///

Чи можливо зробити кримські театри українськими?

Почати

«Культура поза політикою», а точніше «культура внє палітікі», – наратив, що є досить потужним важелем просування ворожих меседжів через культуру і мистецтво. Такі наративи є небезпечною зброєю, бо на перший погляд є нейтральними висловлюваннями, а з іншого боку є мінами сповільненої дії, що рано чи пізно вибухнуть.

Наратив, що повторювався багато років як загальнокультурний слоган, на початку війни дав отруйні плоди – сумнів і нерозуміння реальності у деяких українських театрах. І найстрашніше, що не завжди такий спосіб мислення означає відсутність таланту, навпаки – часто-густо ним страждали саме талановиті діячі, провідні майстри своєї справи.

Ворог, транслюючи подібні меседжі в українському культурному полі, вміло розставивши тенета «великой русской культуры», ловив наївних і довірливих українських митців, які щиро вірили в силу мистецтва і сподівалися, що війна – це якась катастрофічна помилка, що все якимось дивовижним чином налагодиться, росіяни і українці обнімуться, пробачать один одного і полюблять ще дужче.

Повномасштабне вторгнення російських загарбників і кривава м’ясорубка, яку вони принесли на нашу землю, протверезили навіть тих, хто ще за декілька днів до його початку вважали, що «все не так однозначно», що «там теж є достойні і чесні люди», що «не можна рівняти всіх однією мірою», що «культура поза політикою». Нарешті стало зрозуміло, що мова не про політику, а про виживання і збереження нації. Що культура – це зброя і вона або в наших руках, або в руках нашого ворога.

Яким би не був «хорошим» російський культурний діяч, яким би «протестантом» себе не позиціонував, він все одно залишається в глибинному російському дискурсі, а отже залишається «хорошим» для свого глядача, для своєї громади, для своєї країни. І, навіть, створюючи ліберальну картинку для російського спостерігача, кожен російський «протестант» «ламається» на питаннях Криму і «наших мальчиков», виправдовуючи анексію українського Криму історичною необхідністю, а участь в «сво» «ни в чём не повинных россиян» тим, що вони «такие же точно жертвы и заложники обстоятельств, как и украинцы».

Але, як казав класик: «Нам своє робити».

Театри Криму

Я тримаю фокус на деокупації кримських театрів. Чому театри? Уявіть рейтинг TV-каналів в окупованому Криму з 2014 року? Звісно, що найбільш популярними є кремлівські рупори. Але обличчя топових «новинних» чи «аналітичних» програм абсолютно недосяжні для пересічного мешканця Криму. Після деокупації і відімкнення російського телебачення ці обличчя зникнуть з кримського інформаційного простору.

Проте люди, що створюють театр: актори, режисери, художній персонал, адміністративний склад і управління, технічний та обслуговуючий персонал, – більшість з цих людей залишаться. І це люди, які ходять з мешканцями міст одними вулицями, роблять закупи в одних крамницях, їздять в одному транспорті. Цих людей особливо затяті театральні поціновувачі намагаються впіймати для автографа. Дехто з них є авторитетами, лідерами думок, експертами. Отже не враховувати вплив театральних діячів на пересічного мешканця нерозумно, нелогічно і зрештою небезпечно.

Звісно, Україна зацікавлена в тому, щоб більшість з ідеологів «русского мира» тікали разом із збройними силами рф. Але не всі зможуть собі дозволити втечу і питання про знаходження цих людей в системі координат українського суспільства постане досить гостро, бо разом з ними ми отримаємо небезпечний і отруйний вантаж у вигляді вірувань в радянсько-російську міфологію.

Чому Крим? Кримські театри на відміну від решти українських театрів (включаючи театри окупованих районів Донеччини і Луганщини) найменше втратили від анексії півострову. І дозволили собі розкіш не цікавитися політикою (чи робити вигляд) на фоні ілюзії м’якої передачі влади кремлівським ставленикам і колаборантам після початку російсько-української війни навесні 2014 року.

Така собі спотворена ілюстрація буддистського принципу непротивлення злу, втіленого у зображенні трьох мавп: «не бачу зла»; «не чую зла» та «не промовляю зла». Тільки у випадку кримчан, вони думають, що не протистоять злу, хоча створюють його самі.

До 24 лютого 2022 року все населення Криму разом з робітниками і глядачами театрів  знаходилось всередині великої містифікації: відсутність бойових дій і «безкровна» окупація півострова «зеленими чоловічками», масове заселення Криму росіянами, будівництво «Тавриди», військових баз, дач російських високопосадовців, дотації з центрального бюджету – все це створювало ілюзію того, що Крим повернувся в «родную гавань» назавжди.

Лише тепер, після повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, очікуємо, що після деокупації регіону і відновлення української влади, наступить тяжке похмілля кримчан від величезних доз отруйного пропагандистського пійла.

Для того, щоб впевнитися у власних очікуваннях чи спростувати їх, треба уважно зазирнути за куліси.

 

Театральне закулісся

Наразі в Криму та місті Севастополі працюють п’ятнадцять театрів[1]. Розмаїття специфіки вражає: мононаціональний театр, театри юного глядача, один з яких починав, як дитячий театр-студія (який досі при ньому функціонує), музичні, драматичні, експериментальні, театри-студії, студентські театри, театри ляльок та театр танцю.

Після виключення з цього переліку театрів-студій, експериментальних та студентських театрів, залишається дев’ять професійних театрів із власними трупою, репертуаром та стаціонарною сценою. Географія досить локальна – Сімферополь, Євпаторія та Севастополь. Але кількість театрів на одну умовну область (це тема окремої статті) досить велика, як для України:

  • Кримськотатарський державний академічний музично-драматичний театр (м. Сімферополь)[2];
  • Кримський академічний російський драматичний театр ім. М. Горького (м. Сімферополь)[3];
  • Державний академічний музичний театр Республіки Крим (м. Сімферополь)[4];
  • Кримський академічний театр ляльок (м. Сімферополь)[5];
  • Кримський державний театр юного глядача (м. Євпаторія)[6];
  • Театр-студія ляльок «Маріонетки» (м. Євпаторія)[7]
  • Севастопольський академічний російський драматичний театр ім. А.В. Луначарського (м. Севастополь)[8];
  • Севастопольський академічний театр танцю ім. В.А. Єлізарова (м. Севастополь)[9];
  • Севастопольський театр юного глядача (м. Севастополь)[10].

Також в перелік потрапляють театри, що не є суб’єктами мистецької діяльності, тобто не мають трупи, художніх цехів, але є технічно оснащеними майданчиками для демонстрації на їх сцені театральних вистав, шоу, концертів тощо. Їх три:

  • Драматичний театр імені О.С. Пушкіна (м. Керч)[11];
  • Євпаторійський театр імені О.С. Пушкіна (м. Євпаторія)[12];
  • Ялтинський театр ім. А.П. Чехова (м. Ялта)[13].

Навіть поверхневий огляд дає можливість зрозуміти, що не кожна область України може дозволити собі таку кількість бюджетного навантаження в галузі культури, як тимчасово окупований Крим. Як за кількістю театрів, так і за кількістю активностей, які вони проводять.

Кидається в очі той факт, що колаборантська влада за час окупації Криму вкладала в оснащення місцевих театрів велику кількість грошей, створюючи досить конкурентоспроможну картинку (приклад – технічний райдер Ялтинського театру ім. А.П. Чехова[14]). Театри оснащені технічно, закуплено новітнє сценічне обладнання, світло і звук. Щоправда, згідно викладених в мережу технічних райдерів, серед придбаного обладнання немає жодного російського або, принаймні, китайського найменування. Що викликає сумнів в спроможності адміністрації театрів ефективно обслуговувати наявні прилади, з огляду на санкційну політику провідних західних виробників щодо росії.

Основа діяльності будь-якого театру – його репертуар. Репертуари кримських театрів приблизно на дві третини побудовані на російській драматургії дещо розбавленій виставами за світовою класикою в російському перекладі. В репертуарах майже немає актуальної сучасної драми. Тільки один драматичний театр поставив виставу за п’єсою Мартіна Мак-Дони «Сиротливий захід». Ця постановка – єдина за драматургією після дев’яностих років. Ядро репертуару – класика російської драматургії і літератури. В порівнянні з українським театром, який яскраво вибухнув у 2010 році постановками молодих режисерів сучасної світової та української драми, театри Криму виглядають, як денисівська людина на показі прет-а-порте де люкс.

Інклюзивність. В російській інтерпретації – доступність. Намагання уникнути іноземного визначення потягнуло втрату сенсів: інклюзивність – це принцип ставлення до людини. Унеможливлення людської сегрегації будь-якого рівня і за будь-яким принципом. Це набагато більше, ніж просто доступність до мистецького продукту. Але робота на цьому напрямку є: на сайтах кожного театру є окрема вкладка, присвячена інклюзивності, а саме можливості перегляду вистав за чотирма критеріями: порушення слуху, порушення зору, немобільність, ментальні порушення. Треба врахувати, що ця діяльність напевно матиме слід на рівні горизонтальних зв’язків із інституціями, що опікуються людьми з особливими потребами. З іншого боку, згідно українського законодавства всі українські публічні простори, в перелік яких входять і театри, опікуються потребами людей з інвалідністю. Відповідно, ризик втратити інклюзивного глядача мінімальний.

Гастрольна діяльність викликає поблажливу посмішку – за гучним формулюванням «Большие Гастроли» организованы, согласно Всероссийскому гастрольно-концертному плану Министерства культуры Российской Федерации» криються звичайні обмінні гастролі між театрами Криму і театрами так званих «ДНР» та «ЛНР». Як і все на росії, гучні слова прикривають неспроможність до нормального життя. І схоже, що окуповані регіони, навіть для центральної російської влади є вигнанцями, звужуючи їх співробітництво до роботи один для одного.

Аналіз фестивальної діяльності показує, що наряду з всеросійськими фестивалями[15] в Криму проводяться міжнародні фестивалі. Але, є одне але. Міжнародний фестиваль «Земля. Театр. Діти» в 2022 році обмежився виключно російським складом учасників[16]. Відповідно приставка «міжнародний» залишилася тільки на папері установчих документів. Це типова ситуація для кримських фестивалів, що додатково доводить ефективність накладених на росію санкцій.

Під мішурою великої кількості активностей, що відбуваються за участі або за ініціативою кримських театрів на півострові, треба розуміти мотиви їхніх творців. Все має свою ціну і тільки наївна людина може вважати, що фестивалі, конкурси, премії, вистави, концерти, публічні читки п’єс тощо, робиться з великої любові до мистецтва або глядача. Нижче перелік новин, взятий на сайтах театрів півострова за початок травня, що дають доволі вичерпні відповіді на питання чим насправді живе сучасний театр Криму, хто є замовником мистецтва, який він продукує та чи має в ньому місце великій любові.

Кримський академічний російський драматичний театр ім. М. Горького, м. Сімферополь:

  • С Днём Победы!
  • Замена спектакля!
  • В преддверии празднования Дня Победы, состоялся показ поэтического спектакля «О тех, кто душу положил за нас…
  • Субботник в преддверии Дня Победы
  • В ГБУ РК «Красногвардейский психоневрологический интернат» состоялся показ спектакля «Три красавицы»
  • Поздравляем вас с праздником Весны и Труда!

Державний академічний музичний театр Республіки Крим, м. Сімферополь:

  • Великий подвиг. Великая Победа.
  • Актер – это призвание
  • На арене магии.

Кримський академічний театр ляльок, м. Сімферополь:

  • Мероприятие Крымского академического театра кукол в преддверии Великой Победы.

 

  • Спектакли, посвященные празднику Великой Победы. По традиции в Крымском государственном театре юного зрителя ко Дню Победы показывают спектакли, рассказывающие об истории Великой Отечественной войны.

 

  • В наших силах не забыть! Воспитанники детского театра «Золотой ключик» Крымского ТЮЗа присоединились к Всероссийской акции «Урок памяти героев».

 

Кримський державний театр юного глядача, м. Євпаторія:

  • Долгожданное возращение – «Письмо Богу» в репертуаре театра. История о человеческой судьбе, сострадании и надежде на счастье – трагическая комедия «Письмо Богу» вернулась в репертуар Крымского государственного театра юного зрителя.

Севастопольський академічний театр танцю ім. В.А. Єлізарова:

  • Равнодушие – причина трагедий! Не проходи мимо опасности! Позвони по номеру 112!
  • Севастопольцы закружились в «Победном вальсе»
  • Театр танца имени Вадима Елизарова поздравил севастопольцев «Победным вальсом».

 

Севастопольський театр юного глядача, м. Севастополь:

  • Долгожданное лето начнется с театрального праздника!
  • Увидел подозрительный предмет? Обратись за помощью.
  • Чтим память о героях и участниках Великой Отечественной Войны!

З дев’ятнадцяти новин десять присвячені Дню Перемоги. Брудна, примітивна, нікчемна маніпуляція з підміною понять створила окремий культ, сенс якого виправдати всі минулі, існуючі і можливі в майбутньому війни, що їх розв’язує росія.

Впевнено можна сказати, що окремо в переліку новинних стрічок на сайтах кримських театрів стоїть Севастопольський академічний російський драматичний театр імені А.В. Луначарського. Примітна ідеологічна спадковість – театр цілком і повністю виправдовує ім’я, яке носить дотепер. Тут свято побєдобєсія відзначається майже сакрально. Точніше – окультно. І це є ще одним камінцем на ваги питання про окремий статус для міста Севастополя, який є ідейною, а не прагматичною необхідністю.

  • С ПОБЕДОЙ! С ПРЕМЬЕРОЙ!
  • МЫ ПОМНИМ.

Негусто. Але найбільший шабаш вирує на вкладці сайту театра «МЫ ВМЕСТЕ!», яка висвітлює підтримку «специальной военной операции» театром[17]:

<… «Севастопольский академический русский драматический театр имени А.В. Луначарского сегодня, в непростое для России время, сохраняя традиции, создал выездную концертную бригаду. В преддверии Дня Великой Победы, 6 мая 2023 года, артисты театра выехали с концертной программой «И, значит, нам нужна одна Победа!..» в 1472 военно-морской клинический госпиталь имени Н.И. Пирогова.

На сцене ДК прозвучали песни и стихи военных лет. С воодушевлением и радостью нас встретили бойцы и медицинские сотрудники, нас ждали, и мы обещали вернуться.

Мы вместе. Пусть будет Победа!»…>

<… «07 мая совместно с председателем общественного совета Управления культуры города Севастополя Анатолием Костенниковым возложили цветы на Аллее Славы, где покоятся герои специальной военной операции.

День Победы – особенный праздник, в Севастополе он звучит с особой гордостью, ведь наш Город-Герой всегда встречал врага первым и никогда не сдавался.

Вечная слава Героям!»>

<…«Совесть! Это единственный маяк, который указывает всем нам верный путь. А если маяк погас, или его никто не позаботился зажечь, беда. Многие сегодня твердят, что наша молодежь потерянное поколение. Это чушь. Каждый день мы узнаем имя нового героя. Они все еще совсем мальчишки, но они готовы отдать жизнь за свою Родину…»

Мост – связующее звено между прошлым и настоящим. Поколения Ивановых, верных сынов Отечества, защищали эту тонкую границу от врагов России. Защищали, и будут защищать, ведь нет у них иной судьбы, нет другой Родины. Фантастическая история в двух актах – это диалоги прадеда, деда и внука о чести, совести и доблести. О долге перед родными и близкими, о миссии мужчины-защитника»…>

Враховуючи, що новини про святкування перемоги у другій світовій війні (яку окупант намагається монополізувати з корисних мотивів) принципово стоять поряд з новинами про «сво», складається доволі чітка картина. Окупант намагається підтвердити тезу про «священную войну», яка знову прийшла на «исконно русские земли». Результативність такої пропаганди ми знаємо ще з 2014 року під час анексії Криму та окупації окремих районів Донецької та Луганської областей. Або більше – ми чуємо вже не перший десяток років лозунг «Можем повторить». Саме на ствердження цього кривавого заклику працюють також театри Криму і міста Севастополя.

Висновки можна зробити самостійно. Неозброєним оком видно, що театри в Криму є частиною великої машини російської пропаганди, яка підживлюється і фінансується московською владою та активно і старанно впроваджується на місцях колаборантами.

 

Як їсти слона

Отже, росіяни – вороги. Використовувати ворожу мову, драматургію, музику – зрада. Усвідомлення цього для багатьох театральних митців надболюче, але, дякувати Богові, воно відбувається. Є й ті, для кого усвідомлення реалій не відбувається – вони знайшли собі місце по той бік фронту. Ситуація кристалізується на очах і це добре. Це дає ясність картинки і спрямовує творчу енергію на створення потрібного країні і громадянам продукту.

Що треба знати, щоб тримати культурну гігієну? Головне – не використовувати зброю ворога проти себе. Фільтрувати інформацію, вивчати його інструментарій, зрештою, бути вправнішим за нього.

«Культура внє палітікі» чуже і не притаманне українському світогляду висловлювання. Від нього за кілометр тхне російською пропагандою і побудованою за принципами пропаганди культурною політикою. Від нього тхне притаманною російській навколофілософській думці, хворобливою віктимністю з одного боку, і садистським ставленням суспільства до жертв насилля – з іншого. Згадайте Катерину («Гроза» О. Островського), Раскольнікова («Злочин та покарання» Ф. Достоєвського) – ім’я їм легіон.

Саме тому з початку війни у 2014 році українське громадянське суспільство рішуче засуджувало театральні постановки за російськими і радянськими п’єсами – будь-яке використання ворожого контенту (росія позиціонує себе правонаступницею всього російсько-імперського та радянського літературного надбання) трактується ворогом як поступка і слабкість українських митців. Мовляв: «гляньте – їм же немає чого ставити, окрім нашої класики». А звідти народжується логіка про «одін народ», яка  створила підвалини для російсько-української війни.

Тож без будь-якого жалю маємо відрізати цей шмат мистецького спадку зі своєї свідомості, а разом з ним і намагання «пришити» Україну до росії. Принаймні на найближчі роки. Радикально? В жодному разі – пухлину треба видаляти, а не пестити в надії на її «зцілення».

Тепер повернемося до нашого слона. Їсти його треба як і завжди – частинами. Усвідомити, що театральний Крим – це великий та складний реінтеграційний проект. Визначити мету і візію. Розробити стратегічний план із розподіленими цілями, завданнями та індикаторами виконання. Розробити робочий план із означеними секторами діяльності, термінами і персоналіями, на яких буде покладена відповідальність.

І головне – розпочати роботу вже сьогодні. Часу після деокупації не буде. Враховуючи ситуацію, де план дій – це рівняння із більшістю невідомих,  потрібен міцний і надійний фундамент для будівництва нової системи, яка має замінити собою ту, що існує зараз.

Для початку я пропонував би три ключових тези.

Перша теза полягає в необхідності співпраці з правоохоронними органами з виявлення осіб, що причетні до співпраці з окупаційною владою. Усіма, чия провина буде доведена, мають займатися українські  правоохоронці. Те саме стосується і репертуарів театрів, і мови публічного спілкування, і репрезентації театрів в публічному просторі. Всі ці аспекти мають бути приведені у відповідність до українського законодавства.

Окремий аспект – люстрація. Вона буде застосована до керівного персоналу, який несе відповідальність за участь підпорядкованого закладу у механізмі російської пропаганди.

Такі кадри мають бути відсторонені від керівних посад. Це стосується і адміністративного складу, і художньо-постановочного, і технічного складу. Відсторонення і заборона на зайняття керівних посад включатиме в свій перелік керівництво в будь-якій галузі, на будь-якому рівні. Дотримуючись принципу «судити не за думки людини, а за вчинені нею дії»[18], буде проведена оцінка дій всіх працівників керівного складу на предмет роботи проти України.

Це ключові чинники в процесі оздоровлення театрів від великоруського шовінізму.

Друга теза – демонтаж централізованого управління галузі. Потрібен перегляд структури мережі театрів Криму. Немає впевненості в необхідності саме такої кількості театрів, яка існує зараз. Кожен працюючий нині театр має довести свою унікальність. І не з ідеологічного погляду, а виключно з позиції мистецької унікальності.

Критеріїв загальної оцінки роботи театрів має бути декілька, але основний –  економічна спроможність існування без дотацій від центральної державної влади. В майбутньому театри Криму будуть наділені бюджетами, які будуть формуватися локально. Так, як зараз формуються бюджети українських обласних театрів. Час згадати старий театральний принцип: оцінку результатів діяльності театру дає глядач – ногами і гаманцем, тобто відвідуванням театру і придбанням квитків на вистави.

Офтоп спостереження. Під час неформального особистого спілкування з керівниками театрів з різних регіонів України, можу стверджувати, що реформа децентралізації змінила їхнє життя докорінно. Якщо років десять тому колегіумах керівників була актуальною тема, де взяти гроші на заробітну платню та на комунальні витрати, то за півроку до повномасштабної агресії найактуальнішою темою було – як ефективно проводити публічні закупівлі і за якими критеріями відбирати постачальників. Для досвідченого керівника різниця очевидна – шлях від пошуку засобів існування до тонкощів витрат надходжень.

Третя теза. Реалізація перших двох тез зруйнує систему життєдіяльності кримських театрів. Тому структуру для заміни старої системи новою потрібно робити зараз: створити юридичні особи, провести конкурси на заміщення вакантних посад керівників. Створити умови для основної діяльності: забезпечити адміністративну діяльність, діяльність постановочного персоналу, створення вистав, надання сценічних майданчиків для реалізації репертуарної діяльності.

На етапі розробки театральної політики деокупованого Криму виникне необхідність громадського обговорення цього питання. Я бачу делегування цієї функції профільним громадським об’єднанням (НСТД України, UNIMA Ukraine тощо), які, в свою чергу, могли б додати власні ініціативи та думки під час обговорень.

Зрештою, після деокупації театри з території України мають бути переміщені на територію Криму, де постане низка нових викликів: житлова площа для переміщених працівників, дитячі садочки та школи для їхніх дітей тощо. І ці нюанси також треба опрацьовувати в тісній співпраці з усіма органами влади, які будуть залучені в процеси реінтеграції Криму.

 

І наостанок…

Під час роботи над цією статтею дивним чином виникли проблеми із роботою ресурсу, який існує при підтримці міністерства культури російської федерації https://www.culture.ru, і слугував джерелом інформації для цієї статті. Раптово стали недоступними сторінки присвячені театрам Криму і міста Севастополя. Будемо вважати, що росія свій хід зробила і готується до деокупації. Далі – хід України.

________________________________________________

[1] https://archive.ph/auKTx

[2] https://archive.ph/HTGIP

[3] https://archive.ph/Efcpt

[4] https://archive.ph/TrXe8

[5] https://archive.ph/icvzf

[6] https://archive.ph/LhX0h

[7] https://archive.ph/hXGIL

[8] https://archive.ph/8WV43

[9] https://archive.ph/pgFlt

[10] https://archive.ph/wEfhL

[11] https://archive.ph/Xy5h7

[12] https://archive.ph/7wI3Y

[13] https://archive.ph/cPu6

[14] https://archive.ph/3pbb4

[15] https://archive.ph/Zed6Y

[16] https://archive.ph/4yfuY

[17] https://archive.ph/jq56i

[18] https://voicecrimea.com.ua/main/ukra%D1%97nskij-krim-pislya-zvilnennya.html

__________________________________

Дарина ПІДГОРНА, Регіональний центр прав людини

за експертної підтримки Вадима КОЖЕВНІКОВА, експерта групи “Гуманітарна політика” Експертної мережі Кримської платформи, військовослужбовець Збройних Сил України  на замовлення редакції газети “Кримська світлиця”

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: