапештського меморандуму, до президентів України Петра Порошенка та Володимира Зеленського, очільника Росії Володимира Путіна, глав Православних Церков та інших конфесій щодо забезпечення прав кримських вірних УПЦ КП/ПЦУ та українців Криму загалом. Так, наприклад, у жовтні 2016 р. в Страсбурзі на круглому столі за участі делегатів Парламентської Асамблеї Ради Європи архієпископ заявив, що Кримська Єпархія УПЦ КП, українська освіта, українська культура, україномовний простір на терені Криму перебувають під загрозою знищення. У зв’язку з цим, він закликав провідні міжнародні організації, держави-гаранти цілісності України, які підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, інших акторів вжити рішучих заходів для захисту базових принципів прав і свобод українців Криму, зокрема, негайного запровадження міжнародної місії для моніторингу прав людини та дискримінованих етнічних спільнот на Кримському півострові.

Важливим був виступ архієрея Климента на Форумі з питань просування релігійних свобод у Вашингтоні, на який він був запрошений Державним секретарем США Майклом Помпео. Тоді архієпископ, зокрема, закликав нарощувати і консолідувати зусилля міжнародних інституцій і країн у захисті свободи релігії та переконань на окупованому Росією Кримському півострові, збереження Православної церкви України, а також припинення переслідування за релігійною та національною ознакою етнічних українців, які живуть у Криму.

На початку березня 2022 р., після початку нового широкомасштабного наступу Росії, митрополит Климент у зверненні до матерів Росії засудив війну, що розпочала РФ проти України та закликав російських матерів забрати своїх дітей із армії, щоб вони не загинули на українській землі як вбивці.

Великою мірою саме через позицію митрополита Крима Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України ще у липні 2020 р. заявило: «Без перебільшення можна сказати, що ПЦУ в Криму є на сьогодні одним із символів ненасильницького спротиву незаконній спробі анексії півострова РФ».

Деструктивний вплив окупації на правовий статус Кримської єпархії ПЦУ

Відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, що діють в умовах окупації, РФ має дотримуватись принципу status quo ante bellum, утримуючись від розповсюдження на окуповану територію власного законодавства. Росія щодо Криму цей принцип грубо порушила, оскільки держава-агресор розповсюдила дію свого законодавства там у перші ж дні окупації.

Згідно законодавства РФ, протиправно розповсюдженого на територію Криму, членство в релігійній організації можливе лише за наявності російського громадянства або іншої законної підстави перебування в РФ, наприклад, посвідки на проживання. Тобто, якщо людина хоче відкрито бути членом громади, вона має оформити паспорт РФ або посвідку на проживання. У разі відмови від отримання цих документів, людина не може бути членом релігійного об’єднання і до того ж позбавлена можливості постійно перебувати в Криму згідно міграційного законодавства РФ.

Такий підхід вкрай негативно вплинув на релігійне життя парафіян та священників Кримської єпархії ПЦУ, що не мали постійної реєстрації місця проживання в Криму на час початку його окупації. Наприклад, зафіксовано випадок вимушеного переїзду священника на материкову територію України через неможливість отримати паспорт або посвідку на проживання з огляду на відсутність кримської реєстрації. До початку широкомасштабного наступу Росії в Україні у лютому 2022 р. він здійснював служіння, приїжджаючи до Криму періодично, але не більше, ніж на 90 діб протягом кожного періоду тривалістю в 180 діб. Така ситуація суттєво погіршила якість релігійного життя ввірених йому парафій.

Всупереч міжнародному праву Росія після анексії Криму висунула вимогу релігійним організаціям перереєструватися до 1 березня 2015 р. Виконання її ускладнювалось додатковою необхідністю дотримання Федерального закону РФ «Про свободу совісті та релігійні об’єднання». Відповідно до нього статус релігійної організації має лише об’єднання, що зареєстроване як юридична особа. При цьому, окупаційні органи влади неодноразово з формальних підстав відмовляли громаді вірних ПЦУ в Криму у державній реєстрації, як місцевої кримської релігійної громади, чим по суті позбавили її офіційного статусу та відповідних прав, що такий статус зумовлює.

Кримська єпархія УПЦ КП, яка з 15 грудня 2018 р. є частиною єдиної в Україні помісної автокефальної православної церкви – ПЦУ, принципово відмовилася реєструватися у нелегітимних російських органах влади, що призвело до втрати її структурами правосуб’єктності в очах окупаційної адміністрації і, відповідно, унеможливило укладання угод, відкриття рахунків в банках та здійснення інших важливих для повноцінного функціонування дій. До того ж, з початком окупації, відзначають правозахисники, на територію Криму розповсюдилася російська політика нетерпимості до християнських конфесій (за виключенням православної церкви Московського патріархату), що призвело до значного погіршення становища УПЦ КП (нині ПЦУ) на півострові.

Утиски російськими окупантами кліру та вірян УПЦ КП і ПЦУ

У 2014–2022 рр. російська влада та її силові структури, окупаційні адміністрації постійно піддавали утискам священиків і вірян Української православної церкви Київського патріархату (після Об’єднавчого собору – ПЦУ) в Криму. Порушення їхніх прав на свободу совісті та віросповідання набули системного та масштабного характеру. До участі в протиправних діях щодо ПЦУ часом залучали агресивно налаштовану проросійську громадськість.

9 березня 2014 р. проросійським незаконним парамілітарним формуванням «Самооборона Криму» були викрадені парафіяни А. Щекун та А. Ковальський, які були піддані катуванням і нелюдському поводженню, в тому числі мотивованому релігійною ненавистю (з обох силоміць були зірвані натільні православні хрести).

21 липня 2014 р. у с. Мраморне Сімферопольського району невідомі спалили дачний будинок  керівника єпархії – митрополита Климента. 03 березня 2019 р. він був затриманий окупаційною поліцією при спробі виїхати із Сімферополя в Ростов-на-Дону на судове засідання у справі українського політв’язня Павла Гриба. Священник Максим Вологодін, що вимушено залишив Крим, повідомляв про спроби співробітників ФСБ завербувати його для отримання інформації про єпархію. За його словами, спроби вербування священників російськими силовиками відбуваються регулярно.

Староста однієї з громад, що також залишив Крим, повідомляв про виклики його на «бесіди» співробітниками МВС РФ, які прямо заявляли, що діяльність його парафії небажана.

Одна з парафіянок ПЦУ в Криму розповіла про випадки, коли держслужбовці після російської анексії півострова просили своїх батьків не відвідувати українську церкву, оскільки це може спричинити для них проблеми на роботі.

23 серпня 2021 р. архімандрит ПЦУ Даміан (в миру – Скоков Павло Георгійович) був притягнутий окупантами до адміністративної відповідальності за звершення Божественної літургії як за «незаконну місіонерську діяльність». При цьому слід зауважити, що відправлення літургії не є місіонерською діяльністю навіть за законами РФ, оскільки воно відбувається для осіб, що вже є православними вірянами і не спрямоване на залучення до церкви нових членів з числа нецерковних людей.

Після окупації Криму в Севастополі у Київського патріархата російські військові силою відібрали храм Священомученика Климента Римського. Невдовзі окупаційна адміністрація примусила його настоятеля Макарія припинити  богослужіння на дому, що призвело до вимушеного припинення діяльності громади. А 1 червня 2014 р. в селищі Перевальне, біля Сімферополя, озброєні учасники парамілітарних просійських структур «козаків»,  розгромили храм Покрова Пресвятої Богородиці. Нападники  розбили машину священика, побили його доньку, хвору на церебральний параліч, і вагітну жінку. Російська поліція в Криму спочатку ігнорувала звернення постраждалих, а коли через три години поліцейські прибули на місце пригоди, то стали на бік  нападаючих. Як бандити-«козаки», так і поліцейські пояснювали свої дії тим, що «Київський Патріархат веде антиросійську діяльність і таким не місце у російському Криму».

Очевидно, що напад на Покровський храм у с. Перевальне був спланованою акцією. Адже напередодні до його настоятеля отця Івана Катькала додому приїздив священик Московського патріархату і вимагав добровільно «звільнити» храм, заявивши: «це твої останні дні в Криму» .

Згодом цей храм був переданий УПЦ Московського патріархату на умовах надання допомоги у «патріотичному вихованні» військовослужбовців окупаційних військ Росії. Настоятель цієї церкви І. Катькало через погрози і відкриття окупаційною владою кримінальної справи за сепаратизм був змушений разом з родиною виїхати з Криму. Інші представники кліру УПЦ КП/ПЦУ у зв’язку з загрозою фізичної розправи також вимушені були вивезти жінок і дітей з окупованої території.

 

 Андрій ІВАНЕЦЬ, кандидат історичних наук

Ірина КРАСНОДЕМСЬКА,

завідувачка відділу історичних студій НДІ українознавства МОН України, 

кандидатка історичних наук

 

Продовження матеріалу за посиланням: https://culture.voicecrimea.com.ua/uk/dyskryminatsiia-pravoslavnoi-tserkvy-ukrainy-v-okupovanomu-krymu-udar-rosii-po-pravam-viruiuchykh-ta-krymskykh-ukraintsiv-prodovzhennia/

__________________________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: