Сімферополь. Ринок на місці нинішнього парку Треньова проіснував до 1957 року. Фото надано автором.
/

Десять років без власного продовольства

Почати

Традиційно у довоєнному Криму м’ясо-молочним тваринництвом та вівчарством займалися переважно кримські татари та українці. А городництво досить успішно розвивалося у поселеннях болгар, греків та німців. Після їхньої насильницької депортації перші колонізатори, завезені з російської глибинки, тривалий час виявилися неспроможними пристосуватися до вкрай складних і примхливих природно-кліматичних умов безводного спекотного Криму. Тож ця перша хвиля переселенців у повоєнні роки не могла забезпечити відродження аграрної галузі. І майже по всіх підрозділах область станом на 1954 року не досягла показників 1940 року.

Відсутність надійної кормової бази, перш за все фуражного зерна, соковитих кормів, сіна і нестача навіть соломи негативно позначалося на розвиткові тваринництва, позбавляючи його перспектив. Тому за все повоєнне десятиліття в Криму на відміну навіть від сусідніх південних, південно-східних та центральних областей України владі так і не вдалося вирішити питання із забезпечення населення та відпочивальників головними продуктами харчування: м’ясом, молоком, картоплею та овочами власного виробництва.

Торговці на ринку до війни. Архівне фото.

Якщо проглянути матеріали українських державних архівів та кримські газети після 1954 року, то переважна більшість урядових, партійних постанов та рішень союзних і республіканських міністерств стосувалося головним чином проблем розвитку сільського господарства, курортного будівництва, водозабезпечення, будівництва житла, промислових об’єктів, доріг, закладів культури. Лише впродовж перших двох років (1954-1955 рр.) таких постанов та рішень прийнято десятки. Саме ці документи дозволяють провести об’єктивний зріз стану тієї чи іншої галузі і зрозуміти справжню мотивацію дарунку «старшого брата».

Підготовлена Кримським обкомом партії Довідка Центральному комітету КПУ без зайвих статистичних маніпуляцій для громадськості та преси подає справжню картину стану сільськогосподарської галузі. Порівняно з довоєнним періодом урожайність овочевих культур скоротилась майже втричі і складала 51-54 ц/га. Такою ж низькою була й урожайність картоплі – 29,2 ц/га у 1952 році і 30 ц/га – у 1953 році. Через це державні плани заготівлі овочів та картоплі із року в рік не виконувалися.

Порівняно з 1940 роком державна закупівля овочів у 1950-1953 рр. варіювала в межах 34-41 тис. тонн. Тоді як у 1940 році заготівля овочів складала понад 60 тис. тонн. З картоплі цей показник був ще нижчим. У 1940 році її у Криму заготовили майже 17 тис. тонн, а у 1950-1953 рр. обсяги державних заготівель картоплі коливались від 4,7 до 6,1 тис. тонн. Лише у 1952 році – найбільш сприятливому за погодними умовами році в області заготовили 9,1 тис. тонн картоплі. Величезні обсяги картоплі до Криму щорічно завозилися з України. Досить проблематичною була і доставка свіжої городини по неякісних дорогах на кримське Південнобережжя.

Отже, упродовж першого повоєнного десятиліття Кримська область, навіть при значно меншій кількості населення (понад 1 млн. чол.), не могла себе забезпечити основними продуктами харчування. Водночас при значно більшій чисельності населення у 1940 році з більшості позицій Кримська АРСР була самодостатньою…

Молокозавод, що розташовувався на місці нинішньої Ради міністрів АРК в Сімферополі, був перенесений за місто в район «Заводське». Фото надано автором.

Досить складною ситуація із забезпеченням населення Кримської області склалася і з м’ясом, молоком та з їхніми державними закупівлями. Якщо по молоку порівняно з довоєнним періодом спостерігалося помітне зростання заготівельних обсягів (90,4 тис. тонн – у 1940 році, у 1952 році – 44,2 тис. тонн і 61,4 тис. тонн – у 1953-му), то по м’ясу ситуація була значно гіршою. Зауважимо, що збільшення обсягів заготівлі молока у післявоєнні роки пов’язано перш за все із значним зростанням площ сінокісних земель пасовищ та вигонів. Адже землі сотень тисяч депортованих залишились без обробітку і перетворились у пасовища. До того ж переселенці з України та Росії прибували на півострів із власною худобою та птицею. Якщо переселялися села і колгоспи, то до Криму залізницею транспортували також і худобу – корів, волів, коней.

Саме через це у Кримській області у повоєнні роки, особливо в останні роки перед передачею області Україні, збільшилося поголів’я великої рогатої худоби (104,8 тис. голів у 1940 році і майже 150 тис. голів у 1953 році), майже вдвічі зросла і кількість корів (26,4 тис. голів у 1940 році і 45,9 тис. голів у 1953 і 57 тис. голів у 1954 році). Подібна тенденція зберігалася і з поголів’я свиней. До війни поголів’я свиней у всіх категоріях господарств складало 39,4 тис. голів, а у 1953-1954 роках воно досягло 73 тис. голів. Таке зростання поголів’я свиней у Криму у післявоєнний період пов’язане із зміною етнічного стану населення, викликаного депортацією. Переселенці, як і депортовані кримські татари, продовжили займатися вівчарством.

Через війну і виселення кримських татар у Криму різко впало поголів’я коней (81 тис. голів у 1940 році і 46,4 тис. у 1954 році). Птахівництво було, мабуть, єдиною галуззю, в якій порівняно з 1940 роком спостерігався помітний прогрес. Якщо у 1940 році у різних категоріях господарств у Криму нараховувалося 338 тис. голів птиці (переважно курей), то у 1953 році їхнє поголів’я зросло до 1554 тис. голів. У 1954 році планувалося довести поголів’я птиці до 1200 тис.

Гострий дефіцит м’яса у Криму відчувався упродовж майже 10-12 повоєнних років. Подолати його Україна у перші роки після передачі області також не могла. Хоч це завдання було одним із найважливіших і найпріоритетніших. Нестачу м’яса влада, як і у попередні роки, намагалася вирішити за рахунок його завезення з інших областей України. Возити м’ясо через Керченську переправу було невигідно, а у період сильних буревіїв і досить небезпечно.

Справжнім лихом для Криму у повоєнні роки стала майже цілковита деградація малопотужних, погано оснащених м’ясозаводів. Крім того, досить нерозвиненою в області була мережа м’ясних магазинів. М’ясо навіть у Сімферополі продавалось головним чином на колгоспному ринку, розташованому у центрі міста (нині це парк Треньова), матеріально-технічна база якого була вкрай незадовільною, а санітарно-епідеміологічний стан просто жахливим. Тому спалах гострих інфекційних захворювань як у самому місті, так і на Південнобережжі були досить поширеним явищем.

Слід зазначити, що перші пристойні м’ясні магазини у центрі Сімферополя, як і у більшості районних містечок, були відкриті лише після передачі Криму Україні. Тоді ж на вулиці Карла Маркса, що в самому центрі, було відкрито славетні магазини «Українська ковбаса», «Українська паляниця» та багатющий магазин кримських марочних вин, кримської садовини. Саме за часів України на вулицях кримських міст зі стерильно чистих лотків у сніжно-білих халатах, на подив навіть москвичів і ленінградців, стали масово продавати населенню охолоджену птицю та кроликів.

Упродовж наступного повоєнного десятиліття Україна та український народ успішно вирішили майже всі найгостріші кримські проблеми, які впродовж першого повоєнного десятиліття не змогла вирішити Російська Федерація.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Петро Вольвач

Автор культурологічних матеріалів, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: