Каплиця Покрову Пресвятої Богородиці в м. Євпаторії, 2015 рік
//

Доля Кримського екзархату УГКЦ після російської окупації півострова

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Після російської окупації Криму у 2014 році, місцеві осередки Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та Української греко-католицької церкви (УГКЦ) підпали під визначення «агенти закордонного впливу» і отримували обвинувачення у поширенні ідей «українського націоналізму» та «сепаратизму». Вони постали перед ризиком отримати ярлик «релігійних організацій, створені за національною ознакою» і на цій підставі дістати заборону на діяльність.

Отець Микола (в миру — Квич Микола Михайлович, 27 листопада1971) — український священик, ієрей Української греко-католицької церкви (УГКЦ), головний військовий капелан Кримського Екзархату (з 13 лютого 2014), головний військовий капелан Одесько-Кримського Екзархату (до 13 лютого 2014)

Капелан ВМСУ, настоятель севастопольської парафії УГКЦ о. Микола Квич був змушений залишити Крим після того, як 15 березня 2014 року одразу після одного з богослужінь просто з храму його викрали невідомі люди, утримуючи і знущаючись з нього протягом 12 годин. Доки о. Микола перебував у полоні, у його помешканні дійсно відбувся обшук, під час якого було вилучено бронежилети, які о. Микола планував передати журналістам та українським військовослужбовцям, котрі чергували у заблокованих сепаратистами частинах. О. Миколі погрожували позбавленням волі на 15 років у російській в’язниці. Цей випадок згадував і севастопольський журналіст Н. Прохоров: «Так звані “уніати” активно підтримували Майдан. Цей священнослужитель був затриманий у зв’язку з тим, що в нього виявили щити та бронежилети, які є спеціальними засобами, вільний обіг яких серед звичайних громадян обмежений. З одного боку, це – засоби захисту. Але з іншого — кому вони призначалися? Справа священика – оборона духовна. У становищі лютого-березня 2014 року щити і бронежилети означали одне: незабаром з’являться ті, хто ними користуватиметься. Нескладно здогадатись, який це міг бути контингент, якщо вдома в о. Миколи Квича було виявлено багато видань, присвячених ОУН-УПА та їхнім націоналістичним лідерам, котрих оспівує теперішня українська влада. Далі – більше. Іноді й Інтернет буває безпристрасним, а банальна пошукова система видає інформацію, що о. Микола Квич не лише зараз активно веде релігійну працю в Тернопільській області, а й наприкінці 2014 року встиг засвітитися в якості капелана українських силовиків на Донбасі. Як бачимо, ідеологічна складова в цього священика доволі ясна, і той факт, що він залишив наше місто, лише на краще, оскільки його перебування тут могло призвести до нагнітання конфліктів».[1]

Севастопольська громада УГКЦ святкує Великдень на Херсонесі. 1992 р.

Неодноразово щодо Кримського екзархату УГКЦ та його вірян у російських і кримських ЗМІ з’являлися коментарі на кшталт: «Кримські греко-католики, як і вся УГКЦ, підтримали Євромайдан і всі його злочини, але про це Радіо Ватикану змовчало, щоб не нашкодити образові мучеників за віру, який кримські греко-католики взялися на себе примірювати. УГКЦ в Криму залишилася, але позбулася можливості безкарно пропагувати свою ідеологію, котра становить собою суміш українського націоналізму з обрубаними та підігнаними під нього псевдохристиянськими тезами».[2] Кримське інтернет-видання «Політнавігатор» безапеляційно заявило: «УГКЦ – єдина українська конфесія, що відверто благословляє теперішню війну й настановляє своїх парафіян вбивати “російських окупантів”, а безсумнівний авторитет уніатів, колишній митрополит Любомир Гузар “прославився” висловлюваннями про те, що теперішня криза та війна, котра забрала тисячі життів, – це Божа благодать».[3] Фактично з подачі цього ЗМІ з україноненависницькою (а часом взагалі людиноненависницькою) концепцією про представників певної церкви, парафії якої є і в Криму, формувалася думка як про кровожерливих покидьків, які сплять і бачать, як би кого-небудь замордувати, причому чим більш збочено й цинічно, тим краще, благо їхні духовні лідери свого часу «співпрацювали з гітлерівцями» (такий рядок «політнавігаторівці» вписали до біографії митрополита УГКЦ Андрея Шептицького).

Свою лепту в формування негативного образу греко-католиків вніс і колишній керівник «Русского блока» в Криму, після окупації – співробітник «представництва» МЗС РФ у Сімферополі Олег Родівілов. У коментарі ресурсу «Новоросс.info» з приводу провокацій з летальними наслідками під стінами Верховної Ради 31 серпня 2015 року він висловив думку, що не останню роль у цьому конфлікті відіграла конфесійна належність членів ВО «Свобода», що напали на бійців Нацгвардії та внутрішніх військ: «Вчергове фашиствуючі елементи з географічно західноукраїнської, а за змістом – уніатської партії “Свобода” під керівництвом Олега Тягнибока спровокували масові заворушення у цьому стародавньому руському місті. () На наших очах розгортається новий виток ескалації внутрішньогромадянського українського конфлікту, який містить переважно етнокультурний аспект. Якщо двома словами: уніати знов поперли на православний Київ. Захід своєю озброєною “пятою колоною“, точніше – відмобілізованими ним і озброєними “свободівцями-правосеками”, що беруть початок від січових стрільців Австро-Угорщини та гітлерівського “Нахтіґалю“, знов намагається “освоїти” територію православної, по суті поки ще, української держави». Незважаючи на те, що в Криму «Свободи» нема, на думку Родівілова, «заспокоюватися поки що рано».[4] Члени греко-католицьких громад у кримських виданнях зображувалися як люди «фашиствучі, ідеологічно ворожі до всього російського та кримського», що «встигли розсмакувати людську кров» «вороги православ’я» тощо. Між тим, члени Синоду єпископів УГКЦ наголошували, що застосування насилля у всіх формах не може бути виправдане жодними політичними цілями; також церковні ієрархи закликали українців до збереження громадянського миру та конструктивного суспільного діалогу.[5]

Делегат Святого Престолу протоієрей Богдан Костецький

22 грудня 2014 року Апостольська Столиця в адміністративних цілях призначила декана Кримського деканату УГКЦ о. Богдана Костецького делегатом пастирського округу Католицької церкви в Криму для вірян східного обряду. «Зараз намагаємося якось легалізуватися в ситуації, що склалася», – сказав навесні 2015 року о. Богдан, запевнивши, що Ватикан офіційно не визнає анексії Криму. На додачу він зазначив, що українці у Криму зазнають утисків. «Деякі віряни покинули Крим, а ті, що залишилися, живуть у страху та очікуванні. Анексія Криму розділила деякі родини і принесла багато чвар та навіть розлучень. Церква намагається допомогти людям подолати ці розбрати і єднати вірян навколо Христа», – розповів о. Богдан.[6] Восени 2015 року о. Йосиф Будай, що прослужив у Криму 2,5 роки, повідомив: «Щось передбачати тепер важко. Наша церква ще не пройшла перереєстрацію, але і не заборонено нам збиратись на богослужіння. Є надія, що нашу церкву зареєструють під назвою: Католицька Церква східного обряду».[7]

Заяву Кримського деканату УГКЦ на перереєстрацію за російським законодавством, подану в середині 2015 року, не підтвердили: за словами канцлера Одеського екзархату УГКЦ о. Миколи Слободяна, «адміністрація» півострова постійно вказувала на дріб’язкові граматичні помилки. Один зі священиків УГКЦ, який служив на півострові, повідомив, що Кримський деканат УГКЦ до 16 березня 2016 року міг існувати «легально» за документами, виданими «за України», однак процес перереєстрації був неминучим: «Стоїть вибір: або ліквідація громади (тобто в нас заберуть всі культові споруди), або все ж таки юридично ми це питання врегулюємо. Над цим працює і Ватикан, і українська влада». На додачу священик зазначив, що хвиля, коли невідомо звідки було чекати небезпеки (причому навіть не від урядовців, а від різних фанатично налаштованих людей), минула. Конкретних претензій до священиків і парафіян УГКЦ ніхто не висловлював, проте відчувалися загальні антиукраїнські настрої на півострові.[8]

5 вересня 2016 року журналіст-міжнародник, протестантський богослов Олексей Гордєєв в інтерв’ю для подкасту Dictaphone зазначив, що російську «владу» Криму цікавить не віровчення, яке сповідують ті чи інші релігійні конфесії, а їхня проукраїнська або проросійська позиція. Такі висновки він зробив у результаті відвідання рідного Севастополя після анексії півострова та спілкування з представниками місцевих релігійних організацій. «Російську владу абсолютно не цікавить релігійне підґрунтя церков, їх цікавить тільки політична позиція. Якщо ви аполітичні, то спокійно реєструйтеся за їхніми законами і дійте далі. Якщо ви не реєструєтеся, як це відбувається з Київським патріархатом, то наслідки будуть юридичні: відбиратимуть майно, відмовлятимуть в оренді та в іншому. Два роки тому росіяни одразу ж сказали, що треба входити у російське правове поле, що будуть переводити на рейки російського законодавства. Київський патріархат цьому дуже сильно опирався. Греко-католики мовчали, тому що це найцентралізованіша організація, яка підпорядковується Ватикану. Вони вже практично на порозі отримання реєстрації, що б там не казали їхні львівські колеги. Їх зареєструють не як УГКЦ, а як католицьку церкву візантійського обряду.[9] Тобто УГКЦ у Криму, як і “фашизм”, “не пройде”», – розповів Гордєєв.[10]

5 грудня 2016 року на російському сайті «Свободная Пресса» з’явилася стаття Павла Шипіліна «Українська греко-католицька церква має свої види на Крим і Донецьк з Луганськом». Журналіст фактично звинуватив УГКЦ, яку він назвав «дивною і дуже агресивною», у «хрестовому поході» на зазначені регіони. У статті було використано маніпуляції довкола кримських парафій УГКЦ. На думку автора, створення Кримського екзархату цієї церкви в лютому 2014 року, за кілька днів до втечі з України президента Віктора Януковича, було зумовлене тим, що УГКЦ «бажала навернути на «істинну віру» православний півострів», чудову можливість для чого їй нібито надавав Євромайдан. Над питанням, чому УГКЦ не вдалося поробити всіх кримчан греко-католиками за майже чверть століття свого існування на півострові, автор не замислюється. Шипілін стверджував, що місійний інтерес УГКЦ до Криму згас відтоді як півострів «вдало залишив бандерівську Україну і увійшов до складу Росії». При цьому, на його думку, пастви, якою треба опікуватись, у Криму «нема і ніколи не було». «Уніати вважають, що рано чи пізно вони повернуться на півострів переможцями і навчать місцевих християн правильних молитов», – заявляв автор.[11]

Станом на січень 2016 року в Криму на постійній основі перебував тільки один священик УГКЦ; інші мали право здійснювати богослужіння на півострові на ротаційній основі за наявності міграційних карт, оскільки вони як громадяни України мали право перебувати на території анексованого Росією Криму не більше ніж 90 днів. У червні 2016 року в Криму функціонували 5 греко-католицьких парафій, зареєстрованих відповідно до російського законодавства і формально підпорядкованих Ватикану. За словами джерел, ці парафії вважалися незалежними від УГКЦ, а «підкреслювання їхнього українського статусу може завдати реальної шкоди». Кримські релігійні громади УГКЦ були змушені відмовитися від декларування своєї структурної належності, використовуючи під час «перереєстрації» назву «[греко-]католицька церква візантійського обряду».[12] Такий факт 19 жовтня 2016 року підтвердив архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент у коментарі «Громадському радіо»: «Що стосується УГКЦ [у Криму], то вони зареєструвалися як римо-католицька церква східного обряду».[13]

5 липня 2017 року адміністратор Кримського екзархату владика Михаїл Бубній розповів, що всі релігійні організації у Криму змусили перереєструватися за російським законодавством: «Коли ми подали документи, нам одразу відповіли негативно і неофіційно сказали: якщо хочете зберегти парафії – вам треба поміняти назву. Українська і Греко-Католицька – не піде. Після консультацій з Апостольським Нунцієм і Апостольською Столицею ми дійшли висновку, що краще змінити назву, аніж втратити парафії і залишити вірних. Тому перереєстрували ці парафії як католицької церкви візантійського обряду. І нам вдалося 5 основних парафій перереєструвати: у Керчі, Євпаторії, Сімферополі, Ялті і Севастополі. Недавно вдалося перереєструвати екзархат, документи я отримав 12 травня».[14]

В експертних висновках ради з проведення державної релігієзнавчої експертизи при Міністерстві юстиції РФ щодо парафій РКЦ у Криму від 08.04.2015 р. можна знайти наступний абзац: «У грудні 2014 р., враховуючи входження Криму до складу РФ, у республіці було створено окремий пастирський округ. (…) Згідно з поданою до Експертної ради інформації Державного секретаріату Ватикану, округ виведений з юрисдикції Одесько-Сімферопольської єпархії і прямим чином підпорядкований держсекретаріату». Аналогічні висновки 5 кримських парафій УГКЦ в якості «місцевих релігійних організацій католицької церкви візантійського обряду» отримали 24 лютого 2016 року; відповідні запити з боку «головного управління» російського Мін’юсту по Криму і Севастополю з доданням відповідних документів подавалися ще 13 жовтня 2015 року. Представником кримських парафій виступив вірянин УГКЦ Олександр Шведов з Москви, який висвітлював діяльність церкви у Криму після окупації півострова (з часом він був висвячений в Україні на диякона і прикріплений до Кримського екзархату). В результаті експертизи парафії були визнані релігійними організаціями, проте з уточненням: «У наданій інформації належним чином не з’ясоване питання про юрисдикційну належність і відношення до Української греко-католицької церкви, архієреєм якої залишається єпископ Михаїл Бубній, який є екзархом католиків візантійського обряду в Криму». У висновках експертної ради російського Мін’юсту говориться: «З 2014 року парафії входять до Кримського Екзархату. Державний секретаріат Ватикану (Секція зі взаємин з державами) в листі № 5790/14/RS від 22 грудня 2014 р. підтвердив, що Католицька Церква візантійського обряду діє у Криму і в місті Севастополі у формі Кримського Екзархату. Після прийняття РК до РФ відповідно до Федерального конституційного закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ “Про прийняття до РФ РК і утворення у складі РФ нових суб’єктів – РК і міста федерального значення Севастополя” було прийняте рішення залишатися вірними Папі Римському та призначеним ним архіпастирям, належати до Кримського Екзархату Католицької Церкви візантійського обряду, створеного Апостольським Престолом (Ватиканом), і підпорядковуватися його екзархові або адміністраторові та поставленим ним священикам-настоятелям».[15]

У монографії авторства кримських політологів «Етнополітичні процеси у Криму: історичний досвід, сучасні проблеми та перспективи їхнього вирішення», яка побачила світ у жовтні 2015 року, в розділі «Релігійна ситуація та міжконфесійні стосунки у Криму» УГКЦ була згадана лише раз – як конфесія, що активізувала свою діяльність у Криму водночас з відродженням православ’я та ісламу.

Як до, так і після російської окупації Криму УГКЦ була змушена відправляти богослужіння або у римо-католицьких храмах, або у пристосованих приміщеннях, маючи на весь півострів тільки один невеличкий храм, збудований «з нуля» за належними канонами, служби в якому проводилися вкрай рідко. У червні 2016 року стало відомо, що греко-католицька громада Євпаторії залишилася без приміщення, в якому проводилися богослужіння; йшлося про тимчасову каплицю, яка кілька років розташовувалася в приміщенні бібліотеки центральної курортної поліклініки на набережній Горького. На відміну від післяокупаційного періоду у 2014 і 2015 роках, у 2016 році орендодавці не продовжили угоду з громадою. Слід зазначити, що в місті будувався греко-католицький храм, однак роботи з його спорудження після окупації фактично не проводилися через брак коштів і робочої сили.

7 вересня 2016 року «суддя Ленінського районного суду» Севастополя Надія Істягіна винесла постанову в адміністративній справі №5-488/2016, порушеній «відділом МВС РФ по Ленінському району» проти міської громади УГКЦ, за російським законодавством зареєстрованої як «місцева релігійна організація Католицької церкви візантійського обряду». Причиною стало те, що у громаді служив парафіяльний священик (ім’я було не назване), який був громадянином України і не мав російського дозволу на працю або патента. Факт був зафіксований 22 травня 2016 року, проте у документах «суду» фігурував протокол про адміністративне правопорушення від 31.03.2016 року (незадовго після того, як парафія отримала російську реєстрацію). Також зі священика брали пояснення двічі – 22.05 і 08.07.2016 р. За даними «суду», представник громади В. А. Крильчук «визнав провину юридичної особи у скоєнні адміністративного правопорушення». «Суд» призначив севастопольській греко-католицькій громаді адміністративне покарання у вигляді призупинення діяльності на термін у 14 діб. У своєму рішенні «суд» керувався частиною 1 ст. 18.15 КпАП РФ, яка встановлює відповідальність юридичної особи за залучення до трудової діяльності іноземного громадянина за відсутності дозволу на працю або патента, а також п. 4 ст. 13 Федерального Закону від 25.07.2002 року №115-ФЗ «Про правове становище іноземних громадян у РФ».[16]

27 жовтня 2017 року на сайті World Religion News вийшла стаття «Чи будуть українські священики проповідувати у Криму і навіщо?» («Should Ukrainian priests preach in Crimea and what for?»)[17], автором якої є французький священик Жан Жозеф Еколь, професор-емерит католицького університету д’Анжер. Матеріал містив підзаголовок «УГКЦ та УПЦ [Київського патріархату] розбігаються в поглядах» [на ситуацію в Криму]. На нотатку звернули увагу російські пропагандистські видання (зокрема Regnum, але з істотним запізненням — на початку листопада), подавши її під заголовками на кшталт «Французький священик звинуватив уніатів в ігноруванні пастви у Криму».[18] На початку статті розповідається, як патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук) у своїй проповіді на свято Преображення Господнього у добромильському монастирі св. Василя закликав ченців проповідувати в Криму та на Донбасі, де «найбільше страждає тіло нашої Церкви». На думку автора, цей заклик є реакцією на істотні кадрові проблеми в напрямку душпастирства на територіях, які не контролює Київ: там критично бракує греко-католицьких служителів. Зокрема, священики залишають Крим, і мало хто готовий зайняти їхнє місце. Так, наприклад, настоятель парафії Успіння Божої Матері у Севастополі о. Йосиф [Будай] 30 липня 2017 року заявив про своє небажання проповідувати в місті і залишив його. «Це не єдиний випадок за три роки. Деякі священики навіть вимагають депортації, прагнучи втекти з ненависного півострова. В результаті паства почувається небажаною і зменшується. Бачачи, що для багатьох священиків служіння не є місією і послухом, молодь і люди середнього віку залишають громади – що найстрашніше, з дітьми. Таким чином севастопольська громада зменшилася зі 100 до 40 людей. Віряни постійно потребують сповідників, до яких можна прийти зі своїми духовними потребами, і які можуть духовно допомагати у вирішенні тривалих питань щодо культових споруд і будівництва храмів. Проте навіть 5 з 5000 служителів УГКЦ не наважуються провадити довгострокову місію в Криму, щоб наставляти таких же потребуючих греко-католиків, як і всюди. Священиків відлякують погані умови життя та незручності. “Чому жертовність Андрея та Климентія Шептицьких, Теодора Ромжі, Йосафата Коциловського, Григорія Хомишина, Микити Будки, Павла Гойдича, Григорія Лакоти, Івана Лятишевського, Василя Гопка не заохочують наших отців, які просто “не хочуть” проповідувати в Криму?” – запитують віряни. Кримський декан УГКЦ о. Богдан Костецький визнає, що проживання в Криму, особливо з родиною, нелегке. Але якщо громада також наражається на ті чи інші проблеми – чи не є обов’язком пастиря бути поруч з ними? До того ж, священики, що приїздять як “туристи”, чи то через легковажність, чи через патріотизм порушують російське міграційне законодавство і, як наслідок, отримують штрафи і змушені шукати допомоги в пастви, щоб сплатити їх. Якби пастирі визнавали свій обов’язок і особисту відповідальність за свою громаду, вони б уникли цих проблем – наприклад, легально залишалися б зі своїми вірянами на більш-менш тривалий термін, отримуючи патент [на працю], дозвіл на проживання чи навіть російський паспорт і таким чином не кидаючи свою громаду. Зрозуміло, що служителі УГКЦ мають вибір між своїми політичними переконаннями і патріотизмом та інтересами церкви і вірян. Але о. Богдан не втік з того місця, де проповідує, і натомість зазнає всіх негараздів заради церкви. Це означає, що один може здолати будь-що Божою благодаттю», – пише автор, який, вочевидь, не бачить жодних суперечливостей у тому, що священики УГКЦ – громадяни України мусять беззастережно виконувати вимоги окупаційного законодавства на окупованому Росією півострові. Також поза увагою залишається той факт, що о. Богдан Костецький навесні 2014 року, під час російської окупації Криму, залишив півострів разом з іншими чотирма священиками УГКЦ, а потім повернувся і мешкав там на постійній основі – вочевидь, маючи місцеву прописку і через це бувши «автоматично» визнаним «громадянином РФ» та отримавши відповідні документи, а також, за свідченнями мешканців Євпаторії, бувши частим гостем в окупаційній «міській адміністрації». При цьому автор публікації розглядає окупаційну «адміністрацію» півострова як легітимну владу і дорікає українським церквам, що ті не коряться її рішенням. Цілком очевидно, що він отримував інформацію виключно з інформаційних джерел держави-агресора.

Адміністратор Кримського екзархату Преосвященний Владика Кир Михаїл (Бубній)

31 липня 2017 року ситуацію з УГКЦ в окупованому Криму прокоментував адміністратор Кримського екзархату єпископ Михаїл (Бубній). Зокрема, він зазначив, що не обговорює політичну ситуацію в Криму зі священиками, що служать там: «Нас більше цікавлять релігійні та духовні питання. Ще до анексії я кілька разів побував у Криму і можу сказати, що настрої більшості людей завжди були проросійські. І зараз не відчувається, що вони радикально змінили свій погляд. Можу сказати, що зараз там затишшя і очікування кращих часів. Коли йдеться про місцеве населення, то я б не сказав, що люди ставляться дуже агресивно до українців та всього українського – загалом ситуація там спокійна». Тим не менше, до вірян УГКЦ в Криму застосовувався зовнішній тиск, щоб вони не сповідували свою віру, зазначив владика Михаїл. «Блаженніший Святослав свого часу назвав вірних, що ходять до нашої церкви в Криму, сповідниками віри. І я це сміливо можу підтвердити. Багато хто після анексії виїхав на материкову Україну, але ті, що не мали куди поїхати, були змушені залишитися. Справді, там нелегко. Постійно за тобою стежать, тримають руку на пульсі, в разі порушення якогось закону одразу відкривають судову справу. Ми мали випадок у Севастополі, коли суд наклав на громаду штраф і заборонив проводити богослужіння протягом двох тижнів через те, що отець василіянин, який там служив, прострочив час перебування на території Криму і вчасно не перетнув кордон. Але наші вірні в Криму дуже сильні духом і не зважають ні на що. Вони знають, що це їхня церква, церква їхніх батьків і прадідів, вони залишаються їй вірні, бо пізнали правду, і правда їх робить вільними, тож не стидаються і не лякаються навіть ходити у вишиванках. З початком анексії утворилася дуже складна ситуація. Всі, особливо проукраїнськи налаштовані громадяни, почали відчувати дуже сильний психологічний тиск: невідомо, як розвиватимуться події, що буде завтра, чи почнуть стріляти чи ні, що буде з їхніми родинами, як з ними поводитимуться окупанти тощо. Тому одружені священики, які там на той час служили, попросилися виїхати з Криму. Вони мали розмову з Блаженнішим (предстоятелем УГКЦ Святославом (Шевчуком) – авт.) та зі мною. Дуже складно тоді було прийняти рішення, бо люди залишалися без пастиря, але з огляду на те, що вони представляли ситуацію як дуже загрозливу для них та їхніх сімей, все ж таки їм дозволено залишити парафії», – розповів він. За словами ієрарха, протягом перших двох років анексії Криму на півострові душпастирювали четверо священиків: крім о. Богдана Костецького, це були ченці василіянського, редемптористського та студитського згромаджень. «Завдяки тому, що чоловічі богопосвячені спільноти відповіли позитивно на моє прохання про священиків, нам вдалося врятувати наші спільноти там. Але на сьогодні ситуація там є дуже складною, бо ігумен студитів відкликав свого ченця, а василіянському ченцеві заборонили в’їзд на територію Криму, тому там залишилося тільки двоє священиків, котрі фізично не є в стані обслужити всі 5 парафій, відстань між якими складає від 150 до 280 кілометрів», – розповів єпископ. Також він зазначив, що одружені священики мають застереження щодо адаптації своїх родин на півострові: «Дітям потрібно ходити в школу, а там всі навчальні заклади російськомовні. Часом в школах діти до тих, хто говорить українською, ставляться зверхньо і дуже непривітно. З огляду на це, як і з інших різних причин, одружені священики не мають сміливості їхати на служіння до Криму. Час до часу мені ще вдається когось впросити на деякий час поїхати туди послужити, але так не може тривати постійно. Треба, щоб все ж таки знайшлися жертовні місіонери-апостоли серед нашого духівництва, які готові були б відповідати на знаки часу і послужити нашим вірним у Криму, котрі дуже потребують підтримки з боку Церкви».[19]

Наприкінці червня 2018 року про становище УГКЦ в Криму Українській службі Польського радіо розповів о. Олексій Горобець-Долматов (ЧСВВ)[20]: «Під час “русской весны” багато парафіян УГКЦ виїхало з Криму. У Севастополі, де я працював, залишилося 79. Мені розповідали, що тоді [“голова Криму” Сергій] Аксьонов заявляв, що УГКЦ в Криму не буде, але пізніше, після зустрічі президента РФ Володимира Путіна з Папою Римським Франциском, ситуація зовсім змінилася. Особливих переслідувань з боку місцевого населення чи “офіційної влади” немає. Досить того, що саме російське законодавство є жорстким щодо нетрадиційних віровизнань, до яких ми, на жаль, чомусь належимо, не таке ліберальне, як в Україні, і тому є певні обмеження в діяльності. Минулого року набув чинності т. зв. “пакет Ярової” – пакет антитерористичних законів, згідно з якими кожен парафіянин повинен бути зареєстрований, внесений до списків з паспортними даними. Є люди, котрі перестали ходити до церкви зі зрозумілих причин. Згідно з “пакетом Ярової”, ми не маємо права відправляти спільні моління поза церквою, а тільки в храмі або десь на цвинтарі. Так само діє заборона пропаганди своєї конфесії, своєї віри. В цьому контексті маємо певну проблему – якщо я подам на нашій сторінці розклад богослужінь на пасхальний чи на страсний тиждень, то чи це не буде розглядатися як порушення цього припису? Інший припис – під час богослужіння в церкві можуть бути присутні тільки ті, хто є в списку парафіян. Якби ФСБ чи МВС виявили, що в нас є людина, яка ходить до церкви, але не внесена до цього списку, то могли б бути проблеми. “Влада” відмовилася реєструвати українські громадські організації, і наша церква – це єдиний осередок для людей, де вони можуть відчути себе українцями. У церквах проводяться різні українські свята – День матері, Святого Миколая, День Незалежності України, День вишиванки, День прапора. Ці всі свята ми зараз відзначаємо в стінах наших храмів або каплиць. Нині в Криму треба мати сильну психіку – адже навіть якщо немає прямих загроз чи відкритих переслідувань, то сама ситуація, в якій ми знаходимося, вимагає від нас стійкості, витривалості й мужності, щоб серед того середовища, ворожого до всього українського, все-таки витримати». Згодом цей текст було видалено практично з усіх ресурсів розміщення через невідомі причини.

12 лютого 2019 року архієпископ Сімферопольський і Кримський ПЦУ Климент серед іншого розповів «Громадському телебаченню» про умови існування УГКЦ в окупованому Криму: «В них були дуже потужні громади. У 2014 році вони перереєструвалися як католицька церква східного обряду, тому вони безпосередньо підпорядковані вікаріату, створеному Ватиканом саме для обслуговування парафій як римо-, так і греко-католицької церкви на теренах Криму. Я б не сказав, що їм легше. Приміщення [у Євпаторії], в якому вони звершували богослужіння, забрали, а їх викинули на вулицю. Тому реєстрація за російським законодавством – це ще не факт, що вас залишать і ви будете продовжувати богослужіння».[21]

На початку червня 2019 року стало відомо, що севастопольську парафію УГКЦ було оштрафовано на 30000 рублів за відсутність вивіски з повною назвою релігійної організації на будівлі храму.[22]

Наприкінці липня 2019 року протоієрей РПЦ Олег Трофимов, котрий втік з України до Росії під час Революції Гідності, виступив у Севастополі на «пленарному засіданні V міжнародного з’їзду антифашистів “Роль підростаючого покоління в антифашистській боротьбі”» з доповіддю на тему «Впровадження Ватиканом фашистської ідеології в Україні з метою її релігійної експансії: історія та сучасність». У висновках він заявив наступне: «Католицька церква зрадила Христа і стала служкою диявола. Для досягнення своїх “місіонерських” експансійних цілей Ватикан обрав ідеологію фашизму, яка є дуже близькою до релігії, котра є вірусом, хворобою для душі людини. Ми бачимо, як те християнство, яке відступило від Євангелії, від православ’я, набуло страхітливо потворних форм. Ватикан має широку мережу своєї структури (парафії, освітні установи, сотні “благодійних” організацій) і досі успішно діє на території Росії. В них лише єдина мета експансія Росії. Висновок лише єдиний: ідеологічна війна, яку веде Ватикан проти Росії, говорить про те, що фізична війна неминуча, неминуче військове зіткнення західного світу антихриста з православною Росією. Слід згадати, що тут у Криму співробітниками ФСБ був заарештований греко-католицький священик Микола Квеч [так у тексті – авт.], у якого зберігалася зброя, військова амуніція, заборонені листівки для бандерівського кровопролиття в Криму. Ряси та руки греко-католиків у християнській крові невинних людей, вони не змінюють своєї фашистської риторики: достатньо побачити фашистські ікони” УГКЦ та послухати їхні “проповіді“. Ми мусимо набратися мудрості та сили волі, щоб таку релігійну організацію, як греко-католики, у Росії заборонити як терористичну та ліквідувати».[23]

14 жовтня 2020 року «мировий суддя» Петро Киреєв оштрафував на 30000 рублів ялтинську греко-католицьку парафію перенесення мощів Миколая Чудотворця за ч. 3 ст. 5.26 КпАП РФ[24] – «Здійснення релігійною організацією діяльності без вказання свого офіційного повного найменування, в тому числі випуск або поширення в рамках місійної діяльності літератури, друкованих, аудіо- і відеоматеріалів без маркування зі вказаним найменуванням або з неповним чи заздалегідь неправдивим маркуванням»; ця санкція, крім адміністративного штрафу в розмірі від 30000 до 50000 рублів, передбачає конфіскацію літератури, друкованих, аудіо- і відеоматеріалів.

У листопаді 2020 року в інтерв’ю виданню «Лівий берег» митрополит Сімферопольський і Кримський ПЦУ Климент заявив, що ставиться до представників кримських римо- та греко-католицьких громад негативно, оскільки в їхньому середовищі «немає патріотизму, є суто прагматизм». При цьому він висловив жаль щодо історії о. Миколи Квича і додав, що решта священиків УГКЦ, яких «не було багато – двоє чи троє», «спокійно перебувають на території Криму»; один з них (ймовірно, мався на увазі о. Богдан Костецький) в перші дні подій 2014 року буцімто «вирушив до Москви і почав торгуватися», внаслідок чого парафії Кримського деканату УГКЦ були змушені пройти «перереєстрацію» за законодавством держави-окупанта як «католицька церква східного обряду». «Взагалі не сказано, що вони українці! Вони нічого не втратили», – промовив владика Климент.[25]

____________________________

Фото: Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви

____________________________

Матеріал підготовлено в рамках проекту “Інформаційна платформа “Голос Криму. Культура” – про Крим чесно, якісно, актуально” за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Implemented within the project “Information Platform” Voice of Crimea. Culture “- about Crimea honestly, qualitatively, actually” with the support of the Media Development Fund of the US Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the US government.

___________________________________________

[1] http://slavasev.ru/2015.7.31/view/47260_pravozaschitniki-ne-unimayutsya-i-vrut-pro-cerkvi-v-krymu.html

[2] http://odnarodyna.org/content/uniaty-opekuny-ukrainskogo-nacionalisticheskogo-dvizheniya

[3] http://www.politnavigator.net/blagoslovlyayushhie-vojjnu-kak-bozhyu-blagodat-uniaty-proveli-vo-lvove-molitvennoe-shestvie-za-mir.html

[4] http://www.novoross.info/general/32903-oleg-rodivilov-uniaty-vnov-poshli-na-kiev.html

[5] http://news.ugcc.ua/news/sinod_yepiskop_74659.html

[6] Кримські греко-католики / Благовіст: місячник Української Греко-Католицької Церкви в Польщі. – № 3 (291) – Березень 2015 р. – С. 6. – Режим доступу: http://cerkiew.org/wp-content/uploads/2016/03/blahowist-2015.03.pdf

[7] http://osbm.in.ua/news/interview/u-sevastopoli-meni-prykhodylos-zustrichatys-iz-predstavnykamy-departamentu-u-spravakh-religii-rosiiskoyi-federatsiyi-i-z-nymy-ya-proviv-bagato-rozmov-o-iosyf-budai-chsvv-pro-svoye-sluzhinnya-na-terytoriyi-aneksovanogo-krymskogo-pivostrova/

[8] http://krymsos.com/news/yak-ukrayinskim-tserkvam-u-krimu-vdayetsya-zalishatisya-ukrayinskimi/

[9] Греко-католицькі парафії Криму отримали «російську державну реєстрацію» в період з 18 по 30 березня 2016 року.

[10] http://dictaphone.org.ua/2016/09/05/gordeev/

[11] http://svpressa.ru/society/article/159979/

[12] http://www.regnum.ru/news/society/1900393.html

[13] https://hromadskeradio.org/news/2016/10/19/seychas-v-ukraynskyh-cerkvyah-kryma-pryhozhan-stalo-bolshe-vladyka-klyment

[14] http://pmv.ugcc.org.ua/latest-news/item/579-vladyka-mykhail-bubnii-zavdannia-kozhnoho-sviashchenyka-buty-hotovym-ity-tudy-de-tserkva-potrebuie.html

[15] http://minjust.ru/ru/press/news/ekspertnyy-sovet-po-provedeniyu-gosudarstvennoy-religiovedcheskoy-ekspertizy-pri-0

[16] http://sudact.ru/regular/doc/xOvNTtxUoC5O/

[17] http://www.worldreligionnews.com/?p=44647

[18] https://regnum.ru/news/polit/2341708.html

[19] http://pmv.ugcc.org.ua/publikatsiji/item/616-vl-mykhail-bubnii-ya-ne-mih-sobi-uiavyty-shcho-hospod-zakhoche-mene-poslaty-na-sluzhinnia-do-odesy-ale-v-monastyri-nas-vykhovaly-de-tserkva-tebe-potrebuie-tudy-ty-povynen-buty-hotovyi-pity.html

[20] http://religionpravda.com.ua/2018/06/27/кожен-парафіянин-угкц-в-криму-повинен/

[21] https://hromadske.ua/posts/ya-pidu-do-kincya-arhiyepiskop-kliment-pro-znishennya-ukrayinskoyi-cerkvi-v-okupovanomu-krimu-ta-svoye-goloduvannya-pid-ap

[22] «Полуостров страха»: пять лет несвободы в Крыму / Под общей редакцией О. Скрипник. – Издание третье, исправленное и дополненное. – К: Паперовий Змій-ОПТ, 2019. – 140 с. – С. 110-111.

[23] http://antifashist.org/news/vnedrenie_vatikanom_fashistskoj_ideologii_na_ukraine/2019-07-31-3901

[24] https://crimeahrg.org/ru/v-krymu-prodolzhayut-presledovat-veruyushhih-uzhe-bolee-sotni-del-za-nezakonnuyu-missionerskuyu-deyatelnost/

[25] https://lb.ua/news/2020/11/21/471029_mitropolit_kliment_ya_perebuvayu.html

________________________________

Також за тематикою про УГКЦ в Криму: Українська Греко-Католицька Церква в Криму: тиха боротьба за існування

«Ничего украинского здесь не будет»: проблеми греко-католицької громади Криму

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: