/

Чистка у лавах більшовицької партії  в Криму

Почати

Після того, як радянська влада закріпилася в Криму, вона одразу кинула всі сили для того, щоб «позбутися» всіх своїх конкурентів – тобто інших політичних партій. Щойно більшовицька партія розібралася з «класово чужими елементами», черга дійшла до перегляду лав власної партії.

Одразу після того, як більшовики зайняли півострів, для «допомоги кримським товаришам» ЦК РКП(б) розпочав надсилати на партійну та господарську роботу в Крим значні групи партійних працівників. На початок квітня 1921 р. на півострів прибуло 889 більшовиків, 552 з яких – за призначенням ЦК РКП(б)[1]. З IV-ї розформованої армії на роботі в Криму залишилось 100 партійних працівників[2]. Це пояснювалося тим, що «новачки» не мали тісних зв’язків із місцевими мешканцями. Всі болючі проблеми, що були важливими для корінного населення, не мали для «сторонніх» жодного значення. Тому принцип постійної ротації кадрів для центру був основним засобом для запобігання виникненню на місцях «сепаратизму».

Перший номер газети «Красный Крым»

Приплив нових мешканців до Криму був настільки великим, що органи влади були змушені ухвалити спеціальну постанову, яка обмежувала їхню кількість. 11 грудня 1920 р. у газеті «Красный Крым» було надруковано наказ Кримревкому за № 89, в якому зазначалося:

«1. В’їзд у межі Криму – з моменту опублікування цієї постанови й надалі до особливого розпорядження – припинити.

  1. У вигляді винятку дозволити в’їзд у Крим лише особам, що делегуються ЦК РКП(б), ВЦВК і Раднаркомом РРФСР, а також особам, що викликаються з різних місцевостей Кримським обласним комітетом РКП(б) або Кримським ревкомом.
  2. Наступну постанову довести до відома ЦК РКП(б), ВЦВК, Раднаркому РРФСР, Раднаркому Української й Азербайджанської Республік і Кубанського обласного Ревкому, а також широко опублікувати в центральній і місцевій пресі. <…>
  3. Цей наказ не поширюється на військові установи»[3].

Оскільки особам, яких надсилали з Москви, військовим, а також тим, хто їхав на лікування, в’їзд на півострів не заборонявся, їхня кількість стабільно продовжувала зростати. Завдяки припливу нових «відповідальних працівників» кількість членів більшовицької партії зростала дуже швидко. Так, якщо на 1 січня 1921 р. у Криму в 114 партійних осередках було 535 членів і 472 кандидати в члени партії[4], то на 1 березня їх стало близько 2 тисяч[5]. На початку квітня місцева більшовицька партійна організація мала в своїх лавах 2 500 членів і кандидатів у члени партії, об’єднаних у 276 первинних організаціях[6]. На початку травня 1921 р. тут виникло вже 335 партійних осередків, в яких налічувалося 4 530 більшовиків[7].

Відповідно до одного з численних наказів Кримревкому щодо того, хто саме з жителів півострова підлягає реєстрації (наказ № 167 від 25 грудня 1920 р.), явці у відділи управління не підлягали члени РКП(б) та особи, що перебували на службі в Червоній армії не менше трьох місяців[8]. Тому нова влада не мала змоги одразу переписати місцеві партійні лави.

Проте Кримський обласний комітет РКП(б) на своїх засіданнях неодноразово – 27 листопада, 16 грудня 1920 р., 2 січня 1921 р. – ставив на порядок денний і розглядав питання про «очищення, оздоровлення кримської парторганізації» з метою «зміцнення партійних лав». У ході обговорень було ухвалено рішення виключити з партійної організації всі «ненадійні елементи, які підривають своїми діями авторитет партії». Безпосередню роботу з перегляду складу партійних осередків проводили трійки з перереєстрації, створені при обласному і повітових комітетах РКП(б).

Щоб пройти перереєстрацію, член партії мав принести всі свої партійні документи, а також спеціально заповнену анкету, яку обов’язково мали підписати два його поручителі. Поручителями могли бути тільки раніше призначені трійкою з перереєстрації відповідальні працівники. Так, наприклад, у Сімферополі трійка в складі членів Кримського обласного комітету РКП(б) Артьомова, Булатова і Наума затвердила список із 16 осіб (разом із ними) «довірених осіб», що могли давати свої рекомендації, тому що «анкети, які перереєструються без підписів двох із вищевказаних товаришів, розглядатися трійкою не будуть»[9].

_______________________________________________ 

[1] Очерки истории Крымской областной партийной организации. – Симферополь, 1981. – С. 99.

[2] Семин А.А., Горчаков А.А. Борьба большевистских организаций за упрочение Советской власти в Крыму (ноябрь 1920 г. – декабрь 1921 г.) // Борьба большевиков за власть Советов в Крыму. Сборник статей. – Симферополь, 1957. – С. 268.

[3] Красный Крым. – 1920. – 11 декабря.

[4] Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории гражданской войны в Крыму. – Симферополь, 1997. – С. 325; Надинский П.Н. Борьба крымской парторганизации за восстановление народного хозяйства (1921-1925 гг.). // Борьба большевиков за упрочение советской власти, восстановление и развитие народного хозяйства Крыма. – Симферополь, 1958. – С. 127.

[5] Ревкомы Крыма. Сборник документов и материалов. – Симферополь, 1968. – С. 6; Державний архів Автономної Республіки Крим (далі – ДААРК). – Ф.-П. 1. – Оп. 1. – Спр. 22. – Арк. 2.

[6] Надинский П.Н. Вказана праця. – С. 127.

[7] Очерки истории Крымской областной партийной организации. – С. 99.

[8] Ревкомы Крыма. Сборник документов и материалов. – С. 40.

[9] Красный Крым. – 1921. – 27 января.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: