«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиків
/

«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиків

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

9 лютого (27 січня) 1918 р. між УНР і країнами Четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною) було підписано мирний договір. Після цього Центральна Рада звернулася до Німеччини та Австро-Угорщини з проханням вигнати з території УНР російські війська, які в той час захоплювали Україну.

«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиківСлід окреслити ще один важливий аспект, який з’явився у нових умовах. Якщо в 1917 р. кримська проблема вирішувалася політичними силами, що з’явилися й діяли у колишній імперії (Тимчасовий уряд, Українська Центральна Рада (з листопада – Українська Народна Республіка), різноманітні суспільно-політичні сили в самому Криму, національний рух кримських татар, більшовицький Раднарком), то з 1918 р. вона стала вже міждержавною. За приналежність цінного у стратегічному плані півострова почали сперечатися на міжнародній арені такі держави, як Росія, Україна, Османська імперія й Німеччина. Коли вплив на події, що відбувалися в Криму, з боку двох останніх держав з кінця 1918 р. (після їхньої поразки у Першій світовій війні) фактично зник, з’явився новий важливий чинник – держави Антанти, які допомагали білогвардійським силам. Кожна зі сторін мала своє розуміння того, якою саме повинна стати подальша доля Криму. Ясна річ, що й кримських татар, революційний рух яких протягом 1917 р. бурхливо розрісся, перетворившись на неабияку силу, кожна із зацікавлених сторін також оцінювала по-різному. Першими з проблемою кримських татар стикнулися більшовики, які наприкінці січня 1918 р. захопили владу.

У ході боротьби за встановлення влади більшовики утворили в Криму два надзвичайних органи влади – Севастопольський та Сімферопольський ревкоми, з ініціативи яких 10-12 лютого 1918 р. у Севастополі відбулася конференція військово-революційних комітетів, які захопили владу за допомогою матроських загонів. Уже в ході роботи конференція проголосила себе надзвичайним з’їздом рад робітничих, солдатських депутатів та військово-революційних комітетів Таврійської губернії.

«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиків

Учасники цього з’їзду ухвалили рішення розпустити Раду народних представників і татарський Курултай як такі, що «не висловлюють волю кримського народу», та скасувати всі міські думи й земства, створивши замість них відповідні радянські органи влади. У резолюції з’їзду наголошувалося: «Губернський виконавчий комітет повинен працювати в контакті з Радою народних комісарів та Центральним виконавчим комітетом Української радянської республіки». Було прийнято рішення скликати з’їзд рад Таврійської губернії.

3 березня 1918 р. радянська Росія підписала Брестський мир з країнами Четверного союзу. Згідно з договором Кримський півострів визнавався складовою частиною РСФРР. Він мав надалі залишатися поза воєнними діями. Між тим, німецькі війська, в авангарді яких рухалися частини Армії УНР, уже в березні почали просуватися в бік Криму. У такій ситуації Раднарком визнав за доцільне виділити Крим зі складу РСФРР і проголосити його самостійною республікою.

Підписання Росією умов Брестського договору викликало неоднозначну реакцію в Криму. Гостра дискусія довкола цього питання розгорнулась у середовищі кримських більшовиків: «ліві комуністи» разом з лівими есерами категорично не погоджувалися з підписанням «ганебного миру з німцями». Невдоволення проявилося під час ІІІ губернської конференції РСДРП(б), що працювала 2-5 березня 1918 р. у Сімферополі. Надзвичайно різко проти договору висловилася євпаторійська делегація.

«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиківНайбільш запеклі суперечки довкола Брестського миру відбулися під час установчого з’їзду рад робітничих, солдатських, селянських, батрацьких і селищних депутатів, земельних і військово-революційних комітетів Таврійської губернії, котрий відбувся 7-10 березня 1918 р. у Сімферополі. На з’їзді були присутні близько 700 делегатів, у тому числі 183 більшовики, 90 лівих есерів, по 120 делегатів – від татар та селян, 29 позапартійних. Головуючим був обраний М. Пахомов (більшовик), секретарями – Д. Скрипник (більшовик) та Д. Маринов (лівий есер). Питання про підписання Брестського миру було одним із головних. І. Фірдевс пізніше згадував: «На час скликання даного з’їзду рад це питання стало перед нами в усій своїй конкретній формі, причому воно у нас постало не як дипломатичний документ – визнання чи невизнання, а як момент рятування Криму як території радянської… Перед нами постало питання – в який спосіб зберегти Крим як територію за Москвою у той час, коли ми були відділені Україною…»

Обговорення «брестської теми» тривало протягом усієї роботи з’їзду. Наскільки діаметрально протилежними виявилися думки делегатів, можна побачити, зокрема, з виступів представника більшовицької фракції Ж. Міллера та фракції лівих есерів – В. Гоголошвілі.

Перший, обстоюючи позицію уряду РСФРР, категорично наполягав: «РНК у своїй більшості становлять більшовики, які є геніями, котрих світ ще не бачив, особливо В. Ленін і Л. Троцький. Вони знають, що договір являє собою лише клаптик паперу, котрий не має для них жодного значення, але його підписання надасть нам можливість проіснувати у цей момент, організувати потрібні сили, яких тепер немає». В. Гоголошвілі категорично заперечував: «Тепер ми знаємо, що підписано ганебний мир, нам говорять, що це фіктивний підпис, але в такому світовому питанні фіктивних підписів бути не повинно, демократія не повинна так говорити. Ми, партія соціалістів-революціонерів, протестуємо проти того, щоб там стояв наш підпис…».

7 березня делегати ухвалили резолюцію, яка фактично засуджувала підписання Брестського миру більшовицькими вождями. «З’їзд рад робітничих, селянських та солдатських депутатів вважає, – зазначалося в документі, – що ганебний мир був нав’язаний німецькими хижаками та імперіалістами молодій радянській республіці, яка під тиском багнета була змушена його підписати…».

«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиків
Більшовик Ісмаїл Фірдевс (Керимджанов)

8, 9 і 10 березня більшовицька частина делегатів з’їзду знову й знову поверталася до обговорення питання про Брестський мир, добиваючись перегляду вже ухваленої резолюції. Врешті-решт, більшовики добилися рішення про додаткове обговорення болючого питання фракціями. Було підготовлено ґрунт для зміни резолюції. Особливу роль у цьому відіграв І. Фірдевс – більшовик, татарин за етнічним походженням, який зумів переконати татарську частину делегатів проголосувати 10 березня у потрібному для «правих» комуністів річищі. «Сили наші з лівими есерами були приблизно половина на половину, – згадував він пізніше, – або, можливо, 40%. Треба сказати, що в кількості цих депутатів було з 700 чоловік 120 татар. Нам вдалося цих 120 татар вирвати з рук лівих есерів. Це був великий куш, що дав перевагу в наш бік. У нас вийшло співвідношення сил на цьому з’їзді таке: 550 на 150».

10 березня головуючий на з’їзді М. Пахомов запропонував внести у текст резолюції дві поправки, котрі кардинально змінювали зміст документа. Виступив також І. Фірдевс, який повідомив про рішення татар голосувати разом з фракцією більшовиків. Внаслідок нового голосування пройшла нова редакція резолюції, яка схвалювала потрібний більшовикам Брестський мир.

«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиків
Султан-Галієв і Ісмаїл Фірдевс

З’їзд прийняв рішення збільшити кількість членів ЦВК з 9 до 20 осіб, надавши 12 місць більшовикам, 8 – лівим есерам. Відтак до складу ЦВК рад Таврійської губернії були обрані від фракції більшовиків М. Пахомов, Ж. Міллер, Фіногенов, Білоцерковець, Кац, Д. Скрипник, С. Новосельський, Я. Тарвацький, Ю. Гавен, І. Фірдевс, О. Коляденко, Констанцев; від фракції лівих есерів – Биков, Маринов, І. Семенов, Коробцов, Корсун, С. Акімочкін, Бурлака, В. Гоголошвілі.

Попри неоцінну допомогу в отриманні «вірного» голосування, жоден з депутатів установчого з’їзду рад від татар не був обраний до ЦВК (І. Фірдевс, хоча й був татарином, на з’їзді виступав як представник партії більшовиків й обирався за списком цієї партії). У цьому виразно виявилося ставлення більшовиків до татарського національного руху й взагалі до перспектив вирішення національного питання в Криму. Незважаючи на присутність на з’їзді десятків кримських татар, національне питання взагалі не було включене в порядок денний. Під час одного з засідань представник від кримських татар висунув заяву щодо надання їм, тобто татарам, одного чи двох місць у ЦВК (згадаємо, що татар було на з’їзді 120 осіб – тобто майже чверть усіх делегатів). Мотивувалася ця вимога тим, що татари складають великий відсоток населення й якщо їм не нададуть місця, то вони будуть ображені, адже «як ми можемо підтримувати ту владу, де нема жодного нашого представника? Співчувати їй ми можемо лише тоді, коли самі там будемо». На цю вимогу головуючий М. Пахомов відповів: «Якщо ви сприймаєте ідею, то йдіть до партії і тоді вас оберуть, якщо йти туди не бажаєте, то ми вам місця давати не будемо. Національним питанням місця бути не може. Тут усі рівні». Два татарина, яких було включено до складу уряду – І. Фірдевс та С. Ідрісов, так само увійшли туди як члени більшовицької партії, а не як представники національної меншини. Тобто ці дії остаточно відштовхнули татар від більшовиків та їхньої влади.

«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиківВзагалі, протягом першого періоду панування більшовиків на півострові нова влада практично нічого не робила для того, щоб залучити на свій бік татарське населення. Усі офіційні тексти – накази, розпорядження та ін. більшовики видавали російською мовою, незрозумілою для більшості кримських татар. «Радянська влада у Криму з моменту її виникнення й до моменту загибелі під тиском німців, – визнавав пізніше один із учасників революційних подій у Криму більшовик В. Єлагін, – залишалася російською, розмовляла чужою для татар мовою. Кримські більшовики у 1918 році не змогли вирішити національного питання».

Про це писав у своїх мемуарах і І. Фірдевс: «Робота серед національних меншин була майже зовсім відсутня. Більшовиків з національних меншин було дуже мало: майже в усьому Криму був у всій організації лише один татарин, котрий пише ці рядки». «У 1918 р., окрім більшовиків, єдиною реальною силою, яка була організована та політично мала можливість групувати навколо себе, був національний рух татар. …Усі наші намагання протягом 1918 р. оволодіти цим національним рухом та спрямувати його в річище радянської влади не вдалися».

«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиківІнший свідок подій більшовик Т. Бояджиєв відверто визнавав: «За 3-місячне існування першої радянської влади в Криму ми не мали жодного татарина в організації соціалістичної молоді». Ці слова повторював і представник центру А. Канакі. Після огляду деяких міст Таврійської губернії він у доповідній записці констатував: «У народі можна побачити невдоволення, товариші (більшовики, – авт.) зловживають владою, не дотримуються декретів, роблять самочинні обшуки. Це активізує дію злочинних елементів, які нерідко діють під виглядом більшовиків». Канакі підкреслював, що серед кримських татар простежується «сплеск сепаратистських настроїв, адже вони чекають підтримки від Туреччини».

Можна сміливо сказати, що для більшовиків Крим та його мешканці сприймалися лише як карта, котру можна було використати під час походу до кінцевої мети – світової революції. Більшовики так і залишилися чужими для кримськотатарського населення. Вони не знали ані їхньої мови, ані психології та світогляду, побуту, релігії, інтересів, звичаїв. Такими ж таємничими для більшовиків залишалися причини, що призводили до формування й зростання серед татарського населення національної гідності, самовизначення себе як рушійної сили революційного процесу. Більшовики, які майже всі приїхали до Криму напередодні жовтневого перевороту, сприймали кримських татар лише як місцевий колорит, а не силу, яка могла відіграти величезну роль у подіях, що мали відбутися. Ніхто, окрім Ю. Гавена, навіть не намагався вивчити, зрозуміти, хто ж такі кримські татари, розібратися у рушійних силах, котрі спонукали їх до дій, до прийняття того чи іншого рішення.

А тому не було нічого дивного в тому, що й кримські татари ігнорували всі органи більшовицької влади. Вже після загибелі радянської Республіки Тавриди татарський офіцер М. Хайретдінов констатував: «Більшовики також добре знали, що їхні декрети не мали для татар особливого значення й не впроваджувалися до життя. Окрім того, незважаючи на вперті вимоги військових комісарів, жоден татарин не записався до Червоної армії й під час мобілізації фахівців жоден татарин не пішов служити. Всі ці обставини давали більшовикам можливість відчувати, що татари ставляться до них не тільки не співчутливо, але й навіть вороже».

«Брестська тема» в дискусіях кримських більшовиківТе ж саме казав і кримський селянин Якуб Ваап Фетієв: «У 1918 році в Криму серед кримського населення не мали жодного уявлення щодо визвольного руху, який мав назву більшовицький, а особливо серед татар. …слово «більшовик» було чужим для розуміння багатьом навіть письменним селянам». Інший татарин Осман Зекі писав: «Ради не прийняли в союз робітничих депутатів представників Всеросійського мусульманського з’їзду. Ці ради не перетравили піднесення національних почуттів. Більшовицька анархія є підсумком ошуканства ними широких мас».

Пізніше дослідник М. Бунегін відверто визнавав, що в очах навіть достатньо освіченої частини татар те, що відбувалося в той час у Криму, виглядало як «повернення росіян до влади, насильством, котре впроваджувалося російськими військами над національним (татарським, – авт.) рухом, що пробудився».

Здавалося, що більшовики цілеспрямовано й неухильно, все більше й більше заглиблювалися у прірву, що створювалася між радянською владою й татарами. Татари сіл, які не один вік бажали отримати землю під власне господарство, не одержали від нової влади нічого. Оголосивши всю землю півострова «всенародним надбанням», більшовики нічого не зробили, щоб насправді наділити цим самим «надбанням» тих, хто найбільше цього потребував. Усе залишилося на рівні декларацій. У цьому не було нічого дивного. Адже нова влада протягом усього часу свого існування вирішувала більш «важливі й масштабні завдання». Більше того, майже всі кримські більшовики (як, звісно, й більшовики в центрі країни) ставилися до місцевого селянства з ворожістю, оцінюючи їх як «несвідомий», «буржуазний клас».

Згідно з оцінкою М. Бунегіна, «селяни, які сторіччями мріяли про землю, не отримали від більшовиків нічого, принципи націоналізації були незрозумілі селянам, особливо в той час, коли, не дозволяючи розподілу землі, більшовики застосовували досить суворі засоби при збиранні хлібопродуктів на селі». Більшовики почали вимагати від татар, які мешкали в селах, вступати до організованих новою владою сільськогосподарських кооперативів, проте татари рішуче відмовлялися робити це. Селяни протестували проти «націоналізації» їхнього майна, худоби, реманенту, активно противилися насильницькій мобілізації до Червоної гвардії й масово тікали в гори, де переховувалися від більшовицьких репресій.

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: