Чи стане Крим «духовным центром русского мира»

Почати

«Вселенские учителя! У вас православие пёстрое от насилия турского Магомета.

Немощны вы стали, и впредь приезжайте к нам учиться.

У нас – Божью благодатью – самодержавие, и православие чистее и непорочнее». 

(Зі звернення протопопа Авакума до східних патріархів під час московського Церковного Собору 1667 р.)

Наприкінці 2018 року під час засідання Священного Синоду Російської православної церкви (РПЦ) у Мінську було прийнято рішення про розрив євхаристійного спілкування зі Вселенським патріархатом через схвалення ним надання автокефалії українському православ’ю. Мирянам же було заборонено брати участь у таїнствах, які здійснюються у храмах, підпорядкованих Вселенському патріархові Варфоломію І: до них належать і монастирі святої гори Афон.

Відтоді Вселенський патріарх для РПЦ став «розкольником», а Афон з «оплоту і найбільшої святині православ’я» перетворився на «звичайне переоцінене місце». До слова, росіяни називають Варфоломія І не Вселенським, а «Константинопольським» патріархом – або взагалі «турецьким», «стамбульським» чи «фанарським» (від назви мікрорайону Фенер у Стамбулі, де розташовується резиденція патріарха), применшуючи його статус у православному світі. При тому, що саме в цього «єретика» представники духівництва РПЦ просили благословення на відвідування Святої гори і звершення там богослужінь.

Буквально за два тижні «член Ради Федерації РФ від республіки Крим» Ольга Ковітіді, яка входить до його комітету з оборони та безпеки, ініціювала акцію «Ні — розколові православ’я», котру нібито підтримали греки Росії: вона зазначила, що рішення Вселенського патріарха Варфоломія І щодо «реабілітації українських розкольників» «розділяє і розколює цілий православний світ», а Росія, що ініціювала у грудні 1912 – січні 1913 рр. створення Автономної чернечої республіки Афон, «дуже дбайливо ставилася і ставиться до православ’я». Тонкий натяк є зрозумілим: «Забрали назад свою» українську автономну республіку – зробимо те саме і з грецькою, як пити дати. І «Афон наш», і православ’я, і все інше.

При цьому Ковітіді заявила, що кримські греки «разом із народом Криму сказали своє рішуче «Ні!» українському неонацизмові», а православні росіяни «наразі через дії Вселенського патріарха не можуть причащатися на Афоні» (хоча ініціатором цієї заборони для своїх вірян, як було зазначено вище, стала сама РПЦ). Недаремно ж у вересні колишній прем’єр-міністр РФ Сергій Степашин, який очолює «Православне імператорське палестинське товариство» (має філію у Греції), запропонував зробити з Афону «незалежне державне утворення, за прикладом Ватикану». Втім, 6 листопада прем’єр-міністр Греції Алексіс Ципрас та архієпископ Афінський Єронім домовилися, що грецька церква не протистоятиме пропозиціям уряду зробити державу «релігійно нейтральною» в обмін на щорічні субсидії та гарантовану заробітну платню для близько 9 тисяч священиків країни: за словами Ципраса, ця домовленість є історичною, оскільки уможливлює конституційні зміни у частині взаємин держави та церкви.

Слід згадати, що Афон як самоврядна спільнота 20 православних монастирів з 1312 р. перебуває у безпосередній юрисдикції Вселенського патріарха, а суверенітет Греції над ним було закріплено Лозаннською угодою 1923 р. Ще у грудні 1912 р. півострів з моря зайняли війська Грецького Королівства, проте уряд Російської імперії зажадав їхнього виведення, після чого під час Лондонської конференції наприкінці 1912 – на початку 1913 рр. Росія запропонувала надати Афонові статус «автономної чернечої республіки» під протекторатом шести православних держав (Росія, Греція, Румунія, Болгарія, Сербія, Чорногорія), проте грецьке чернецтво Афону виявилося не в захваті від такої ідеї, зажадавши приєднання до Грецького Королівства.

Під час Першої світової війни було покладено край безконтрольному потокові росіян на Афон – не в останню чергу через плани російського уряду анексувати півострів разом із Константинополем. У 1914-1915 рр. 90 ченців російського Пантелеймонівського монастиря (який зараз через показне багатство називають «Хаятом» – за аналогією до відомої мережі фешенебельних готелів) було мобілізовано до російської армії, через що греки запідозрили уряд Росії у тому, що він засилає на Афон вояків і шпигунів під виглядом ченців.

Проект “рускій афон”. Фото надано автором.

В принципі, наразі ніхто й ніщо не заважає «найканонічнішій» країні світу створити такий собі «православний Ватикан» в «исконно своём» Севастополі, який, на думку сучасних адептів «русского міра», є «колыбелью русского православия» – на тій підставі, що тут наприкінці Х ст. охрестився «русский» князь Володимир. Скажімо, міністр культури РФ Володимир Мединський, прибувши до окупованого «города федерального значения» 6 листопада, заявив, що планує зробити його «новою історико-культурною, символічною столицею Росії». А там, мабуть, і духовна не за горами.

Тим більше, що ідею цю всіляко підтримує очільник держави-окупанта Володимир Путін. У посланні до Федеральних Зборів РФ від 4 грудня 2014 р. він, назвавши православ’я «об’єднувальною основою російської держави», заявив, що анексований Крим (зокрема Херсонес) має для Росії «величезне цивілізаційне і сакральне значення – так само, як Храмова гора в Єрусалимі для тих, хто сповідує іслам або юдаїзм»: мовляв, саме тут розташовуються «духовні витоки формування багатоликої, але монолітної російської нації та централізованої Російської держави».

Наприкінці 2014 р. протодиякон Андрій Кураєв, російський місіонер і публіцист, якого у вересні того року було звільнено з Московської духовної академії РПЦ, розкритикував послання Путіна до Федеральних Зборів, назвавши спробу провести історичну лінію від Херсонеса до Москви, ретельно обходячи Київ, «надто фантастичною», а порівняння Криму з Храмовою горою, за яку між мусульманами та юдеями багато століть ведеться «найважчий і нерозв’язний конфлікт», – «небезпечним». При цьому Кураєв нагадав, що прочани, які їхали на Афон або Святу Землю у XVIII-XIX ст., до Криму взагалі не заходили, а всередині Російської імперії Києво-Печерська лавра була більш шанованою святинею, ніж руїни Херсонеса, – та й взагалі не факт, що князь Володимир охрестився саме там.

Прикро, але навіть у самій Україні не прийнято згадувати про «український слід» на Афоні – наприклад, заснування монастиря вихідцями з Київської Русі часів князя Володимира або постриг на Афоні засновника Києво-Печерської Лаври преподобного Антонія (до 1013 р.), перебування преподобного Паїсія Величковського (за його часів на Афоні фактично було відкрито українське представництво) та Івана Вишенського (канонізований УПЦ влітку 2016 р.).

Як зазначають науковці, у ХVІІ-ХІХ ст. на Афоні існував суто український Іллінський козачий скит; у формулярах монахів деяких інших монастирів поряд з іменами та прізвищами стояло слово «козак». На початку липня 2015 р. було повідомлено, що українські дослідники виявили на Афоні старовинний козацький скит «Чорний Вир», заснований запорозькими козаками у 1747 р. і названий ними «Духовним Запоріжжям» (нова експедиція відбулася наприкінці серпня 2015 р.). На початку серпня 2018 р. стало відомо, що на Афоні було виявлено пом’янник української козацької старшини XVII ст., яка щедро жертвувала на афонські монастирі: у списках – гетьмани Іван Самойлович, Іван Мазепа, Павло Полуботок, Данило Апостол, полковники Семен Палій, Яків Лизогуб, Василь Кочубей і багато інших; на ім’я кожного з них були записані повні переліки їхніх родів. Хотілося б, щоб Афон в українській історії асоціювався суто з цими епізодами, а не лише з привезеними звідти взимку 2014 р. «дарами волхвів», під прикриттям яких «брати» прийшли «визволяти» нашу землю від нас.

Чи робитимуть з окупованого Криму Афон, Мекку, Ватикан разом узяті за заповітами «великого вождя і вчителя», який обіцяє своїм підданим рай у разі ядерної війни і з якого вже дехто малює ікони? Принаймні Новий Афон уже є – в Абхазії, яку Росія 10 років тому «захистила від грузинського фашизму» (так само, як понад 4 роки тому «захистила» Крим від «фашизму» українського): у 1874 р. його заснували російські монахи, що прибули з Афону «старого». Ще у 1656 р. російський патріарх-реформатор Никон спорудив у Підмосков’ї (сучасне місто Істра) монастир «Новий Єрусалим», який мав продемонструвати зростання значення Московського царства як «оплоту світового православ’я» і «спадкоємця Візантії», а царя Олексія Михайловича подати як «другого Костянтина», «благочестивого поборника істинної віри». То що може постати у Криму, – «третій Афон» чи «четвертий Рим», – залежить виключно від багатства фантазії ініціаторів.

Деякі адепти «канонического православия» досі, як у середньовіччі, продовжують наївно вірити, що Христос був росіянином (принаймні блакитнооким і русявим – словом, «істинним арійцем»), розмовляв з апостолами російською (цю ж здібність вони приписують Андрію Первозваному) і заснував православну церкву Московського патріархату, за що його і «вбили євреї».

6 листопада 2018 р. у «найстарішій патріотичній газеті Росії» «Завтра» з’явилася нотатка її головного редактора, шовініста Олександра Проханова «Богородица – Русская Царица». На старті автор бідкається, що «український розкольник Філарет» (патріарх Київський і всієї Русі-України) хоче «забрати» в РПЦ не лише Почаївську та Києво-Печерську лаври (в яких базується УПЦ МП, що всіляко напоказ відхрещується від московської юрисдикції), а й навіть… Афон. Як альтернативний «російський Афон» пропонується Псков (дивно, що не Крим). Деякі тези варто навести «як є» – щоб збагнути суть новітнього російського месіанства:

«Росія знає, що її створив Христос. Усі світові святині, спаплюжені чи застарілі, переселилися до Росії. Старець Філофей оповів нам, що Москва – це Третій Рим. Москва прийняла до себе вічне місто і знов розпалила у ньому вогонь. Патріарх Никон заснував під Москвою Новий Єрусалим, переніс до Підмосков’я всі імена і назви святих палестинських місць, нібито ці підмосковні гаї та ріллі, містечка й поселення сходив Спаситель. Наступне його пришестя на Землю, вірив Никон, відбудеться тут, у Росії. Він, заснувавши свій дивний монастир, готував космодром для Христа. Але друге пришестя відбулося під час Великої Вітчизняної війни, коли Росія була піддана нападові демонів, і всі радянські люди перетворилися на янголів. Вони захищали Царство Небесне. Бо там, де закінчується Росія, починається Царство Небесне [раніше це лунало скромніше – «Россия заканчивается там, где заканчивается русский язык» – авт.]. На допомогу Червоній Армії до Росії з небес зійшов Христос. У 1945-му на даху Рейхстагу він разом із радянськими піхотинцями тримався за держално червоного знамена.

Ми перенесемо до Росії Гринвіч, як перенесли свого часу Рим і Єрусалим. Ми перетягнемо до себе все зоряне небо. Над Росією сяятимуть усі сузір’я світу. Ми зможемо запускати у космос наші космічні кораблі з будь-якого ярославського сільця. Ісус народився серед єврейського народу, але не для євреїв, а для росіян. Він пішов з єврейського світу туди, де мала з’явитись Росія. Він чекав, коли на півночі під Полярною зіркою виникне новий народ. Виникла молода Росія, і в Києві сів на престол князь Володимир. Тоді Ісус вказав йому шлях до Херсонеса і там охрестив його. Не князь Володимир обрав православ’я серед інших релігій, а православ’я обрало Володимира, обрало Росію і зробило князя святим. Кордон між Росією і Царством Небесним пролягає через кожне російське серце. У Росії – початки й кінці світу. Росія – месіанська країна, а росіяни – месіанський народ. Філарет забирає в православ’я величезні простори України, прибираючи монастирі та парафії. Ми поставимо вівтарі у місцях великих битв, де червоні янголи бігли в атаку. Росія, втрачаючи свої земні простори, тут-таки приростає просторами Царства Небесного».

І як квінтесенція – коментар одного з читачів: «Небеса не мали посилати Вчителя до росіян: ті й так були святі».

 

Сергій КОНАШЕВИЧ

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: