Російський підручник «Історія Криму» для10-го класу, Джерело: https://crimeahrg.org
////

«Дядя Вова, мы с тобой», або магія шкільних підручників РФ в Україні

Почати
  • This page available also in
  • English
Рис. 1. Цитата Дж. Орвелла

Звільнили територію Криму – і всі проблеми вирішено? Тоді чому немає того радісного натовпу звільнених з-під ярма? Чому ніхто не говорить українською мовою? Чому на ЗСУ дивляться, як на нових «зелених чоловічків», а молодь і діти строєм ходять у червоних краватках та зі зброєю при собі? Спершу може здатися, що це щось фантастичне, однак може стати цілковитою реальністю вже сьогодні. І все – через зусилля російської держави у боротьбі з усім українським: історією, культурою, освітою.

З 2014 року Російська Федерація окупувала частину території України: півострів Крим та частини Луганської та Донецької областей, впровадила там свій порядок, поширила свої закони та принципи. Попри чітку вимогу міжнародного права не втручатися в будь-які процеси на окупованій території, якщо цього не потребує громадський порядок та безпека, Російська Федерація ігнорує всі застереження і діє на свій розсуд. Вона вважає за потрібне бути присутньою у кожній сфері життя на окупованих територіях і залишити у кожній з них свій чіткий відбиток. Росіяни однозначно розуміють важливість такої політики – вона для них такий собі рятувальний засіб на всі випадки розвитку конфлікту в Україні. І перше, на що держава-окупант кинула своє око і лапу загребущу, – це медіа, культура, освіта.

У медіа та сфері культури політика РФ видима та зрозуміла – тотальне фізичне знищення всього українського, використання хейт-спічу, клеймування українців «бандєрами» і «фашистами» тощо. А от щодо освіти, то тут росіяни – справжні віртуози. Йдеться не лише про позакласну активність дітей («ЮнАрмия», кадетські класи, позаурочні заняття «Розмови про важливе», військово-патріотичні змагання тощо).

Окупаційна влада вміло приховує свої намагання знищити українську ідентичність за яскравою медійною картинкою світлих шкільних кабінетів, щасливих дітей, усміхнених учителів і красивих шкільних підручників. Однак саме тут і зосереджена найбільша небезпека, а особливо – у текстах навчальних посібників для дітей різного віку.

Структура російської освіти

Відповідно до національного права, систему освіти РФ побудовано на загальних принципах наявності, доступності, прийнятності та адаптивності освіти. Іншими словами: нормативно закріплено недопустимість дискримінації, пріоритет життя, здоровʼя, особистих інтересів та думок, вірувань індивіда, свободу вибору форми та засобів навчання, захист та розвиток етнокультурних особливостей тощо.

Основоположними документами РФ у цій рамці є Конституція РФ, Федеральний закон № 273-ФЗ «Об образовании в Российской Федерации» (далі – ФЗ № 273-ФЗ), іншими федеральними законами РФ, а також відповідними нормативно-правовими документами її субʼєктів.

Додатково ФЗ № 273-ФЗ покладає на інституції федерального рівня, субʼєктів РФ та органи самоврядування обовʼязок щодо забезпечення належної реалізації зазначених принципів. Розглянемо детальніше.

На федеральному рівні відповідальність за формування та визначення напрямів розвитку російської освіти несе «Правительство РФ», підзвітне Президенту РФ та підконтрольне Державній думі РФ. Першочергово роль Уряду полягає у розробці та проведенні єдиної державної політики у сфері освіти, а також контролі за її реалізацією виконавчими органами. У цій рамці Уряд РФ готує щорічний звіт щодо забезпечення проведення єдиної державної політики у сфері освіти та відповідно доповідає Федеральним Зборам РФ.

Виконавчими органами, підзвітними Уряду РФ, є «Министерство просвещения РФ» та «Министерство образования и науки РФ» (існувало у період з 2004 до 2018 року). До їхніх безпосередніх повноважень входить розробка та впровадження освітніх державних цільових програм, федеральних державних освітніх стандартів (федеральные государственные образовательные стандарты, ФГОС), концепцій викладання.

Федеральні державні освітні стандарти – це обовʼязковий набір вимог та правил для державних і приватних навчальних закладів усіх рівнів. ФГОС визначає принципи організації освітнього процесу, системи управління та контролю за ним, змістовні напрями освіти та результати, які діти мають досягнути після завершення навчання. Відповідно на основі ФГОС видають підручники, методичні посібники, інші навчальні матеріали.

Для якнайкращого відображення вимог ФГОС у РФ існують окремі приклади робочих програм (рос. – примерная рабочая программа общего образования) з різних предметів і класів. Програми схвалюються рішенням федерального навчально-методичного обʼєднання із загальної освіти. Фактично вони дають педагогам опору для розробки вже індивідуальних робочих програм, у яких, звісно, відображаються всі ідеї, тези та наративи, подані у зразкових робочих програмах на основі ФГОС.

Звісно, кожна держава має свободу, як і чим наповнювати ці освітні стандарти та програми. Однак вона також не має забувати і ті основоположні принципи та свободи, викладені в універсальних міжнародних документах та нормах, – Конвенції про права дитини, Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права тощо. Держава має вибудовувати свою освітню політику таким чином, аби сприяти формуванню, збереженню індивідуальності, висловлюванню власних думок, міркувань, шукати та вживати інформацію будь-якого роду незалежно від кордонів, та багато іншого.

Однак РФ має інші погляди щодо організації освітнього процесу. В жодному разі не заперечуємо право РФ робити це на власний розсуд на власній території – це її відповідальність. Але РФ активно поширює і примусово застосовує власні погляди щодо освіти та стандарти на тимчасово підконтрольній їй частині території України. І першими під удар потрапляють українські діти, які тільки починають формувати свою ідентичність та індивідуальність.

 

Стандарти російської освіти

У російських стандартах і програмах незалежно від рівня та предмета чітко прослідковуються три ідеї:

  1. «Общероссийская гражданская идентичность»

Розшифровка: На території РФ проживає величезна кількість різних національностей та етносів – однак, незважаючи ні на що, перевагу має лише російський народ, мова, культура та «общероссийская гражданская идентичность», під яку РФ примусово заганяє й інші народи на її території. І ця ідентичність формується крізь призму «патриотизма, уважения к Отечеству […] воспитание чувства ответственности и долга перед Родиной».

 

Рис. 2. «Примерная рабочая программа основного общего образования «Основы безопасности жизнедеятельности” (для 8-9 классов образовательных организаций

 

До цінностей «общероссийской идентичности» відносять також ідею «единства народов России», або іншими словами «важность и преимущества этого единства перед требованиями национального самоопределения отдельных этносов».

 

Висновок: Ідея про спільні цінності та ідентичність усіх народів, які, зокрема, проживають на окупованих РФ територіях України, однозначно небезпечна. Це фактично знищує ідею існування окремих інших національностей у РФ, окрім російської, стирає будь-які можливості для становлення та розвитку власної національної та культурної ідентичності, української зокрема, – і все це практично незворотні процеси.

 

  1. «Патриотизм»

Розшифровка: Сформоване на основі «общероссийской гражданской идентичности» патріотичне виховання по-російськи – це примусове прищеплення любові виключно до Російської Федерації як держави, її мови, культури та історії, і через примусове навʼязування почуття поваги до так званих «бойових подвигів» минулих поколінь росіян.

Виховання почуття «патріотизму» – обовʼязкова складова для «гармонично развитой личности», а власне усвідомлення має відбуватися через «осознание себя как гражданина своего Отечества».

 

Висновок: Примусове навʼязування подібних «почуттів» дітям з окупованих територій України призводить до відторгнення в останніх думок щодо України як власної батьківщини. Натомість формується прихильність до РФ, що у подальшому дозволяє їй маніпулювати та використовувати населення окупованих територій (зокрема дітей) у своїй агресивних цілях. Просування РФ власної концепції патріотизму також у довгостроковій перспективі суттєво ускладнить реінтеграцію територій після їх деокупації.

 

  1. Мілітаризм

Розшифровка: Надмірна концентрація уваги на військовій звитязі, подвигах та самопожертві під час війни, зокрема і випадках самопожертви дітьми власним життям, заохочення до наслідування таких вчинків, фактична підготовка з юного віку до військової служби, зокрема контрактної. Всі ці тези реалізуються першочергово на основі наявної російської ідентичності та почуття «патріотизму» та подаються під виглядом «гражданского долга». Обовʼязок має проявлятися в обовʼязковому порядку через «служение Отечеству и ответственность за его судьбу» та «формирование чувства гордости за свою Родину, ответственного отношения к выполнению конституционного долга – защите Отечества».

Іншою складовою концепції мілітаризму є фокусування уваги на РФ як державі, панівної у питаннях міжнародного порядку та безпеки, зокрема, і щодо питань «захисту російськомовного населення у світі».

 

Висновок: У тандемі з примусовим формуванням в українських дітей російської ідентичності відчуття патріотизму до Росії як Батьківщини може призвести до «усвідомленого та щирого» виконання військового обов’язку в лавах армії РФ або на її боці, участі у збройній агресії проти України та створення небезпечної ситуації загалом у регіоні.

 

Як проявляються наративи освітніх програм у російських підручниках?

Наступною ланкою освітньої системи є безпосередньо шкільні підручники, методичні посібники тощо.

У РФ існує спеціальна система, регламентована Міністерством просвіти РФ, яка містить визначений перелік допустимих навчальних посібників. Періодично ці переліки оновлюються, зокрема, цікавими є переліки 2014, 2018, 2020 та 2022 років – усе через те, що підручники з цих переліків активно використовуються на окупованих територіях України.

Аналіз щонайменше 130 навчальних посібників[1] з цих переліків виявив низку формулювань, ідей, зображень, здатних кардинально змінити ставлення тих, хто за ними навчається, до України як своєї землі, її мови, історії, культури, сформувати позитивне сприйняття щодо російської армії та загалом виправдати агресивну імперіалістичну політику РФ, особливо спрямованої проти України.

 

Отже, якщо дуже стисло, то:

Формування «общероссийской идентичности» відбувається через своєрідну «трансформацію або переробку» свідомості дитини.

З одного боку, РФ демонструє свою прихильність до представників інших національностей, відмінних від російської, – описує їхню історію, культуру, традиції, говорить про те, що російський народ – це багатонаціональний та мультикультурний народ. Однак в усьому цьому веселковому спектрі народів провідну роль неодмінно відіграє російський етнос, його мова та звичаї: «[…] многонациональной народ РФ в качестве гражданской российской нации и одновременно его ведущую роль русского народа в создании и сохранении российской государственности и российской культуры»[2].

Власне, ця російська ідентичність зʼявляється через навʼязування однієї мови, культури та звичаїв: «В нашей стране живут многие народы, они имеют свой родной язык, свою национальную культуру и традиции. Но все они должны знать русский – государственный язык России и культуру русского народа»[3]. Доволі часто навʼязування відбувається через призму історичної науки, зокрема через міф про братні народи, де провідну роль відіграє РФ, і лише вона є єдиною та одноосібною спадкоємицею Русі та власницею всіх її надбань і досягнень: «Древнерусское государство с центром на берегах Днепра – это «детство» трех братских народов: русского, белорусского и украинского»[4].

Російські підручники наштовхують дітей вірити в існування одного народу, який обʼєднав навколо себе інші, «врятував їх». Інші етноси, культури, вірування – лише через шароварництво або імперські та колоніальні етнічні стереотипи. Інакше – гарантовано заробиш клеймо «этнического сепаратиста»[5]. Адже за логікою російської освіти: «[…] гражданская нация разрушается, когда в процессе государственного строительства не удается преодолеть этнический сепаратизм. Из этнонаций не рождается политическая (гражданская) нация. Национальное единство […] поддерживается не этническими основаниями, а связями и интересами более значимыми […] важную роль играет патриотизм как чувство, сопричастность со своей страной, которая зовется Родиной»[6].

І тут «общероссийская идентичность» плавно перетікає в ідеї навколо «правильного патріотичного виховання». Російською це означає виконувати «священный долг русского человека», або іншими словами:

  • сліпо та фанатично любити державу-Росію («Любовь к Отечеству, Родине сравнима лишь с любовью к своим родителям – отцу и матери. Потеря Родины означает потерю человеком личного достоинства и счастья»[7]), а також:
  • безумовно віддавати всього себе та довіряти «Отечеству», що виражається, зокрема, через готовність агресивно відстоювати інтереси РФ («Высшим проявлением гражданственности является патриотизм – высокое, сокровенное чувство любви и преданности Отечеству»[8], «Военнослужащий – патриот, с честью и достоинством несущий знания защитника Отечества»[9]).

«Патріотизм», по суті, виховують у дусі «неразрывной связи с Отечеством, причастности к его судьбе»[10]. Під час уроків викладачам наполегливо рекомендують обговорювати з дітьми, як вони мають проявляти свої патріотичні почуття, як їхні долі та життя міцно повʼязані з Росією. Радять також порушувати і такі теми: «Потеря Родины означает потерю человеком личного достоинства и счастья»[11], «Примеры героических подвигов представителей разных народов России»[12], «Патриот, гражданин – сын Отечества, его защитник. Когда взрослеет гражданин, Родина спокойна»[13] тощо.

Під час патріотичного виховання увагу в російських підручниках приділяють не прищепленню любові до культури та історії своєї батьківщини чи регіону, де проживає дитина, а навʼязуванню ідеї постійного захисту держави, зокрема і зі зброєю, ідеї звершення подвигів та становленню кращою людиною за рахунок військової служби.

З особливим натхненням змальовано подвиги дітей під час Другої світової війни: «В рядах партизан были и дети. Ребята не хотели, чтобы сапоги фашистских захватчиков топтали их родную землю. […] Из юных партизан получались отличные связные и разведчики»[14] або «В 1942 году 13-летний  […] стал бойцом партизанского отряда. […] Там он и принял свой последний бой»[15]. У підручниках з курсу ОБЖ для старших класів розповідають лише про переваги служби в армії РФ, її престиж, гарантії.

Фактично наратив про «общероссийскую идентичность» і «патріотизм» стають основою та підґрунтям для мілітаризації освіти. І тут ідеться не лише про розповіді про подвиги минулих поколінь чи уславлення російської армії.

Так, в усіх проаналізованих підручниках (і навіть з курсу «Світової художньої культури») прослідковуються ідеї про допустимість, а інколи й навіть необхідність агресивної зовнішньої політики РФ – територіальних експансій, розширення кордонів. Адже лише в такий спосіб РФ здатна досягти процвітання та могутності.

Наприклад, в одному з посібників написано, що патріотизм кардинально різниться з націоналізмом, ототожнюючи останній з поняттями «фашизм» та «нацизм» (лише за фактом співзвучності). А ще націоналізм – це про «проявление слабости нации, а не ее силы», що «порождено […] злобой, ненавистью к другим народам»[16], що з часом «сочетался с расизмом […] и выступал в форме геноцида»[17]. І у світлі таких думок РФ має за життєву місію «допомогти» слабшим націям викорінити націоналізм, замінивши на власний відповідник. Прекрасним втіленням таких ідей наразі є заклики до «денацифікації та деукраїнізації малого народу» України.

У посібниках РФ також проводить паралель між подіями Другої світової війни та збройним конфліктом в Україні, де РФ уособлює СРСР, а російські військові на формі носять георгіївські стрічки – символ «відважної радянської армії, що бореться проти нацизму». У такий спосіб проводиться паралель нібито «справедливої війни», де РФ бореться проти «нацистів» в Україні, яку підтримують НАТО, США та весь «колективний Захід» – головні вороги та супротивники РФ.

Росія з книжок навчає дітей бачити загрозу в усьому неросійському – культурі, мові, релігії, бажанні інших національностей і народів на самовизначення… Й існує лише єдиний спосіб протистояти всім цим «небезпекам» – це бути носієм російської ідентичності, бути патріотом РФ, готовим її захищати зі зброєю та за потреби покласти своє життя.

 

Як протидіяти та реагувати на дії РФ?

Освіта особливо важлива під час збройних конфліктів. Хоча все навколо може панувати в хаосі, навчання в школі має бути нормальним станом.

Генеральна Асамблея, Резолюція A/51/306, 1996 рік[18]

Тривалий вплив освітніх наративів РФ незворотно змінив свідомість і самоідентифікацію частини населення окупованих територій України. Через освіту – фундаментальне право – держава-агресор примусово здійснює асиміляцію українських дітей з російськими, ширить культ війни та національної ворожнечі, спонукає дітей до приєднання до бойових дій проти України. Тимчасова окупаційна влада готує дітей до участі в бойових діях, що порушує міжнародне право та є за своїм характером воєнним злочином.

Такі дії свідчать про порушення з боку РФ норм міжнародного права, зокрема Конвенції прав дитини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, норми Римського статуту Міжнародного кримінального суду, норм міжнародного гуманітарного права тощо.

Російська політика стосовно українських дітей порушує їхнє право на українську освіту та збереження своєї національної та культурної ідентичності. Російська освіта для українських дітей є руйнівною, а українська освіта – недоступною. Такі обставини можуть бути розглянуті як «культурний геноцид» і можуть слугувати додатковим доказом геноциду, вчиненого РФ проти української національної групи, згідно зі статтею 6(е) Римського статуту – депортація та передача українських дітей у російські родини під час збройної агресії РФ.

Протидіяти та запобігти таким злочинним діям РФ можливо. Для цього потрібно:

На національному та міжнародному рівнях:

  1. Запустити інформаційну кампанію, спрямовану на підвищення обізнаності, розуміння та засудження чергового міжнародного злочину РФ (МЗС, Мінреінтеграції, МКІП, Представництво Президента в АРК).

На національному рівні:

  1. Розробити стратегічні та програмні документи, спрямовані на реінтеграцію у сфері культури, освіти та інформаційної політики для кожного окремого регіону України, який перебуває під контролем РФ, з урахуванням впливу наративів російської освітньої політики на українських дітей (МЗС, Мінреінтеграції, МКІП, Представництво Президента в АРК, Міністерство освіти, Міністерство молоді та спорту, Офіс Генерального прокурора).
  2. Ініціювати накладення обмежувальних заходів (санкцій) на РФ та ключових представників російської освітньої політики за міжнародно-протиправне діяння РФ. Виконавцями та ідеологами політики є співробітники конкретних департаментів Міністерства просвіти РФ, Ради з федеральних державних освітніх стандартів, окупаційних освітніх установ у Криму («Міністерство освіти, науки та молоді Республіки Крим», «Департамент освіти та науки міста Севастополя») та інших (МЗС, Мінреінтеграції).
  3. Відкрити національне кримінальне провадження (або доповнити наявне) з метою збору доказів, зокрема, задля передачі матеріалів у Міжнародний кримінальний суд (Офіс Генерального прокурора, СБУ, Мін’юст).
  4. Передбачити у Кримінальному кодексі України відповідальність за злочини проти людяності (Мін’юст, Офіс Генерального прокурора, Верховна Рада України).

На міжнародному рівні:

  1. Використати механізми Незалежної міжнародної слідчої комісії ООН по Україні, «Московського механізму» ОБСЄ, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні задля фіксації та засудження освітньої асиміляційної політики РФ на окупованих територіях як міжнародного злочину (МЗС).
  2. Ініціювати внесення в наступну резолюцію ГА ООН «Ситуація з правами людини в тимчасово окупованій АРК та місті Севастополі, Україна» засудження освітньої асиміляційної політики РФ на окупованих територіях як потенційного воєнного злочину та злочину проти людяності (МЗС).

 

 

Матеріали для статті запозичено з дослідження «Шкільна освіта: прихована зброя РФ проти України», підготовленої експертами ГО «Регіональний центр прав людини» у рамках проєкту ГО «Центр громадянської просвіти “Альменда”», за фінансової підтримки Празького громадянського центру.

Дослідження за посиланням: https://krymbezpravil.org.ua/analytics/shkilna-osvita-prykhovana-zbroia-rf-proty-ukrainy/

____________________________________________________________________________________________

[1] До уваги було взято посібники з таких курсів, як «География» (5-11 класи), «Окружающий мир» (1-4 класи), «Обществознание» (5-11 класи), «Основы религиозных культур и светской этики» (4 клас), «Основы безопасности жизнедеятельности» (5-11 класи) та «Мировая художественная культура» (10-11 класи).

[2] Обществознание. 10 класс: Учебник / В.А.Тишков, Р.С. Гринберг, Г.Э. Королева, О.Б. Соболева. – Москва: Вентана-Граф, 2020. – 415 с., С. 237.

[3] Виноградова Н.Ф. Окружающий мир. 3-4 классы: Методическое пособие / Н.Ф. Виноградова. – Москва: Вентана-Граф, 2019. – 223 с. – (3), С. 202.

[4] Мировая художественная культура. 10 класс. В 2-х частях. Ч. 1 : [учебник] / Л.А. Рапацкая. – М. : Гуманитар. изд. центр ВЛАДОС, 2016. – 375 с.: ил. ISBN 978-5-691-01661-5, ISBN 978-5-691-01662-2 (Ч.1), С. 297.

[5]  Обществознание, 10 класс: учебник / В.А.Тишков, Р.С. Гринберг, Г.Э. Королева, О.Б. Соболева. – Москва: Вентана-Граф, 2020. – 415 с., С. 230-231.

[6] Обществознание, 10 класс: учебник / В.А.Тишков, Р.С. Гринберг, Г.Э. Королева, О.Б. Соболева. – Москва: Вентана-Граф, 2020. – 415 с., С. 230-231.

[7] Основы религиозных культур и светской этики. 4 класс: Методическое пособие / Н.Ф. Виноградова. – М.: Вентана- Граф, 2015. – 184 с., С. 158.

[8] Боголюбов Л.Н. Обществознание. 8 класс: Учебник / Л.Н. Боголюбов, А Ю. Лазебникова, Н.И. Городецкая. – Москва: Просвещение, 2014. – 255 с., С. 85.

[9] Основы безопасности жизнедеятельности. 11 кл.: Учеб. для общеобразоват. учреждений / В.В. Марков, В.Н. Латчук, С.К. Миронов, С.Н. Виноградский. – 13- е изд., стереотип. – М.: Дрофа, 2013. – 302, [2] с.: ил. С. 196-213.

[10] Основы религиозных культур и светской этики. Основы светской этики. Методическое пособие. 4 класс : Пособие для учителей общеобразоват. организаций / А.И. Шемшурина. – М.: Просвещение, 2015. – 78 с., С. 17-18.

[11] Основы религиозных культур и светской этики. 4 класс: Методическое пособие / Н.Ф. Виноградова. – М.: Вентана- Граф, 2015. – 184 с., С. 158.

[12] Там само, С. 39-40

[13] Основы религиозных культур и светской этики. Основы светской этики. Методическое пособие. 4 класс : Пособие для учителей общеобразоват. организаций / А.И. Шемшурина. – М.: Просвещение, 2015. – 78 с., С. 29.

[14] Окружающий мир. Народы России: Дорога дружбы. Золотая книга российского народа, 4 класс: Учебник / А. Тишков, С.Н. Рудник, В.И. Власенко, О.Н. Журавлева. – Москва: Просвещение, 2022. – (2)., С. 60-61.

[15] Там само, С. 60-61.

[16] Там само, С. 142.

[17] Обществознание. 10 класс: Учебник / В.А.Тишков, Р.С. Гринберг, Г.Э. Королева, О.Б. Соболева. – Москва: Вентана-Граф, 2020. – 415 с., С. 232.

[18] Impact of armed conflict on children, A/51/306, General Assembly, 1996. URL: https://digitallibrary.un.org/record/223213

 

 Дарина ПІДГОРНА,

юристка ГО «Регіональний центр прав людини», членкиня експертної мережі «Кримська платформа», членкиня Міжвідомчої робочої групи, утвореної ПАРКС з метою розробки, узгодження та виконання спільних заходів щодо попередження, виявлення та запобігання кримінальних правопорушень проти культурних цінностей на замовлення редакції газети “Кримська світлиця”

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: