Давня історія зі Старого Криму
/

Давня історія зі Старого Криму

Почати

Караїми й юдеї цього стародавнього міста століттями жили поруч, то сперечаючись, то навчаючись разом, допомагаючи одне одному у скруті. Історія двох громад так переплелася, що тепер ніхто до пуття не розбереться, чия ж архітектурна памятка залишилася на древній вулиці Виноградній. 

Старий Крим розташований там, де закінчується кримський степ і починаються невисокі передгір’я. Море вже неподалік звідси, його видно вдалечині з тамтешніх пагорбів. Прозоре повітря цього краю хочеться пити. Воно напоєне пахощами моря, гір і степових трав. Тут фінішував Великий Шовковий шлях, точніше, Старий Крим був його передостаннім пунктом. Останнім – порт Кафа. Нині звідси в бік Феодосії тягнуться вже не каравани, а нескінченні виноградники. При погляді на них згадується смак місцевого вина.

Колись між Старим Кримом і Кафою проходив кордон, по північний бік якого починалася величезна степова імперія Золота Орда – володарка суші, а по південний бік кордону простягалися прибережні землі капітанства Ґотія, колонії далекої Генуї – володарки морів; тут був край негоціантів і їхніх кораблів, що пливли до Середземного моря.

Саме місто теж мало дві назви – тюркське ім’я Крим (тоді ще не Старий) і генуезьке Солхат. У ХІІІ ст. воно стало центром Кримського улусу Золотої Орди, потужним торговельним осередком і перехрестям цивілізацій. Посланці від єгипетського султана Бейбарса до ординського хана Берке, які були тут у 1263 р., повідомляли, що в місті живуть кипчаки й алани. Певно, вони переважали, але мешкали там і караїми. Історики припускають, що караїми Старого Криму були вихідцями з Візантійської імперії, Кавказу, Персії та Середньої Азії.

Давня історія зі Старого Криму
Руїни кенаси в Старому Криму.

Дослідник старожитностей та археолог Авраам Фіркович знайшов на місцевому караїмському цвинтарі надгробки, датовані Х, ХІ та ХІІ ст., але перше достовірне писемне свідчення про солхатських «синів Писання» датується 1278 р. Того року відбулася суперечка між караїмською та юдейською громадами цього міста з приводу біблійного календаря. Про цю подію повідомляє караїмський філософ, поет і лікар з Візантії (як вважають, і сам уродженець Криму) Аарон бен Йосеф га-Рофе у своїй книзі «Сефер га-мівхар» («Книзі вибраних праць»). Прихильники двох конфесій дискутували щодо того, коли починається місяць тішрі – сьомий місяць, який є початком нового року.

Бней Мікра й равіністи Солхата не лише сперечалися, а й навчалися одні в одних: у XIV ст., точніше 1358 р., равініст Авраам Киримі, відповідаючи на прохання свого учня, караїма Хізкіягу бен Ельханана, написав релігійну працю під назвою «Сфат га-емет» («Мова істини»). А караїма на ім’я Моше бен Йосеф, який жив у XVII ст., на написання трактату надихнула радісна сімейна подія – весілля сина. З цієї нагоди він присвятив своєму синові повчання.

У 1506 р. доля привела до Солхату відомого єврейського вченого Моше бен Яакова. Про його життя можна було б зняти вражаючий кінофільм. Він був талановитою людиною, мудрецем Тори, відвідав багато міст Речі Посполитої та Османської імперії. Нарешті Моше осів у Києві, де писав свої праці. В 1495 р. литовська влада виганяє з Києва місцевих юдеїв, серед яких був і Моше бен Яаков. З того часу його починають звати Моше-Вигнанцем. До Криму Моше потрапив як невільник, узятий у полон татарами в білоруському місті Ліда прямо в місцевій синагозі. Ще раніше в полон потрапили його діти. Він їх шукав 24 роки, але безуспішно, й зустрів у Старому Криму, вже сам ставши бранцем. Стосунки з караїмами в Польщі у Моше були напружені, він критикував караїмське віровчення в своїх трактатах. Але коли вчений потрапив у неволю, караїми прийшли на допомогу, разом із равіністами зібравши необхідну суму грошей для викупу Моше та його дітей. Після звільнення з рабства він осідає в Кафі й стає там головою релігійної громади. В Криму Моше-Вигнанець знайшов величезну кількість рукописів з юдейської традиції, й решту життя займався науковою роботою та просвітництвом серед кримських юдеїв. Моше бен Яаков відомий світові як автор теологічних праць, літургійний поет і видатний кабаліст.

З XV ст. караїмська громада Солхату почала занепадати. Це сталося із зовсім незалежних від її членів причин, через примхи геополітики: очільники посталої на руїнах Золотої Орди держави – Кримського ханства – вирішили перенести свою столицю зі степів у Кримські гори й обрали для своєї резиденції спочатку Кирк-Єр, а згодом Бахчисарай. Центр політичного й економічного життя півострова перемістився на інший його кінець. Проте караїми мешкали в Старому Криму до кінця XVIII ст., до часу захоплення Криму Російською імперією, а тоді переселилися переважно до сусідньої Феодосії. Та залишили по собі сліди.

«Сини Писання» жили в кварталах південно-східної частини міста. Згодом у тому районі оселилися греки, й він став називатися Грецькою слобідкою. В тих краях за доброю кримською традицією поруч жили караїми, євреї, християни (греки й вірмени) й мусульмани.

Руїни кенаси можна знайти в районі, що примикає до пагорба Кемаль-ата. Нині вулиця, на якій вона стояла, називається Виноградною. Ці руїни також називали «єврейською школою». Розміри споруди становлять 13×16 м. Неподалік розташовувався караїмський цвинтар.

У 1886 р. те, що залишилося від кенаси, оглянув відомий тюрколог, сходознавець Василь Дмитрович Смирнов, який відзначив архітектурні відмінності цієї будівлі від пам’яток традиційної кримськотатарської архітектури.

Через кілька років до Старого Криму прибув співробітник і майбутній голова Таврійської ученої архівної комісії, кримський історик та археолог Арсеній Іванович Маркевич, і знайшов кенасу в дуже занедбаному стані. Процитуємо його висновок, оприлюднений у протоколі засідань ТУАК у 1902 р.: «Руїни дуже старі, даху й підлоги немає, є загроза падіння північної стіни, у північно-західному куті пролом; колоди, якими були перекладені стіни, майже всі вийняті. Реставрувати будівлю неможливо. Втім, вона, без сумніву, являє собою пам’ятку старовини».

Давня історія зі Старого Криму
Іван Айвазовський. Старий Крим.

На початку ХХ ст. єврейська громада міста вирішила все ж її відбудувати й зробити своєю синагогою, що викликало бурхливу суперечку з караїмами. На користь належності споруди караїмам Таврійське й Одеське караїмське духовне правління наводило аргумент, що вона орієнтована своїм гехалом (аналог вівтарної частини в християнських храмах) на південь, у бік Єрусалиму, а це властиве саме караїмській культовій архітектурі, тоді як у єврейських синагог гехал орієнтований на схід. Євреї відповідали, що синагога, особливо давня, не обов’язково має бути звернена на схід, і як приклад наводили стару синагогу в Карасубазарі (нині – Білогірськ), звернену на південь. До того ж вони вказували на колодязь поруч із руїнами, який вони вважали міквою, єврейським ритуальним басейном.

У цій битві за історичну спадщину сторони дійшли до звинувачень у знищенні доказів: євреї звернули увагу на ґрафіті на стіні, де записані імена карасубазарських кримчаків, тобто євреїв, на що караїми згадали, що там же були записані й караїмські імена, та опоненти їх стерли. Тож міністерство внутрішніх справ Російської імперії звернулося до Таврійської ученої архівної комісії за роз’ясненнями.

Науковці ТУАК довго ламали голову, – якій саме з двох юдейських конфесій належить ця споруда, але певного висновку так і не дійшли. Будівлю тоді відновлено не було, але її рештки збереглися донині. Нещодавно вони знову стали об’єктом дослідження кримських археологів. Що цього разу скажуть вчені мужі, певно, дізнаємося вже незабаром.

Поки ж минуле старокримської кенаси залишається однією з численних загадок цього дивовижного міста.

Олександр Дзюба

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Олександр Дзюба

Автор культурологічних матеріалів, голова Харківської караїмської громади, історик

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: