Діяльність кримських більшовицьких організацій наприкінці 1918 – на початку 1919 рр.
/

Діяльність кримських більшовицьких організацій наприкінці 1918 – на початку 1919 рр.

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Коли Республіка Таврида припинила існування, в Криму не залишилося керівного більшовицького центру. Це засвідчував Юрій Гавен.

20 квітня 1935 р., під час одного з численних вечорів-спогадів старих більшовиків і підпільників Криму, що регулярно проводилися з ініціативи Кримського обкому ВКП(б), він сказав: «Коли ви будете вивчати історію першого кримського підпілля, то побачите, що протягом перших місяців німецької окупації в Криму було аналогічне становище. З червня створювалися місцеві організації, але обласного керівного центру не було. Обласний комітет утворився лише в листопаді 1918 р. До цього моменту місцеві організації (Севастопольська і Сімферопольська) безпосередньо зв’язувалися з Москвою – через мене з ЦК РКП(б), а пізніше з ЦК КП(б)У. Обласний комітет створився тільки тоді, коли місцеві організації зміцніли і встановили зв’язок між собою».

Діяльність кримських більшовицьких організацій наприкінці 1918 – на початку 1919 рр.
Юрій Гавен, голова Центрального виконавчого комітету Кримської АРСР (1921-1924 рр.)

Починаючи з осені 1918 р., організацію підпільної боротьби в Криму ЦК РКП(б) поклав на ЦК КП(б)У. Для цього на пленумі ЦК КП(б)У, який відбувся в Орлі 8 вересня 1918 р., було створено два спеціальних органи – Виконавче і Закордонне бюро ЦК КП(б)У. Вони мали керувати роботою більшовицьких організацій в окупованих областях. Під час II з’їзду КП(б)У (17-22 жовтня 1918 р.) у його роботі взяли участь 8 делегатів від партійної організації Таврійської губернії. Виходячи із загального списку делегатів, які були присутні на з’їзді з правом вирішального голосу, нам вдалося встановити прізвища шістьох з них: І. Моршин, С. Вульфсон (Давидов), І. Шульман (усі – від Севастополя), Щерба (від м. Бердянська), Толстоусов (від Мелітопольського повіту), Ейман (від Таврії). Інші два прізвища ховаються за партійними псевдо, які більшовицькі працівники у підпіллі змінювали багато разів. Ідентифікації заважає й той факт, що не у всіх депутатів в їхніх мандатах вказувалося, звідки вони делеговані на з’їзд.

23 жовтня відбувся пленум ЦК КП(б)У. На ньому за вказівкою ЦК РКП(б) процес передачі партійної організації Криму до складу ЦК КП(б)У був розіграний за давно опрацьованим сценарієм. Було оприлюднено заяву від більшовиків Криму, в якій ішлося про їхнє бажання «працювати під керівництвом ЦК КП(б)У». Само собою зрозуміло, що ЦК КП(б)У його задовольнив. Підкреслювалося, однак, що «Крим в організаційному відношенні створює самостійну область». Водночас було вирішено обговорити з представниками Одеського обкому питання щодо роботи більшовицьких організацій на території материкових повітів Таврійської губернії.

Кримська компартійна організація, згідно з вказівкою ЦК РКП(б), увійшла до складу КП(б)У на правах обласної. ЦК РКП(б), як і раніше, здійснював керівництво всіма підпільними організаціями в Україні, в тому числі кримською, але вже через ЦК КП(б)У.
ЦК КП(б)У надіслав до Криму власних працівників для налагодження на півострові військової та партійної роботи. Керівництво кримською партійною організацією здійснювалося через три центри – Харків, Київ та Одесу, де були організовані відділення нелегального бюро ЦК. Левова частка контактів проходила через Одесу.

На жовтневому пленумі ЦК КП(б)У було доручено Одеському обкому «об’їхати Крим, допомогти скликати Кримську партійну конференцію і надати кримським товаришам усіляку допомогу, в тому числі грошима». IV Кримська обласна (підпільна) конференція КП(б)У*, що відбулася 1 грудня 1918 р., проходила за участі 24 делегатів та представника від ЦК КП(б)У Я. Гамарника. Конференція прийняла рішення створити обласний ревком для керівництва повстанським рухом та підготовки збройного повстання. Крім того, було створено Кримський обласний комітет у складі дев’яти осіб: Петерс (М. Гідалевич), М. Гершуні, І. Шульман, Лазар, Ян (Гамарник), Микола (Тимофеєв), Щерба, Мансаров та Маркус.

* Слід зупинитися на питанні щодо порядкової нумерації кримських конференцій більшовиків. Протягом 1917-1920 рр. у Криму відбулося вісім конференцій, проте, в кінцевому підсумку, більша їхня частина не потрапила до нумерологічного підрахунку. Перелічимо їх усі: I губернська конференція РСДРП(б) відбулася 2 жовтня 1917 р., II губернська конференція РСДРП(б) – 23-24 листопада 1917 р., III губернська конференція РСДРП(б) – 2-5 березня 1918 р., IV обласна (підпільна) конференція КП(б)У – 1 грудня 1918 р., V обласна (підпільна) конференція КП(б)У – 14 січня 1919 р., VI обласна партійна конференція РКП(б) – 28-29 квітня 1919 р., VII обласна (підпільна) конференція РКП(б) – 5 травня 1920 р., VIII обласна (підпільна) конференція КП(б)У – 3-5 вересня 1920 р. Після того, як Крим захопили радянські війська, цей рахунок номерів було скасовано. Наступна конференція 17-21 травня 1921 р. стала IV обласною. Всі попередні конференції називалися конференціями і висвітлювалися в літературі. Однак їх оголосили такими, що не охоплювали всієї території півострова, і вони перетворилися на фантом. Дослідникам треба пам’ятати, що номери деяких конференцій у компартійних документах, що зберігаються у Кримському архіві, мають дублюючий характер.Діяльність кримських більшовицьких організацій наприкінці 1918 – на початку 1919 рр.

Обраний з’їздом склад обкому розпочав підготовку до збройного повстання. Він створював підпільні організації та збройні партизанські загони, які мали проводити диверсії проти англо-французьких військ. Підсумок цієї роботи було обговорено на V Кримській обласній (підпільній) конференції КП(б)У, що відбулася 14 січня 1919 р.

На ній обговорювалися доповіді з місць і поточні завдання кримської організації. Конференція обрала новий склад Кримського обласного комітету в кількості семи осіб: І. Полонський (Степан), Бек (М. Журавльов), Петерс (М. Гідалевич), Соловйов, І. Шульман, Маркус, Шустер.
16-23 березня 1919 р. у Москві відбувся VIII з’їзд РКП(б). Він прийняв нову програму і проголосив курс на побудову в країні комунізму. Розглядаючи питання Криму, з’їзд прийняв рішення про те, що Кримська партійна організація виводиться з-під впливу ЦК КП(б)У і підпорядковується ЦК РКП(б). Це рішення до певного часу залишалося письмовим розпорядженням і не впроваджувалося в життя.

Слід окремо зупинитися на питанні про взаємодію ЦК РКП(б) з більшовицькими організаціями на території інших радянських республік. 21 березня на засіданні з’їзду В. Ленін підкреслив, що створення самостійних республік – України, Латвії, Литви, Білорусії жодним чином не означає, що «РКП має, своєю чергою, зорганізуватися на основі федерації самостійних комуністичних партій». З’їзд ухвалив постанову, в якій зазначалося: «Потрібно існування єдиної централізованої комуністичної партії з єдиним ЦК, що керує всією роботою партії. Всі рішення РКП і її керівних установ безумовно обов’язкові для всіх частин партії, незалежно від їхнього національного складу». Тобто ЦК національних комуністичних партій користувалися в єдиній РКП(б) правами «обласних комітетів і цілком підпорядковувалися ЦК РКП(б)».

III з’їзд КП(б)У відбувся 1-6 березня 1919 р. Присутній на з’їзді представник від ЦК РКП(б) Я. Свердлов у вітальній промові зазначив: «Я гадаю, товариші, що ті думки, які висловлювалися від ЦК нашої партії на попередньому з’їзді про неподільність, про цільність, про єдність усієї нашої партії, не залежать від того, як буде розділена наша стара єдина Росія, незалежно від того, як за того чи іншого політичного, міжнародного становища нам доведеться ділити колишню Росію на окремі республіки: Латвію, Литву, Білорусію, Естляндію, Україну. Ми усвідомлюємо, що як партія залишаємося єдиною Російською комуністичною партією з різними відгалуженнями в ту чи іншу республіку».

2 березня Я. Свердлов знову звернувся до учасників з’їзду і підкреслив, що всім треба якнайтісніше зв’язати діяльність ЦК КП(б)У з роботою ЦК РКП(б). Це він аргументував так: «А інакше й бути не може не тільки в Україні, але і в Латвії, Литві, Естляндії, всюди і всюди, де ми створювали незалежні радянські республіки, але залишали єдиною нашу Комуністичну партію. Єдність її зберігалася, всюди і всюди загальне політичне керівництво належить ЦК Російської комуністичної партії. Товариші не мають права забувати, що вони є членами однієї загальної партії і, як би сьогодні не склалася більшість на цьому з’їзді, який би ЦК не був обраний, він повинен буде об’єднати всіх товаришів, що працюють на Україні, він повинен буде одержувати загальні директиви від ЦК Російської комуністичної партії і втілювати їх тут у життя».

Після з’їзду присутні на ньому три члени Кримського обкому КП(б)У І. Шульман, І. Полонський (Степан) та Соловйов під час повернення до Криму біля Мелітополя наштовхнулися на підрозділи Добровольчої армії, і через це не мали змоги повернутися до Сімферополя. Тому 7 квітня вони прийняли рішення про організацію в Мелітополі бюро Кримського обкому. До ЦК РКП(б) було надіслано телеграму, в якій зазначалося: «Три члени Кримського обласного комітету Шульман, Соловйов і Степан відрізані від Криму, утворили в Мелітополі бюро Кримського обласного комітету. Вони ведуть обласну партійну роботу в місті і районі. Політвідділ 2-ої Задніпровської бригади Південного фронту запитує ЦК про затвердження цього бюро. Копії протоколів засідань бюро надіслані в ЦК РКП».

Діяльність кримських більшовицьких організацій наприкінці 1918 – на початку 1919 рр.
Павло Дибенко, у 1919 році – командувач Кримської армії та нарком у військових і морських справах Кримської радянської республіки

Навесні 1919 р. Червона армія почала займати територію півдня України. В ніч на 4 квітня 2-га бригада Задніпровської дивізії під командуванням П. Дибенка перейшла в наступ на Перекопі і зайняла його. За підтримки кримських партизан і підпільників кілька полків 1-ої Задніпровської дивізії Червоної армії протягом першої декади місяця зайняли Джанкой, Ялту, Бахчисарай, Євпаторію і Сімферополь. Кримський крайовий уряд припинив своє існування…

Д. Пасманік вважав, що падіння другого Кримського крайового уряду було викликано його «нерішучістю»: «Основна помилка Кримського уряду полягала в тому, що він у воєнний час бажав відтворити ідеально-парламентський лад у Криму, чого не робили ані Клемансо у Франції, ані Ллойд Джордж в Англії, ані навіть соціаліст Носке у Німеччині». П. Мілюков теж вважав, що у формі правління С. Крима на півострові відбулося «друге народження керенщини».

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: