Друга хвиля еміграції
Бахчисарай в середині ХІХ століття
/

Друга хвиля еміграції кримських татар

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Друга хвиля еміграції мусульманського населення розпочалася після закінчення Кримської війни. У 1854-1855 рр. Кримський півострів був головним театром воєнних дій. Саме кримські татари стали тими, хто зазнав найбільших втрат від війни. З початком воєнних дій перервався продаж аграрної продукції старими каналами, що підірвало економіку Криму.

Військові перевезення призвели до масової загибелі тяглової худоби, компенсація урядом майже не виплачувалася. За пару волів платили ціну одного, але скільки б волів не було взято у господаря, компенсація не могла перевищувати ціни двох голів. В основі царської політики була відверта національна дискримінація. Коли господарство входило у зону воєнних дій, то з подушної податі (яка приблизно дорівнювала 10 руб.) робилася деяка знижка. Для росіян вона дорівнювала сім рублів, а для татар – менше двох. Тобто збитки татарського господарства не компенсувалися. Можна казати, що збитки та розорення татарських господарств були кінцевою метою російських політиків.

На початку війни, восени 1854 р., військовий міністр видав наказ, в якому говорилося: «Імператор… звелів переселити від моря всіх мешканців магометанського віросповідання, що мешкають при березі, до внутрішніх губерній». Виконати цей наказ влада не змогла внаслідок окупації Криму, але намір говорив сам за себе.

Друга хвиля еміграції
Бахчисарай в середині ХІХ століття

Цар Олександр II вважав переселення кримських татар «благополучним» явищем, яке звільняло півострів від «шкідливого населення». Тому царські чиновники отримали наказ не перешкоджати еміграції кримськотатарського населення. В 1856 р. з Санкт-Петербурга було надіслано циркуляр, згідно з яким місцевій владі наказувалося не перешкоджати ані явному, ані таємному переселенню татар до Туреччини. Пізніше генерал Е. Тотлебен засвідчив: «Його величність дозволив собі сказати, що не тільки непотрібно стримувати татар у переселенні, а розглядати цей випадок як надзвичайно сприятливий для звільнення від них краю». Це свідчення підтверджується й висловлюванням генерал-губернатора Г. Жуковського, який в одному зі своїх звітів за жовтень 1860 р. писав: «У засіданні Комітету по заселенню Криму, яке було у мене в будинку 20 серпня під моїм головуванням, дійсний статський радник Гернгросс, пояснюючи мету свого відрядження, між іншим сказав: «Государю Імператору незручно утримувати татар, і Його Величність вважає дивитися на виселення їх як на факт сприятливий, тому що вони нездатні до землеробства, розвиток і удосконалювання якого в Криму дуже бажані».

Останньою краплею стали чутки, які з небаченою швидкістю прокотилися на півострові у 1860 р.: буцімто російський уряд прийняв рішення, за яким усіх кримських татар – як населення «шкідливе й некорисне» – масово переселятимуть до Оренбурзької губернії. Місцева адміністрація не намагалася спростовувати такі чутки, натомість у розмовах прозоро натякала на те, що «все може бути». Це збільшило масштаби другої хвилі масової еміграції кримських татар.

Друга хвиля еміграції
Граф Е. Тотлебен

Ось як описує свідок ці трагічні події: «У 1860 році степові татари піднялися й почали за безцінь розпродавати весь свій реманент і посіви. До татарських селищ, немов сарана, налітали охочі до легкої поживи й купували татарське майно задарма. До портів Феодосійського, Ялтинського, Євпаторійського й Керченського потягнулися татарські мажари, навантажені різним непотребом, котрий потім, по приїзді, доводилося кидати на пристані, адже капітани не дозволяли захаращувати палуби суден. Сумну картину являли собою кримські степи. У спустошених селищах тільки скиглили собаки, двері в хатах грюкали від вітру, вікна були вибиті, стелі розкриті. Ночами, коли повна луна освітлювала цю пустелю, ставало якось моторошно. Вдень доводилося бачити сцени, які в прямому розумінні роздирали душу. Ось стоїть кілька навантажених мажар, а татарські родини всі, від старих до малих, пішли на кладовище, щоб сказати останнє «вибач» своїм похованим предкам: ці добровільні вигнанці стають на коліна, б’ють себе кулаками в груди й цілують землю. Нема ні завивання, ні вигуків: тихо струмлять сльози по їх загорілих обличчях. Кожен з них бере по горстці землі з могили дорогого для них покійника та йде, схиливши голову, до власних волів, давно вже проданих якомусь більш підприємливому торговцю…».

У 1860-1862 рр. згідно з даними Статистичного комітету за кордон емігрувало 192 360 татар обох статей. Потім з Перекопу пішли ногайці, які там кочували. Сучасник цих подій так описував від’їзд ногайців до Севастополя, де вони планували сісти на судна, що мали доставити їх до Туреччини: «Уходять наші татари. Йдуть та йдуть. Цілують землю, але все рівно йдуть».

Друга хвиля еміграції
Кримські татари

Насправді емігрувало значно більше, ніж показували статистичні дані, адже багато татар ішли, не вимагаючи від уряду надання їм паспортів, тобто без реєстрації. Внаслідок цього населення Криму зменшилося майже наполовину, змінилася його національна структура. Як свідчив пізніше директор департаменту поліції Косоговський, «більше 2/3 татарського населення вже не існувало в Криму».
На початку 1863 р. у Криму числилося 103 тис. кримських татар (з них 56 563 особи чоловічої статі). Залишилося 687 покинутих татарських селищ, причому в 315 з них не було жодного мешканця. Зокрема, у Перекопському повіті з 320 селищ знелюдніло 287.

Ось як описує очевидець те, що відбувалося тоді в Криму: «Спочатку самотні мандрівники, потім сім’ї, нарешті села і громади потягнулися в Туреччину, розпродаючи своє майно, кидаючи в степу і топлячи в море те, що не знаходило того, хто б його купив. Еміграція зростала не щодня, а щогодини. Чим далі, тим більше втрачав Крим мешканців. До серпня (1860 р. – авт.) спорожніла більша частина Сімферопольського і Феодосійського повітів: залишилися тільки підсудні і взагалі ті, хто був причетний до справ». Ці свідчення підтверджують дані департаменту державного майна МВС щодо південних губерній. На квітень 1862 р. налічувалося «1 011 000 десятин вільної землі, що була придатна до заселення, з яких у Таврійській губернії – 627 тис. десятин». Завдяки великій кількості вільної землі її ціна різко впала, і складала замість 20 руб. лише 3 руб. за десятину. Еміграція призвела до занепаду краю. Сучасник свідчив: «…степ після переселення став нагадувати пустелю, та ж сама доля загрожує й гірській частині Криму. Села знелюдніли, поля залишилися без обробки».

Залишені татарами землі були призначені царським урядом під заселення вихідцями з інших місцевостей Російської імперії…

Тетяна Бикова,

к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: